Особливості дивідендної політики ТНК

Дивіденди є важливим засобом трансфертів фінансових фондів від іноземних філій ТНК у материнську корпорацію. У США вони становлять понад 50 % від усіх трансфертів корпорації. Розробляючи дивідендну політику для своїх філій, ТНК враховують такі чинники, як податки, валютний контроль, фінансові вимоги, доступність до фінансових фондів, коефіцієнт дивідендних виплат у материнській корпорації, агентські витрати. Більшість корпорацій вимагають, щоб філії встановлювали коефіцієнт дивідендних виплат на рівні материнських компаній, інші визначають дивідендні виплати в процентному відношенні до всіх доходів у іноземній валюті. Якщо материнська корпорація встановлює норму дивідендних виплат у розмірі 40 %, то іноземні операції повинні приносити 40 % прибутку для досягнення поставленої мети. Основною причиною контролю ТНК над дивідендною політикою дочірніх корпорацій, на думку американських економістів, є їх обов’язкова участь у виплаті дивідендів акціонерам.

У дивідендній політиці ТНК ураховують вплив податків. Податки, стягнуті з дивідендів, отриманих акціонерами з-за кордону, залежать від умов регулювання подвійного оподаткування. У по­датковому законодавстві ряду країн існують системи пільг, так звані іноземні податкові кредити (foreign tax credits). Їх сутність полягає в тому, що із суми податку, визначеного відповідно до національного податкового законодавства, відраховуються суми податків, вилучених в іноземних державах. Проте застосування пільг обмежене національною податковою ставкою.

Ефективна (тобто реальна) податкова ставка для материнської корпорації коливається від 34 до 52,5 %. Отже, корпорація фактично використовує пільги тільки в тому разі, якщо національна податкова ставка нижча іноземної.

Коефіцієнти дивідендних виплат у дочірніх корпораціях визначаються також фінансовими умовами. Одні з них залучають капітал з фінансового ринку за високими ставками, інші – за нижчими, оскільки умови розміщення цінних паперів на зарубіж­них ринках неоднакові. Материнська корпорація враховує фінансові умови кожної з дочірніх корпорацій, тому встановлює диференційовані коефіцієнти дивідендних виплат: вищі – для філій, які залучають фінансові фонди за сприятливих умов, і нижчі – для тих, що сплачують за залучений капітал високі проценти.

Трансферт дивідендів у материнську корпорацію в ряді випадків утруднений через уведення валютного контролю країнами, у яких розташовані її філії. ТНК намагаються проводити політику стабільних трансфертів, які підтверджують брак яких-небудь спекулятивних намірів. Виплата дивідендів декларується ТНК навіть у разі заборони перерахувань відповідних сум. Такі дії свідчать про серйозність намірів сплачувати дивіденди в майбутньому, а не проводити валютні операції, які загрожують стабільності місцевої валюти.

Примушування материнськими корпораціями дочірніх в обо­в’язковому порядку сплачувати дивіденди фінансові менеджери розглядають як захід для підтримання їхньої ліквідності.

Отже, можна зробити висновок, що дочірні корпорації беруть активну участь у здійсненні дивідендної політики ТНК.

Дата добавления: 2014-12-25