Структура фінансово-правової норми. Особливості гіпотези, диспозиції і санкції фінансово-правової норми

Всі фінансово-правові норми покликані регулювати суспільні відносини з приводу розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Для досягнення цілей правового регулювання необхідно:

1) чітко визначити зміст фінансово-правової норми;

2) визначити умови, за яких зміст правової норми може і повинен здійснюватись;

3) встановити наслідки, що виникають у результаті порушення правової норми.

Відповідно до цих завдань будується структура фінансово-правових норм, як і норм інших галузей права, у вигляді трьох структурних елементів: гіпотези, диспозиції і санкції.

Гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови дії фінансово-правової норми, тобто обставини, за наявності яких в учасників фінансових правовідносин можуть виникнути передбачені фінансово-правовою нормою права і обов’язки у галузі розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу. Гіпотеза фінансово-правової норми визначає межі дії тих суб’єктів фінансових правовідносин, яких диспозиція наділяє певними правами і обов’язками. Наприклад, умовою сплати податку з доходів фізичних осіб, відповідно до ст.. 162 Розділу ІV Податкового кодексу України є отримання доходу як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи фізичною особою-резидентом та фізичною особою нерезидентом, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні, або фізична особа є податковим агентом. Тобто гіпотеза фінансово-правової норми визначає умови, за наявності яких юридична чи фізична особа стає платником цього податку.

Диспозиція фінансово-правової норми – це саме правило поведінки (дія чи бездіяльність). Вона вимагає визначеної поведінки учасників фінансово-правових відносин у сфері розподілу та перерозподілу внутрішнього валового продукту та національного доходу, передбачених гіпотезою фактичних обставин і не допускає відхилень від них. Тобто, диспозиція фінансово-правової норми визначає зміст прав і обов’язків учасників фінансових правовідносин. Так, наприклад, гіпотеза норми, що міститься в статті 164 Розділу ІV Податкового кодексу України визначає умови, за яких громадяни сплачують податок з доходу: наявність самостійного джерела доходів, а також порядок сплати, нарахування тощо «164.1. базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу з урахуванням пункту 164.6. цієї статті на суму податкової знижки такого звітного року. Пункт 6 Ст.. 164 конкретизує «Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності.

Отже, диспозиція фінансово-правової норми вимагає визначеної поведінки від учасників правовідносин щодо сплати податку і не допускає будь-яких відхилень від визначених правил.

Санкція фінансово-правової норми містить вказівку на юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, визначеного у диспозиції, або умов, визначених у гіпотезі фінансово-правової норми. Вона є способом захисту приписів, установлених фінансово-правовою нормою. Санкція передбачає наслідки порушення фінансово-правової норми, визначає види юридичної відповідальності, які покладаються на тих суб’єктів фінансових правовідносин, які порушили приписи фінансово-правових норм. За допомогою санкціїі здійснюється державний примус до виконання приписів фінансово-правових норм. Наприклад, Стаття 126 ПКУ. Порушення правил сплати (перерахування) податків. 126.1. У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: - при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за
останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у
розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; - при затримці більше 30 календарних днів, наступних за
останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у
розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Стаття 127. Порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) податків у джерела виплати 127.1. Ненарахування, неутримання та/або несплата
(неперерахування) податків платником податків, у тому числі
податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь
іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків
суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків
суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацем першим цього пункту, вчинені
протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків
суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Відповідальність за погашення суми податкового зобов'язання
або податкового боргу, що виникає внаслідок вчинення таких дій, та
обов'язок щодо погашення такого податкового боргу покладається на
особу, визначену цим Кодексом, у тому числі на податкового агента.
При цьому платник податку - отримувач таких доходів звільняється
від обов'язків погашення такої суми податкових зобов'язань або
податкового боргу крім випадків встановлених розділом 4 ПКУ.

Стаття 128. Неподання або подання з порушенням строку банками чи іншими фінансовими установами податкової інформації органам державної податкової служби 128.1. Неподання або подання податкової інформації банками чи
іншими фінансовими установами з порушенням строку, визначеного цим
Кодексом, органам державної податкової служби, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень. Ті самі дії, вчинені протягом року після застосування
штрафу, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 340 гривень.

Отже, санкція вказує на заходи фінансового впливу за порушення приписів фінансово-правової норми. Саме в санкції втілено ім­перативний характер приписів у сфері правового регулювання публічних фінансів. За порушення встановлених умов законодавство пе­редбачає можливість ужиття фінансових, адміністративних, ди­сциплінарних та кримінальних заходів.

Точиться тривала нау­кова дискусія щодо наявності фінансової відповідальності (не передбаченої Конституцією України). При цьому необхідно бра­ти до уваги, що фінансові санкції у вигляді штрафів, пені або припинення бюджетного фінансування є обов'язковим наслідком порушення встановлених фінансовою нормою правил пове­дінки. Санкціям фінансово-правових норм властивий ряд ознак.

Зокрема, оскільки санкції є одним із видів державного при­мусу, вони об'єктивно втілюються у нормах фінансового законо­давства; застосовуються спеціально уповноваженими органами; їм притаманна імперативність і майновий характер. Мета їх — забезпечення суспільних фінансових інтересів, відшкодування недоотриманих бюджетом і позабюджетними фондами грошових надходжень, дотримання фінансової дисцип­ліни.

Санкції фінансово-правових норм за своєю сутністю є економічно-юридичними (майновими), оскільки невигідність, небажа­ність передбачуваних ними заходів полягає у зменшенні майно­вої сфери правопорушника через його грошові фонди й засоби. Ці заходи покликані виливати на економічний стан платників, вони призводять до зменшення сум, що залишаються у їх розпо­рядженні, скорочують відрахування до фонду економічного роз­витку тощо.

Розглядаючи санкції фінансово-правових норм у повному обсязі, в їх функціях можна виділити таку особливість, як поєд­нання правовідновлювального і штрафного (карного) характе­рів. Завдяки реалізації санкцій відновлюється порушена фінан­сова дисципліна, в тому числі порядок нарахування та сплати податків. Отже, санкції дають змогу відшкодувати збитки, завда­ні правопорушенням, та відновити становище, що існувало до його вчинення. Оптимальною є ситуація, коли застосовують­ся санкції, що водночас виконують компенсаційні та штрафні функції.

Наприклад, фінансова санкція — це штрафний засіб держав­ного примусу, виражений у грошовій формі, що застосовується уповноваженим державним органом до платника податків за вчи­нення податкового правопорушення у порядку, встановленому фінансово-правовими нормами, з метою реалізації суспільних інтересів при забезпеченні грошових надходжень до бюджету.

Особливості фінансово-правової санкції:

1) як правило, мають грошовий характер;

2) змістом їх є застосування заходів примусового впливу до порушників через їх грошові фонди та кошти;

3) в результаті їх застосування публічні суб’єкти дістають можливість збирати, розподіляти та використовувати кошти відповідно до загальних інтересів;

4) поширюються на усіх учасників фінансових правовідносин;

5) поєднують в собі правовідновлювальні та штрафні (каральні) елементи;

6) в окремих випадках застосовуються за відсутності вини суб’єкта фінансових правовідносин (пеня нараховується автоматично контролюючими органами, не встановлюючи вини правопорушника);

7) за порушення приписів фінансово-правових норм можуть застосовуватись не лише заходи фінансового, а й адміністративного, трудового, кримінального права.

Виділяють наступні види фінансово-правових санкцій: бюджетні, податкові, кредитно-грошові, валютні фінансові санкції.

Дата добавления: 2015-04-24