Виробничий фактор «капітал» як основне джерело підвищення ефективності виробництва

У практичному розумінні «капітал» — це вкладене у спра­ву джерело доходу, що дає суспільне корисний ефект. Переви­щення вкладень від використання капіталу коштів над вкла­деннями утворить прибуток. Спрямування її частини на роз­виток виробництва означає капіталізацію (реінвестування) прибутку (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Відтворення капіталу

Доход приносить не тільки виробничий фактор «капітал», а й інші джерела (гроші, акції й т.п.). Однак усі ці джерела в ос­таточному підсумку забезпечують доход у результаті інвестування

16 -------------------------------------------------------------- '-------------

в об'єкти підприємницької діяльності -- у виробництво товарів і послуг, що задовольняють потреби суспільства.

Так, гроші не приносять їхнім власникам доходу доти, по­ки вони не вкладені в прибуткову справу. Внески в банк при­носять їхнім вкладникам доход у вигляді відсотків завдяки то­му, що банк інвестує прийняті ним внески у виробництво шля­хом надання підприємствам кредитів під більш високий відсо­ток, ніж відсоток за вкладами.

Капітал як виробничий фактор виступає, з одного боку, у формі грошового або речового капіталу, а з іншого — у формі власного або чужого капіталу.

Ця неоднозначність визначається структурою балансу підприємства. Якщо дивитися з боку пасиву, то можна виділи­ти власний капітал підприємства, тобто ті фінансові кошти, які підприємство (підприємець) створює саме собі, і чужі (по­зикові) кошти, що утворюють чужий капітал.

З боку активу можна виділити грошовий капітал (фінан­сові кошти) і речовий (реальний) капітал. Надання грошово­го капіталу для купівлі засобів виробництва називається фінансуванням, перетворення грошового капіталу в реальний капітал — інвестуванням.

Таким чином, інвестиції фінансуються за рахунок власно­го капіталу підприємства (самофінансування) і за рахунок чу­жого капіталу шляхом залучення позикових коштів. Існують різні механізми залучення позикових коштів (у формі позич­ки, кредиту, випуску облігацій, венчурного фінансування, лізингу).

Засоби виробництва тривалого користування надовго прив'язують фінансові кошти до виробництва, тому плата за користування таким капіталом висока: мають місце витрати фінансових коштів на відсоток і виробничий капітал на амор­тизацію й ремонт. Ці витрати виникають незалежно від кількості виробленої продукції, тобто є постійними. Якщо в капіталомісткому виробництві фактор «капітал» увесь час ви­являється незавантаженим, то постійні витрати розподіляють-

---------------------------------------------------------------------------------------------- 17

ся на меншу кількість продукції, що призведе до зростання повних витрат на одиницю продукції, зниженню прибутку й рентабельності капіталу (рис. 1.2).

Наведені на рис. 1.2 графіки виторгу у1 = f1(х) і витрат у 1 = f (х) мають точку перетину при обсягу продажів Х\ (рис. 1.2, а) й Х₂ (рис. 1.2, б), що називають порогом прибут­ковості (точкою беззбитковості, точкою критичного обсягу виробництва). У цій точці прибуток дорівнює нулю. При меншому обсягу виробництва (обсягу продажів) підприємство зазнає збитків. При збільшенні виробництва понад критичний обсяг підприємство дістає прибуток. На підприємстві, яке повніше використовує свої виробничі по­тужності, при тому ж обсягу поточного виробництва рента­бельність продукції буде вищою. Максимальна рента­бельність досягається при повному використанні виробни­чих потужностей.

Розглянемо параметри виторгу й витрат. Приймається, що ціна одиниці продукції р і змінні витрати на одиницю про­дукції Ь постійні.

У точці беззбитковості х₀ (на рис. 1.2, а х₀ = х_ь на рис. 1.2,6 х₀' = х₂) маємо (уі)о = (У2>о-

Тоді

Чим нижчі постійні витрати й більша різниця між ціною виробу й змінних витрат на його виготовлення, тим при меншому обсягу випуску виробництво беззбиткове. Це пояснюється тим, що при неповному використанні вироб­ничих потужностей а* > а точка беззбитковості х₀*=х₂ відсувається вправо від точки х₀ =х₁

18 ---------------------------------------------------------------------------

Рис. 1.2. Вплив постійних витрат капіталу на прибуток при повному (а) і неповному (б) використанні

виробничих потужностей: у\,уї — виторг і повні витрати відповідно; X — обсяг продаж у натуральних одиницях; а, а* — постійні витрати відповідно при повному і непо­вному використанні виробничих потужностей; П1,П2,П3,П1*П2*П3 — прибуток (збиток) у точках Х₁ Х₂,

Х3, відповідно при повному і непо­вному використанні виробничих потужностей. Наприклад, якщо

а * = 2а, то х₀ * = 2г₀.

Допустимо, що проектна потужність підприємства Хпр становить 4х₀, а випуск продукції х — половину проектного випуску, тобто х = 2х₀.

В цьому випадку виробництво залишається недозавантаженим і обсяг випуску продукції досягає лише точки беззбитковості.

Подальше зниження обсягу виробництва принесе збит­ки. У зв'язку із цим найважливішим завданням управління підприємством є повне використання виробничої потуж­ності.

---------------------------------------------------------------------------------------------- 19

Вирішення цього завдання досягається систематичним відновленням продукції, що забезпечує підтримку попиту на да­ному ринку, і проникненням на інші ринки, де попит на дану продукцію досить високий. Іншим способом вирішення цього завдання є раціональна диверсифікованість виробництва шля­хом розширення сфери діяльності підприємства по життєвому циклу продукції (наприклад, не тільки виготовлення техно­логічного встаткування, а й його монтаж і налагодження в спо­живача, профілактичне обслуговування й ремонт) і розширен­ня номенклатури продукції в межах даної технології (най­простіший, широко розповсюджений варіант — випуск різних модифікацій на основі базової конструкції).

Визначальний вплив на величину виторгу на одиницю продукції (р — Ь) мають:

- якість виробу (чим вища якість, тим вища ціна продажу);

- матеріалоємність;

- енергоємність;

- фондоємність;

- трудомісткість (точніше, зарплатоємність) продукції.

Значення цих параметрів визначаються на стадії проекту­вання й досвідченого відпрацьовування продукції й техно­логічної системи її виготовлення.

Очевидно, чим нижча затратоємність продукції, тим при меншому обсягу виробництва підприємство починає одержувати прибуток. Тому одним із завдань стратегічного управління є розміщення виробництв компанії в районах, що забезпечують зниження затратоємності продукції. Так, бага­то транснаціональних компаній розміщують свої трудомісткі складальні виробництва в регіонах з дешевою робочою силою.

Матеріалоємні виробництва (наприклад, металургійні) доцільно розташовувати поблизу джерел сировини, щоб мак­симально знизити транспортні витрати.

Наукомісткі виробництва краще розміщувати там, де є кваліфікована робоча сила і тому не потрібно додаткових вит­рат на навчання.

край беззбитковості[перевищення обсягу продажів (х) н ад критичним обсягом (х₀)]:

Виробництва, що потребують великих територій, розміщують у районах з більш низькою ціною на землю. Однак слід зазначити, що всі зусилля зі зниження затратоємності продукції можуть не виправдатися, якщо буде вироблятися продукція низької якості (з низькою ціною продажу). За графіки беззбитковості можна визначити: прибуток (П) при заданому обсягу випуску продукції (х_в):

обсяг продажів (х), необхідний для отримання заданого прибутку (П„):

Дата добавления: 2014-12-29