Тема 9. Професійні компетенції ті фасилітативна компетентність психолого-педагогічного забезпечення творчого розвитку особистості

1. Менеджмент керування бізнесом через філігранну роботу творчого мислення.

2. Креативний підхід до розвитку особистісних здібностей у менеджменті.

3. Пошуки шляхів активізації можливостей людини усередині організації.

4. Професійні компетенції у вирішенні проблеми менеджменту екосистеми талановитої особистості.

5. Фасилітативна компетентність у забезпеченні творчого розвитку особистості.

Час, в якому ми живемо, - це час формування нової цивілізації. Йде ламання економіки, психології і звичних політичних стереотипів У цій круговерті виявилося, що, крім дефіциту засобів і якісних товарів, існує ще і дефіцит свіжих ідей, дефіцит професійних знань і здорового глузду. Люди мають гостру потребу в умінні ладити один з одним, суспільству потрібні люди, що вміють пропонувати нові ідеї, брати на себе керівництво іншими людьми і викликати в них ентузіазм і енергію. У вирішенні цих проблем особливе місце належить новому перспективному напрямкові в сучасній психологічній науці - психології менеджменту, метою якої є психологічне забезпечення ефективної діяльності будь-якої організації, персоналу й у першу чергу менеджерів в умовах ринку. Мистецтво спілкуватися з людьми і керувати ними - це не тільки результат спеціальної професійної підготовки управлінських кадрів, але і товар, що сьогодні користується попитом і високо оцінюється на ринку професійних послуг. "Це такий самий товар, що купується за гроші, як цукор і кава, - стверджує Д. Рокфеллер. - І я готовий платити за таке вміння більше, ніж за будь-який інший товар у цьому світі".

Слово "менеджмент" сьогодні відомо кожній людині. Що ж воно означає? Оксфордський словник англійської мови так розкриває зміст цього терміна: спосіб, манера спілкування з людьми, мистецтво керування.

Американський теоретик менеджменту П. Друкер підкреслює, що сучасний менеджмент - це специфічний вид управлінської діяльності, що обертається навколо людини з метою зробити людей здатними до оптимальної взаємодії, додати їх зусиллям ефективність, розвивши їхні потенційні схильності і здібності.

І,нарешті, німецькіфахівці В. Зигерт і Л. Ланг прийшли до висновку, що"менеджмент - це таке керівництво людьми, яке дозволяє виконати, задачі, які стоять перед організацією гуманним, економічним, і раціональним шляхом".

Таким чином, менеджмент - це не просте керування бізнесом, це керування бізнесом через філігранну роботу з людьми.

Успішний розвиток протягом тривалого періоду економіки Японії, Німеччини, Південної Кореї, США спонукало вчених і практиків уважно вивчити механізм і причини, за рахунок яких забезпечується висока ефективність виробництва в цих країнах. Аналіз показав, що в центрі концепції керування знаходиться людина, яка розглядається як вища цінність будь-якої організації.

Виходячи з цієї концепції всі системи керування націлені на пробудження різноманітних можливостей і здібностей працівників, розкриття їх творчого потенціалу для того, щоб вони булимаксимально задіяні в процесі виробництва, а людина прагнула б до процвітання тієї організації, де вона працює.

Сучасна модель менеджменту за кордоном містить чотири блоки:

1. Персонал організації.

2. Ретельний облік знань і здібностей працівників.

3. Стиль і культура ділових і міжособистісних взаємин співробітників.

4. Довгострокові цілі розвитку організації.

Таким чином, сучасний менеджмент, як бачимо, послідовно розвертається убік психологізації. І тому, не випадково ми до проблематики психології творчості включили й ще одну проблему – проблему сучасного менеджменту. Бо по-перше, і в першому, і в другому випадку це обумовлено однією понятійною базою. По-друге, практика стверджує, що управління – це мистецтво, завдяки якому менеджери вирішують доволі складні задачі та з цілими колективами чи “управлінськими командами” досягають до цілей.

В даний час пошуки шляхів активізації можливостей людини усередині організації й облік соціально-психологічних особливостей персоналу є головним завданням менеджменту і вирішальною умовою підвищення ефективності діяльності будь-якої фірми і будь-якої установи.

Таким чином, предметом психології менеджменту є психологічні фактори і феномени, що визначають ефективну діяльність будь-якої організації.

Психологія менеджменту і є тією наукою, що допомагає досягати поставлених цілей, спираючись на творчість, здібності, інтелект, професійні знання й вміння людей.

Оскільки останнє стосується й педагогічного процесу (а його організація є педагогічним менеджментом), тому що більш третини населення сьогодні навчається, ми можемо стверджувати: хід і результат навчального процесу залежать від факторів, що відбуваються, а в різних конкретних ситуаціях їхнє співвідношення і вплив на кінцевий результат не однозначні. Викладач, організувавши творчу діяльність учнів, має широкі можливості у виборі тих або інших шляхів і засобів педагогічного впливу. Творчість викладача полягає в правильній оцінці усіх факторів і ухваленні оптимального рішення.

Проблема розгляду взаємин форм організації миследіяльності, у які включена дитина, і всі сукупності виробничих систем миследіяльності приводить до необхідності виділення якихось особливих антропологічних позицій, за допомогою яких може фіксуватися і позначатися досвід освоєння дитиною існуючих систем практики. А.А. Паковим було введене поняття форми - спільної діяльності. Саме в спільній діяльності, що колективно-освоює дитина можливо здійснювати розуміння й імітацію всієї сукупності реальних практичних позицій, розрізняти ці позиції і результат їхньої імітації і розуміння. Результат розуміння й імітації конкретних практичних позицій може бути описаний у виді особливих антропологічних позицій, що освоюють.

У цілому ж, описуючи метод, за допомогою якого ми можемо виділити процеси розвитку, у які включена дитина, ми хочемо звернути увагу на наступні найважливіші моменти. Процес розвитку зв'язаний з освоєнням діяльнісного (миследіяльнісного) принципу, на основі якого здійснюється перетворення процесів відтворення і функціонування існуючих систем практики. До дійсного моменту носієм цього принципу була Методологічна свідомість (М-свідомість) і філософська свідомість. В даний момент необхідно, щоб діяльнісний принцип став змістом усіх професійних форм свідомості і перетворився в загальний принцип відтворення суспільної практики. Але носієм миследіяльнісного принципу не може бути всяка, будь-яка свідомість. І, на наш погляд, сьогодні є умови для виникнення багатомірної свідомості (Мм-свідомості), що може стати універсальним носієм миследіяльнісного принципу.

Таким чином, необхідний перенос діяльнісного (миследіяльнісного) принципу зі структур методологічної свідомості на структури багатомірної професійної свідомості різного рівня. Цей процес може здійснюватися насамперед у сфері освіти. У цьому випадку мова йде про використання миследіяльнісного принципу не стільки для дослідження й опису існуючих систем практики, скільки для їхнього реального перетворення (перевідтворення) на основі особливим образом організованої свідомості. І цей процес може бути організовано у всіх системах освіти, починаючи з дитячого саду.

Численні, хоча і не завжди однозначні, рекомендації запропоновано в нашому курсі лекцій. Але, ми вважаємо важливим питання про кількість проблемних ситуацій, у яких учні чи студенти (самі або за допомогою викладача), повинні знайти рішення протягом одного заняття. Зокрема, висловлювалася думка, що викладач, передаючи інформацію, повинний увесь час створювати проблемні ситуації. З такою думкою, на наш погляд, погодитися не можна.

Важко уявити собі заняття, цілком побудоване на рішенні проблем, та й навряд чи така побудова доцільна. Творча діяльність людини не може протікати безперервно. Вона завжди супроводжується репродуктивною діяльністю. Результатом заняття, цілком побудованого на рішенні проблем, може з'явитися втрата інтересу до рішення проблем з боку учнів, і, як наслідок, зниження пізнавальної активності.

Багато дослідників сходяться в тім, що протягом одного заняття при досить високій активності учнів, можна поставити і вирішити 3-4 проблеми. Таку рекомендацію для більшості випадків можна визнати доцільною.

Творча діяльність викладача не кінчається підготовкою до заняття. Від нього потрібно не менше творчості, щоб реалізувати намічений план на основному етапі навчання. Шляхи реалізації цього плану залежать способів активізації пізнавальної діяльності учнів.

Заключним етапом навчання творчості є контроль досягнутих результатів. Організувати перевірку якості сформованості в учня, здібностей до творчої діяльності, варто виходити не з кількості фактів, що він нагадав, а з виявлених їм логічних зв'язків та оригінальності відповіді.

Важливо знати, наскільки учень чи студент, здатний переформулювати поставлену задачу так, щоб зняти суперечності, що випливають з первісного формулювання.

За результатами контролю викладач повинний відповісти самому собі на наступні питання:

- наскільки чітко учень чи студент, розуміє природу явища і чи представляють його знання тверді переконання;

- чи уміє він ці знання застосовувати в конкретній ситуації;

- чи уміє він переносити ці знання в нову ситуацію, самостійно добувати нові знання.

Відповіді на ці питання дозволять оцінити результативність використаних у ході навчального процесу шляхів і засобів активізації пізнавальної діяльності учнів, і намітити шляхи його подальшого удосконалювання.

Використання прогнозування допоможе виявити прогресивні тенденції, створить основу для удосконалювання педагогічної теорії і практики.

Треба зауважити, що визначену роль у виявленні тенденцій розвитку вищої школи може зіграти аналіз прогнозів експертів, загальновизнаних авторитетів у питаннях педагогіки вищої школи. Визнаючи цінність думок фахівців, у яких відбитий їхній багатий досвід, не можна, однак, забувати і деякої суб'єктивності цих думок. Переконливою ілюстрацією такої суб'єктивності може служити розбіжність в оцінці тих самих явищ різними експертами.

Гарантією правильної оцінки тенденцій розвитку вищої школи є всебічний аналіз фактів і облік об'єктивних закономірностей педагогічного процесу. Своєрідністю вищої школи є те, що значна частина професорсько-викладацького складу не має спеціальної педагогічної освіти. Тому необхідно приділяти велику увагу розвитку педагогічних здібностей у ході практичної діяльності.

Так само як кожен студент потенційно здатний до творчої активності в навчанні, так кожен викладач, з любов'ю стосовно до своєї педагогічної діяльності, здатний до творчості у викладанні. Така здатність неодноразово спонтанно виявлялася в педагогічній практиці у своєрідних "творчих вибухах". Подібне, зокрема, спостерігалося при впровадженні ідей інноваційних та інформаційних технологій навчання в педагогіку вищої школи.

Творчі пошуки окремих педагогів, безумовно, благотворно позначаються на педагогіці вищої школи в цілому. Однак найбільший афект можна чекати тоді, коли викладачі вищої школи будуть проходити цілеспрямовану школу творчості навчання. Подібною школою можуть бути повсюдно функціонуючі факультети підвищення кваліфікації викладачів вузів, а також різні заходи систематичного обміну досвідом навчання.

Досліджуючи проблему творчості в навчанні не можна без уваги залишити середовище, в якому протікає діяльність викладача. Хоча його творча активність у першу чергу залежить від особистих якостей, безперечним є вплив, що робиться колективом на хід і результат творчого процесу.

Творчий клімат у педагогічному колективі є необхідною передумовою й умовою того, щоб навчання творчості ітворчість у навчанні перетворилися в систему, сама педагогіка за влучними побажаннями К.Ушинського, дійсно, - стала мистецтвом.

ТВОРЧІСТЬ ТА ЕКОЛОГІЯ ТАЛАНТУ ОСОБИСТОСТІ.

Проблема екології таланту особистості багатовимірна, комплексна, вона входить в розгалужену систему інших проблем, які безпосередньо пов'язані з соціально-економічними питаннями, сферами освіти, культури в цілому, багатьох наук та ін. Фактично йдеться про умови життя та праці обдарованих, талановитих людей-фахівців, функціонування нашої національної еліти в цілому. А становлення й функціонування еліти сьогодні (та й у всі часи, мабуть також) - це одна з найбільш актуальних, без будь-якого перебільшення - доленосних проблем.

Тут ми коротко зупинимося лише на кількох аспектах цієї проблеми. Обговорюючи елітарну теорію талановитості й геніальності, треба шукати, певних компромісів, бо ж до останнього часу нас поки що ніхто повністю не переконав, що усе вирішують гени, або навпаки - соціум, суспільство, час, епоха.

Слід зазначити, що в науковій літературі існує чимало своєрідних психологічних портретів геніїв, талановитих людей. Різні автори роблять наголос на різних домінуючих якостях, рисах, складових особистості генія, даючи іноді більш чи менш широкі своєрідні "реєстри" - переліки цих рис (ці переліки включають іноді 4-5, а іноді кілька десятків, і навіть сотні якостей).

Хотілось би у зв'язку з цим особливо підкреслити, що саме своєрідні оригінальність, неповторність, створює талант, створює генія.

В.Моляко відмічає, що багаторічні дослідження творчості й особистості геніального художника Михайла Врубеля, який, до речі, найбільш видатні свої праці, як це свого часу визнав він сам, і пізніше багато хто з його біографів, створив саме у Києві, у Кирилівські церкві, - дозволяють нам у даному випадку спробувати визначити найбільш притаманні риси митця, які, на нашу думку, обумовили неповторність Врубелівського таланту. Серед них особливо слід виділити:

- високу загальну вихованість та унікальну освіту (усе це художник одержав в домашніх умовах, а також під час навчання в гімназіях Петербурга та Одеси, на юридичному (підкреслимо) факультеті Петербурзького університету;

- художник досконало знав кілька мов;

- видатні здібності до малювання (але слід зауважити, вони проявилися порівняй пізно, фактично уже під час навчання в Академії художеств);

- постійний потяг до прекрасного, святкового, високого у своїй творчості;

- постійні пошуки нових засобів вираження задумів, що зумовлювали різноманітну техніку, й різноманітні жанри творчості (Врубель розписував церкви, створював великі монументальні роботи, портрети, декорації, скульптурі малюнки, ілюстрації - найбільш відомі його геніальні ілюстрації до творів Лєрмонтова, за його проектом реалізовувались архітектурні композиції та ін.);

- висока естетична й етична чутливість, які впливали на смак художника, вибір тем, а також загальну поведінку у житті.

Уже з цього переліку досить очевидно (на цьому особливо наголошує В.Моляко), що йдеться про, в значній мірі, штучну “препарацію” таланту, геніальної особистості. Недарма у визначеннях таланту йдеться про саме поєднання окремих особливостей, які створюють обдарованість конкретного вченого, митця, поета, винахідника, політика, чи, якщо хочете, слюсаря, хлібороба, лікаря чи педагога.

До того ж, мабуть, не слід забувати й про так звану "іскру Божу", без якої, в чому переконані не тільки люди віруючі, але й багато вчених, мабуть, не можна говорити про справжній талант, про генія. І тут ми знову вертаємо на одну з неминучої доріг - аналізу цього феномену - про співвідношення між вродженим і набутим, про генетичне наслідування й оточення у вихованні й розвитку таланту. А оскільки в даному випадку йдеться в основному про роль оточення, про екологію, то й спробуємо більш детально на цьому зупинитись.

На початку потрібно зразу ж сказати, що коли йдеться про екологію талановитої особистості, то тут не може бути мови про якісь особливі сфери, швидше, й це добре зрозуміло, йдеться про оригінальну, своєрідну "начинку" цих сфер. Але спочатку про види екосистем, в яких перебуває людина, й так само як будь-яка інша, людина талановита, чи така, що з часом може бути визнаною за талановиту. Такими екосистемами, - звичайно, різного масштабу й складності, - будуть:

- сім'я й домівка (квартира, будинок);

- найближче оточення - сусіди, люди, з якими постійно доводиться зустрічатися, з якими можливе не тільки спілкування, але й просте сприймання;

- мікросередовище - будинки, вулиці, магазини та ін.;

- дитячий садок (або в окремих випадках інше місце перебування);

- школа;

- вищий навчальний заклад, виробництво, установа та інше місце роботи;

- динамічне середовище перебування (транспорт);

- село, місто проживання, район;

- регіон, область, республіка, країна проживання;

- континент, Земля, планетарна система.

Не слід також забувати, що до екосистем треба віднести також клуби, театри, кінотеатри, магазини, поліклініки, лікарні, тюрми, табори, військові гарнізони та багато ін.

Тут варто згадати бодай такі добре відомі з історії та біографій життя видатних людей, як, наприклад, заслання Шевченка, каторга Достоєвського та ін. Все вище згадане і тим не просто впливовим середовищем, а середовищем, яке складає впливові умови на психологічний стан особи, формує її психологічну культуру.

ВИСНОВКИ

Лекції з проблем психології творчості, що подані – авторське бачення сучасної проблематики, що склалося після ознайомлення з багатьма науковими дослідженнями та статтями вітчизняних і зарубіжних авторів – відомих, та менш відомих в наукових психолого-педагогічних колах. Бо результати їх робіт викликали у свій час надії, що дослідники нарешті дійдуть до творчої особистості. Однак подальші дослідження не підтвердили їхньої ефективності, тому що креативність у цілому за допомогою факторного аналізу вичерпному визначенню не піддається. А творча людина – явище загадкове. Виходячи з останнього можно дійти узагальнення:

1. Коло креативності складне для дослідження і викликає безліч непорозумінь, оскільки емпіричне поле фактів, що відносяться до даної проблеми, дуже широке. Деякі прихильники досліджень розглядають креативність як незвичайні прояви ординарних процесів, тобто креативності як феномену узагалі відмовляють у самостійності. Однак у дослідженні креативності як феномена багато прихильників. Ці дослідники, як ми подаємо у лекціях, розглядають чотири основних аспекти: креативне середовище, креативна особистість, креативний продукт і креативний процес. Останнім часомці підходи розглядаються разом з ноосферною проблематикою.

2. У практичну ж роботу з виявлення креативності та її подальшого розвитку, доцільно включити: визначення психологічного профілю групи (учнів класу); вивчення підготовленості учнів, до творчої діяльності, її мотивації й ін.; вибрати шляхи і засоби активізації пізнавальної діяльності учнів у залежності від висновків, а також від конкретних форм і методів організації заняття, що намічається і змісту навчального матеріалу. Необхідно заздалегідь передбачити можливість коректування ходу рішення проблемних задач: підготувати непрямі підказки там, де стоять на шляху до рішення непосильні труднощі, що можуть виявитися для учнів.

3. Багато важливих сторін психологічної проблематики творчості відкриваються завдяки науково-структурному аналізу, який розглядає предмет в нерухомому стані, в статиці, котра виступає як момент руху. Структурний аналіз – складова частина історичного підходу, суміщена з ним за принципом додатковості. А психологічна практика є доповненням останньому.

Тому і дослідження проблем психології творчості знаходиться у динаміці. Важливим було б наполягати на тому, щоб нові теоретичні положення, спостереження і відкриття входили до психології творчості, не порушуючи її монізм, а укріплювали і поглиблювали її. Історизм, розгорнутий не тільки в минуле, але й у сьогодення, і в майбутнє, - інструмент розвитку її цілісності і вирішення окреслених проблем.

Дата добавления: 2014-12-27