Національна культура 5 страница

320 Розділ 8

танцювальні колективи тощо, які формують конкурентне середо-

вище. Хоча реальністю є і те, що багато колективів та окремих

виконавців, намагаючись вижити в умовах ринку, створюють комер-

ційно виграшні, але низькопробні, розраховані на невибагливий

смак, культурні проекти. Засоби масової комунікації в гонитві за

рекламним часом на шпальтах газет, у теле- та радіоефірі прак-

тикують показ відвертого кітчу, антикультури, насаджують низькі

культурні стереотипи.

На думку авторів посібника «Культурологія» за редакцією

І. Тюрменко, найефективнішим способом протидії такій тенденції є

формування духовного імунітету особистості, для якої справжня

культура – найорганічніша сфера буття і спосіб самореалізації. Щоб

виконати таке завдання, потрібно залучити найширші і різнома-

нітніший спектр культурних надбань як України, так і світу.

Суперечливі, іноді шкідливі тенденції розвитку української

культури на початку нового тисячоліття – характерна ознака пере-

хідного суспільства, культура якого впродовж майже всього XX ст.

перебувала в полоні тоталітаризму. Безумовно, що подолання нега-

тивних і закріплення позитивних наслідків розвитку української

культури залежать від наполегливої й цілеспрямованої праці як

держави, так і всього суспільства, кожного громадянина. Запорукою

успіху в досягненні цієї мети є як могутній культурний потенціал

нації, унікальний у європейському та світовому вимірі, так і жит-

тєдайні процеси демократизації українського суспільства.

У цьому контексті значна частина українського суспільства

бачить потребу сформувати новий національний проект. Це проект

молодого амбітного посттоталітарного суспільства, яке переросло

період хуторянства, провінційності і прагне розвивати якісно новий

культурно-історичний вимір. Це не просто зміна поколінь, це

передусім зміна пріоритетів, ментальна перебудова – процес звіль-

нення від одних стереотипів і вироблення інших. Адже за словами

Л. Костенко, живемо в постійному відчутті негараздів, психоло-

гічного дискомфорту, викривленої істини. Відповідно проблеми

України для світу неактуальні, за нею тягнеться шлейф історичних

упереджень, частина неспростованих й досі. На думку поетеси,

треба постати відкриттям для світу, а не морально ущербнутим

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 321

народом. Розвиваючи цю тему, Л. Костенко пише, що ефективне не

те, що заперечує чуже, а те, що утверджує своє.

Перед нами стоїть непростий і нелегкий шлях модернізації,

переосмислення української національної культури, її позиціювання

в світовому культурному просторі як самобутньої та самодостатньої

системи – системи, яка має всі підстави стати активним гравцем

цього культурного простору, не тільки як споживач культурних

продуктів, а й як виробник і партнер світового культурного обміну.

У зв’язку з цим ключове значення належить освіті, яка від часу про-

голошення незалежності перебуває в стані експериментів, вироб-

лення державних стандартів, реформ тощо.

На законодавчому рівні базовим у цій сфері є закон «Про

освіту», прийнятий ще в травні 1991 р. Верховною Радою УРСР. Від

часу видання і до сьогодення цей закон був доповнений численними

поправками, але базові засади, а саме те, що освіта в Україні ґрун-

тується на засадах гуманізму, демократії, національної свідомості,

взаємоповаги між націями і народами є незмінним.*

Чинне законодавство гарантує молоді здобуття обов’язкової

повної загальної середньої освіти. Ця нормативно-правова база дає

змогу розвивати систему освіти з урахуванням власного та світового

досвіду, надбань кращих учительських колективів та результатів

педагогічних експериментів. В основі цих пошуків, експериментів

покладено україноцентричне спрямування змісту шкільної освіти, за

яким пріоритет надається розгляду суспільно-історичного процесу

становлення української нації, самобутності її культури й самосвідо-

мості в контексті розвитку світової науки і культури.

За даними Державної служби статистики України на 2010 р. в

державі зафіксовано 15,6 тис. дошкільних навчальних закладів різ-

них типів та форм власності. З них 900 закладів не працювало. У них

здобувають дошкільну освіту 1273 тис. дітей, що становить 56% від

загальної кількості дітей від 1 до 6 років. Для 110 тис. дітей, які

потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку, пра-

* Цю законодавчу базу доповнюють закони про «Про дошкільну освіту»,

«Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту» та «Про вищу

освіту». На рівні виконавчої влади Кабінет Міністрів України у листопаді

1993 р. затвердив національну програму «Освіта» («Україна ХХІ ст.»), яка

передбачала реконструкцію всієї системи освіти.

322 Розділ 8

цюють 2,5 тис. закладів компенсувального типу, де разом із

здобуттям дошкільної освіти діти отримують корекційно-віднов-

лювальну та реабілітаційну допомогу. До недавнього часу спосте-

рігалось закриття дитсадків. Позитивна динаміка приросту і збіль-

шення зайнятості населення призвів до потреби будівництва нових.

В Україні загальноосвітні навчальні заклади поділяються на

три ступені: І ступінь (початкова школа); II ступінь (основна школа);

III ступінь (старша школа). Загальноосвітні навчальні заклади всіх

трьох ступенів можуть функціонувати інтегровано або самостійно.

Для розвитку здібностей, обдарувань і талантів дітей функціо-

нують спеціалізовані школи, гімназії, ліцеї, колегіуми, а також різні

типи навчально-виховних комплексів, об’єднань. Громадяни, які не

мають можливості навчатися у школах з денною формою навчання,

здобувають загальну середню освіту у вечірніх (змінних) школах.

Крім того, створено сектор загальноосвітніх навчальних закладів

приватної форми власності. У 2010/2011 н. р. в 20300 денних загаль-

ноосвітніх навчальних закладах України (без спеціальних загально-

освітніх навчальних закладів) навчалося 4299 тис. учнів. У порів-

нянні з 2009/2010 н. р. кількість шкіл скоротилась на 300, а учнів на

196 тис.* На 2010/2011 н.р. в загальноосвітніх навчальних закладах

працювало 515 тисяч педагогічних працівників, що на 7 тис. вчи-

телів менше ніж 2009/2010 н. р. Спостерігається позитивна тен-

денція щодо збільшення кількості вчителів, які мають освітньо-

кваліфікаційний рівень спеціаліста або магістра й на тепер їхній

відсоток становить 88,6.

В Україні здійснено реальні кроки щодо реалізації політики,

спрямованої, передусім, на розширення сфери використання укра-

їнської мови як державної, задоволення потреб і прав молоді щодо

вивчення рідної мови.

Для задоволення мовних потреб осіб інших національностей у

2008/2009 н. р. в Україні з 20047 денних загальноосвітніх навчаль-

них закладів 1199 із навчанням російською мовою (в них здобували

* Аналіз стану демографічної ситуації засвідчує, що починаючи з 2003 р.,

простежується тенденція збільшення народжуваності. Якщо цей процес набуде

незворотного характеру, то починаючи з 2009 р., набір учнів до перших класів

збільшуватиметься. Крім того, в системі освіти функціонує 317 (75,7 тис. учнів)

загальноосвітніх шкіл-інтернатів.

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 323

освіту 403719 учнів), 1628 шкіл – із навчанням українською і ро-

сійською мовами (російською мовою навчаються 368594 учні). Пра-

цюють також школи з навчанням трьома мовами (українською, ро-

сійською та кримсько-татарською; українською, російською та ру-

мунською; українською, російською та болгарською; українською, ро-

сійською та молдавською) та двома мовами (українською та угорсь-

кою, українською та польською). Російську мову як предмет вивчають

1292518 учнів, а як факультатив або в гуртках – 165544 учнів.

Отже, кількість російських шкіл в Україні становила 5,9 % від

загальної їхньої кількості (для порівняння, у 1991/1992 н. р. їх було

3364, що становило 15,9% від загальної кількості). Водночас можна

стверджувати, що в Україні створено найкращі умови для задово-

лення мовних потреб представників національних меншин, а також

українців за національністю, які рідною мовою вважають російську.

Однак стан загальноосвітніх навчальних закладів пов’язаний зі

складними проблемами, передовсім це складне матеріально-технічне

забезпечення шкіл. Насамперед від цього потерпають сільські

школи, які потребують капітальних ремонтів, а часто і будівництва

нових приміщень, оновлення матеріально-технічної бази, долучення

до сучасних інформаційних систем, забезпечення ___________засобами нав-

чання, посібниками, навчальною літературою тощо. Складні еко-

номічні процеси та демографічна криза позначились на закритті

багатьох сільських шкіл.

Важливою вимогою сучасності є комп’ютеризація середньої

школи. Міністерство освіти і науки України розробило й активно

запроваджує в життя комплексну програму комп’ютеризації школи

та під’єднання до мережі Інтернет.

До системи загальної середньої освіти належать також поза-

шкільні навчальні заклади, міжшкільні навчально-виробничі комбі-

нати, професійно-технічні навчальні заклади, вищі навчальні заклади

І рівня (вищі професійно-технічні навчальні заклади і технікуми) та

II рівня (коледжі) акредитації. Ці заклади освіти забезпечують здобут-

тя повної загальної середньої освіти, кваліфікації, освітньо-кваліфі-

каційного рівня молодший спеціаліст (навчальні заклади І рівня ак-

редитації) та бакалавр (навчальні заклади ІІ рівня акредитації).

324 Розділ 8

Станом на 2010 р. в Україні діяло 976 професійно-технічних

навчальних закладів та 505 закладів I–II рівня акредитації.* У про-

фесійно-технічних закладах України на 2010/2011 н. р. 349 тис. учнів

оволодівали приблизно за 526 робітничими професіями. 63,8% учнів

одночасно з професією здобували повну середню освіту. На базі

ПТУ здійснюється навчання тимчасово безробітних, перепідготовка

та підвищення кваліфікації робітників.

На 2009 р. навчальний процес забезпечувало 46,9 тис. Педаго-

гічних працівників, з них 22,1 тис. старших майстрів та майстрів

виробничого навчання.

У сфері вищої освіти України в останні роки здійснено кроки

щодо подальшого скорочення і впорядкування мережі вищих нав-

чальних закладів І–IV рівнів акредитації. У 2010/2011 н. р. Чисель-

ність цих закладів становила 854. З них 349 навчальних закладів ІІІ–

IV рівня акредитації. До цього переліку належать і відомчі навчальні

заклади. Для порівняння у 1991/1992 н. р. в Україні працювало 910

вищих навчальних закладів (754 – І–ІІ рівня акредитації, 156 – ІІІ–IV

рівня акредитації). Зауважимо, що впродовж 2010/2011 н. р. активно

об’єднували вищі навчальні заклади України.

Слід зазначити, що така тенденція здебільшого не пов’язана із

закриттям навчальних закладів ІІ рівня акредитації, а з оптимізацією

цієї ланки вищої школи, досягненням ІІІ–IV рівня акредитації тощо.

Відповідно ми спостерігаємо відкриття нових вищих навчальних

закладів ІІІ–___________IV рівня акредитації.**

* Помітним є падіння престижності робітничих професій. Спосте-

рігається закриття окремих навчальних закладів та скорочення учнівського

контингенту. За даними Міністерства освіти і науки України, в 2007 р. діяло 930

професійно-технічних навчальних закладів, у яких навчалось 449,8 тис. учнів.

Хоча така тенденція пов’язана і з реформування мережі професійно-технічної

освіти. В основу покладена спеціалізація профтехучилищ за професійним

спрямуванням відповідно до потреб ринку праці й суспільства. Тобто в окремих

випадках йдеться не про закриття, а про оптимізацію мережі навчальних

закладів та структури підготовки фахівців.

** Як приклад у межах такої політики створено: на основі Рівненського

державного педагогічного інституту, Рівненського державного інституту

культури, Дубенського та Сарненського педагогічних коледжів, а також Рів-

ненського музичного училища та Дубенського училища культури Рівненський

державний гуманітарний університет; на основі Луганського машинобудівного

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 325

У перші роки незалежності України особливо помітним стало

відкриття університетів «Києво-Могилянська академія» (офіційне

відкриття 24 серпня 1992 р., а в 1994 р. надання статусу – Національ-

ний університет «Києво-Могилянська академія») та «Острозька

академія (відкриття в 1994 р., а в 2000 р. Острозька академія от-

римала статус національного університету – Національний універ-

ситет «Острозька академія»).

У 1989 р. на освітній карті УРСР з’явився навчальний заклад –

Міжрегіональна академія управління персоналом, який сьогодні є

найбільшим недержавний вищим навчальним України ІІІ–IV рівня

акредитації, у чиїх стінах навчається понад 40 тис. студентів.

Чисельність студентів вищих навчальних закладів станом на

2009/2010 н. р. становила 354,2 тис. у вищих навчальних закладах І–

ІІ рівня акредитації та 2245,2 тис. – ІІІ–ІV рівнів акредитації. Для

порівняння – у 1991/1992 н. р. чисельність студентів становила

739,2 тис. до 876,2 тис.

Відповідно до закону «Про вищу освіту» в Україні діють такі

освітні рівні: неповна вища освіта – молодший спеціаліст, базова

вища освіта – бакалавр, повна вища освіта – спеціаліст, магістр.

З 1997 р. по 2009 р. постановами Кабінету Міністрів України

встановлено перелік напрямів підготовки, за якими здійснюється

підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-квалі-

фікаційними рівнями молодшого спеціаліста (292 спеціальності),

бакалавра (141 спеціальність), спеціаліста (339 спеціальностей) та

магістра (357 спеціальностей).

В національній системі безперервної освіти постійною ланкою

є післядипломна та дистанційна освіта.***

інституту та декількох вищих навчальних закладів Луганська і Луганської

області Східноукраїнський державний університет, який у 1996 р. отримав IV

рівень акредитації, а в 2000 р. статус національного.

До ІІІ–IV рівня акредитації в Україні належать інститути, консерваторії,

академії та університети, в яких підготовляють фахівців за напрямами освітньо-

кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних

рівнів спеціаліста, магістра. Втім у держав Західної Європи, і не тільки магістр,

це не освітньо-кваліфікаційний рівень, а науковий ступінь.

*** Формально післядипломна освіта забезпечує фахове удосконалення

громадян, поглиблення, розширення і оновлення професійних знань, умінь і

навичок. Вона забезпечує одержання нової кваліфікації, нової спеціальності та

326 Розділ 8

Отже, за роки незалежності в Україні створено відповідну

законодавчу та нормативну базу вищої освіти, з урахуванням со-

ціально-економічної ситуації і практичного досвіду діяльності.

Українська вища школа відзначається високим потенціалом.

Реформи, які було розпочато від часу проголошення незалежності

стосувались збереження досягнень минулого й одночасно приве-

дення системи освіти відповідно до соціально-економічних вимог

часу, процесів державотворення, забезпечення умов для перспектив-

ного розвитку вищої освіти на шляху входження України в систему

міжнародної освітньої системи.

Згідно з реформою вищої освіти визначено класифікацію нав-

чальних закладів за формою власності: державні, комунальні, при-

ватні. Відповідно до законодавства державному вищому навчаль-

ному закладу ІІІ–ІV рівня акредитації може бути надано статус на-

ціонального. За даними національної бібліотеки України ім. В. Вер-

надського, в Україні на 2010 р. діяв 91 вищий навчальний заклад зі

статусом національний.

Своєю чергою, національний ВНЗ, що має вагомі наукові здо-

бутки, проводить дослідницьку й інноваційну діяльність, інтегрує

освіту та науку з виробництвом, бере участь у міжнародних про-

ектах і програмах, може отримати ще й статус дослідницького.****

професії на основі здобутого раніше рівня освітньої і професійної підготовки,

набутого практичного досвіду та індивідуальне самостійне навчання людини

незалежно від віку. Україна має достатньо сформовану мережу навчальних

закладів і підрозділів післядипломної освіти.

За останні роки розвиток інформаційних технологій зробив актуальною

проблему модернізації системи освіти. Суть такої модернізації найбільше

відобразилася в концепції дистанційної освіти, яка, завдяки такому глобальному

явищу як Інтернет, охоплює широкі шари суспільства та стає найважливішим

фактором його розвитку. В Україні на основі вищих навчальних закладів

створено більше 30 центрів дистанційного навчання.

**** На середину 2010 р. статус дослідницького надано: Національному

технічному університету України «Київський політехнічний інститут», Націо-

нальному університету «Львівська політехніка», Київському національному

університету ім. Т. Шевченка, Національній юридичній академії України

ім. Ярослава Мудрого, Львівському національному університету ім. І. Франка,

Національному університету «Острозька академія», Національному універ-

ситету «Києво-Могилянська академія», Національному гірничому університету

України, Національному університету біоресурсів і природокористування

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 327

Шлях входження України в міжнародний освітній простір пе-

редбачає перехід на якісно нові стандарти. Саме із цією метою

пов’язане приєднання України до європейської реформи створення

спільної зони європейської вищої освіти – Болонського процесу. *****

України, Національному технічному університету «Харківський політехнічний

інститут», Харківському національному університету ім. В.Н. Карабіна, Київсь-

кому національному економічному університету ім. В.П. Гетьмана, Націо-

нальному авіаційному університету, Східноукраїнському національному

університету.

***** Болонський процес не передбачає створення повністю ідентичних

систем освіти в різних країнах, він призначений лише для зміцнення взаємо-

зв’язків та покращення взаєморозуміння між різними освітніми системами.

19 травня 2005 р. у норвезькому місті Берген на конференції міністрів країн

Європи Україна приєдналася до Болонського процесу, зобов’язавшись внести

відповідні зміни в національну систему освіти та приєднатися до роботи над

визначенням пріоритетів у процесі створення єдиного європейського простору

вищої освіти до 2010 р.

На сьогодні 45 європейських країн включно з Україною підписали

Болонську декларацію, яка наголошує на необхідності європейської співпраці в

забезпеченні якості вищої освіти, підвищенні якості підготовки фахівців,

зміцненні довіри між суб’єктами освіти, мобільності, сумісності систем квалі-

фікацій, посиленні конкурентоспроможності Європейської системи освіти.

Проректор Національного університету «Львівська політехніка» Ю. Раш-

кевич вважає, що реальні кроки на шляху інтеграції до Болонського процесу

зроблено лише в 2009 р.: впроваджено ECTS (Європейську систему трансферу

та акумуляції кредитів – ця система кількісної оцінки компонентів освітніх

програм (предметів, модулів, блоків) у кредитах основується на повному

навчальному навантаженні студента, необхідному для осягнення декларованих

цілей відповідного компонента програми. ECTS ґрунтується ___________на угоді, що

60 кредитів вимірюють повне навчальне навантаження студента за один нав-

чальний рік), поставлене завдання до кінця 2009/2010 н. р. запровадити додаток

до диплома європейського зразка та ін.

Цілі варті досягнення, проте, на думку ректора Національного технічного

університету «Київський політехнічний інститут» М. Згуровського, в контексті

Болонського процесу існує значна кількість проблем української вищої освіти,

серед яких: надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей (кращі

світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше); недостатнє визнання в

суспільстві рівня «бакалавр» як кваліфікаційного рівня, його незатребуваність

вітчизняною економікою; загрозлива в масовому вимірі тенденція до погір-

шення якості вищої освіти, що наростає з часом; збільшення розриву зв’язків

між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці; невип-

равдана плутанина в розумінні рівнів спеціаліста і магістра: має місце близь-

кість програм підготовки спеціаліста і магістра, їхня еквівалентність за ос-

вітньо-кваліфікаційним статусом.

328 Розділ 8

Однією з негативних сторін Болонського процесу в Україні

вважається різке скорочення аудиторних годин (лекцій і практичних

занять) із відведенням левової частки часу на підготовку студента

самостійно. Це було б виправдано, як би на практиці це не зводилось

до того, що частину матеріалу (що не вміщається в аудиторні го-

дини) студент самостійно простудіює. Втім не варто очікувати, що

за короткий термін більшість українських студентів за рахунок

зменшення часу перебування в аудиторіях, буде більше проводити

часу в бібліотеках, навчально-дослідних лабораторіях тощо. Резуль-

тат один – різке зниження якості підготовки і втрата конкуренто-

спроможності.

Слід звернути увагу й на те, що спостерігається втрата нау-

кового потенціалу, матеріально-технічні бази багатьох ВНЗ пере-

бувають у незадовільному стані. З року в рік прогресує тотальна

бюрократизація навчального процесу, що не знає жодних розумних

меж. Невдовзі це призведе до того, що у ВНЗ буде по горло роботи й

без студентів.

Очевидною проблемою є також і те, що система вищої освіти,

як і вся українська система освіти, масово готує кадри для

репродуктивної та алгоритмічної праці, тоді як усі тенденції

світового розвитку й посилення конкуренції потребують творчого

підходу й ініціативи в усіх сферах економічної діяльності. Завчені

студентом книжки й конспекти без творчих здібностей, ініціативи та

практичного досвіду виявляються непотрібними в сучасних умовах.

Ці й низка інших причин неминуче призводять до системної кризи у

вищій освіті України.

У сфері науки вищою державною науковою організацією

України є Національна академія наук України.* Важливими осеред-

* На сьогодні час при НАН України функціонує 3 секції (фізико-тех-

нічних і математичних наук; хімічних і біологічних наук; суспільних і гума-

нітарних наук), що об’єднують 14 відділень наук: математики; інформатики;

механіки; фізики та астрономії; наук про Землю; фізико-технічних проблем

матеріалознавства; фізико-технічних проблем енергетики; ядерної фізики та

енергетики; хімії; біохімії, фізіології та молекулярної біології; загальної біології;

економіки; історії, філософії та права; літератури, мови та мистецтвознавства. В

Академії діє 6 регіональних наукових центрів подвійного з Міністерством

освіти і науки підпорядкування: Донецький (Донецьк), Західний (Львів), Півден-

Українська культура середини ХХ – першої декади ХХІ ст. 329

ками науки України є провідні ВНЗ, особливо ті, що мають статус

дослідницьких.

На початок ХХІ ст. науковий комплекс України охоплював

понад 1,4 тис. наукових організацій. Науково-технічні роботи вико-

нувало 113 тис. спеціалістів. В Україні була створена національна

система атестації наукових кадрів.

В Україні збережено попередню систему підготовки педаго-

гічних та наукових кадрів вищої кваліфікації (кандидатів та докторів

наук). Аспірантура і докторантура є формами підготовки науково-

педагогічних та наукових кадрів вищої кваліфікації, які відкри-

ваються при вищих навчальних закладах ІІІ–ІV рівня акредитації і

прирівняних до них закладах післядипломної освіти та наукових

установах.

За даними Вищої атестаційної комісії України, підготовка кан-

дидатів та докторів наук проводиться за 26 науковими напрямами, а

захист дисертацій за 475 спеціальностями. Публікуються результати

дисертаційних досліджень у фахових періодичних виданнях затверд-

жених ВАК України, перелік яких за всіма науковими напрямами у

2010 р. становив 882 друкованих та 24 електронних видань. З 2009 р.

Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського отримує

обов’язковий електронний примірник наукових фахових видань

України.

Непозбавлена наукова сфера і чималих проблем. Фінансування

наукових досліджень залишається вкрай недостатнім. Якщо на

ний (Одеса), Північно-східний (Харків), Придніпровський (Дніпропетровськ),

Кримський (Сімферополь) та Інноваційний центр (Київ).

Основною ланкою структури НАН України є науково-дослідні інститути

та прирівняні до них наукові установи. У структурі НАН України діють

національні заклади: Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського, На-

ціональний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», На-

ціональний історико-археологічний заповідник «Ольвія», Національний бота-

нічний сад ім. М.М. Гришка, Національний дендрологічний парк «Софіївка»,

Національний науково-природничий музей, Національний музей народної

архітектури та побуту України, Львівська національна наукова бібліотека Укра-

їни ім. В. Стефаника.

До структури НАН України також належать організації дослідно-вироб-

Дата добавления: 2015-01-03