Трудової міграції

Напрями та форми державного регулювання міжнародної

Напрями і форми регулювання міграційних процесів

Глобальні міграційні процеси робочої сили вимагають державного, міждержавного та наддержавного регулювання.

Державне регулювання міжнародної міграції робочої сили – це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу держави на міграційний рух працездатного населення з метою його пристосування до потреб національної економіки.

Система міждержавного регулювання трудової міграції населення включає: а) регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод; б) багатостороннє регулювання міжнародних міграційних процесів шляхом підписання міжнародних угод і конвенцій на загальносвітовому рівні, а також досягнення домовленостей у межах окремих інтеграційних угруповань.

Процес наддержавного регулювання міжнародної міграції робочої сили відбувається на підставі правових норм і правил, зафіксованих у документах міжнародних організацій, насамперед Міжнародної організації праці (МОП) та Міжнародної організації з питань міграції (МОМ). Держави, які ратифікували міжнародні конвенції, визнають пріоритет міжнародного права над національним.

У розвинених країнах використовуються спеціальні механізми регулювання трудової імміграції, еміграції та рееміграції (табл. 6.4).

Напрями регулювання	Форми регулювання	Методи регулювання міжнародного трудової міграції
Регулювання трудової імміграції	Регулювання кількісного складу іммігрантів	Затвердження імміграційної квоти з урахуванням статево-вікової структури, рівня освіти, безробіття, наявності ринку житла та інших параметрів. Квоти можуть уводитися як для всієї економіки в цілому, так і для окремих галузей або навіть підприємств, обмежуючи цим загальну кількість іммігрантів.
Регулювання якісного складі іммігрантів	Запровадження професійних та особистих обмежень: вимог до рівня освіти, стажу роботи зі спеціальності та стану здоров'я іммігрантів. Реалізація спеціальних програм стимулювання притоку дефіцитних категорій спеціалістів (ІТ-спеціалістів, лікарів, у сфері біотехнологій тощо) та підприємців, які хотіли б зайнятися бізнесом.
Встановлення юридичного статусу іммігрантів	Визначення соціально-економічних, трудових та інших прав мігрантів, закріплених як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування у країні зайнятості.
Економічне регулювання	Уведення певних фінансових обмежень на залучення до країни іммігрантів. Зокрема, в деяких країнах фірми мають право наймати іноземців тільки по досягненні певного обсягу обороту й продажів або після внесення встановлених платежів до державного бюджету. З такою ж метою іммігрантів зобов’язують платити за оформлення імміграції та працевлаштування на місцеве підприємство.
Встановлення тимчасових обмежень на імміграцію	Встановлення максимальних строків перебування іноземних працівників на території держави, після чого вони повинні або виїхати, або одержати дозвіл на продовження свого перебування в країні.
Установлення географічної й національної структури імміграції	Уведення кількісних квот на в'їзд іммігрантів із певних країн; Заборони (явні, приховані й умовні) наймати іноземну робочу силу на окремі професії та роботи
Стимулювання рееміграції	Заходи щодо повернення іммігрантів на батьківщину	Програми стимулювання рееміграції: виплата вихідної допомоги при добровільному звільненні іммігрантів з роботи та їхньому поверненні на батьківщину; причому одержання вихідної допомоги позбавляє іммігранта права повторно в'їхати до приймаючої країни (ФРН, Франція, Нідерланди).
Програми професійної підтримки іммігрантів: надання можливості іммігрантам, які одержали освіту в розвиненій країні, працевлаштуватися на більш високооплачувану і престижну роботу на батьківщині (Франція, ФРН, Швейцарія).
Програми економічної допомоги країнам з масовою еміграцією. Розвинені країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої сили про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину й частини державних коштів у створення нових підприємств у країнах, що розвиваються, які могли б стати місцями роботи для реемігрантів (наприклад, двосторонні відносини ФРН і Туреччини).
Регулювання еміграційних процесів	Регулювання обсягів еміграції та якісного складу емігрантів	Відмова в еміграції через нестачу в країні кваліфікованих і висококваліфікованих спеціалістів або за несприятливої демографічної ситуації.
Використання еміграції як засобу залучення валютних ресурсів в економіку країни	Емігрантам відкривають валютні рахунки з наданням вищих відсоткових ставок, створюють вигідні умови для використання цих коштів, вимагають переказів у країну певної частки зарплати та інше
Захист прав емігрантів за кордоном	Укладення двосторонніх угод з країною-імпортером та створення спеціальних установ (фондів, представництв, аташе з праці) при посольствах, які контролюють дотримання основних прав емігрантів, допомагають у забезпеченні їх медичними послугами, житлом, навчанням дітей у школі; запровадження обов'язкового державного ліцензування діяльності організацій щодо найму працівників для роботи за кордоном.