Поняття і види

Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань); він установлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали.

Договір можна визначити як угоду двох або де­кількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин.

Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотри­мання встановленої законом форми договору; право­та дієздатності сторін.

Головним елементом кожного договору є воля сто­рін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізня­ти істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Згідно зі ст. 153 ЦК України договір уважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у на­лежних випадках формі досягнено згоди з усіх істот­них умов.

Істотними є ті умови договору, що ви­знані такими за законом або необхідні для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (на­приклад, у договорі купівлі-продажу істотними є предмет, ціна, строк).

Окрім істотних умов, у договорі можуть бути умо­ви звичайні й випадкові.

До звичайних умов відносять ті, які самі по собі передбачаються, скажімо, місце виконання догово­ру. Щ умови не обов'язково повинні бути включені до договору. Якщо їх не включено до договору, то діє загальна норма Цивільного кодексу. Якщо ж сторо­ни забажають установити інше місце виконання до­говору, то це має бути обумовлено в договорі.

Випадковими визначаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такого виду не передбачаю­ться, але можуть бути встановлені угодою сторін. Наприклад, винагорода повіреному в договорі дору­чення за виконання доручених йому дій не передба­чається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати її ви­плати. Отже, і випадкова умова, якщо вона включе­на до договору, має бути виконана.

У договорі може бути зафіксовано волю однієї, двох чи кількох осіб.

Договори, що базуються на волевиявленні однієї особи, називаються односторонніми (приміром, за­повіт, відмова від прийняття спадщини, видача дові­реності на вчинення певних дій тощо).

Договори, в яких виявлено волю двох осіб, нази­ваються двосторонніми (наприклад, договір купівлі-продажу, поставки, підряду, оренди і т. ін.).

Договори, в яких беруть участь більш як дві осо­би, називаються багатосторонніми (наприклад, до­говір про сумісну діяльність із спорудження житла, будівництва шляхів, шкіл).

Розрізняють договори реальні і консенсуальні.

Реальні договори вважаються укладеними, тобто набувають юридичного значення лише з моменту фактичного здійснення певних дій (скажімо, договір позики слід уважати укладеним не з моменту угоди між сторонами про позику, а з моменту, коли по­зикодавець передав позичальникові певну суму грошей).

Консенсуальні договори вважаються укладеними і набувають юридичного значення з моменту досяг­нення угоди з основних умов договору (наприклад, купівля-продаж, найом, підряд тощо).

За формою договори можуть бути усними й письмовими. Письмові, своєю чергою, поділяються на прості й нотаріально засвідчені.

За загальним правилом вибір форми договору за­лежить від бажання осіб, що її укладають. Однак, у ряді випадків закон вимагає, щоб договори було ук­ладено в певній формі. Якщо для договору не вста­новлено певної форми, він уважається укладеним, доки поведінка осіб свідчить про їхню волю укласти договір. Мовчання визначається виявом волі уклас­ти договір лише у випадках, передбачених законом.

Усна форма допускається в договорах, що вико­нуються під час їх укладання, якщо іншого не вста­новлено законом (приміром, договір купівлі-прода­жу за готівку).

Проста письмова форма застосовується в разі укладення між собою договорів державними, коопе­ративними і громадськими організаціями, а також договорів цих організацій з громадянами, крім дого­ворів, що виконуються під час їх укладання. У про­стій письмовій формі укладаються й інші договори громадян між собою, якщо дотримання цієї форми вимагає закон (скажімо, договір майнового найму (оренди) між громадянами на строк більш як один рік).

Нотаріальне посвідчення письмових договорів обов'язкове у випадках, передбачених законом. Так укладається договір купівлі-продажу жилого будин­ку та деякі інші.

Недодержання форми договору, якої вимагає за­кон, тягне за собою нечинність договору лише в разі, якщо такий наслідок прямо зазначено в законі.

Договір уважається укладеним, коли сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, а угоду на­лежним чином оформили.

У процесі укладення договору розрізняють дві стадії: пропозицію укласти договір (оферту) і прий­няття пропозиції (акцепт). Цивільний кодекс Украї­ни визначає, з якого моменту договір уважається ук­ладеним. Коли пропозицію укласти договір зроблено з зазначенням строку для відповіді, договір уважає­ться укладеним, якщо особа, яка зробила пропози­цію, одержала від іншої сторони відповідь про прий­няття пропозиції протягом цього строку. Коли про­позицію укласти договір зроблено усно без зазначення строку для відповіді, договір уважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила осо­бі, яка зробила пропозицію, про прийняття цієї про­позиції. Якщо таку пропозицію зроблено в письмо­вій формі, договір уважається укладеним, коли від­повідь про прийняття пропозиції одержано протягом нормально необхідного для цього часу.

Слід мати на увазі: якщо з одержаної з запізнен­ням відповіді про згоду укласти договір випливає, що відповідь було надіслано своєчасно, вона визна­ється такою, що запізнилася, лише в тому разі, коли особа, яка зробила пропозицію, негайно повідомить другій стороні про одержання відповіді з запізнен­ням. Тоді відповідь уважається новою пропозицією.

Відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах визнається відмо­вою від пропозиції та, водночас, новою пропозицією. Одначе, це правило не поширюється на випадки, ко­ли під час укладання договорів між державними, кооперативними та іншими громадськими організа­ціями виникають розбіжності, що підлягають роз­глядові судом, арбітражем або третейським судом.

Часто сторони самі визначають момент набрання договором юридичної сили, тобто момент, із якого договір уважається укладеним, про що прямо зазна­чають у договорі — договір набирає чинності з такого-то дня місяця і року. В інших випадках момент укладення договору визначає закон. Так, договір ку­півлі-продажу жилого будинку має бути нотаріально посвідчений, але юридичної сили він набирає лише з моменту його реєстрації в місцевих органах управ­ління.

Момент набрання договором чинності має важли­ве значення, оскільки з цим моментом пов'язані певні юридичні наслідки — перехід права власності до покупця, ризик випадкової загибелі речі та ін.

Дата добавления: 2015-03-29