Баланс грошових ресурсів

Починають статистичний аналіз із виклику Стартової панелі модуля і вибору залежної і незалежних змінних (кнопка Variables) у вікні Select dependet and independet variable list (Вибір залежної змінної і списку незалежних змінних). Натиснувши ОК дослідник потрапляє знову в Стартову панель модуля Множинна регресія.

Після натиснення ОК на Стартовій панелі починається процес обчислення і виведення результатів на екран. При цьому, результати аналізу мають таку структуру: верхня частина вікна – інформаційна, нижня – містить функціональні кнопки, які дозволяють всебічно переглянути результати аналізу.

В модулі Множинна регресія в STATІSTICA залишки досліджуються в спеціальному вікні Аналіз залишків. Досліджуючи залишки можна оцінити ступінь адекватності моделі. Для цього необхідно натиснути у вікні Результати множинної регресії кнопку Residual analysis (Аналіз залишків). За допомогою функціональних кнопок у новому вікні можна всебічно переглянути залишки моделі як у графічному вигляді, так і в електронних таблицях.

Алгоритм розв¢язку задач по економетричним моделям

1)Побудудова кореляційного поля. На осі абсцис нанесіть значення факторної ознаки незалежної змінної, а на осі ординат – результативної ознаки.

З графіка можна зробити висновок щодо рівняння регресії.

2) Знаходження параметрів рівняння регресії. Для рівняння прямої лінії знаходять b₀ i b₁ за формулами:

3) Визначення тісноти зв’язку між x та y. Для цього розраховують лінійні коефіцієнти кореляції:

Зроблені висновки потрібно перевірити на достовірність, що виконується за допомогою спеціальної таблиці (ANOVA).

ANOVA- таблиця

Джерело варіації	Кількість ступеней вільності	Сума квадратів	Середні квадрати
Зумовлене регресією		SSR=S(ýi - ÿ)^2	MSR=S(ýi - ÿ)^2/1
Непояснюване за допомогою регресії	n-2	SSE=S(yi - ýi )^2	MSE==S(yi - ýi )^2 /n-2
Загальне	n-1	SST=S(yi - ÿ)^2

4) Перевірка моделі на адекватність. Вона здійснюється за F-критерієм Фішера.

а) На першому етапі розраховують величину F-відношення:

де, MSR – середній квадрат, який можна пояснити з регресійної моделі; MSE – середній квадрат помилок; 1, n-2 – ступені вільності, відповідно пов’язані з MSR та MSE.

б) На другому етапі задають рівень значимості a або a*100 %.

в) На третьому етапі за статистичними таблицями F-розподілу Фішера з (1,n-2) ступенями вільності і рівнем значимості 100*(1-a)% обчислюємо критичне значення (F_кр).

г) Якщо розраховане значення F більше за F_кр, то побудована нами регресійна модель адекватна реальній дійсності.

5) Статистична оцінка суттєвості вибіркових коефіцієнтів регресії і розрахунок інтервали, в яких знаходяться їх значення в генеральній сукупності.

а) Формулюють нульову гіпотезу про відсутність зв’язку:

H₀: ß_i = 0; Н1: ßі ¹ 0.

б) Знаходять критичне значення t за таблицями t-розподілу Ст’юдента.

в) Розраховують фактичне значення t-критерія Ст’юдента:

г) Знаходять інтервали довіри, в яких з заданими рівнями значимості знаходяться коефіцієнти b₀ та b₁.

Рівень значимості a=0,05 (5 %).

6) Знаходять прогнозне значення.

7) Будують інтервали довіри для залежної змінної.

Для цього знаходять оцінку дисперсії залежної змінної, яка дорівнює оцінці дисперсії помилки:

Задають рівень значимості, наприклад a * 100 % = 5 %. За таблицями t-розподілу Ст’юдента знаходимо t_a/2 , критичне при (n-2) ступенях вільності.

В основі методів ситуаційного аналізу і прогнозування лежать моделі, призначені для вивчення функціональних або детермінованих зв¢язків, коли кожному значенню факторної ознаки відповідає визначене невипадклве значення результативної ознаки.

Теоретично існують чотири типи ситуацій, в яких необхідно проводити аналіз і приймати управлінські рішення, у тому числі і на рівні комерційної організації: в умовах визначеності, ризику, невизначеності, конфлікту. Однак з позиції прогнозування варіантів можливих дій найбільший інтерес має алгоритмізація подій в умовах ринку. В даному випадку застосовується ймовірнісний підхід, який передбачає прогнозування можливих витрат і надання їм ймовірностей. При цьому користуються: 1) відомими типовими ситуаціями; 2) попередніми розподілами ймовірностей; 3) суб¢єктивними оцінками, зробленими аналітиком самостійно або із залученням групи експертів.

Послідовність дій аналітиків наступна:

а) прогнозуються можливі результати Р_і, і = 1,2,3,...n; в якості Р_і можуть виступати різні показники, наприклад, дохід, прибуток тощо;

б) кожному результату надається відповідна ймовірність J_i, причому

в) вибирається критерій:

г) вибирається варіант, який задовольняє вибраному критерію.

Базуючись на основних принципах фінансового планування, при вмілому застосуванні основних методів планування та використан­ні комп'ютерних технологій підприємства мають можливість роз­робити економічно обґрунтовані оптимальні фінансові плани та скласти низку альтернативних програм на випадок можливих змін на ринку товарів і послуг з причин, незалежних від підприємства.

Необхідність планування прибутку зумовлена потребою збе­реження і примноження власного капіталу в цілях економічного і соціального розвитку підприємства та забезпечення прогнозова­них дивідендів на вкладений капітал.

Мета складання плану прибутку полягає у визначенні величи­ни очікуваних доходів і витрат від операційної діяльності, інвести­ційної та фінансової діяльності, інших доходів і витрат, їх збалан­сування з таким розрахунком, щоб підприємство отримало валового і чистого прибутку в розмірі, необхідному для виплати дивідендів і самоокупності та самофінансування господарської діяльності.

Для обгрунтування і вибору можливих варіантів нарощування прибутку проводиться операційний аналіз. В його основі лежить оцінювання впливу зміни одного з елементів операційного важеля на результати фінансово-господарської діяльності підприємства. Такими елементами можуть бути: ціна, змінні або постійні витрати.

Важливою сферою застосування операційного аналізу є оцінювання впливу на операційний прибуток зміни одного з елементів операційного важеля через розрахунки обсягу продажу. При цьому робиться припущення, що сума прибутку залишається незмінною, а змінюється обсяг реалізації продукції, який повинен забезпечити цей незмінний прибуток. Для розрахунків використовуються формули:

1.Якщо змінюється обсяг постійних витрат, то обсяг реалізації, який забезпечує базовий результат (РП_б), становить:

де %ВМ_б – відсоток валової маржі у виручці в базовому варіанті;

Ц – ціна одиниці виробу в базовому варіанті, грн/од.

2. Якщо змінюються обсяги змінних витрат:

де %ВМ_н – новий відсоток валової маржі у виручці, %.

3. Якщо змінюється ціна:

де Ц_н – нова ціна виробу, грн/од.

У результаті операційного аналізу за цією методикою можна розрахувати, на скільки підприємство повинно збільшити обсяги реалізації при зниженні витрат на задану величину, щоб компенсувати втрату прибутку, або на скільки підприємство може знизити обсяги реалізації без втрат прибутку за підвищення цін чи зниження витрат на задану величину.

Ця методика аналізу дає змогу розподілити елементи рентабельності (ціни, витрати, обсяги продажу) за ступенем їх впливу на прибуток.

Метою складання балансу грошових ресурсів є визначення по­треби в оборотних коштах для формування планових оборотних засобів, ув'язування її з наявними і реально можливими до залучення джерелами їх покриття, забезпечення передумови фінансової стійкості, платоспроможності та ліквідності.

Мета планування оборотних коштів заключається у визначенні оптимальної величини оборотних коштів, необхідних для забезпечення безпе­рервного відтворення кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу в процесі виробництва.

Потреба в оборотних коштах визначається шляхом плануван­ня оборотних засобів, необхідних для здійснення операційної діяльності. Економічно обґрунтована величина планових оборотних за­собів складає оптимальну потребу в оборотних коштах, необхідних для їх формування. Баланс ув'язування потреби в обо­ротних коштах з реально можливими джерелами їх формування за умов фінансової стійкості, платоспроможності і кредитоспромож­ності забезпечує рівність цих двох величин.

Розрізняють наступні методи розрахунку потреби в оборотних коштах:

- метод прямого рахунку;

- метод коефіцієнтів;

- дослідно-статистичний метод.

Метод прямого рахунку передбачає розробку норм і норма­тивів. Їх розробка і застосування дає можливість максимально вра­хувати конкретні умови роботи підприємства та вико­ристати внутрігосподарські резерви прискорення оборотності оборотних засобів в процесі операційної діяльності.

Розробка норм і нормативів проводиться методом прямого ра­хунку за основними елементами планових оборотних засобів і по підприємству в цілому.

Укрупненими складовими елементами планових оборотних за­собів є:

- виробничі запаси;

- тварини на вирощуванні та відгодівлі;

- незавершене будівництво;

- готова продукція;

- товари;

- дебіторська заборгованість за товари, роботи і послуги;

- грошові кошти та їх еквіваленти.

По кожному укрупненому елементу матеріальних оборотних за­собів в операційному циклі розраховують середньозважену нор­му оборотних коштів з тим, щоб в процесі операційної діяльності оперативно регулювати процес формування запасів відповідно до встановлених норм оборотних коштів. Для цього за скла­довими укрупненого елементу матеріальних оборотних засобів (не менше 70 %) визначають середньозважений інтервал по­ставок. На їх основі з урахуванням транспортного запа­су, часу на приймання, розвантаження, складування та часу пере­бування у технологічному, поточному (складському), гарантійному (страховому) запасах визначають норму оборотних коштів в днях і потребу в оборотних коштах на конкретний плановий пері­од.

Аналогічно встановлюються норми і норматив оборотних коштів для формування запасів палива, запасних частин, товарів та інших матеріальних запасів.

Норма оборотних коштів щодо незавершеного виробництва встановлюється, виходячи із середньої тривалості виробничого циклу в днях і коефіцієнта наростання витрат у незавершеному ви­робництві.

Норма оборотних коштів щодо дебіторської заборгованості за товари, роботи і послуги встановлюється, виходячи із середнього строку інкасації дебіторської заборгованості (за виключенням про­строченої).

У процесі прийняття рішень щодо надання комерційного кредиту покупцям продукції зважають на всі плюси і мінуси такої тактики та визначають загальний ефект від інвестування коштів у дебіторську забогованість, який визначають за формулою:

Е_дз=П_дз-В_дз-Ф_дз,

де Е_дз – сума ефекту від інвестування коштів у дебіторську заборгованість;

П_дз – додатковий прибуток підприємства, отриманий за рахунок відстрочок платежів;

В_дз – дійсні і можливі витрати, пов¢язані з кредитуванням покупців;

Ф_дз – прямі фінансові втрати внаслідок неповернення боргу.

Норма оборотних коштів щодо грошових коштів встановлюється, виходячи з ліміту залишку готівки в касі та резерву коштів на поточному рахунку, необхідних для не­відкладних платежів.

Таким чином, якщо середньозважена норма оборотних коштів встановлена в днях, то потреба в оборотних коштах для формуван­ня нормативу оборотних засобів визначається заформулою:

ОК=Н*О_д,

де ОК – величина мінімально гнлбхідних оборотних коштів у плановому періоді;

Н – середньозважена норма оборотних коштів у днях;

О_д – одноденний оборот оборотних засобів у плановому періоді.

На підприємствах, де в операційному циклі використовується широкий асортимент сировини, матеріалів, товарів, а тимчасова відсутність окремих їх елементів не призупиняє виробничу діяльність, а також на підприємствах, які накопичили досвід роботи більше одного року, можна використовувати метод коефіцієнтів або дослідно-статистичний метод.

Метод коефіцієнтів передбачає визначення загальної потре­би в оборотних засобах і оборотних коштах за допомогою коефіц­ієнта завантаження обороту (сукупного обороту) оборотними за­собами і прогнозованого обороту (сукупного обороту) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за формулою:

ОЗ _пл= ΣО_пл*К_з*С,

де ОЗ _пл – величина планових оборотних засобів;

К_з – коефіцієнт завантаження обороту оборотними засобами;

О_пл – сукупний оборот від реалізації продукції на плановий період;

С – корегуючий коефіцієнт збільшення чи зменшення завантаження обороту плановими оборотними засобами.

Коефіцієнт завантаження обороту оборотними засобами (К_з) визначається за формулою:

Кз = ОЗ / ΣО,

де ОЗ – середні запаси планових оборотних засобів за відповідний звітний період;

О – сукупний оборот від усіх видів діяльності підприємства за той же період.

Середні запаси планових оборотних засобів (ОЗ) визначають­ся за формулою середньої хронологічної величини на основі даних балансів (форма № 1) за минулий період (рік):

ОЗ_сер = (ОЗ₁:2 + ОЗ₂+ОЗ₃+ОЗ₄+ОЗ₅:2):(5-1),

де ОЗ_1-5 - п¢ять проміжних балансових залишків планових оборотних засобів (на 01.01, 01.04, 01.07, 01.10, 01.01 наступного року).

Корегуючий коефіцієнт (С) встановлюється, виходячи з конк­ретних умов роботи підприємства, з урахуванням збільшення чи зменшення планового обороту від реалізації продукції та наявних резервів прискорення оборотності обо­ротних засобів. Слід зауважити, що при різкому спаді обсягів діяль­ності процес зниження запасів оборотних засобів проходить дещо повільніше. Тому при зниженні обсягів діяльності корегуючий кое­фіцієнт (С) доцільно встановлювати у розмірі >1.

Корегуючий коефіцієнт (С) встановлюється за формулою:

С = (100 ±З):100,

де З – завдання щодо зменшення (-) чи збільшення (+) завантаження обороту виражене у відсотках.

Оптимальну величину оборотних коштів методом коефіцієнтів доцільно визначити за укрупненими елементами планових оборот­них засобів.

При розрахунку потреби в оборотних коштах за складовими елементами планових оборотних засобів необхідно враховувати спе­цифічні особливості кожного об'єкта планування. Так, розрахунок потреби в оборотних коштах для формування планових запасів то­варів необхідно складати з урахуванням маркетингових досліджень і укладених угод з постачальниками, максимально врахувати ціно­вий фактор.

Розрахунок прогнозованої величини дебіторської за­боргованості за товари, роботи і послуги повинен здійснюватися з вра­хуванням тенденції росту безготівкових розрахунків за товари (роботи, послуги), поширення практики продажу товарів з від­строчкою платежу. Розрахунок залишку грошових коштів повинен складатися, виходячи з ліміту залишку готівки в касі та резерву кош­тів на поточному рахунку, необхідних для невідкладних платежів (комунальні послуги, податкові і неподаткові платежі бюджету, відсотки за послуги банку тощо).

Для оперативного управління оборотними активами на основі поелементних розрахунків прогнозованих оборотних коштів і запасів оборотних засобів визначають їх планову оборотність в днях і три­валість операційного циклу в цілому. Вони служать інформаційною базою для порівняльного аналізу ефективності використання обо­ротних коштів упродовж планового періоду.

Дослідно-статистичний метод передбачає визначення потре­би в оборотних коштах у розмірі середніх залишків оборотних за­пасів у відповідному звітному періоді з урахуванням прогнозованих змін у плановому періоді (ріст, зменшення) обсягів реалізації про­дукції (товарів, робіт, послуг); прогнозований ріст інфляції, внутрі­господарські резерви прискорення оборотності оборотних засобів тощо. За цим методом загальна потреба підприємства в оборотних засобах і коштах визначається за формулою:

ОЗ_пл = ОЗ * С.

За допомогою вище наведеної формули можна провести по-елементний розрахунок прогнозованих запасів оборотних засобів, і на їх основі розрахувати планову оборотність в днях і тривалість операційного циклу.

Власні оборотні кошти є одним із основних джерел формування оборотних коштів підприємства. За рахунок власних оборотних коштів формується робочий капітал, уміле використання якого генерує прибуток.

Для забезпечення підприємству фінансової стабільності вели­чина і частка власних коштів в обороті повинна бути регульова­ною, підлягати нормуванню.

Норматив власних оборотних коштів встановлюється з метою забезпечення підприємству фінансової стійкості, платоспроможності і кредитоспроможності з урахуванням його фінансових можливос­тей. Встановлення нормативу зобов'язує підприємство дбати про фактичну наявність власних коштів в обороті в розмірі не менше нормативу та їх примноження.

Норматив власних оборотних коштів в обороті доцільно вста­новлювати у розмірі фактичної їх наявності за даними балансу на початок планового періоду, але не менше мінімальної потреби в них.

Фактична наявність власних коштів в обороті визначається за даними балансу на останню звітну дату за формулою:

ВОК = ВК + ЗНВ + ДЗ + ДМП – НА – ВМП,

де ВОК – власні оборотні кошти;

ВК – власний капітал;

ЗНВ – забезпечення наступних витрат і платежів;

ДЗ – довгострокові зобов¢язання;

ДМП – доходи майбутніх періодів;

НА – необоротні активи;

ВМП – витрати майбутніх періодів.

Мінімальну потребу у власних оборотних коштах доцільно вста­новлювати у розмірі, достатньому для забезпечення підприємству фінансової стійкості, платоспроможності та кредитоспроможності. Для цього необхідно не менше 50 відсотків планової потреби в обо­ротних засобах формувати за рахунок власного капіталу. Тоді підприємство забезпечить ліквідність поточних зобов'язань за рахунок оборотних активів на рівні 150-200 відсотків, залежно від стану дебіторської і кредиторської заборгованості.

Ресурсне забезпечення кругообороту оборотних виробничих фондів і фондів обігу досягається за допомогою балансового ув'язу­вання потреби в оборотних коштах з наявними і реальними до за­лучення в оборот коштами.

Наявними оборотними коштами слід вважати власні оборотні кошти в розмірі встановленого нормативу. Різницю між плановою потребою в оборотних коштах і нормативом власних оборотних коштів (ОК - НВОК) необхідно покрити за рахунок залучення коштів кредиторів, банків та інших кредитних установ.

Одним із відносно сталих джерел формування планових обо­ротних засобів є кредиторська заборгованість за товари, роботи і послуги. Її наявність зумовлена правилами безготівкових розра­хунків з постачальниками за сировину, матеріали, товари в поряд­ку післяплати з певним відтермінуванням строку платежу, перед­баченим договором (угодою). Величина заборгованості на кожну конкретну дату не однакова. Вона залежить від обсягу, частоти і ритмічності купівлі сировини, матеріалів, товарів та строків опла­ти рахунків за них. Постійна наявність кредиторської заборгова­ності за товари, роботи і послуги дає підставу вважати її як віднос­но сталу величину, реальним джерелом формування планових оборотних засобів.

Відносно стала величина кредиторської заборгованості за то­вари, роботи і послуги традиційно визначається за даними балан­су на початок планового періоду в розмірі 50 відсотків її величини. При високому рівні інфляції, коли кредиторська заборгованість має тенденцію до зростання, цей показник можна збільшити до 75.

В складі кредиторської заборгованості з нетоварних операцій відносно сталий характер має заборгованість з оплати праці. Інша кредиторська заборгованість не є прогнозованою, її вели­чина залежить від багатьох внутрішніх і зовнішніх чинників, тому не є сталою і не повинна братися до уваги при визначенні джерел формування планових оборотних засобів.

Відносно стійка кредиторська заборгованість як джерело формування планових оборотних засобів визначається за формулою:

СКЗ = (КЗт+ ЗОП)*50:100,

де СКЗ – стійка кредиторська заборгованість;

КЗт – кредиторська заборгованість за товари, роботи, послуги;

ЗОП = заборгованість з оплати праці.

Наступним джерелом залучення в оборот коштів є короткостро­кові кредити банку. Загальна потреба в кредиті визначається за фор­мулою:

КБ = Окіл – НВОК – СКЗ,

де КБ – потреба підприємства в короткостроковому кредиті банку для формування планових оборотних засобів.

Перед тим, як прийняти рішення про залучення банківського кредиту для формування запасів оборотних засобів, необхідно виз­начити його окупність. Банківський кредит буде економічно вигід­ним тоді, коли з його залученням підприємство забезпечить вико­нання прогнозованих завдань з обсягу реалізації продукції і прибутку, а валовий прибуток від реалізації продукції буде достатнім для покриття операційних витрат, відсотків за кредит і отримання прогнозованого операційно­го прибутку. Банківський кредит буде вигідний за умови, що:

Р_ВП ³Р_ОВЗ+В_К:365*О_д,

де Р_ВП – рівень валового прибутку в % до обороту від реалізації продукції;

Р_ОВЗ – рівень змінних операційних витрат в % до обороту від реалізації продукції;

В_к – ставка за користування кредитом у відсотках;

О_д – оборотність кредитуємих оборотних активів у днях.

Економічно вигідний банківський кредит може бути викорис­таний для збалансування поточної потреби в грошових ресурсах і бути резервом поповнення оборотних коштів у разі тимчасової їх недостатності.

На основі проведених розрахунків складають баланс грошових ресурсів. В ньому відображаються в балансовій ув'язці джерела гро­шових ресурсів і напрями їх вкладення.

Планування оборотного капіталу підприємства передбачає не тільки пошук і залучення додаткових джерел фінансування, а й раціональне їх розміщення в поточних активах підприємства.

Оптимізація рівня виробничих запасів залежить від витрат, що пов¢язані з підтриманням запасів і складаються з двох елементів: витрат по зберіганню і витрат по розміщенню та виконанню замовлень. В теорії управління запасами доведено, що при деяких обме­женнях та передумовах можна розрахувати розмір оптимальної партії замовлень.

Так, обсяг партії замовлення можна розрахувати за формулою:

де EOQ – обсяг партії, од.;

F – вартість виконання одного замовлення;

D – величина витрат запасів за той же період, од.;

Н – витрати по отриманню ТМЦ на одиницю запасів за деякий період, в тому числі витрати по зберіганню, транспортуванню, страхуванню разом з рівнем прибутку на інвестований в запаси капітал.

Дата добавления: 2014-12-25