Поняття державного регулювання сільського господарства. 2 страница

¹ Аграрное право: Учеб. для вузов / Под ред. Г. Е. Бьістрова, М. И. Козьіря.—
2-е изд., испр. и доп.~ М., 1998.— С. 342-343.

² Аграрне право України: Шдруч. / За ред. В. 3. Янчука.— К.: Юрінком Інтер,
1999.—С. 342.

Спеціалізація виробничо-господарської діяльності як форма суспільного поділу праці сприяє концентрації виробництва і є важ­ливим засобом підвищення ефективності сільського господарства. За галузевою спеціалізацією розрізняють аграрні господарства у сфері рослинництва (зернові, овочеві та інші господарства) і тва­ринництва (та інші господарства).

Аграрні підприємства крім основної (спеціалізованої) вироб­ничо-господарської діяльності здійснюють, як правило, й інші ви­ди сільськогосподарської діяльності — йдеться про переробку про­дукції власного виробництва, розвиток промислів, садівництво, бджільництво тощо.

Відносини у сфері виробничо-господарської діяльності сільсь­когосподарських підприємств регулюються Конституцією Ук­раїни, Господарським і Цивільним кодексами, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також ін­шими нормативними актами.

До основних законів, що регулюють виробничо-господарську діяльність сільськогосподарських підприємств, належать закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське госпо­дарство» та інші.

Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприєм­ство» визначає правовий статус та основний режим виробничо-гос­подарської діяльності колективного сільськогосподарського підприємства (КСГП). Згідно зі ст. 13 цього закону КСГП самостій­но визначає напрями сільськогосподарського виробництва, його структуру і обсяг, самостійно розпоряджається виробленою про­дукцією та доходами, здійснює будь-яку діяльність, що не супере­чить законодавству України.

Згідно зі ст. 28 Закону України «Про сільськогосподарську ко­операцію» кооператив (об'єднання), відповідно до свого статуту, самостійно визначає основні напрями господарської діяльності, здійснює її планування та реалізацію. Виробничі кооперативи (об'єд­нання) реалізують свою продукцію за цінами, що встановлюються ними самостійно або на договірних засадах. Обслуговувальні ко­оперативи (об'єднання) надають послуги за цінами і тарифами, що встановлюються на договірних засадах окремо для членів коопе­ративу та інших осіб. Відносини кооперативу (об'єднання) з інши­ми підприємствами, установами та організаціями, а також з гро­мадянами в усіх сферах господарської діяльності встановлюються на основі договорів (угод).

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про фер]^^еР^ське госпо­дарство» останнє діє на умовах самоокупності. Всі цитрати госпо­дарство покриває за рахунок власних доходів та інпі¹¹* джерел, не заборонених законодавством. Фермерське господар^ство самостій­но визначає напрями своєї діяльності, спеціалізації⁰' організовує виробництво сільськогосподарської продукції, її пеР^еР^обку та ре­алізацію, на власний розсуд і ризик підбирає парї^неРІ^{в 3} еконо­мічних зв'язків у всіх сферах діяльності, в тому числі іноземних. Виробничо-господарська правосуб'єктність сільськогоспо­дарських товариств регулюється нормами ЦК і ГК ^та Закону Ук­раїни «Про господарські товариства».

Поняття фінансової діяльності сільськогоспоД^аР^ських ПВД" приємств та її правове регулювання. Фінансова діяльність сільсь­когосподарських підприємств — це процес, спР^ямований на забезпечення виробничо-господарської діяльності коштами (гріш­ми, фінансовими ресурсами). Фінансова діяльність виконує обслу-говувальну роль відносно виробничо-господарської Діяльності, але вона, тим не менш, розглядається як один з найважливіших інсти­тутів аграрного права.

Фінансова діяльність товаровиробників охоплР^{є як} внутріш­ні, так і зовнішні фінансові відносини. Метою перці^{их є} створення необхідної фінансової бази для виробництва продУ^кт1в харчуван­ня, продовольства і сировини рослинного та тваринного походжен­ня структурними виробничими підрозділами, а м^етою других сприяння аграрним товаровиробникам (через наД^{ання їм} креди­тів, страхування врожаю тощо) в їхній статутній діяД^ЬН0Сті> ^а також у реалізації виробленої ними продукції (продовольства, сировини, в тому числі й після їх переробки) відповідно до вимог сучасної

ринкової економіки¹.

Правове регулювання фінансової діяльності сільськогосподар­ських підприємств здійснюється згідно із загальвії^ми та спеціаль­ними законодавчими актами.

До загальних законодавчих актів належать Цивільний і Госпо­дарський кодекси України, закони України «Про господарські то­вариства», «Про колективне сільськогосподарське підприємство», «Про фермерське господарство», «Про сільськогосподарську ко­операцію», які визначають загальні правові засВД^и спеціальної правосуб'єктності суб'єктів аграрного господарї°^вання У сфері фінансової діяльності.

До спеціальних законодавчих актів, які регу^^юю'^гь фінансові відносини, належать закони України «Про банки і б^ківську діяль­ність», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Ук­раїні», «Про фінансові послуги та державне регу^{лювання} ринків ¹ Аграрне право України: Шдруч. / За ред. В. 3. Янчука.— ^- Юрінком Інтер, 1999.—С. 373-374. 52

фінансових послуг», «Про іпотечне кредитування, операції з кон­солідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати», «Про за­безпечення вимог кредиторів і реєстрацію обтяжень», «Про пла­тіжні системи і переказ грошей в Україні» тощо.

Згідно зі ст. 140 ГК і відповідних положень законів «Про колек­тивне сільськогосподарське підприємство», «Про сільськогоспо­дарську кооперацію», «Про господарські товариства» джерелами формування майна (в тому числі й фінансових ресурсів) суб'єктів господарювання є грошові та матеріальні внески засновників; дохо­ди від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних па­перів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що нале­жать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

Різним видам сільськогосподарських підприємств притаман­ний свій особливий режим формування фінансів. Так, фермерське господарство, відповідно до розділу VII Закону України «Про фер­мерське господарство», формує свої фінанси за рахунок власних доходів, тобто прибуткової господарської діяльності. Відповідно до ст. 11 цього закону, фермерське господарство може отримувати кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств на безповоротній основі та на конкурсних засадах на поворотній основі. На безповоротній основі кошти надаються на такі цілі: відшкодування вартості розробки проектів відведення зе­мельних ділянок для ведення фермерського господарства; відшко­дування частини витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за корис­тування кредитами банків, та часткову компенсацію витрат на придбання першого трактора, комбайна, вантажного автомобіля, будівництво тваринницьких приміщень, в тому числі вартість про­ектно-кошторисних документів, пільгові умови кредитування, страхування фермерських господарств; підготовку, перепідготов­ку, підвищення кваліфікації кадрів фермерських господарств у сіль­ськогосподарських навчальних закладах; розширення досліджень із проблем організації і ведення виробництва у фермерських госпо­дарствах; видання рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу в діяльності фермерських господарств; забезпечення гарантій при кредитуванні банками фермерських господарств; забезпечення функціонування Українського держав­ного фонду підтримки фермерських господарств та його регіональ­них відділень. Поворотна допомога надається для виробництва, пе­реробки та збуту виробленої продукції, на здійснення виробничої Діяльності та інші передбачені статутом Українського державного фонду підтримки фермерських господарств цілі під гарантію по­вернення строком від 3 до 5 років.

Фінанси сільськогосподарських споживчих товариств та їх спілок формуються за рахунок коштів, одержуваних внаслідок господарської діяльності, продажу цінних паперів та інших над­ходжень. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства мають право одержувати в установах банків, у підприємств і організацій позички та несуть повну відповідальність за додержання кредит­них договорів і розрахункової дисципліни. Після платежів у бю­джет та інших обов'язкових відрахувань прибуток розподіляється загальними зборами членів споживчого товариства (зборами упов­новажених) та радами відповідних спілок згідно з їх статутами. Споживчі товариства, спілки та їх підприємства самостійно або на договірних засадах встановлюють вільні ДІни і тарифи на продукцію виробничо-технічного призначення, сировину, сільгосппродук­цію та товари народного споживання, Ш° виробляються і закупо­вуються ними, надані послуги з урахуванням попиту й пропо­зицій, за винятком продукції, товарів і послуг, на які передбачено державне регулювання цін і тарифів.

Відповідно до положень ст. 29 Закону України «Про сільсько­господарську кооперацію» дохід сільськогосподарського коопера­тиву формується з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних і прирівняних до них витрат і витрат на оп­лату праці найманого персоналу. Дохід розподіляється на податки та збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів; погашен­ня кредитів; покриття збитків; проведення відрахувань у фонди кооперативу; кооперативні виплати; видлату часток доходу на паї (до 20%, що визначені до розподілу). Порядок використання дохо­ду кооперативу (об'єднання) встановлюється статутом.

Доходи державних та комунальних сільськогосподарських під­приємств формуються як за рахунок загальних джерел (доходи від реалізації продукції, робіт, послуг; доходи від цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів та ін.), так і спеціальних (до­тації, субсидії, субвенції та інші засоби державної підтримки).

Важливим джерелом формування фінансів суб'єктів аграрного підприємництва є кредити. Згідно зі ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банківський кредит — це будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке про­довження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'я­зання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання про сплату відсотків та ініпих зборів з такої суми.

В аграрному секторі економіки існують певні особливості щодо кредитних відносин. По-перше, існує великий ризик непо­вернення наданих кредитів. Сільське господарство є галуззю ри­зикованого підприємництва, де природно-кліматичні та інші суб'єк­тивні і об'єктивні умови часто негативно позначаються на

фінансово-економічному стані сільськогосподарського підприєм­ства. По-друге, кредитні відносини суб'єктів аграрного господа­рювання і банків безпосередньо пов'язані зі сезонними витрата­ми перших (посівні роботи, збирання врожаю, заготівля кормів, закупівля добрив і пально-мастильних матеріалів тощо). По-третє, на державному рівні регулярно приймаються нормативно-правові акти, в яких передбачається пільговий порядок кредиту­вання суб'єктів аграрного господарювання. Відповідно до таких документів, різниця між відсотковою ставкою кредитів Національного банку України, які надаються комерційним бан­кам, і пільговою відсотковою ставкою, за якою банки можуть на­давати кредити сільськогосподарським підприємствам, повинна відшкодовуватися комерційним банкам із коштів державного бюджету. Однак брак необхідних коштів у державному бюджеті призводить до того, що таке відшкодування або відкладається на невизначений термін, або взагалі не провадиться, через що суб'єк­ти аграрного господарювання позбавляються права користувати­ся пільговими кредитами¹.

Розрахунки між учасниками аграрних господарських відно­син забезпечуються розрахунковими операціями банків. Згідно зі ст. 341 ГК для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних ра­хунках. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватись у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і креди­тових платіжних інструментів, що застосовуються у міжнародній банківській практиці. Під час безготівкових розрахунків усі пла­тежі проводяться через установи банків шляхом перерахування належних сум з рахунку платника на рахунок одержувача або шляхом заліку взаємних зобов'язань і грошових претензій. Пла­тежі здійснюються у межах наявних коштів на рахунку платни­ка. У разі потреби банк може надати платникові кредит для здійс­нення розрахунків. Установи банків забезпечують розрахунки, відповідно до законодавства та вимог клієнта, на умовах договору на розрахункове обслуговування.

Відповідно до ст. 342 ГК та Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземній ва­лютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, рахунки юридичної осо­би, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за міс­цем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін. Суб'єктам господарювання, які мають самостійний баланс, рахунки відкриваються для розрахунків за продукцію,

Аграрне право України: Шдруч. / За ред. О. О. Погрібного.— К.: Істина, 2004.— с. 177-178.

виконані роботи, надані послуги, для виплати заробітної плати, сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також інших роз­рахунків, пов'язаних із фінансовим забезпеченням їх діяльності.

Сільськогосподарські товаровиробники є суб'єктами податкових відносин, які регулюються як загальними законодавчими актами про оподаткування, так і спеціальними. До загальних законодав­чих актів належать закони України «Про систему оподаткуван­ня», «Про оподаткування прибутку підприємств» та ін.; до спеціаль­них — закони «Про фіксований сільськогосподарський податок»,

«Про плату за землю».

Відповідно до Закону України «Про фіксований сільськогоспо­дарський податок» суб'єкти аграрного господарювання, що зай­маються виробництвом (вирощуванням), переробкою та збутом сільськогосподарської продукції, в яких сума, одержана від ре­алізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки за попередній звітний (податковий) рік, пе­ревищує 75% загальної суми валового доходу підприємства, є платниками фіксованого сільськогосподарського податку.

Земельним кодексом і Законом України «Про плату за землю» встановлено земельний податок. Плата за землю справляється у виг­ляді земельного податку або орендної плати, що визначається за­лежно від якості та місцезнаходження ділянки, виходячи з када­стрової оцінки землі.

Запитання для самоконтролю

1. У чому специфіка виробничо-господарської діяльності сіль­
ськогосподарських підприємств?

2. Які акти аграрного законодавства регулюють виробничо-гос­
подарську діяльність сільськогосподарських підприємств?

3. Які види сільськогосподарського виробництва передбачені

законодавством?

4. Які види сільськогосподарського виробництва Ви знаєте?

5. Які види сільськогосподарського виробництва є допоміжними?

6. Які види сільськогосподарського виробництва є підсобними?

7. У чому специфіка фінансової діяльності сільськогосподар­
ських підприємств?

8. Які внутрішньогосподарські фінансові правомочності на­
лежать сільськогосподарським підприємствам?

9. У чому специфіка оподаткування аграрних товаровиробників?
10. У чому сутність фіксованого сільськогосподарського податку?

ТЕМА 7

ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ СЕЛА

Поняття соціального розвитку села. Правовий режим об'єктів соціальної інфраструктури села. Правове регулювання житлового та шляхового будівництва на селі. Правове забезпечення культур­но-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян.

Поняття соціального розвитку села. Під соціальним розвит­ком села слід розуміти сукупність суспільних відносин, що вини­кають у процесі реалізації суб'єктами аграрного господарювання соціально-економічних та інших прав, що гарантують реалізацію селянами конституційних прав на формування повноцінного жит­тєвого середовища у сільській місцевості.

Здійснення аграрної і земельної реформи в Україні потребує постійної уваги держави до вирішення питань формування пов­ноцінного життєвого середовища, забезпечення економічних і со­ціальних інтересів сільського населення, комплексного розвитку сільських територій, збереження сільської поселенської мережі, розвитку об'єктів соціальної інфраструктури, сучасних систем зв'яз­ку та інформатики, транспорту, житлово-комунального та водно­го господарства, шляхового будівництва, культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування селян.

Основні напрями та завдання державної політики у сфері соціального розвитку села визначені в указах Президента України від 20 грудня 2000 р. «Про Основні засади розвитку соціальної сфе­ри села» та від 15 липня 2002 р. № 640 «Про першочергові заходи Щодо підтримки розвитку соціальної сфери села». Зазначеними нормативними актами передбачено здійснення таких соціальних перетворень на селі:

— збільшення зайнятості сільського населення на сільськогос­подарських підприємствах різних організаційно-правових форм та особистих селянських господарствах за допомогою нарощування обсягів виробництва сільськогосподарської

продукції, ЇЇ первинної переробки та збереження, поширення в сільській місцевості практики урізноманітнення видів гос­подарської діяльності;

—підвищення продуктивності праці, рівня заробітної плати пра­
цівників сільського господарства та застосування науково об­
ґрунтованих норм праці;

—ефективне використання трудових ресурсів і робочого часу;

- відновлення діяльності раніше закритих та відкриття нових
закладів соціально-культурного призначення в сільських насе­
лених пунктах, а також зупинення їх закриття;

• - нарощування обсягів житлового будівництва на основі спеціа­льних програм його підтримки;

- створення сприятливих умов для розвитку на селі сфери плат­
них послуг.

Забезпеченню реалізації зазначених завдань державної політи­ки у сфері соціального розвитку села сприятиме Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 р., який визначає правові, економічні, екологічні, соціальні та організацій­ні засади благоустрою населених пунктів і спрямований на ство­рення умов, сприятливих для життєдіяльності людини.

Правовий режим об'єктів соціальної інфраструктури села. Відпо­відно до Тимчасового Переліку об'єктів, які належать до соціальної сфери, затвердженого Головною державною податковою інспекці­єю України спільно з Міністерством України у справах будівницт­ва та архітектури в листі від 9 квітня 1993 р., об'єкти соціальної сфери поділені на такі групи:

- житлово-комунальне господарство і побутове обслуговуван­
ня населення (житлові будинки, гуртожитки для робітників
і службовців, студентів вищих і середніх спеціальних та за­
гальноосвітніх навчальних закладів, школи-інтернати, во­
догони, об'єкти газопостачання і теплозабезпечення тощо);

— охорона здоров'я, фізична культура і соціальне забезпечення
(лікарні, станції швидкої допомоги, лікувально-фізкультур­
ні заклади, протитуберкульозні, наркологічні диспансери,
поліклініки, пункти охорони здоров'я, фельдшерсько-аку­
шерські пункти, санаторії-профілакторії, пансіонати, спеціа­
лізовані санаторії, піонерські табори, будинки відпочинку,
пансіонати, стадіони, спортивні зали, водні басейни, дитячі
спортивні школи, спортивні клуби тощо);

— народна освіта (академії, університети, інститути, техніку­ми, професійні училища, курси, навчальні комбінати, курси підвищення кваліфікації, методичні кабінети, нав­чальні школи, школи-інтернати, дитячі садки, дитячі сад-ки-ясла (комбінати), дитячі майданчики, ясла, дитячі будинки тощо);

- культура і мистецтво (бібліотеки, фільмотеки, будинки куль­
тури, клуби, будинки художнього виховання дітей, кінотеат­
ри тощо). Крім названих груп об'єктів соціальної сфери, вка­
заний перелік визначає також і види робіт, виконання яких
вважається «будівництвом об'єктів соціальної сфери села»
за умови їх бюджетного фінансування.

З метою створення сприятливих умов для сільськогосподар­ських підприємств, переробних та обслуговувальних підприємств і організацій АПК, основаних на колективній та інших формах не­державної власності, комплексного розвитку соціальної сфери сіль­ських населених пунктів, збереження функціонального призна­чення об'єктів соціальної сфери, Кабінет Міністрів України визнав за необхідне провести передачу таких об'єктів у комунальну влас­ність. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 1996 р. «Про поетапну передачу в комунальну власність об'єктів соціаль­ної сфери, житлового фонду сільськогосподарських, переробних, обслуговуючих підприємств, установ, організацій агропромисло­вого комплексу, основаних на колективній та інших формах влас­ності» визначено умови такої передачі, а саме:

-поетапна передача, починаючи з 1997 до 2001 р., на основі розроблених і затверджених у встановленому порядку пе­реліків об'єктів соціальної сфери;

- безоплатна передача.

Передачі у комунальну власність підлягають: ~ житловий фонд (крім гуртожитків);

- дитячі дошкільні заклади, школи та інші заклади освіти, та­
бори відпочинку і оздоровлення дітей, об'єкти культури та
аматорського спорту, приміщення будинків-інтернатів для
престарілих та інвалідів, об'єкти охорони здоров'я і побуту;

- мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання і водовідве-
дення, а також інженерні будівлі та споруди, призначені для
обслуговування житлового фонду і соціальної сфери (бой-
лерні, котельні, теплові, каналізаційні та водопровідні мере­
жі і споруди, збудовані та прибудовані приміщення, облад­
нання тощо).

Дата добавления: 2014-12-25