Музика, спів, театр. 1 страница

Крім повідомлень хроністів про присутність музикантів у церемоніях і на святах і вказівки інструментів, на яких вони грали, вчені знаходять у малюнках реальне підтвердження цієї інформації. Археологи виявили багато з інструментів, хоча, природно, не вистачає тих, які були зроблені з неміцних матеріалів.

Серед ударних інструментів можна назвати тункуль, горизонтальний барабан з порожнистої дерева; був ще один барабан, паш, який ніде не описаний; відомий також великий вертикальний барабан, майяські назва якого не збереглася. Були також глиняні тамбурини кулястої або циліндричної форми, маленькі або середніх розмірів, прості або здвоєні, переносні або встановлювалися на землі.

У всіх цих барабанів або тамбуринів мембрана виготовлялася зі шкіри мавпи. Як брязкальця використовувалися великі гарбуза, до яких приробляти дерев'яна ручка або порожні глиняні фігурки, всередину яких насипалися дрібне насіння, глиняні кульки або камінчики; в пізню епоху були відомі золоті і мідні бубонці. Були також панцирі черепах, за якими вдаряли оленячими рогами. У барабани били долонями або користувалися довгою паличкою, на кінці якої кріпився кульку з каучуку.

Серед духових інструментів відомі великі труби, які виготовлялися з якихось нетривких матеріалів і на кінці іноді мали гарбуз для посилення резонансу; флейти з тростини, кістки або глини, прості і з декількома отворами, з двох або більше трубочок.

Спів з музичним супроводом або без нього, було частиною багатьох релігійних церемоній. До нас дійшли пісні, хоча і без музики, сонця, "чорним" дням, богу Кукулькану, Катунь і тунам календаря, квітки як символу жіночого цнотливості та ін

У кожній громаді була людина, ах-хольпоп, - головний співак, який навчав музиці і співу, в його обов'язки входив догляд за музичними інструментами, він керував також Пополь-ну - общинним будинком, в якому давалися вистави для розваги народу.

Зазвичай музика і спів супроводжувалися танцями. Найбільш важливими на Юкатані вважалися 4 дні: Кан, Мулук, Іш і Каваку, як дні, відзначаючи початок сонячного року, складався з 365 днів. У залежності від дня змінювався характер танців і богиня - покровителька цього дня, але сам ритуал помітно не змінювався. Серед танців, пов'язаних з цими церемоніями, були: танець воїнів хола окіт, в якому брали участь більше 800 чоловік і який тривав цілий день; танець, виконавицями якого були старі жінки, танець демона, під час якого спалювали велику кількість дров, а потім по вугіллю проходили танцюристи; танець, в якому учасники нерухомо стояли на високих ходулях. У місяці Сип мисливці відзначали свято, присвячене їх професії, і танцювали танець окотуіль; танцем також супроводжувалося жертовне расстреліваніе людини з луків. Була відома танцювальна гра, що супроводжувалася музикою, коломче, коли один танцюрист кидав палиці в іншого, а той намагався відхилити їх також за допомогою ціпка.

Крім танцювальних уявлень ритуального характеру існували й інші, що носили лише розважальний характер, хоча, ймовірно, вони мали певне етичне значення. Словники ХVIIв. дають різні найменування акторам в залежності від їх ролі: "благородні", "кавалери", "блазні", і "маги". Инсценировались також легенди та стародавні історії, були й справжні фарси, в яких майя сяяли дотепністю, розповідаючи забавні історії. Мирський характер цих комедій підтверджується хроніками, де говориться, що вони ставилися "для задоволення народу".

У громадському будинку Пополь-на разом з майстром співу ах-хольпопом трудився театральний "директор" ах-куп-цублаль, який готував подання і керував ними.

Билет 35.Мистецтво інків.

Інки не мали писемної системи, однак для передачі інформації вони використовували кіпу- складну систему кольорових шнурків заплетених у вузлики. В таких посланнях очевидно передавались цифри та статистичні дані. Підкорюючи нові племена, інки переймали їх винаходи. Є відомості, що люди, які розуміли, створювали та дешифрували кіпу були окремою етнічною групою, тобто одним з племен, яке підкорили інки. Крім цього кіпу обов'язково вивчали представники верхівки інків.

Відомо, що інки були чудовими ткачами. Дівчата змалечку навчались ткати вовняний одяг, збирати рослини, що викорустивувались якбарвники.

Одяг інків різнився в залежності від соціального положення людини. Однак, найчастіше це була туніка, що сягала колін. Туніка підкреслювала офіційний статус людини. На ній вільно носилось щось на зразок покрову, чи плаща. На ногах вони носили плетене взуття, шкіряні сандалі. Інки використовували головні убори. У високогір'ї одяг робився з вовни.

У підкорених регіонах люди продовжували носити традиційне вбрання. Однак найкращі ткачі культури Чан-Чан були переміщені в Куско, щоб ткати кінпі — найкращий одяг. (До того ці ткачі були переміщені людьми Чан-Чан у їх столицю з міста Сікан)

У інків була добре розвинена кераміка та обробка металів. Обробка металів інками дуже нагадує мистецтво Чіму. Це також можна пояснити тим, що після завоювання королівства Чімор найкращі ковалі культури Чан-Чан були переміщені в Куско.

Інки володіли мистецтвом муміфікації.

Билет 36.Мистецтво ольменків.

Ольмеки (ісп. olmeca, англ. olmec) — один зі стародавніх народів Центральної Америки, які мешкали на території сучасної Мексики в доколумбову епоху. Перша відома цивілізація Центральної Америки, що досягла розквіту між 1250 і 400 роками до н. е. Територією поширення ольмеків була більша частина сучасного мексиканського штату Веракрус й східну частину штату Табаско, проте пам'ятки культури ольмеків знаходять і в інших регіонах. Існує думка, що елементи культури ольмеків були запозичені майже всіма наступними цивілізаціями регіону.

Назва ольмеки походить з мови ацтеків науатль, що дослівно значить «люди з країни каучуку». Ольмеки вважали ягуарів священними тваринами та вірили, що походять від них. До нашого часу дійшло багато зображень і скульптур цієї тварини, зроблених ольмеками.

Першою стародавньою столицею ольмекської цивілізації вважається місто Сан-Лоренцо. Археологи вважають, що в певні періоди тут жило близько 5000 мешканців. Тут розташована одна з найдавніших пірамід ольмеків, оздоблена зображеннями ягуарів.

Ольмеки не тільки першими в Центральній Америці збудували піраміди, але також першими на континенті впровадили писемність. Ольмеки писали зверху вниз, застосовуючи ієрогліфи. Інші цивілізації Мезоамерики, такі якмайя запозичили ольмекську писемність.

Ольмеки використовували сполучення крапок і рисок для позначення цифр. Вони були першими в Америці, хто винайшов концепцію нуля.

Серед пам'яток ольмекської культури, які дійшли до нашого часу, визначне місце посідають календарі. Календарі ольмеків відзначалися надзвичайною точністю й були пізніше запозичені іншими цивілізаціями Мезоамерики.

Походження ольмеків та причини занепаду їхньої цивілізації не з'ясовано. 1979 року Клайд Вінтерсзапропонував спосіб читання ольмекського письма, виходячи з гіпотези про африканське походження цього народу. Вінтерс припустив, що ольмеки говорили мовою родини малінке, поширеною в Сенегалі та Малі. До 1997 Вінтерс «розшифрував» значну частину ольмекських текстів. Тим не менше, «гіпотезу» про африканське походження ольмеків більшість фахівців не поділяють.

Для ольмекської архітектури характерні монолітні базальтові стовпи в похоронних склепах, ритуальні майданчики з мозаїчними підлогами. Скульптура ольмеков відрізняється інтересом до зображення людини, широтою і величністю задуму, упевненістю виконання; ваговитість узагальнених об'ємів поєднується з життєвістю моделювання осіб (гігантські кам'яні голови з Ла-Венти, Трес-Сапотес і Сан-Лоренсо). Велика умовність і стилізація властиві рельєфам на жертовних вівтарях і стелах. Велика умовність і стилізація властиві рельєфам на жертовних вівтарях і стелах. Дрібна пластика (з нефриту, серпентину, жадєїта або керамічна) відмічена експресією виконання і гротесковою гостротою образів (статуетки, ритуальні "сокири", кам'яні маски). Монументальні розписи в культових печерах (зображення людини з межами ягуара) пов'язані з міфологічними представленнями ольмеков.

Билет 37.Письменность и литературные источники Доколумбовой Америки.

Одним из важных результатов процесса культурного развития было формирование различных систем письменности у некоторых народов доколумбовой Америки.

Интересным образцом примитивной "письменности" в области Анд было "узелковое письмо" - кипу, которое представляет собой веревку или палку с привязанными к ним отводными разноцветными (цвета придавалось символическое значение) шнурками, на которых на разном расстоянии друг от друга завязывались узелки. Иногда в узелке закреплялся какой-либо предмет (кусочек дерева, камень, зерно и др.). В Тауантинсуйу было значительное число профессиональных кипукамайок ("мастеров кипу"). По мнению одних ученых, кипу представляло собой чисто мнемоническое приспособление, по мнению других - своеобразную форму письма. По наиболее спорной концепцией, кипу содержит тексты хроник, законов и политических произведений. Существует предположение, что кипу служило атрибутом погребального ритуала.

Нечто похожее встречаем и в Северной Америке у ирокезов - их "письмо", которое называлось "вампум" - это лента, или пояс из нитей, на которые нанизаны цветные ракушки, различные по форме и размеру. Случалось, что вампум насчитывал по 6-7 тысяч ракушек. Нанизанные на нити раковины образовывали замысловатые узоры определенного содержания.

Письменность ацтеков и народов куна представляет собой пиктографическое (рисуночный) письмо с элементами иероглификы. Определенной системы расположения пиктограмм не существовало: они могли располагаться и горизонтально, и вертикально. Впервые письменность народов куна открыта и изучена норвежским этнографом Е. Нордельшельдом. Пиктографических письмом записаны легенды, книги рецептов народной медицины.

Система письменности у народов древней Мексики сложилась во II-V вв. н. е. в ольмеков. Она представляет собой сочетание элементов пиктографического ислогового письма. Непременным спутником записи был рисунок. Семантическое значение имели цвет и расположение знаков.

Самый системой письменности в древней Америке было иероглифическое письмо майя. В нем уживались фонетические знаки (алфавитные и составляющие), идеографические (целые слова) и ключевые (пояснительные слов, но такие, которые не читаются). Всего выявлено около 300 знаков. Язык иероглифических текстов значительно отличается от живого языка по произношению, словарем, грамматикой. Иероглифические тексты и надписи майя до сих пор полностью не переведены. Первые попытки расшифровать письмо майя относится к середине XIX в. В середине 1950-х годов большой вклад в дешифровку письма майя внес советский ученый Ю. В. Кнорозов, родом с Харьковщины.

С возникновением письменности был тесно связано развитие литературы. Литературное творчество индейцев древней Америки в художественной форме отражала важнейшие черты жизни индейских племен. Древним жанром были трудовые (охотничьи, рыболовные), обрядовые, а также военные песни, которые включали обращение к богам о помощи в достижении победы, победные песни, плачи по погибшим воинам. Значительное распространение получил жанрсказки - волшебной, бытовой, о животных и т.д.. В некоторых индейских народов существовал эпос. В литературных памятников принадлежат "Анналы какчикель", "Родовид владык Тотоникапакана", пророческая книга "Чилам-Балам", сакральный эпос индейцев киче "Пополь-Вух" ("Книга Советов") и др.. Крупным вкладом в сокровищницу мировой культуры является драма на языке кечуа "Апу-Ольянтай". Одним из величайших поэтов Древней Америки был Несуалькойотль. Ляйтмотивом его произведений, дошедших до нас размышления о неустойчивости человеческого существования, идеи о непрерывностидвижения и об относительности покоя, утверждение вечности прекрасного. До наших дней дошли также 4 рукописи майя и значительное количество надписей на камнях в руинах городов.

Книги представляли собой полосу бумаги, изготовленную из растительного волокна (часто использовался луб фикуса) и натуральной клея. Обе стороны полосы покрывались белым известью. Иероглифические знаки выводились кисточкой, как чернила использовался сок растений или плодов. Бумажная полоса состояла гармошкой и обрамлялась обложкой из дерева или кожи.

Большое количество рукописей была уничтожена в эпоху конкисты (КОНКИ́СТА -ы; ж. [исп. conquista - завоевание] Завоевание Мексики, Центральной и Южной Америкииспанцами и португальцами в 15 - 16 вв.)

Билет 38.Литература и театр Доколумбовой Америки.Особенности драматургии и стиля.

С возникновением письменности был тесно связано развитие литературы. Литературное творчество индейцев древней Америки в художественной форме отражала важнейшие черты жизни индейских племен. Древним жанром были трудовые (охотничьи, рыболовные), обрядовые, а также военные песни, которые включали обращение к богам о помощи в достижении победы, победные песни, плачи по погибшим воинам. Значительное распространение получил жанр сказки - волшебной, бытовой, о животных и т.д.. В некоторых индейских народов существовал эпос. В литературных памятников принадлежат "Анналы какчикель", "Родовид владык Тотоникапакана", пророческая книга "Чилам-Балам", сакральный эпос индейцев киче "Пополь-Вух" ("Книга Советов") и др. Крупным вкладом в сокровищницу мировой культуры является драма на языке кечуа "Апу-Ольянтай". Одним из величайших поэтов Древней Америки был Несуалькойотль. Ляйтмотивом его произведений, дошедших до нас размышления о неустойчивости человеческого существования, идеи о непрерывности движения и об относительности покоя, утверждение вечности прекрасного. До наших дней дошли также 4 рукописи майя и значительное количество надписей на камнях в руинах городов.

Книги представляли собой полосу бумаги, изготовленную из растительного волокна (часто использовался луб фикуса) и натуральной клея. Обе стороны полосы покрывались белым известью. Иероглифические знаки выводились кисточкой, как чернила использовался сок растений или плодов. Бумажная полоса состояла гармошкой и обрамлялась обложкой из дерева или кожи.

Большое количество рукописей была уничтожена в эпоху конкисты.

Яркой достопримечательностью майяской культуры является театр. Сохранились театральные площадки, окруженные рядами для зрителей. Такова например, «Платформа Луны». Руководил театром ах-куч-цублаль. Ставились комедии, фарсы; пользовались успехом выступления хоров и иллюзионистов.
Майя являются одним из немногих древних народов Америки, оставившим богатую литературу. Самым выдающимся памятником литературы является «Пополь – Вух». Сохранились «Анналы Какчинелей».

Билет 39.Керамика Центральной и Южной Америки. Региональные особенности.

Традиция изготовления керамики у индейцев как Северной, так Центральной и Южной Америки возникла задолго до контакта с европейцами, а местные стили керамики были весьма разнообразными. При этом ни одна доколумбова культура не имела гончарного круга (что можно связать с отсутствием у индейцев колеса). По этой причине все известные археологам и этнографам виды индейской керамики вылеплены вручную с использованием ряда традиционных технологий: скульптурного моделирования, лепки по форме или каркасу, лепки из глиняного шнура, формовки лопаткой. Помимо керамических сосудов, различные индейские культуры изготавливали также глиняные статуэтки, маски, другие ритуальные предметы.

Процедура изготовления керамики из глиняного шнура на востоке США больше зависела от подготовки глины, чем на западе. Женщины обычно часами смешивали глину с толчёными морскими раковинами, песком, растительными материалами и другими добавками для отжига, пока не достигалась нужная консистенция; затем смесь прощупывали деревянными клиньями, чтобы не допустить образования воздушных и водных карманов, которые могли бы привести к растрескиванию керамики во время обжига. Затем они готовили глиняный блин, который служил основанием сосуда. После этого женщина-гончар накладывала друг на друга глиняные «колбаски» и тщательно притирала их друг к другу, добиваясь равномерной толщины сосуда и ровной поверхности. В конце этой процедуры заготовка сосуда простукивалась палочкой для придания сосуду окончательной формы.

Американские индейцы не использовали закрытых печей для обжига; вместо этого готовый для обжига сосуд помещали в неглубокую яму, накрывали слоем древесины и поджигали её; сосуды обжигались при температуре около 1400 градусов или выше. После обжига поверхность сосудов полировалась специальным камнем.

Себестоимость изделий в результате подобной процедуры превращала керамические изделия в предметы роскоши.

Исследователи индейской керамики сталкиваются с двумя проблемами. Первая состоит в том, что в прежние годы (а на территории Латинской Америки нередко и в настоящее время) раскопки ведутся неграмотно, культурные слои перемешиваются, что чрезвычайно затрудняет датировку и культурную классификацию произведений керамики. Вторая проблема связана с предыдущей и состоит в существовании обширного чёрного рынка артефактов индейских культур, в связи с чем многие раскопки ведутся нелегально, по заказу клиентов данного рынка, и добытые «чёрными археологами» произведения индейского искусства становятся известными исследователям лишь случайно, в отрыве от контекста раскопок.

Изделия доколумбовой керамики являются предметом гордости коллекций многих музеев. Среди наиболее примечательных образцов можно отметить:

· керамику древних пуэбло (культуры анасази и могольон на юго-западе США (регион Четыре угла), а также последовавшая за ними керамика Рио-Гранде и керамика современных пуэбло (юг США и север Мексики)

· керамика культуры майя на юге Мексики, Гватемалы и Белиза.

Менее известны традиции региона Касас-Грандес на севере Мексики и доисторическая керамика культуры Кокле из провинции Кокле в Панаме.

Керамика Рио-Гранде — несколько видов индейской керамики, распространённой среди древних пуэбло:

Термин «Белая керамика Рио-Гранде» охыватывает несколько традиций доисторической керамики древних пуэбло на территории штата Нью-Мексико. Около 750 г. н. э., после усвоения ряда различных региональных керамических традиций (например, белая керамика Сибола), гончары из региона Рио-Гранде на территории будущего штата Нью-Мексико стали развивать своеобразные местные разновидности керамики с росписью чёрной минеральной (до 1200 г.) или растительной (после 1200 г.) краской по белому или светло-серому фону.

Глазированная (лаковая) керамика Рио-Гранде — керамика индейских народов группы пуэбло, проживающих в штате Нью-Мексико. Относится к позднему доисторическому (доколумбову) и раннему историческому периоду Северной Америки, с 1315 по 1700 гг. При росписи использовалась свинцовая чёрная краска, которая при обжиге иногда приводила к потёкам. Данная керамика изготавливалась в ряде деревень от Санта-Фе до северной оконечности водохранилища Элефант-Батт (Elephant Butte Reservoir), и от долины Рио-Пуэрко на востоке до долины верховий реки Пекос.

Майя умели изготовлять керамику высшего качества. Их фантазия, рисунки и формы так же хороши, как и у древних греков, и сильно превосходят искусство керамики Древнего Рима и почти любой культуры древнего Ближнего Востока. Все удивительные изделия гончарного искусства майя – их формы слишком разнообразны, чтобы описывать их подробно, – были сделаны безо всякого гончарного круга. Керамика делалась путем предварительного изготовления спиралей. Этот способ почти такой же древний, как и сам человек современного типа. Глине придают форму длинных спиралей, наподобие огромных спагетти, и выкладывают кольцами одно на другое, а затем их сдавливают руками, чтобы придать им единую форму. После этого полученную глиняную форму делают гладкой с помощью черепка – точно так же Иов сдирал свои нарывы. Если сосуд большой – а некоторые были гигантских размеров, – то гончар ходит вокруг сосуда и сам становится гончарным кругом. Этот способ был принят не только у майя; его применяли все племена и культуры на широких просторах обеих Америк, а также многие племена в Африке и на окраинах азиатского мира.

Билет 40.Искусство инкрустации черепов масок как результат религиозных воззрений.

Инкрустацией черепов называют узоры на черепах древнего индейского народа Уичоли, проживающего в западной и центральной Мексике. Они верят в разнообразных духов и богов, в том числе Оленя, Кукурузу, Пейот, Орла.

Черепа эти, вручную украшенные бисером, прикрепленным к слою воска, символизируют многовековые культурные традиции Уичоли. Произведений всего несколько, стоимость каждого - $780

Работы из бисера, выполненные индейцами уичоли, также поражают своей красотой и необычностью. Индейцы не только плетут из бисера различные украшения, но и выкладывают им разнообразные изделия. Обычно это фигурки животных, реже предметы обихода и маски. Фигурки животных часто используются для ритуалов, поэтому каждый цвет имеет свое значение, например синий цвет означает обращение к духам дождя, а черный к духам океана

Их называют «племенем художников». Формы художественного выражения уичолей отражают их религиозные верования. Они изготавливают картины в стиле nierika. Эти картины выполняются из шерстяной пряжи, одновременно они являются и предметом прикладного искусства, изготавливаемым на продажу, и религиозным объектом. Ньерика является проводником в мир духов. Она называется зеркалом с двумя лицами, потому как рисунки двухстронние. Отверстие в середине — магический «глаз», через который человек и боги могут видеть друг друга.

Билет 41.Культура Наска. Загадки и реальность.

Наска — доколумбовая цивилизация, которая существовала в нескольких долинах на южном побережье Перу, на плато Наска, южнее цивилизации Мочика, с II в. до н. э. по VI в. н. э. Главный город — Кауачи с шестью пирамидами из самана. Произошла предположительно от культуры Паракас.

Керамика культуры Наска полихромная, как правило, четырёхцветная: чёрные и оранжевые рисунки на белом или красном фоне. Преобладают изображения людей, зверей, птиц, рыб и растений. Формы удлиненные, стилизованные и угловатые. В отличие от цивилизации мочика, лепка практически отсутствует.

Подобные узоры можно видеть и на образцах тканей из ламовой шерсти, сохранившихся благодаря полупустынному климату плато. Частично уцелела и созданная ими сеть подземных акведуков.

Культуре Наска нередко приписывается создание громадных геоглифов — линий Наска, однако относительно времени их создания среди учёных нет единого мнения.

Памятники культуры Наска известны на полуострове Паракас, в долине Ика и в бассейне Рио-Гранде-де-Наска. Центром культуры, существовавшей почти до конца 1 тысячелетия, было крупное поселение Кауачи. Здесь располагался так называемый «Большой храм» - ступенчатая пирамида высотой 20 м. На ее платформах обнаружены следы построек и дворов. Вокруг этой пирамиды находились более мелкие. Известны и другие памятники этой культуры, где помимо прямоугольной застройки встречаются круглые сооружения, возможно храмовые.

Культура Наска известна, прежде всего, своими замечательными тканями и яркой полихромной керамикой с изображениями животных, птиц, рыб и растений. Кроме них на сосудах изображались множество мифологических персонажей, характеризующих религиозную систему индейцев наска. Эта система включает в себя пантеон, в центре которого стояло синкретическое антропоморфное божество с заметными признаками кошачьего хищника. Помимо него изображались второстепенные божества - дикий кот, бог-сокол, бог-касатка, мифическая птица и др.

В середине I тысячелетия в жизни создателей культуры Наска происходят изменения, сказавшиеся и в религии, где появляются два новых божества и сокращается количество старых. В центре пантеона теперь богиня плодородия, которая обычно изображается со скульптурной головой и телом, нарисованным краской на корпусе сосуда. Вторым по значению был, видимо, «летящий бог», связанный, скорее всего, с войной.

Одним из характернейших сюжетов искусства Наска, особенно во 2-й половине I тыс. н.э., было изображение голов-трофеев. В сочетании с мумифицированными находками таких голов в могилах это говорит о существовании у наска обычая обезглавливания врагов и соответствующего культа.

С религиозными представлениями связана и часть знаменитых геоглифов - гигантских полос и рисунков на поверхности пустыни к северу от р. Рио-Гранде-де-Наска. Некоторые из них (например, изображения бога-касатки) аналогичны соответствующим мотивам росписей на сосудах Наска. Существует достаточно обоснованное мнение о том, что геоглифы Наски имели прямую связь с астрономическими наблюдениями и соответствующими ритуалами древних земледельцев. Следы полос обнаружены и в районе Кауачи. Сейчас геоглифы найдены и в других частях перуанского побережья.

Индейцы наска хоронили умерших в грунтовых ямах или специальных камерах из адобов. Вместе с покойником клали сосуды с запасами пищи, оружие, человеческие фигурки из глины или текстиля. Хотя в погребениях наблюдается дифференциация, ее уровень соответствует уровню социальной организации типа вождества. Это подтверждают и исследования Х. Сильвермен, показавшие, что поселение Кауачи было лишено жилой застройки и представляло собой храмовый центр.

Билет 42.Образотворче мистецтво Давньої Індії.

У послемаурійскую епоху склалися місцеві школи скульптури. Найбільш відомими є школи Гандхари (Північно-Захід Індії), регіону Матхура (центральна частина Північної Індії) і однієї з областей Декана (школа Амаравати).

Розквіт гандхарской школи, що формувалася під сильним впливом елліністичного і римського мистецтва, відноситься до перших століть християнської ери.Стиль Гандхари, починаючи з епохи Кушан, надавав вплив на буддійське мистецтво Центральної і Східної Азії. У більшій мірі пов'язані з традиціями образотворчого мистецтва Індії школи Матхура і Амаравати. Саме на їх основі розвивалося середньовічне мистецтво не тільки самої Індії, але, певною мірою, і країн Південно-Східної Азії. Поширення буддизму «великої колісниці» сприяло появі великого пантеону святих-бодхісаттв. Масові знахідки теракотових статуеток говорять про широкий попит на твори мистецтва, пов'язаного з буддизмом.

Всесвітньо відомі пам'ятки індійської живопису знаходяться в Аджанте (Західна Індія). Печерні храми та монастирі Аджанти створювалися протягом майже тисячі років, починаючи з послемаурійского часу. Стіни деяких залів покриті яскравими зображеннями сцен з буддійських переказів. Чудові фрагменти живопису, подібної з розписами Аджанти, знаходять і на Шрі-Ланці. Незважаючи на відсутність політичної єдності, різниця у мові і вірувань народів Індії, ця країна протягом середніх віків і нового часу зберігала склалося в давнину єдність культури. Пануюча в Індії релігія - індуїзм - освячувала традиційність повсякденного укладу життя.

Вплив буддійської релігії, літератури, філософії та мистецтва простежується у багатьох народів середньовічного Сходу. Давньоіндійська медицина іматематика славилися у всьому світі, а чудові досягнення в галузі лінгвістики, логіки, психології лише зараз можуть бути оцінені по достоїнству.

Індійську культуру можна порівняти з могутньою рікою, яка бере початок високо в Гімалаях і продовжує свій плин серед лісів і рівнин, садів і ферм, сіл і міст. У неї вливаються численні притоки, змінюються її береги, але сама ріка залишається незмінною. Індійській культурі в рівній мірі притаманні єдність і різноманіття, відданість традиції і сприйнятливість до нового. За багатовікову історію Індії довелося немало пережити, багато до чого пристосуватися, асимілювати елементи різних культур, але при цьому вона зуміла зберегти свою древню спадщину.

Надзвичайно різноманітні природа і клімат країни; тут живуть численні народності зі своїми віруваннями, мовами і культурою. Однак у всьому присутній неповторний індійський колорит. Джерело цієї єдності невловиме. Його можна відчути, але неможливо зрозуміти. У своїй знаменитій книзі «Відкриття Індії» Джавахарлал Неру дав блискучий аналіз єдності і цілісності індійської культури, що вкорінені в її разючий різноманітті.

Вже пам'ятники хараппської цивілізації (3000-1800 до н. Е..) Вже несуть в собі ті характерні риси, які пізніше стали асоціюватися з Індією та її культурою. Підтвердженням тому служать археологічні знахідки в Хараппи і Мохенджо-Даро. Статуя чоловіки, зануреного в роздуми, свідчить про те, що вже в ті часи була відома практика йоги. Гладка поверхня торса і відсутність мускульної напруги наводять на думку про староіндійської концепції внутрішньої енергії. Божество, зображене на одній із глиняних печаток, має велику схожість з пізнішими зображеннями Шиви. Браслети, подібні тим, що прикрашають руки бронзової танцівниці, можна й зараз купити в будь-якій крамниці. Новітні дослідження показали, що вплив хараппської культури поширилося навіть на віддалені райони Північної та Західної Індії, а народності, які жили в басейні Інду, підтримували тісні контакти з дравідійськой цивілізацією, що існувала задовго до приходу в Індію аріїв.

Приблизно між 2000 і 1600 р. до н. е.. частина племен, що належали до численної групи аріїв, або індоаріїв, переселилися в Індію. Вони говорили на санскриті і поклонялися богам, що втілювали стихійні сили природи: Індрі-громовержцеві, владиці атмосфери, богу жертовного вогню Агні і усевідаючому Варуне, карающему богу-судії і божеству водної стихії. Гімни, присвячені цим та іншим богам, склали чотири збірники - Веди. Найдавнішим з них є Рігведа (1500-1200 до н. Е..), Для якої характерний пошук Вищої реальності, що лежить в основі всього різноманіття життя. Ця думка розвивається в діалогах упанішад (900-600 до н. Е..). Ведіческую поезію відрізняють одухотвореність, чудовий стиль і рух від зовнішньої формули до внутрішнього переживання [4]. Поза ведичної (індуїстської) традиції в 6 ст. до н. е.. виникли дві інші релігії. Особистість Будди з його проповіддю любові, співчуття і гармонії справила величезний вплив на розвиток індійської філософії та культури, хоча як релігії буддизм пустив більш глибокі коріння за межами Індії. Засновникомджайнізму був Махавіра, у вченні якого розвиваються ідеї звільнення і відмови від будь-якого насильства. Джайни теж внесли великий внесок у розвиток індійського мистецтва і філософії.

Дата добавления: 2014-12-25