Статусно-рольові характеристики особистості в контексті подолання конфлікту

Особливістю будь-якої суперечності або конфлікту в організації є перевага, яка завжди надається груповим цілям, оскільки вони відображають основну ознаку даної організації (насамперед - орієнтацію особистості на існуючі в колективі цінності, особливо традицію і загальноприйняті норми поведінки). В свою чергу, її ефективність знаходить свій вияв у відношенні до професійної діяльності, співпраці, партнерських відношеннях та узгодженні стосовно спільних інтересів. Адже, досить відомим є факт відповідності посаді та службовим обов’язками виконавця тієї чи іншої «ролі», до якої людина має нахили і природні здібності (варто зазначити, що ці ролі класифікуються психологами наступним чином: «генератори ідей», «виконавці», «експерти», «критики»).

Звичайно, що такий розподіл є досить умовним, але при нереалізованій та неправильній «зрозумілості», ця «роль» може стати причиною незадоволення, роздратованості, заздрості, що в свою чергу призводить до психологічного дискомфорту та конфліктним ситуаціям в організації. Доречно, буде згадати одного із засновників менеджменту Анрі Файоля, який зазначав, що будь-яка річ має власне місце, як і визначене місце для кожного обличчя де кожне обличчя на своєму місці.

Як відомо, однією із суттєвих характеристик особистості є її поведінка у групі, вміння контактувати і взаємодіяти з іншими людьми, дотримуватися групових норм і правил. Оскільки процес відносин особистості й групи є надзвичайно складним, для їх розуміння й оцінювання важливі такі властивості особистості, як певний статус і позиція в групі, так і склад, характер діяльності, рівень організації групи та групові процеси.

Якщо подивитися на цю проблему, з точки зору психології, стосовно особистості та її ролі, місця і особливостей поведінки в групі і будь-яких соціальних об‘єднаннях - найважливішими визначається статус, позиція та роль особистості.

В будь-якій організації (і не лише) особистість володіє статусом (лат. status - стан, становище, обов’язки, привілеї), що відображає визнання або невизнання особистості, повагу або неповагу, симпатію або антипатію до неї у групі, колективі, суспільстві. Статус може змінюватися залежно від взаємозв’язків особистості (економічний, правовий, професійний, політичний, особистісний, а також заданий і досягнутий, формальний і неформальний, суб'єктивний і об'єктивний) і є показником визнання особистості, крім того, статус є певним виявом домінуючих групових норм і цінностей. Головною характеристикою особистості в організації щодо поглядів, уявлень, ціннісних установок відносно її життєдіяльності є позиція (лат. positio - становище), яка виступає сукупністю ставлення особистості, як суб’єкта суспільних відносин, до життя в різноманітних виявах. Крім цього діяльність організації визначається поведінкою або виконанням ролей (франц. role - перелік) особистістю, яка належить до неї. Як нам відомо, роль не вичерпує особистості повністю, людина протягом свого життя виконує безліч ролей, а постійне виконання однієї або декількох ролей сприяє їх закріпленню.

Згідно теорії управління, кожен суб’єкт в організації виконує щонайменше дві ролі: функціональну, нею може бути безпосередня посада, яку обіймає особа та групову роль. У даній сфері можна визначити наступні функціональні ролі: «голова» (безпосередній лідер у групі); «оформлювач рішень» (лідер у розв’язанні певних завдань); «новачок» (інтелектуал, що збагачує групу ідеями); «радник» (виважений аналіз проблем) [33].

У соціології, психології виокремлюють такі види ролей: соціальні (професійні, соціально-демографічні тощо), міжособистісні, активні (виконуються в конкретний момент), латентні (в конкретній ситуації не виявляються), організовані й стихійні. У соціальному плані роль є об'єктивним результатом і суспільною значущістю діяльності суб'єкта, у психологічному - відповідністю якостей індивіда виконуваній ролі, у соціально-психологічному - глибиною розуміння, прийняття та відповідальності у виконанні ролі, співвідношенням ролі з груповими нормами та цінностями.

Розвиток ролі відбувається наступним чином: у процесі соціалізації особистість сприймає і засвоює певні зразки поведінки, що виступають певним стандартом для людини, цей зразок ролі є своєрідним орієнтиром у поведінці особистості; протиставляючи різноманітні зразки поведінки у процесі спілкування особистість виробляє власну модель поведінки, яка виступає поєднанням індивідуального та соціального в особистості; в процесі міжособистісного спілкування формується реальна поведінка особистості, яка опосередкована певними вимогами та індивідуальними якостями особистості.

Конфлікт, як і будь-яке відношення між людьми, певним чином регулюється суспільними нормами поведінки: правові, моральні, релігійні, політичні тощо. Нормативне регулювання конфліктів робить систему стабільною, визначає ї розвиток. Непересічне значення при вирішенні та регулюванні конфліктів мають моральні норми поведінки людей, адже, будь-який конфлікт торкається моральні уявлення особистості про добро і зло, честі й гідності, справедливості та порядності тощо. Діючі моральні норми дають певну оцінку як конфліктній ситуації так і його учасникам, що безперечно вказує на їх неоднозначності та суперечності (як відомо, моральні норми не є загальноприйнятими і однаковими для різних прошарків населення, груп тощо), що, зазвичай, не заперечує загальнолюдської моралі (хоча цінності прийнятні не для всіх людей, а розповсюджуються лише на обмежене коло взаємовідношень людей).

Дата добавления: 2014-12-25