Створення Центральної Ради

З перших днів революції активізувалась діяльність різних політичних партій. У Києві 3 березня у міській думі представники різних партій та громадських організацій вибрали Раду та виконавчий комітет (12 чол.) для керівництва соціально-економічним та політичним життям суспільства та міста. У той же час відбувались збори «Товариства Українських Поступовців» (ТУП), які також створили свою Раду та підняли питання про реформування її у загальноукраїнський орган.

ТУП погодилось з пропозицією Міської Ради про об’єднання їх органів у єдиний, який і був названий Центральною Радою. Організаційне оформлення ЦР відбулось 4 березня 1917 р. на ініційованій ТУПівцями раді представників ТУП, УСДРП, українських військових, Національно-Українського союзу, наукового, технічного, агрономічного, кооперативного та інших товариств.

Офіційну діяльність ЦР почала 9 березня 1917 р. 15 березня до виконання обов’язків голови ЦР приступив М. С. Грушевський. Його заступниками були вибрані: Д. Дорошенко, Д. Антонович, В. Науменко.

Партійний склад ЦР: У ЦР переважали ТУПівці, але у її склад входили і українські соціал-демократи, і укр. есери, і соціалісти-самостійники, і інші партіі. Протягом весни-літа 1917 р. у склад ЦР війшли представники більш ніж 25 партій, загальна кількість членів складала 823 чол.

Соціальний склад: ЦР була об’єднанням різних класів та соціальних груп. У ЦР входили представники інтелігенції, буржуазії, поміщиків, заможних селян, духовенства, міщан. 40% делегатів – 300 чол. – були представниками військових, робітників, селян. Таким чином, ЦР була демократичним органом, що об’єднав різні політичні сили, соціальні шари та класи.

Найбільш впливовими в ЦР були наступні політичні партії:

1. ТОВАРИСТВО УКРАЇНСЬКИХ ПОСТУПОВЦІВ - надалі "Союз українських автономістів-федералістів", "Соціалісти-федералісти". Лідери: М.С.ГРУШЕВСЬКИЙ, Д.ДОРОШЕНКО, С.ЄФРЕМОВ. Партія виражала інтереси буржуазії і буржуазно-ліберальної інтелігенції.

2. УСДРП. Лідери: В.ВИННИЧЕНКО, С.ПЕТЛЮРА, М.ПОРШ, І.МАЗЕПА. Партія выражала інтереси міської середньої і дрібної буржуазії, інтелігенції, певного шару високооплачуваних робітників.

3. УПСР - Лідери: Л.КОВАЛЕВСКИЙ, М.ШАПОВАЛ, П.ХРИСТЮК, В.ЗАЛІЗНЯК. Всі головні діячі були студентами перших курсів різних вузів м. Києва, їм було не більше 25 років. Згодом до них прилучився і М.С.Грушевский, який вийшов з лав соціалістів-федералістів. Основна соціальна база – заможне селянство.

Разом з формуванням ЦР відбувалося і створення і зміцнення РАД РОБІТНИЧИХ І СЕЛЯНСЬКИХ ДЕПУТАТІВ. Ці Ради користувалися на місцях певною підтримкою і авторитетом, особливо у бідних шарів населення. Багато хто з них встановив безпосередній зв'язок з Петроградською Радою і в своїй роботі керувалися його директивами.

На території України виникли і діяли і органи ТИМЧАСОВОГО УРЯДУ. Таким чином, після Лютневої буржуазної революції на Україні сформувалось три політичні табори, фактично три влади:

1. Буржуазний Тимчасовий Уряд.

2. Українська Центральна Рада.

3. Ради робочих, селянських і солдатських депутатів.

Діяльність ЦР була направлена на створення української державності. Цю мету мав і ВСЕУКРАЇНСЬКЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ КОНГРЕС (5-7 квітня), скликаний за ініціативою Центральної Ради. На конгресі були присутні 900 виборних делегатів від різних організацій, що стояли на платформі національно-територіальної автономії України. Конгрес ухвалив рішення про відновлення автономії України у складі федеральної Росії, проведенні українізації адміністративного, господарського і культурного життя. Був вибраний новий склад ЦР у кількості 300 чол. і Виконком ЦP. (21 ч.) Головою знову був вибраний М.С.Грушевський, а заступниками - В.Винниченко і С.Єфремов.

Принциповим питанням в цей період діяльності ЦP було визначення класової природи нової державної освіти. Ряд лідерів ЦР вважали, що Україна поки не може бути ні буржуазною, ні соціалістичною - через відсутність завершеності буржуазних перетворень в суспільстві і відсутності передумов для створення соціалістичного суспільства. Виходячи з цього лідери ЦР зробили ставку на перетворення суспільства "зверху" без революційної ломки, шляхом еволюційного соціально-економічного розвитку, за допомогою демократичних, правових, легальних, ненасильницьких методів шляхом обмеження лівого і правого екстремізму в рядах ЦP і політики компромісів зі всіма політичними силами на Україні і за її межами.

Проблеми, що піднімалися на Конгресі, обговорювалися на з'їздах і конференціях /10/ - вчителів, кооператорів, студентів, робітників, селян, військових і т.д. Вони схвалили рішення Конгресу. А на з'їзді військових було ще прийняте рішення про формування національних військових частин, вибраний український генеральний військовий комітет на чолі з В.Винниченком і С.Петлюрою. Для реалізації цих рішень ЦР в кінці травня 1917 р. направила до Петрограду делегацію на чолі з В.Винниченком, яка поставила перед Тимчасовим урядом питання про автономію України. Але Тимчасовий уряд відхилив цю вимогу на підставі того, що це питання могли вирішити тільки Всеросійські Засновницькі Збори.

У відповідь на таке рішення Тимчасового уряду ЦР обнародувала 10 червня 1917 р. 1-й УНІВЕРСАЛ. У ньому, спираючись на рішення Конгресу, вона поставила питання про автономію України у складі Російської Федерації. У Універсалові говорилось про проведення перевиборів місцевої адміністрації, встановлення податків, про українізацію шкіл і державних установ, про визнання прав національних меншин на їх вільний розвиток на території України. Признавалося, що в майбутньому найвищим законодавчим органом будуть Українські Засновницькі Збори.

15 червня 1917 р. ЦР ухвалює рішення про створення першого національного уряду України - ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ - до складу которого увійшло 9 чол. (представники УСДРП, УПСР,УПСФ). Головою національного уряду і Генеральним секретарем внутрішніх справ був вибраний В.ВІННИЧЕНКО, 28 червня 1917 р. був створений такий орган, як МАЛА РАДА - у складі 40 чіл. - для вирішення найважливіших питань в проміжках між Пленумами ЦР.

В кінці червня 1917 р. до Києва для вирішення української проблеми приїхали три міністри Тимчасового уряду - КЕРЕНСЬКИЙ, ТЕРЕЩЕНКО, ЦЕРЕТЕЛІ. У результаті переговорів з'явився 2-й УНІВЕРСАЛ (3-16 липня). Відповідно до нього, Генеральний Секретаріат визнавався найвищим органом керування на Україні, але його склад повинен був затверджуватися Тимчасовим урядом. Допускалося також формування українських військових частин, але за умови не порушення єдності збройних сил Росії. Влада ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ і територія України обмежувалися 5 губерніями - Київською, Волинською, Подільською, Чернігівською, Полтавською (замість 9). Функції ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ зводилися лише до підготовки різного роду проектів, законодавчих пропозицій і т.п., з подальшим їх затвердженням Тимчасовим урядом. Питання про автономію України відкладалося до Всеросійських Засновницьких зборів.

У липні 1917 р. був сформований новий склад ГС і розроблений "СТАТУТ ВИЩОГО УПРАВЛІННЯ УКРАЇНОЮ", який був фактично Конституцією перехідного періоду. Але, Тимчасовий уряд не затвердив "Статут", а замість нього видав "ІНСТРУКЦІЮ ПО КЕРІВНИЦТВУ ДЕРЖАВНИМИ СПРАВАМИ НА УКРАЇНІ", яка повторювала положення 2-го Універсала. Інструкція була прийнята за основу правової діяльності ЦР. Таким чином, не дивлячись на всі спроби обмежити прагнення України до автономії, Тимчасовому уряду довелось офіційно визнати Україну як самостійний державно-правовий суб'єкт.

Дата добавления: 2014-12-27