Питання№11 Підходи до розуміння сутності людини у софістів і Сократа

Питання № 10 Уявлення про сутність і першоначала світу в античній натурфілософії

Вчення давньогрецьких філософів про природний початок світу протиставляється міфологічним уявленням про створення світу з хаосу богами. Міфологічно-теогонічне тлумачення світу, зокрема,, у мілетців замінюється Логосом (у значенні "слово", "судження"). Даний термін мілетцями ще не використовувався, їхнє вчення фактично відповідає головним визначенням поняття "Логос". Вперше цей термін увів послідовник мілетської філософи Геракліт, маючи на увазі космічний порядок, який забезпечується незалежним від людей і богів законом буття. В спробах визначити першопочаток ці філософи повністю ще не відмежувалися від міфологічної традиції використовувати чуттєво-наочні образи, тому зовні їх тексти нагадують міф, а не аналітичну систему понять. Уподібнення першопочатку особливій природній стихії, що доступна чуттєвому сприйняттю (це: вода — Фалес, повітря — Анаксімен, вогонь — Геракліт), продовжує традиції саме міфологічного опису. Проте вже у Анаксімандра поняття про "апейрон", який не дається безпосередньо чуттям, а може бути осягнений лише розумом, є кроком до суто поняттєвого відображення світу. Апейрон, однак, ще не уявляється як поняття взагалі, він визначається як найменша частинка, першоречовина, яка з причин мікроскопічності своїх розмірів не може бути відчутною. Існування Логосу поряд з Хаосом суперечить визначенням цих термінів. Вирішення даної суперечності здійснено Гераклітом завдяки створенню першого вчення про розвиток, зміни в світі через боротьбу протилежностей. Піфагорійці початковим, ідеальним вважали Число, яке обов’язково має геометричну форму. Піфагорійці не заперечували „першоелементного” характеру таких природних стихій, як земля, повітря, вогонь тощо. Однак тлумачили їх особливий статус як результат властивих їм кількісних (геометричних), а не якісних характеристик. Елеати вважали, що світ як єдине суще є неподільним, непроникливим і непорушним буттям. Він немає частин і становить одну глибу, яка повністю заповнена і всяка множинність світу – обман чуття. Демокріт запропонував продуманий варіант механістичного пояснення світу. Ціле у них являє собою суму частин. Хаотичний рух атомів, їх випадкове зіткнення є причиною всього сущого.

Остаточне усвідомлення місця філософії у суспільстві було здійснене Сократом (469-399 pp. до н.е.). Він першим прийшов до висновку, що філософія — це діяльність щодо усвідомлення, осмислення та визначення відношення людини до дійсності. Сократ гостро полемізує із софістами, хоча сам він фактично продовжує розпочату ними справу в утвердженні людини як головної теми філософських міркувань. Негативне ставлення до софістів Сократ пояснював тим, що вони "продавали знання за гроші кому завгодно". Дійсно, софісти брали за навчання гроші, проте вони популяризували суспільне знання. Софісти – це ряд філософів 2-ої половини 5 віку до нашої ери: Протогор, Фразімах, Горгій, Продік. Вони найбільше цінували індивідуальність, її потреби і інтереси. Бачення природи з позиції людини, яка виділилася з природи і протиставила себе пироді як щось рівнозначне і рівноцінне їй було новим словом софістів у філософії. Головну увагу приділяли аналізу пізнавальних і оцінювальних спроможностей людей. Зважаючи на відносність чуттєвих даних софісти доводили неможливість отримання достовірних і загальнозначущих знань про речі. Основним завданням вони вважали виховування людей, навчання їх жити. Людина є мірилом добра і зла спрведливості й несправедливості, знання залежать від неї. Головною тезою відомого софіста Протагора є теза "Людина- міра всіх речей". Для софістів тільки досвід може слугувати джерелом знання, а не "абстрактне мислення", "ідея".Сократ рішуче повертає філософські дослідження від вивчення Космосу, природи до людини як духовної істоти. "Пізнай самого себе"—такою є головна теза сократівського філософствування. Сократ принципово відмовляється від записування своїх думок, вважаючи дійсною сферою знання, мудрості живу бесіду з опонентами, живу полеміку. Він проголосив вищою мудрістю пізнання самого себе, а мудрість-навищою доброчесністю людини. Моральні вади Сократ пояснював незнанням. Знання фігурує в нього джерелом моральної досконалості людини. Сократ виділяє такі основні моральні якості людини: міра(знання, які стримують пристрасті); хоробрість(знання, як перемагати небезпеку); справедливість (знання, як дотримуватися законів божественних і людських). Розкриваючи проблему людини, він порушував питання про такі характеристики, як "мужність", "розсудливість", "доброта", "краса" тощо. Суперечності у відповідях співрозмовників, що їх виявляв Сократ, свідчили про неможливість звести загальний зміст понять до їх конкретно-індивідуальних проявів. Філософія Сократа — своєрідна межа в історії античної філософії. У всіх досократівських мислителів ("досократики") світ виступає у вигляді цілісності, яка підпорядковує собі людину— "одну" з частинок Космосу. Сократ же вирізняє людину, визначаючи предметом філософії відношення "людина — світ".

Дата добавления: 2015-01-03