Видання

Шифр

Автор

Назва

Місце

Видавництво Рік Кількість

видання сторінок

Рис. 4. Картка з описом книги

Чит. Зал №2 В. Флоря Конституция и борьба с преступностью // Закон и жизнь. – 2004. – №9 – с. 25-26  

Де знаходиться

Автор

Назва статті

Назва журналу

Рік видання Номер Кількість

видання сторінок

Рис.5. Картка з описом статті

Зворотний бік картки має залишатися чистим. На ньому, після попереднього ознайомлення з працею, занотовують висновки щодо доцільності опрацювання окремих розділів або всієї роботи, вміщують коротку анотацію праці (рис. 6).

Монография. Особое внимание уделяется особенностям проверки и оценки информации негласного аппарата. (!) Глава ІІІ посвещена способам проверки указанной информации (с. 67-96).  

Рис. 6. Зворотний бік картки з описом криги А.А. Хмырова

Складений список літератури необхідно показати науко­вому керівникові і разом з ним накреслити план вивчення літературних джерел: визначити наукові праці, які потре­бують ґрунтовного вивчення й критичного аналізу, і мате­ріал, який достатньо тільки переглянути. Водночас визначають роботи, які доцільно вилучити зі списку. До та­ких можуть належати популярні статті, що не мають нау­кової цінності.

ВИВЧЕННЯ ПІДІБРАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вивчення літератури доцільно починати з праць зага­льного, оглядового характеру: відповідних розділів під­ручників і навчальних посібників, у яких матеріал викла­дено в найбільш доступній формі. Такий підхід дає змогу спочатку ознайомитися з коротким і найбільш загальним викладом теми, зосередити увагу на основних питаннях. Усвідомивши логіку теми, можна переходити до спеціаль­них, вужчих досліджень.

Вивчення книжки або статті складається з кількох по­слідовних кроків (рис. 7). Читати наукову працю слід починати із загального ознайомлення з нею, під час якого з’ясовуються її проблематика, основні питання й виснов­ки. Якщо це книжка, слід звернути увагу на титульний лист (де і коли видана), прочитати анотацію, перегляну­ти зміст, який розкриє її побудову й дасть уявлення про зміст її розділів. Потім треба прочитати передмову, де йдеться про призначення книжки, про завдання, поставле­ні автором, та післямову, в якій викладено висновки до­слідження. Слід також погортати книжку, звертаючи увагу на мову, авторську манеру викладу, особливості зовніш­нього оформлення, розглянути таблиці, прочитати примі­тки. Якщо вивчається наукова стаття або наукове повідом­лення, треба спочатку прочитати резюме, відомості про автора, перший та останній абзаци. Попередній перегляд дасть змогу отримати уявлення про коло питань, що роз­глядаються в науковій праці, і визначити спосіб подаль­шої роботи з нею, зокрема вирішити, чи потрібно читати її всю, чи достатньо ознайомитися з окремими розділами, сторінками, що читати передусім.

-

Рис. 7. Процес вивчення наукової праці

Чітко визначивши мету вивчення наукової праці, тобто усвідомивши, яку саме інформацію необхідно отримати в ре­зультаті вивчення, можна братися до читання книжки або статті. Під час читання необхідно уважно стежити за дум­кою автора, відділяючи головні положення від доказів та ілюстративного матеріалу. Для цього потрібно навчитися виділяти в тексті формулювання мети і конкретних зав­дань дослідження, теоретичне обґрунтування, гіпотезу, тео­ретичну й експериментальну перевірку гіпотези, факти, емпіричні й теоретичні узагальнення, опис методики до­слідження, висновки. Читання має супроводжуватися кри­тичним аналізом матеріалу: порівнянням позиції автора праці з міркуваннями інших учених, її аналізом з погля­ду головних методологічних принципів, аналізом логіки дослідження, обґрунтованості вибору методів досліджен­ня, методичної грамотності проведення дослідження, пов­ноти викладу матеріалу тощо. Якщо книжка або журнал є власністю курсанта (слухача) або курсант (слухач) працює з ксерокопією, по­трібно читати з олівцем або маркерами різних кольорів, підкреслюючи слова, фрази, виділяючи абзаци і ставлячи проти них умовні позначки або занотовуючи в лаконіч­ній формі свої зауваження. Кожний науковець має власні умовні позначки, однак можна рекомендувати такі широко­вживані помітки:

! — повна згода з текстом;

? — незгода з автором, сумнів;

?! — подив;

NB — вельми важливо;

V — важливо;

~ — цікаво, може стати в пригоді.

Якщо в тексті трапляються невідомі або не зовсім зрозу­мілі терміни, доцільно з’ясувати їх значення, звернувшися до довідників загального чи спеціального при­значення. Потрібно взяти за правило словників або – не залишати не­зрозумілим жодного слова, жодної фрази.

Читання наукової праці обов’язково супроводжується записами. По-перше, це дає змогу краще запам’ятати зміст прочитаного. По-друге, ведення записів, якщо воно не є простим переписуванням, сприяє кращому розумінню сутно­сті праці, що вивчається, адже записам передує етап аналі­зу, осмислювання, відбору й систематизації матеріалу. Крім того, обмірковування і критичний аналіз прочитаного, які супроводжують ведення записів, є запорукою написання самостійної роботи. Вони не дозволять збитися на пере­каз опрацьованих джерел, результатом якого є набір положень, фактів, висновків, пов’язаних між собою лише те­матично, дадуть можливість узагальнити опрацьований матеріал, оцінити різні погляди на досліджувану пробле­му і сформулювати свою думку про неї. Нарешті, записи прочитаного є незамінними під час підготовки тексту курсової роботи, основною частиною якого є критичний аналіз літератури з обраної теми. Здійснення такого ана­лізу потребує від дослідника високої сумлінності у пере­дачі чужих думок, положень, висновків, адже він не має права перекручувати ці думки або приписувати їх ко­мусь іншому. Ось чому без записів у науковій роботі не обійтися.

Існують різні види записів. Вибір якогось одного з них залежить від мети роботи й характеру джерела.

Найкоротшою формою записупрочитаного є план – послідовний перелік питань, які розглядаються в науковій праці. Він може бути простим і розгорнутим. Основне його призначення – допомогти пригадати зміст і структуру книжки або статті.

Є два способи складання плану: один – робота над ним під час читання, другий – складання плану після ознайомлення з книжкою або статтею. У другому випадку план послідовніший, коротший і дає можливість підсуму­вати виконану роботу.

Ще одна коротка форма запису – анотація, або дуже стислий виклад змісту наукової праці. Анотація пишеться після того як книжка або стаття повністю прочитана і гли­боко проаналізована.

На анотацію схоже резюме. Крім елементів, які мають бути в анотації, резюме містить елементи попереднього рецензування твору. На відміну від анотації, яка коротко характеризує зміст твору, резюме зосереджується на його висновках і має оцінний характер. Резюме й анотація мо­жуть використовуватися разом з іншими формами запи­су, наприклад виписками.

Складнішою і досконалішою формою записів є тези, тобто чітко сформульовані основні положення прочитаної пра­ці, переважно без доказів, пояснень та ілюстрацій.

Широковживаними є виписки з прочитаного окремих положень, фактів. Їх роблять під час читання або після його завершення у формі цитати або вільного викладу. Якщо виписки роблять у формі цитат, то особливу увагу слід зосередити на їх точності, ретельно звірити з оригі­налом і обов’язково вказати сторінку, з якої робиться ви­писка. Слова і фрази, які набрані в цитаті напівжирним шрифтом, у розрядку або курсивом, потрібно відповідно виділити у виписці.

Найдосконалішою формою записів є конспект. На від­міну від виписок, у яких фіксуються окремі висновки, думки або факти, конспект відображає весь зміст книжки. Він містить тези, що становлять його основу, лаконічні записи роздумів, доказів, фактичного матеріалу та випис­ки у формі цитат. Ступінь повноти і подробиці конспекту­вання можуть бути різними, але в будь-якому разі, перш ніж почати конспектувати, слід скласти загальне уявлен­ня про твір, добре обдумати й зрозуміти прочитане. При конспектуванні записують лише основні положення пра­ці, їх логічне та фактичне обґрунтування. Конспектувати особливо важливі положення рекомендується словами автора у формі цитат, узявши їх у лапки і зазначивши в дужках сторінку.

Хоч би яку форму записів курсант (слухач) обрав, він має роби­ти їх зрозумілими, стислими і достатньо повними, щоб не довелося вдруге повертатися до першоджерела.

Для записів можна використати спеціальний зошит або окремі картки, що мають розмір половини або цілого станстан­дартного аркуша паперу. Поряд із записом обов’язково вка­зують джерело (автора, назву праці, місце видання, видав­ництво, рік видання), сторінку, з якої робиться виписка, а також тему або проблему, до якої відноситься запис. Запи­си в зошитах легко оформлювати, вони займають мало місця, їх зручно брати з собою, але важко поповнювати новими матеріалами, критичними зауваженнями тощо. Тому значно зручніший конспект, написаний на картках. Із нього легко взяти окремі записи, його можна доповнити новими висновками. Перевага карток над зошитами полягає також у тому, що вони дають змогу класифікувати зібраний ма­теріал за розділами роботи, що значно полегшує користу­вання ними. Проте ведення записів на окремих аркушах потребує більшої організованості, адже їх можна розсипа­ти, загубити. Картки групують за темами і зберігають у поштових конвертаха бо в папках, на яких пишуть назву теми та відповідний пункт плану курсової роботи. Якщо виписку з одного джерела зроблено на кількох аркушах, вони мають бути пронумеровані й скріплені.

За будь-якого способу ведення записів потрібно залишити широкі поля й писати на одному боці аркуша. Це дасть можливість супроводжувати виписки з літератури заното­вуванням своїх роздумів і суджень з того чи того питання, робити необхідні помітки і, в разі необхідності, доповнення. Подібні записи роблять на полях або на зворотному боці картки. Пізніше до них можна буде додати спостере­ження і фактичні дані, одержані в процесі проходження практики, які підтверджують або спростовують висновки авторів прочитаних праць. На верхньому полі картки (або сторінки зошита) слід вказати автора, назву праці, місце видання, видавництво, рік видання й сторінку, звідки взято цитований або викладений своїми словами матеріал, а також номер пункту з плану курсової роботи, з яким співвідноситься виписка. Як правило, на кожній карт­ці робиться одна виписка. Проте картка може містити кілька їх, якщо вони стосуються одного питання або теми.

Відразу після того, як праця вивчена й законспектова­на, бажано написати на неї критичну рецензію, в якій ви­світлити її актуальність, мету і завдання, коротко виклас­ти і критично оцінити теоретичну позицію автора роботи, зіставивши її з теоретичними поглядами інших учених, проаналізувати методику дослідження, особливості викла­ду, зробити висновки щодо наукової цінності проаналізо­ваної праці, зазначити те, що може потребувати додатко­вої перевірки й уточнення, а також те, з чим, на думку рецензента, не можна погодитися. При рецензуванні пуб­лікацій, які висвітлюють досвід роботи оперативних та слідчих підрозділів податкової міліції та інших правоохоронних органів, слід ви­ділити ті аспекти проблеми, які практичні працівники розв’язують ус­пішно, й ті, які викликають труднощі, вказати на типові недоліки, виявлені в роботі, та їх причини.

Ознайомлення з літературою має завершитися її попе­реднім аналізом, який виявить повноту й глибину її дослі­дження, головні вимоги до її вивчення, аспекти проблеми, які є предметом полеміки різних дослідників, питання, що чекають свого вирішення, а також оцінить висновки та рекомендації щодо їх розв’язання. Такий аналіз дає змо­гу ще раз уточнити об’єкт, предмет, мету і конкретні за­вдання дослідження і сформулювати попередній варіант гіпотези дослідження, який буде конкретизовано на на­ступних етапах виконання роботи.

Після формулювання гіпотези уточнюється методика дослідження: з'ясовується, яка сукупність методів найкра­ще відповідає меті й завданням курсової роботи, визнача­ється процес перевірки гіпотези і техніка його виконан­ня, готуються необхідні матеріали (вивчаються окремі ОРС чи кримінальні справи, загальна юридична практика виявлення та розслідування злочинів, вчинених у сфері оподаткування, відбувається спілкування з практичними працівниками (оперативних підрозділів, прокуратури, суду), ознайомлення із звітами тощо), ви­бираються методи обробки та аналізу отриманих даних.

Завдання автора роботи полягає не в тому, щоб формаль­но використати відомі йому методи, а в тому, щоб визна­чити оптимальний їх набір. Зробити це курсантові, який не має досвіду ні розробки, ні застосування конкретних методик, досить важко. Тому потрібно дуже уважно ознайоми­тись із характеристикою різних методів наукового дослі­дження та способів підвищення ефективності їх застосу­вання (див. список рекомендованої літератури). При цьо­му слід зважити на власні можливості, практичний до­свід, наявність або брак навичок безпосереднього спілку­вання з фахівцями певного рівня, вміння викликати людей на відверту розмову, а також зацікавленість в опануванні тим чи тим методом дослідження. Крім того, автор курсової роботи може скористатися методикою дослідження, опи­саною у вивченій ним літературі. Звичайно, посилання на автора методики є обов’язковим.

ВИКОНАННЯ ПРАКТИЧНОЇ ЧАСТИНИ

Мета практичної частини роботи – отримати конкретні дані про виявлення, документування та стан розслідування злочинів, вчинених у сфері оподаткування. Виконання практичної частини роботи складається з трьох етапів (рис. 9), що відрізняються завданнями, які вирішуються на кожному з них.

Збирання фактичного матеріалу

Обробка зібраної інформації

Інтерпритація результатів

Рис. 9. Етапи виконання практичної частини курсової

­ Найважливіша мета дослідника на першому етапі – зібрати факти і матеріали. Для цього використовують такі методи, як анкетування, спостереження, бесіда, аналіз матеріалів практики розслідування кримінальних справ та рішень судових органів, тестування, нескладний експеримент. Через відсутність у курсанта (слухача) досвіду їх використання можна рекомендувати спочатку вивчити 4-5 макетів ОРС, які знаходяться у спец бібліотеці чи на кафедрі, спробувати узагальнити отримані результати та зробити висновки. Такий підхід має кіль­ка переваг. По-перше, відразу стає зрозуміло, наскільки вдало розроблено методику дослідження. По-друге, про­аналізувавши отримані результати, можна внести ко­рективи у зміст або процес вивчення інших макетів ОРС. По-третє, курсант (слухач) дістає можливість набути певного поперед­нього досвіду складання оперативних процесуальних та інших документів, вміння логічно та послідовно викладати думки, аналізувати наявний доказовий матеріал тощо.

З самого початку дослідження необхідно установити певний порядок обліку отриманих даних і ведення записів спо­стережень і суворо дотримуватися його. Це можна робити у спеціальному зошиті або на картках розбірливим почер­ком на одному боці аркуша, залишаючи широкі поля для нотаток.

Зібраний емпіричний матеріал підлягає аналізу з погляду загальної мети курсової роботи і конкретних її результатів, використовуючи методи якісного та кількіс­ного аналізу, наприклад, з’ясувати динаміку змін об’єкта, провести класифікацію фактів, їх порівняння й узагаль­нення. Аналізувати слід як позитивні результати, так і помилки та невдачі.

На підставі аналізу формулюються попередні виснов­ки, які мають містити чіткі відповіді на поставлені в до­слідженні завдання. Роблять також висновки щодо під­твердження або спростування гіпотези. Нарешті, слід по­рівняти одержані емпіричні дані з тими, які наводяться в науковій літературі.

Дата добавления: 2014-12-25