Питання№23 Новизна гнесеологічних та етичних уявлень Канта

Питання№22 Класична німецька філософія: основні ідеї та персонілії

Поняття “класична німецька філософія” означає таку лінію в розвитку новоєвропейської думки другої половини ХVІІІ ст. – першої половини ХІХ ст., що була представлена вченням Канта, Шеллінга, Гегеля і Фейєрбаха. При усіх своїх розбіжностях ці вчення тісно пов‘язані між собою узами спадкоємності: після Канта кожний із мислителів цього напряму спирався на погляди свого попередника і надихався творчими імпульсами його спадщини. В німецькій класичній філософії поставлені проблеми, які на довгий час визначали розвиток європейського раціоналізму. Однією з центральних тем німецької класичної філософії була тема людини, її духовний світ, пізнавальні можливості та моральні орієнтири. Значним досягненням цієї філософії стала діалектика, ґрунтовно розроблена Гегелем. Історизм як принцип мислення міцно запанував в уявленнях про процесуальність світу. Уваги заслуговує прагнення німецьких філософів систематично, на основі певного числа принципів, викласти результати розвитку філософської думки. Вершиною філософського вчення І. Кант про природу є космогонічна гіпотеза про утворення планетної системи і Сонця з величезної хмари дифузної речовини, що викладена в роботі “Загальна природна історія і теорія неба”. В основі критичних робіт Канта лежить глибоке переконання в тому, що розробці позитивних вчень теоретичної філософії, моралі, естетики і натурфілософії має передувати критичне дослідження сил і пізнавальних здібностей, на які опираються ці галузі природознавства. Використовуючи свій діалектичний метод, Гегель критично переосмислив усі сфери культури. Вчення про суперечливий характер розвитку природи і суспільних відносин склало прогресивну сторону в філософії Гегеля. У центрі філософської антропоплогічної системи Л.Фейєрбаха стоїть людина, як єдиний універсальний і вищий предмет філософії. Людина в його тлумаченні є тілесна, фізична, просторово-часова істота і тільки як така вона має можливість споглядати і мислити. При правильному застосуванні антропологічного принципу ми неминуче приходимо до розуміння того, що природа, матерія є єдина істинна субстанція, яка породжує людину.

За Кантом, людина діє з необхідністю, оскільки вона з своїми думками, чуттями розміщується серед інших явищ природи і в цьому відношенні підкоряється необхідності світу явищ. Разом з цим людина є моральною істотою. Як моральна істота, вона належить до світу духовного. І в цій якості людина — вільна. Моральний закон, який дається лише розумові, це "категоричний імператив", закон, який потребує, щоб кожний індивід діяв так, щоб правило його індивідуального життя, поведінки ставало правилом поведінки кожного. Дія людини буде моральною тільки в тому випадку, коли індивід здійснює її з поваги до морального закону. Етика не повинна будуватися з розрахунку на емпіричне щастя. Суперечність між моральною поведінкою людини і результатом цієї поведінки в емпіричному житті не знімається нашою моральною свідомістю. Не знаходячи справедливого стану речей у світі явищ, моральна свідомість діє у світі уявному. Існування таких понять, як "свобода", "безсмерття", "Бог", пояснюється вірою в уявній світ, даний тільки думкам, але неосяжний для думок (трансцендентний світ).

В кантівській гносеології виразно проявляється апріоризм (a priori – те, що існує до досвіду). Кант виділяв три основних здатності пізнання – чуттєвість, розсудок і розум. Чуттєве пізнання, на його думку, здійснюється внаслідок дії “речей самих по собі” на орган чуття людини. Проте чуттєві образи не дають, на думку Канта, реального відображення пізнавальних предметів, а лише “хаос вражень”, неупорядкованих у просторі і часі і не зв’язаних причинністю. Щоб здійснити зазначене упорядкування і виявити причинно-наслідкові зв’язки у “хаосі вражень” треба, вважає Кант, накласти на останній апріорні форми чуттєвості. Лише в такому разі людина одержує можливість осягнути за допомогою розуму той чи інший феномен, який відображує риси об’єкта. Істотна заслуга Канта у постановці питань про межі пізнавальних можливостей людини, про відношення мислення до чуттєвого пізнання.

Дата добавления: 2015-01-03