Поняття зобов'язального права

Параграф 1. Загальні положення про зобов'язання

Зобов'язальне право – підгалузь цивільного права, норми якої регулюють майнові відносини переважно у сфері виробництва і цивільного обігу, перехід матеріальних та інших благ, результатів роботи або послуги від однієї особи до іншої. Зобов’язальні правовідносини (зобов'язання) є відносними правовідносинами, оскільки їх суб’єктами завжди є чітко визначене коло осіб, як управомочених, так й зобов’язаних. Якщо у правовідносинах власності власник може бути пасивним, то у зобов’язальних відносинах, як правило, необхідним елементом є результат дії, руху, що полягає у переміщенні, динаміці майна, яке має грошову оцінку, між учасниками зобов'язання. У стародавні часи зобов'язання порівнювали з путами, фортецею, його порушення могло привести до втрати волі, до кріпацтва.

Зобов'язальне право, як підгалузь цивільного права, складається:

· з правових інститутів (норми стосуються як окремих зобов'язань, так і окремих їх видів),

· з загальної (універсальної) частини, що стосується усіх зобов'язань, та спеціальної частини, що стосується окремих зобов'язань. Спеціальна частина поділяється на договірні зобов'язання та недоговірні зобов'язання.

Предметом правового регулювання зобов'язального права як підгалузі цивільного права

є майнові відносини:

- ринкові відносини при здійсненні господарської діяльності,

- споживчі відносини при задоволенні фізичними особами власних потреб.

Ці відносини багатоманітні:

- відчуження майна, передання грошових коштів;

- передання майна у користування,

- виконання робіт, надання послуг.

Норми зобов'язального права:

1) регулятивні – регулюють відносини в непорушеному стані,

2) охоронні – охороняють, у тому числі захищають суб'єктивні цивільні права.

2. Поняття, зміст та підстави зобов'язань,

види зобов’язань залежно від змісту та підстав

Зобов'язання – це правовідношення, в якому одна особа (кредитор) має право вимагати від іншої особи (боржника, дебітора) надання певного блага шляхом вчинення певних дій (передати майно, гроші, виконати роботу, послугу) та утримання від вчинення інших дій. Зобов'язання є різновидом суспільних відносин, закріплених цивільним законодавством, з переміщення благ, майнових та інших результатів праці.

Цивільно-правове зобов’язання відрізняється:

o від інших неюридичних зобов’язань (моральних, політичних, релігійних) тим, що воно має майновий характер та підтримується юридичним захистом держави;

o від інших юридичних не цивільних зобов’язань – публічних, тим, що його учасники є юридично рівними, майново самостійними та вільно виявляють свою волю, цивільне зобов'язання не виникає внаслідок обов’язкового для них владного припису держави;

o від інших майнових цивільних відносин – речових, тим, що зобов'язання є відносними правовідносинами з чітко визначеним колом осіб, як управомочених, так і зобов’язаних, на відміну від абсолютних правовідносин (наприклад, правовідносин власності), де управомоченій особі (зокрема власнику) протистоїть невизначене коло зобов’язаних осіб (це абсолютно всі інші особи, обов’язок яких полягає у непорушенні прав власника).

Принципи зобов'язань:

добросовісність, розумність та справедливість.

Зміст зобов'язань:

· суб'єктивні права (права вимоги результатів певної поведінки зобов’язаної особи),

· юридичні обов'язки (борги) суб'єктів, обов’язок боржника виконати вимоги кредитора;

· санкції (правові наслідки порушення зобов'язань).

Залежно від характеру поведінки боржника, зобов'язання поділяються на:

· зобов'язання з позитивним змістом – кредитор має право вимагати вчинити певну дію на його користь, такі зобов'язання є типовими;

· зобов'язання з негативним змістом – кредитор має право вимагати від боржника утриматися від певної дії; як правило, такі зобов'язання супроводжують зобов'язання з позитивним змістом (наприклад, орендар має право вимагати від орендодавця утриматися від користування предметом оренди).

Залежно від визначеності змісту зобов'язання поділяються на:

· зобов'язання з певним змістом (комутативні) – при укладанні заздалегідь відоме співвідношення та обсяг обов'язків сторін;

· зобов’язання з невизначеним змістом (алеаторні, ризикові) – на момент укладення алеаторних договорів неможливо чітко визначити вірогідність та обсяг зустрічного надання, обставини якого є непередбачуваними, залежить від випадку, тому обсяг прав та обов’язків встановлюється у загальному вигляді (наприклад, договір страхування, в якому обов’язок сплатити страхову суму залежить від випадку, або лотерея).

Підстави виникнення зобов'язань – це юридичні факти: правочини (у тому числі договори), адміністративні акти, створення об'єктів інтелектуального права, заподіяння шкоди, безпідставне збагачення, інші дії та події. Договір є найбільш поширеною підставою виникнення зобов'язання.

Залежно від підстав виникнення зобов'язання поділяються на:

Ø договірні зобов'язання – виникають на підставі договору:

§ зобов'язання про передачу майна у власність,

§ зобов'язання про передачу майна у користування,

§ зобов'язання про виконання робіт,

§ надання послуг,

§ зобов'язання щодо розпорядження правами інтелектуальної власності,

§ зобов'язання з багатосторонніх правочинів;

Ø недоговірні зобов'язання – виникають внаслідок інших юридичних фактів: одностороннього правочину, спричинення шкоди (делікту), рятування майна тощо.

Дата добавления: 2014-12-25