Список Інтернет-джерел. 1. Основні властивості живих організмів

План

1. Основні властивості живих організмів.

2. Рівні організації живої матерії: молекулярний, клітинний, тканинний, організмовий, популяційно-видовий, біоценотичний, екосистем ний, біосферний.

Література

1. Кучеренко М.Є. та інші. Загальна біологія: Підручник для учнів 10 класу

середніх загальноосвітніх навчальгих закладів. – Київ: Генеза, 2008,

с.6-8.

2. Тагліна О.В. Загальна біологія 10 клас: Підручник для загальноосвітніх

навчальних закладів. – Харків: Ранок, 2010, с.16-23.

1. osvita.ua/school/news/8715/

2. www.edu.kh.ua/.../elektronni_pidruchniki_

3. http://www.mon.gov.ua

4.http://www.iitzo.gov.ua

Завдання: законспектувати запитання плану, перевірити засвоєні знання за

допомогою питань для самоконтролю.

Питання для самоконтролю:

1. Перелічіть основні властивості живого.

2. Яка властивість живого пов’язана із впливом космічних тіл на живі організми?

3. Чим відрізняються і як взаємопов’язані ріст та розвиток організмів?

4. Які науки вивчають молекулярний рівень живого?

5. Які науки вивчають популяційно-видовий рівень?

6. Який рівень організації живого є найвищим на планеті?

7. У яких організмів клітинний рівень співпадає з організмовим?

Форма поточного контролю: перевірка конспекту самостійної роботи.

Життя — це одна з форм існування матерії, якісно вища, ніж фізична й хімічна форми її існування. Життя характеризується особливими властивостями. Живі системи щодо навколишнього середовища є відкритими, їм притаманний обмін речовин та енергії. Для живих організмів характерна єдність хімічного складу та єдиний принцип структурної й функціональної організації. Важливими властивостями живого є спадковість, мінливість, подразливість, дискретність, ритмічність. Для всіх живих організмів характерні процеси росту та розвитку.

Життя є настільки різноманітним та багатогранним, що дати однозначне

та вичерпне визначення цього явища природи дуже важко. Існує багато визначень життя, які дали різні вчені в різний час. Наприклад, Арістотель визначав життя як «харчування, ріст і старіння», Тревіранус вважав, що життя — це «стійка одноманітність процесів із відмінністю зовнішніх впливів», академік І. П. Павлов визначав його як «складний хімічний процес», а академік О. І. Опарін — як «особливу, дуже складну форму руху матерії».

Життя в сучасному розумінні — це особливий спосіб існування організмів, істотними чинниками якого є обмін речовин із навколишнім середовищем і відтворення подібних собі. Живі системи здатні до впорядкування, створення порядку із хаосу, а також до еволюції з виникненням нових властивостей та якостей. Уся жива речовина Землі, тобто живі організми, спричинила глибокі зміни в розвитку нашої планети.

Життя — це особливий стан матерії, якого набуто завдяки таким властивостям:

1. Живі системи стосовно навколишнього середовища є відкритими системами, тобто їм властивий особливий спосіб взаємодії з навколишнім середовищем — обмін речовин та енергії.

2. Для живих організмів характерна єдність хімічного складу. До складу живих організмів входять ті самі хімічні елементи, що й до об’єктів неживої природи. Однак співвідношення елементів у живому та неживому не є однаковим — у живих організмах 98 % хімічного складу припадає на чотири

елементи: Карбон, Оксиген, Нітроген і Гідроген.

3. Єдиний принцип структурної організації. Елементарною структурно-функціональною одиницею живого є клітина.

4. Для живих систем характерні складність і високий ступінь їхньої організації. Будь-яка складова організму має спеціальне призначення та виконує певні функції. Це стосується не лише органів, а й органел і молекул

5. Існування кожної окремої біологічної системи обмежене в часі, тому підтримування життя пов’язане із самовідтворенням, тобто розмноженням. Розмноження живих організмів пов’язане з такими фундаментальними властивостями живого, як спадковість і мінливість.

6. Спадковість полягає в здатності організмів передавати свої ознаки, властивості й особливості розвитку від покоління до покоління.

7. Мінливість — це здатність організмів набувати нових ознак і властивостей, існувати в різних формах і варіаціях. Мінливість зумовлює різноманіття живих організмів, а це у свою чергу спричиняє появу нових форм життя.

8. Для всіх живих організмів характерні ріст і розвиток. Процесс росту — це збільшення організму в розмірах і масі зі збереженням загальних рис будови. А розвиток супроводжується зміною живих об’єктів, у результаті чого виникає їх новий якісний стан. Розвиток може бути індивідуальним та історичним. Протягом індивідуального розвитку поступово й послідовно проявляються всі властивості даного організму. Історичний розвиток супроводжується утворенням нових видів і прогресивним ускладненням живих систем.

9. Подразливість — невід’ємна риса, властива всьому живому. Вона виражається у реакціях живих організмів на зовнішній вплив. Реакція організмів, що не мають нервової системи (найпростіші або рослини), на вплив зовнішніх чинників виражається у зміні характеру руху або росту.

10. Дискретність (від латин. discretum — переривчастий, розділений) — важлива загальна властивість матерії. Життя на Землі проявляється у вигляді дискретних, тобто роздільних, форм.

11. Життя є адаптивним. Живі організми пристосовуються до різних умов існування.

12. Важливою властивістю живих систем є авторегуляція. Живі організми, що живуть в умовах середовища, яке постійно змінюється, можуть підтримувати сталість свого хімічного складу й інтенсивність фізіологічних процесів.

13. Для живих систем характерна ритмічність. Періодичні зміни в навколишньому середовищі значно впливають на живу природу, формуючи власні ритми живих організмів, що залежать від ритмічних процесів, притаманних Сонцю, Землі, Місяцю, тобто мають космічне походження. Ритмічність спрямована на узгодження функцій організмів із навколишнім середовищем і є невід’ємною властивістю живого.

Уся жива природа побудована за ієрархічним принципом. Це означає, що для неї характерні різні рівні організації структур, між якими існує складна підпорядкованість. Життя на кожному рівні його організації вивчають відповідні галузі біології.

На молекулярному рівні проходить межа між живим і неживим. Молекулярний рівень живого вивчають такі науки, як біохімія, молекулярна біологія, молекулярна генетика, ензимологія. Предметом дослідження цих наук є структурно-функціональні особливості молекул нуклеїнових кислот, білків, вуглеводів, ліпідів та інших біологічних молекул. На цьому рівні відбуваються основні процеси життєдіяльності: обмін речовин, збереження спадкової інформації, травлення, дихання, подразливість.

Клітинний рівень організації живого вивчають такі науки, як цитологія, цитофізіологія, цитогенетика. Предметом цих наук є вивчення структурно-функціональної організації клітин, що виконують роль самостійних організмів (наприклад бактерії, одноклітинні тварини та рослини), і клітин, які входять до складу багатоклітинних організмів.

Клітини, що мають спільне походження і будову та виконують схожі функції, утворюють тканини. Тканинний рівень організації живого вивчає наука гістологія. Предметом гістології є вивчення структурно-функціональної організації різних типів тканин.

Оскільки тканини утворюють органи, часто говорять про органно-тканинний рівень організації живого, характерний тільки для багатоклітинних організмів.

Організмовий рівень організації живого — це рівень цілісного організму. Його вивчають багато біологічних наук, наприклад анатомія, фізіологія, ембріологія, біологія розвитку.

Організми утворюють біологічні системи надорганізмового рівня —популяції та види, тому виділяють популяційно-видовий рівень організації живого. Цей рівень вивчають такі науки, як систематика, популяційна генетика, популяційна екологія, еволюційна біологія. Предметом вивчення цих наук є генетичні, екологічні й еволюційні характеристики популяцій та видів.

Існують системи надорганізмового рівня більш складні, ніж вид. Так, сукупність рослин, тварин, мікроорганізмів, які населяють ділянку суходолу або водоймищ і характеризуються певними відносинами як між собою, так і з іншими чинниками навколишнього середовища, називають біоценозом. Виділяють біоценотичний рівень організації живого, який вивчає наука біоценологія.

Екосистемний рівень організації живого ще складніший. Екосистема — це сукупність організмів різних видів та різної складності організації з усіма чинниками конкретного середовища їхнього життя: компонентами атмосфери, гідросфери та літосфери. Екосистема об’єднує живі і неживі компоненти у єдиний природний комплекс

Біосферний рівень організації живого — це найвищий рівень організації життя на нашій планеті. Біосфера — оболонка Землі, яка заселена живими організмами і перебуває під їхнім впливом; це глобальна екосистема Землі. Наука, що вивчає виникнення, еволюцію, структуру та механізми функціонування біосфери, називається біосферологією. У її основі лежить учення В. І. Вернадського про біосферу.

Але природа єдина, тож рівні організації живого тісно пов’язані між собою.

Дата добавления: 2015-04-25