Геологічна вивченність району

Народне господарство і транспорт.

Карабі-яйла є одним із об’єктів туризму в гірському Криму. Основним об'єктом, що привертає увагу туристів, є карст, тут зосереджено більше 4000 карстових воронок (близько половини всіх відомих на яйлах), 261 карстової порожнини (27% всіх кримських), у тому числі і найглибшої карстової шахти в Криму - Солдатська. Тому в 1989 році тут створений заказник "Гірський карст Криму".

З інших галузей народного господарства можна відзначити розвиток в радянський період на Карабі-яйлі вівчарства, яке зараз покинуте. На яйлі постійно діє метеостанція, при якій працює загін гірських рятувальників.

Карабі-яйла по праву вважається одним з найбільш труднодосяжних нагорій в Криму, автодороги на яйлу практично відсутні, розвинені лише піші туристичні стежки з Перевального, Генеральська, Межигір'я, Бджолиного і Зеленогірська.

Історія геологічного вивчення Кримського півострова, в т. ч. території Карабі-яйли, нараховує більш як два століття. Своєрі­дність географічного розташування, доступність для безпосередніх геологічних спостережень, різноманітність геологічних процесів і структур зумовили підвищений інтерес усіх поколінь дослідників до геології Криму. Незалежно від пануючої у геології концепції, вивчення геології Криму завжди віщувало нові наукові дані, завдяки яким ці концепції зароджувались і шліфува­лись - чи то фіксистська, чи мобілістська. У цілому ж, в історії геологічного вивчення Криму виділяють чотири етапи.

Перший (дореволюційний етап), що охоплює кінець XIX і початок XX століття, ознамену­вав становлення об'єкту досліджень і перші відомості про нього. Він пов'язаний з діяльністю Геолкому і роботами зі складання десятиверстої геологічної карти Криму.

Другий (довоєнний) етап охоплює радянський період з 1918 р. до 1941 р. У цей час у Криму були проведені детальні і регіональні геологічні дослідження, завдяки яким був нако­пичений величезний фактичний матеріал, що став вихідним для обгрунтування тогочасних уявлень щодо геологічної будови структур Криму і численних варіантів стратиграфічних схем.

Третій (післявоєнний) етап охоплює другу половину радянського періоду з 1945 р. до 1990 р. Цей період характеризується розгортанням детальних зйомочних робіт, спеціалізованих геологіч­них, геофізичних і гідрогеологічних досліджень.

Четвертий етап геологічного вивчення території співпадає у часі з геологічними досліджен­нями, що проводять нині в Україні як незалежній державі. Цей етап проходить під впливом впровадження у практику геологічних досліджень мобілістських уявлень щодо еволюції земної кори, що у свою чергу передбачає корінну перебудову геологічної думки і узгодження протиріч­чя між традиційними фіксистськими поглядами, що базуються на багатому фактичному матері­алі, і новітніми поглядами, що сьогодні грунтуються на переважно теоретичному світосприйман­ні мобілістських побудов.

За матеріалами робіт першої половини третього періоду в 1973 р. під редакцією М. В. Муратова була видана Кримська серія Державної геологічної карти СРСР масштабу 1:200 000. Складені під керівництвом М. В. Муратова геологічні карти стали на час їх видання фундамен­тальною працею, що достатньо повно висвітлювала основні питання стратиграфії, тектоніки, історії геологічного розвитку району. На цих картах знайшли своє відображення тогочасні геоло­гічні уявлення про геологічну будову району і досягнутий на той час рівень стратиграфічного розчленування геологічного розрізу та стан мінерально-сировинноі бази.

ГірськийКрим розглядається як північне крило і частина ядра крупного мегантиклінорію, більша частина якого похована під водами Чорного моря. Виділено порівняно прості складки, що сформувались у результаті диференційованих вертикальних рухів, і практично проігнорована роль блокових дислокацій.

У зв'язку з потребами народного господарства, дослідницьких і виробничих організацій у більш детальній геологічній основі та назрілою необхідністю комплексної оцінки території на всі існуючі корисні копалини у період після видання Держгеолкарти-200 Кримська КГРЕ об'єднан­ня "Кримгеологія" провела на окремих площах території гірського Криму детальні геологозйомочні роботи у масштабі 1:25 000, глибинне геологічне картування масш­табу 1:50 000 і геологічне довивчення у масштабі 1:200 000. У формуванні основних структур головна роль відводиться розривній тектоніці, що зумовила прий­няття брилово-блокову будову регіону.

Друга половина третього етапу вивчення описуваної території характеризується комплекс­ними геологічними і спеціалізованими роботами з метою одержання і постійного оновлення достовірної інформації про геологічну будову, склад, мінерально-сировинний потенціал району, про стан, природні і антропогенні зміни геологічного середовища, які необхідні для прийняття ефективних рішень щодо раціонального природокористування.

Разом з частково застарілою геосинкслинальною теорією, яка базується на абсолютному пріоритеті вертикальних коливальних рухів (В. М. Муратов, В. М. Цейслер, Є. О. Успенська та інші) на кримському матеріалі були розроблені також:

— розломно-блокова концепція, яка враховує як вертикальні, так і горизонтальні перемі­щення гірських мас, (вона реалізована на геологічних картах, складених в 1970-1980 рр. крим­ськими геологами Л. С. Борисенко, С. В. Пивоваров, В. І. Іванов, Б. П. Чайковський);

— неомобілістична концепція В. В. Юдіна і О. М. Герасимова, за якою структура Криму зумовлена кількома сутурними зонами різного віку - від палеозою до кайнозою, численними меланжами і олістоплаками, викликаними екзотектонікою і крупномасштабними горизонталь­ними переміщеннями з півдня;

— покровно-шар'яжна концепція С. С. Круглова, що розглядає тектонічний розвиток Гірського Криму по аналогії з формуванням Карпатської споруди (Круглов, 1999 р.);

— покровно-шар'яжна концепція Ю. В. Казанцева, що розглядає тектонічний розвиток Гірського Криму по аналогії з формуванням Уральської споруди і переміщеннями з півночі.

Всі геологорозвідувальні роботи звичайно супроводжувались комплексом площових геофі­зичних робіт - електророзвідкою, магніторозвідкою, гравіметрією, сейсморозвідкою і геофізич­ними дослідженнями у свердловинах. Геофізичними роботами в 1970-1980 рр. підтверджена блокова будова окремих ділянок регіону, уточнена потужність деяких стратиграфічних підрозді­лів. За результатами магніторозвідувальних робіт складені: карта ізодинам Гірського Криму, зведена карта магнітного і гравітаційного поля масштабу 1:200 000 та висвітлено будову фунда­менту гірської споруди Криму. За профілями ГСЗ створена схема будови земної кори і виділені зони глибинних розломів. Сейсмічні розрізи однозначно свідчать про провідну роль у геологіч­ній будові розломно-блокових структур при практично повній відсутності структурних елемен­тів шар'яжно-насувного типу.

У 90-х рр. минулого століття поширення набувають неомобілістські погляди на формуван­ня геологічної структури Криму. Розповсюдженню неомобілістських ідей сприяють кримські геологи В. В. Юдін, Є. М. Герасимов, В. М. Рибаков, львівські геологи С. С. Круглов, С. С. Смирнов і В. П. Попадюк, а також московські геологи В. С. Милєєв, М. В. Короновський та ін., але єдиної загально визнаної моделі геологічної структури Криму з позицій тектоніки плит досі не вироблено. Більш того, тектонофізичні дослідження, проведені у Гірському Криму в 2001 р. О. Б. Гінтовим та А. Н. Аронським, свідчать про те, що всі верхньоюрські відклади Гірського Криму характеризуються єдиною кінематикою, що було б неможливим при їх переміщенні на значні відстані; також не зафіксовані структури, які могли б підтвердити ідею крупномасштабних переміщень порід верхньої юри і "наповзання" їх на відклади нижньої крей­ди. Достовірно встановлено лише горизонтальні зсуви по субвертикальних площинах і скидові деформації. Насуви і підкиди, що буває невід'ємною частиною гороутворюючих процесів, не можуть претендувати на абсолютно пріоритетні рухи земної кори у кримському регіоні. Крім того, у більшості розрізів спостерігаються нормальні стратиграфічні контакти (через базальні конгломерати) з підстеляючими середньоюрськими відкладами. В основу неомобілістських побу­дов покладена переінтерпретація матеріалів КМЗХ і ГСЗ, що призвела до висновків, які корінним чином відрізняються від попередніх побудов і створеної "швидкісної" моделі земної кори.

Першою спробою впровадження неомобілістських ідей у практику геологорозвідувальних робіт у Криму було прогнозно-геодинамічне картування масштабу 1:500 000. У цій роботі наведено формаційний аналіз структурно-речовинних комплексів, у тому числі й комплексів-індикаторів геодинамічних обстановок, і зроблена спроба висвітлення еволюції геодинамічних обстановок, що формують ці комплекси та зумовлюють їх наступні трансформації і переміщення у просторі. Головна роль у формуванні структури регіону відводиться латеральним переміщен­ням і колізійній взаємодії структурно-речовинних комплексів, що сформувались у різних геоди­намічних обстановках, і у вигляді пологих покровів були насунуті на автохтонну і параавтохгонну основу. Площина переміщення орієнтовно ототожнюється з зоною розущільнення порід, яка проходить, у середньому, на глибині 10 км. Однак, геологічні комплекси, доступні для безпосе­реднього спостереження і вивчення, фактично не несуть у собі свідчень про такі крупномасштабні переміщення.

Геодинамічні побудови, проведені на рубежі XX і XXI століть на кримському матеріалі, містять істотні внутрішні протиріччя й ігнорують всі досягнення і здобутки традиційної геології у стратиграфії, палеонтології та тектоніці. На сучасному етапі вони ще не можуть лягати в основу Державної геологічної карти масштабу 1:200 000, перевидання якої стало назрілою необ­хідністю.

Таким чином, історія геологічної вивченості відображає жвавий інтерес дослідників до геології Криму. Тут простежується як етапність у характері задач, що вирішувались, так і еволю­ція наукових уявлень на історію формування складної геологічної структури регіону.

Дата добавления: 2015-04-25