О с н о в н і п о л о ж е н н я

Особливості експлуатації ВОУ

Основну увагу при експлуатації ВОУ приділяють вибору та підтримці стабільності режиму роботи, що забезпечує паспортні показники витрати енергії, якості та кількості отриманого дистиляту /18/.

Важливим показником температурного режиму ВОУ є різниця Δt між температурою гріючого середовища і температурою насищення вторинної пари t_н. Величина Δt характеризує стан поверхні випарника, дію ежектора, повітряну щільність системи та визначає продуктивність ВОУ. Збільшення Δt внаслідок підвищення температури гріючого середовища, або зменшення температури (тиску) вторинної пари призводить до зросту продуктивності ВОУ. У той же час це сприяє підвищенню вологості вторинної пари, а значить, солевмісту дистиляту. У глибоковакуумних утилізаційних ВОУ (р₂ = 4…9кПа) отриманий дистилят задовольняє паспортні показники при Δt = 20…25°С. При значному відкладенні накипу тимчасово, до очистки поверхні нагріву, дозволяється деяке збільшення Δt для підтримки заданої продуктивності ВОУ.

При постійній продуктивності ВОУ різниця температур забортної води на виході з конденсатора t₂ і на вході до нього t₁ характеризує її витрату; різниця температур δt = t_н – t₂ свідчить про стан теплообмінної поверхні конденсатора, повітряної щільності системи, роботу повітро-відсмоктувального устрою. Про витрату гріючої води судять по різниці її температур t_гв1 – t_гв2; умови теплообміну в утилізаційному випарнику поверхневого типу характеризуються різницею температур 0,5(t_гв1 + t_гв2) – t_н.

Підвищення тиску (температури) вторинної пари знижує економічність ВОУ, якість отриманого дистиляту і сприяє утворенню накипу. Тому цей тиск потрібно тримати на рівні паспортного значення. Окрім інших факторів, солевміст отриманого дистиляту залежить також від солевмісту та рівня розсолу в випарнику, який, закипаючи, може викинути піну у паровий простір. Запобігти цьому явищу можна правильною організацією і контролем режиму живлення та продування ВОУ за допомогою ротаметрів, установлених на магістралях живильної води та дистиляту, що виробляється.

Заміривши витрату живильної води (по ротаметру 8 на рис. 1.1) та кількість дистиляту, що виробляється (по ротаметру 24 на рис. 1.1) знаходять і оцінюють величину коефіцієнта продування ε = G_пр / G₂ = (G_жв – G₂) / G₂, а потім визначають солевміст розсолу, як:

S_P = [(1 + ε) S_жв] / ε, (5.1)

де G_жв та S_жв – витрата, кг/год, та солевміст, г/л, живильної (морської) води; G₂ та G_пр – кількість вторинної пари і розсолу, що продувається, кг/год.

Дата добавления: 2014-12-26