Державне управління в період руїни 3 страница

З вибухом революції у Львові 2 травня 1848 року сформувалася Голо­вна Руська Рада - перша українська політична організація. Одночасно в кордонах церковних деканатів було утворено 50 місцевих і 13 регіональ­них філій Ради та видано перший український тижневик «Зоря Галицька».

Децентралізаційні перетворення в Австрійській імперії 60-х років XIX ст. передбачали створення крайових представницьких органів. Згідно з лютне­вим патентом 1861 р. імператора Франца-Йосифа І створювалися крайові сейми Галичини і Буковини. Вони формувалися за класовим принципом на основі куріальної виборчої системи.

Галицький крайовий сейм, що обирався строком на 6 років, складався із 150 послів: 141 вибраного і 9 вірилістів (7 єпископів і ректорів Львів­ського та Краківського університетів). У національному відношенні депутати сейму були переважно поляками - українці становили всього 27,2 відсотка. Сейм мав свій виконавчий орган - Крайовий Виділ (іапсіе-заивзспизв), що складався із восьми урядовців. Виділ, у якому було два українці, відав справами у сфері освіти, науки, медицини, соціальної до­помоги, культури тощо.

За угодою 1866 р. між Австрією та Угорщиною, Австрійська держава перетворилася в дуалістичну (двоїсту) Австро-Угорську імперію. Прийняття грудневої конституції 1867 року, яка на півстоліття визначила політич­ний статус держави як конституційної монархії, відкрило нові можливості для українського населення у піднесенні політичної активності. До Державної Ради (двопалатного парламенту) у 1907 р. українці змогли провести 27 депутатів, була надана широка компетенція крайовим сеймам. В імпе­рії впроваджувався демократичний централізм. Новий устрій відкрив певні можливості для активізації громадської діяльності, яка супроводжувалася гострою конкуренцією з поляками. Ігноруючи інтереси українського насе­лення, Галичина була віддана Віднем у повне управління польської верхів­ки, в руках якої перебував майже весь управлінський апарат.

У центральному уряді міністром у справах Галичини призначався теж лише поляк. З 1869 р. польська мова стала офіційною в суді, управ­лінні та освіті провінції. Все це сприяло зростанню польських впливів у краї, погіршивши соціально-економічне та політичне становище українців. Для прикладу, у Відні на посадах у центральних органах державної влади 1907 р. було таке співвідношення; в міністерстві фінансів - 21 поляк і один українець, у міністерстві внутрішніх справ вісім поляків та один українець, у міністерстві сільського господарства шість поляків - жодного українця, у міністерстві справедливості - 24 поляки і три українці, усіх суддів (5 ран­гів): 686 поляків і 215 українців,

В адміністрації намісника у Львові не було жодного українського урядовця. Всі вищі посади в державі були недоступними для українців. Поль­ська адміністрація в Галичині, бажаючи скомпрометувати український по­літичний рух, добивається нечуваних обмежень щодо українців. У резуль­таті виборів 1879 р. було обрано лише трьох українських послів до парламенту, а решта мандатів дісталася полякам.

Поляки використали цей період для утвердження своїх позицій у всіх ланках крайової автономії. Натомість українці не змогли реалізувати на практиці гарантовані конституцією права, Виборчі кампанії продемонстру­вали неготовність старої генерації українських політиків, які очолювали політичний провід, діяти за законами нового часу. Така ситуація тривала в Галичині до початку Першої світової війни.

Дата добавления: 2015-04-29