Фінансова політика суб’єктів господарювання

Фінансова політика суб'єктів господарювання — система заходів, форм і методів, які використовуються для фінансового забезпечення їхньої діяльності та досягнення поставлених завдань.

Основні завдання фінансової політики суб'єктів господарювання такі:

— забезпечення фінансової стійкості;

— оптимізація грошового обігу і підтримка постійної платоспроможності;

— максимізація чистого прибутку;

— мінімізація фінансових ризиків;

— зростання ринкової вартості суб'єкта господарювання та максимізації добробуту власників його капіталу.

Складові фінансової політики суб'єкта господарювання:

— політика формування капіталу;

— емісійна політика;

— кредитна політика;

— інвестиційна політика;

— політика формування активів;

— політика у сфері управління ризиками;

— дивідендна політика.

Політика формування капіталу полягає в забезпеченні найбільш ефективних форм залучення капіталу з різних джерел та досягнення необхідного рівня самофінансування господарської діяльності суб'єкта згідно із потребами його розвитку. У розрізі цього виду фінансової політики можна виділити кредитну, емісійну та дивідендну політики.

Кредитна політика вирішує питання фінансового забезпечення діяльності підприємства в контексті визначення потреби у позиковому капіталі, необхідності залучення довгострокових кредитів з позиції зміцнення фінансової стійкості.

Емісійна політика забезпечує залучення необхідного обсягу власних фінансових ресурсів за рахунок випуску і розміщення на фондовому ринку власних акцій підприємства.

Дивідендна політика — сукупність принципів і методів визначення частки чистого прибутку для виплати дивідендів власникам капіталу відповідно до основних завдань діяльності суб'єкта господарювання на певний період.

Інвестиційна політика підприємства полягає у виборі і реалізації найбільш ефективних форм вкладення капіталу, спрямованих на розширення фінансового потенціалу суб'єкта господарювання.

Політика управління активами пов'язана із визначенням і задоволенням потреб в окремих їх видах для здійснення операційного процесу та оптимізація їх складу для забезпечення умов ефективного господарювання.

Політика у сфері управління ризиками представляє собою розроблення системи заходів з виявлення, оцінки, профілактики та страхування ризиків, вибору найбільш конструктивних і оптимальних способів нейтралізації їх негативних наслідків у випадку виникнення ризикової події у кожному конкретному випадку.

43 Зміст і призначення фінансового контролю, його об’єкти і суб’єкти.

Ефективність реалізації фінансової політики залежить від ба­гатьох чинників, серед яких особлива роль належить фінансово­му контролю. Саме він забезпечує зворотний зв'язок між наміче­ними і досягнутими результатами. Фінансовий контроль являє собою сукупність видів, форм і методів перевірки законності і доцільності здійснення фінан­сових операцій та реалізації на цій основі завдань фінансової політики. Отже, фінансовий контроль зв'язаний з реалізацією фінансової політики як безпосередньо, так і через контроль за фі­нансовою діяльністю окремих суб'єктів.

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінанса­ми являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з ме­тою оцінювання обґрунтованості й ефективності прийняття рі­шень і результатів їх виконання.

З визначення сутності фінансового контролю випливає, що його об'єктом є процеси формування й використання фондів фі­нансових ресурсів. Суб'єкт контролю — це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єк­тів фінансової діяльності.

44 В иди фінансового контролю та іх характеристика.

Фінансовий контроль за діяльністю суб'єктів фінансових від­носин передбачає різноманітні його види. Види контролю визначають співвідношення контролюючого і підконт­рольного суб'єктів.

Види фінансового контролю. Залежно від взаємозв'язку об'єкта контролю — фінансової діяльності, і суб'єкта — органу контролю, фінансовий контроль поділяється на два основні види: внутрішній і зовнішній.

При внутрішньому контролі фінансова діяльність кожного суб'єкта контролюється ним самим через спеціальні підрозділи — контрольно-ревізійні відділи, управлін­ня тощо. Такий контроль має форму внутрішнього аудиту, метою якого є перевірка доцільності та обґрунтованості окремих фінан­сових операцій, їх відповідності фінансовій стратегії і тактиці да­ного суб'єкта. Зовнішній контроль полягає у перевірці фінансової діяльності того чи іншого суб'єкта відповідними уповноважени­ми органами контролю. Метою цього контролю є перевірка від­повідності фінансової діяльності чинному фінансовому законо­давству. Цей контроль за ознакою суб'єктів його здійснення поділяється на державний, відомчий, внутрішньокорпоративний, незалежний і суспільний.

Державний — це контроль з боку держави як за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб, так і за власними фінанса­ми. Він покладається на спеціальні органи фінансового контролю (в Україні це Рахункова палата і Контрольно-ревізійна служба) та на органи управління фінансами і фінансовою системою (Мініс­терство фінансів, Державна податкова адміністрація, Державне ка­значейство, органи управління державними цільовими фондами). Це найбільш організований та дійовий вид контролю, який охоп­лює мікро- та макрорівень розподілу і перерозподілу створеного ВВП, а відповідно і реалізацію загальнодержавної фінансової по­літики. У разі виявлення порушень застосовуються фінансові санкції, а винні особи можуть притягуватися до адміністративної, а в окремих випадках і кримінальної відповідальності.

Відомчий та внутрішньокорпоративний контроль полягає у перевірці фінансової діяльності суб'єктів, що підпорядковані міністерствам і відомствам або входять до складу корпоратив­них об'єднань. Цей контроль охоплює три напрями. По-перше, відповідність фінансової діяльності чинному фінансовому за­конодавству. По-друге, її узгодженість із фінансовою страте­гією і тактикою міністерств, відомств, корпоративних об'єднань.

По-третє, внутрішньовідомчі (внутрішньокорпоративні) роз­подільні та перерозподільні відносини. Цей вид контролю спрямований насамперед на виявлення та усунення порушень і недоліків у фінансовій діяльності підвідомчих підприємств і організацій. За результатами контролю приймаються адмініст­ративні рішення відповідно до чинного законодавства та ста­тутних документів.

Незалежний фінансовий контроль здійснюється незалежними контролюючими органами — аудиторськими фірмами. Цей конт­роль теж спрямований на перевірку законності фінансової діяль­ності і доцільності здійснення окремих фінансових операцій

Суспільний фінансовий контроль — це контроль з боку суспі­льства за фінансовою діяльністю держави. Він не має, як прави­ло, організованих форм (певною мірою функції цього контролю виконує Рахункова палата) і здійснюється за рахунок відкритості, гласності й прозорості фінансової діяльності держави.

Дата добавления: 2014-12-23