Переваги й недоліки дивізіональної структури

Аспект	Переваги	Недоліки
Виробничих потужностей	Розвантаження вищого керівництва, структур зв'язку між підрозділами	Більша потреба у кваліфікованих керівниках
Координації	Малий взаємозв'язок підсистем. Ясно розмежовані сфери відповідальності. Прозорість структур. Легка пристосовуваність.	Потреба в складних механізмах координації. Необхідність додаткових центральних координуючих інстанцій. Необхідність роздільного контролю результатів
Якості ухвалення рішення	Рішення за окремими продуктами, клієнтами або регіонами.Знання специфічних навколишніх умов. Швидше пристосування до змін на ринку. Більш інтегровані рішення, орієнтовані на проблеми.	Багаторазові витрати відносно функціональних сфер. Небезпека втрати єдиної політики всієї системи. Небезпека прагнення підсистем до поліпшення лише власних результатів.
Персональний	Кращі можливості вдосконалювання для молодих співробітників, тому що менше виражена функціональна спеціалі­зація. Цілісні завдання управ­ління, більш безпосе­редній зв'язок із власним внеском. Автономія співробітників підсистем.	Менша інтеграція усього персоналу. Менший зв'язок з усією системою та її цілями.

Матрична структура управління й координації робіт передбачає організацію постійних і тимчасових комітетів для вирішення завдань. Звичайно створюються два види таких комітетів: консультативні й координаційні. Координаційні комітети формуються із представників функціональних і виробничих підрозділів для обміну між ними інформацією, що являє для них спільний інтерес, а також для координації дій, вироблення єдиного підходу у вирішенні проблем та усуненні розбіжностей (застосовується не тільки у виробничих колективах, а й у НДІ). Використовуються також: паралельна координація робіт; постадійна організація робіт; координація з метою своєчасного виконання робіт.

Створюються цільові групи для вирішення конкретних завдань: цільові групи з підвищення якості продукції («гуртки якості»); цільові групи для вирішення окремих завдань у рамках цеху (які займаються підготовкою вироблення управлінських рішень для нижнього рівня); комплексні цільові групи для підготовки особливо складних рішень, пов'язаних з розробкою й впровадженням найновішої техніки й технології; формування новаторських цільових груп, які створюються на тимчасовій основі і включають провідних інженерів, винахідників, раціоналізаторів підприємства. їхня діяльність спрямована на виявлення можливостей ефективного виконання індивідуальних замовлень або випуск невеликих серій певних моделей; а програмно-цільові групи.

Розглянутий матеріал показує, що матричні структури управління, які доповнили лінійно-функціональну організаційну структуру управління новими елементами, відкрили якісно новий напрям у розвитку активних, високо-динамічних проблемно-цільових і програмно-цільових організаційних форм управління, націлених на підйом творчої ініціативи керівників і фахівців з виявлення можливостей значного підвищення ефективності виробництва на основі прискорення темпів його технічного розвитку, що забезпечує зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва й поліпшення якості продукції.

Перехід до матричних структур управління здійснюється у великих промислових фірмах як об'єктивна необхідність у зв'язку з наростанням труднощів в управлінні технічним розвитком виробництва із застосуванням традиційної лінійно-функціональної організаційної структури управління. Пошук нових, ефективніших організаційних структур управління призвів до розширення наукових досліджень у цій сфері, завдяки чому дійшли висновку про те, що характер організаційної структури управління визначається типом виробництва (масове, дрібносерійне, одиничне), кожний з яких, маючи свої особливості, потребує відповідної організаційної структури управління. Було встановлено, що лінійно-функціональна структура управління найкраще підходить для управління функціонуванням підприємств із масовим виробництвом.

Перші кроки в застосуванні окремих елементів матричних структур управління у великих промислових фірмах США були зроблені ще в 20-х рр. ХХ ст. з появою організаційних підрозділів, керуючих виробництвом у рамках окремих типів продукції, і які мають своїм завданням підвищення цілеспрямованості виробництва, розраховуючи на задоволення потреби певних груп споживачів. Накопичений у ті роки досвід застосування матричних структур управління показав, що до їхнього впровадження треба приступати тільки в тих випадках, коли лінійно-функціональна організаційна структура управління вже не забезпечує очікуваного ефекту.

Поряд із практикою, що розширюється, формування проблемно-цільових груп і тимчасових проектів структур управління для здійснення окремих проектів, що являють собою певний закінчений комплекс робіт, наприкінці 70-х і особливо у 80-х роках, стали все ширше створюватися постійні програмні структури управління. Завдяки вдосконаленню їх почали більше застосовувати для забезпечення високих кінцевих економічних результатів на підприємствах не тільки одиничного й дрібносерійного, а й масового виробництва.

З переходом до розвинутої матричної структури управління відбувається значна активізація діяльності керівників і працівників адміністративного апарата за рахунок формування програмних підрозділів, активно взаємодіючих з функціональними підрозділами, підсилюється взаємозв'язок між ними, що вже само по собі сприяє підвищенню ефективності внутрішньофірмової системи управління в цілому.

Оскільки перехід до розвинутої матричної структури управління пов'язаний із серйозною перебудовою всієї внутрішньофірмової системи управління, він здійснюється на основі попередньо розробленої програми, що передбачає здійснення цілого ряду підготовчих заходів, спрямованих, зокрема, на ознайомлення керівників та адміністративно-управлінських працівників з особливостями нової структури управління.

Перехід до розвинутої матричної структури управління потребує від керівників вищої ланки, керівників виробничих відділень і підприємств активної участі в підборі керівників проектних і програмних підрозділів, що володіють достатнім досвідом керівної роботи, енергійних, здатних, які добре знають дане виробництво.

Організаційна структура конгломератного типу застосовується до тих підприємств і організацій, які вирішують свої конкретні завдання, виходячи з виникаючих ситуаційних проблем. Так, на одному підприємстві можуть одночасно функціонувати кілька структур управління (функціональна, дивізіональна, матрична й ін.).

Процес удосконалення управління потенціалом підприємства відбувається згідно з послідовністю робіт, що характеризують процес вироблення управлінських рішень. Він може складатися з таких етапів:

1. Діагностика підприємницького потенціалу підприємства, стану його організації та системи управління в цілому необхідна для існуючих підприємств, для тих, що будуються чи придбаються, оточуючого середовища, досвіду функціонування аналогічних підприємств та техніко-технологічних факторів. Дані проведеного аналізу передаютьсяу різні ланки управління для ознайомлення і висунення пропозицій.

2. Вияв проблем, стосовно рівня організації управління. Формування переліку проблем - це дуже важливий етап, оскільки від нього залежить ефективність перетворень підприємницького потенціалу. Це, в першу чергу "зібрання точок зору" на стан та можливості розвитку системи чи окремих ланок. Як правило, до цього процесу залучаються різні спеціалісти-експерти, сторонні консультанти, використовуються пропозиції робітників підприємства будь-якого рівня. Перелік проблем, які необхідно вирішити, може бути одержаний при зіставленні відповідей на такі питання:

- що треба зробити?(виходячи із аналізу оточуючого середовища);

- що можна зробити? (виходячи із стану виробничо-управлінської системи).

Перелік і оцінка критичних для організації проблем дає можливість намітити направленість і масштаби перетворення.

Рис.2.17. Цикл організації процесу удосконалення управління підприємницьким потенціалом

3. Розробка концепції удосконалення управління потенціалом підприємства. Це - етап, що по змісту означає розробку стратегії функціонування потенціалу підприємства. Він повинен бути пов'язаний з різними типами стратегій, забезпечувати їх організаційну підтримку.

Концепція удосконалення управління потенціалом підприємства - це система ідей та уявлень, що визначає цілі функціонування потенціалу підприємства, характер відношень між його елементами та зв'язків в межах більш широких взаємин - з оточуючим середовищем.

Наданому етапі немає ще чітких вимог і кількісних характеристик, а є тільки проблеми та варіанти (ідеї) їх вирішення, що дозволяють намітити загальні контури нової організації, яка буде більш ефективно функціонувати у нових умовах. Загальна концепція дозволяє в подальшому перейти від якісних до кількісних характеристик, в першу чергу, організаційних цілей.

4. Розробка нової системи управління, згідно з виробленою концепцією удосконалення управління потенціалом підприємства. Формування нової системи управління, яка повинна бути одержана в результаті перетворень потенціалу, проходять згідно з етапами організаційного проектування (ОП) (загальна характеристика об'єкту проектування і перспектив його розвитку, оцінка недоліків діяльності та вибір направлень раціоналізації; розробка заходів і графіків по усуненню недоліків, згідно з направленнями раціоналізації та ін.). Згідно з структурою документу ОП, в нього входять: загальні положення, цілі і функції організаційного об'єкту (системи); структура та технологія управління, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення; режим роботи, організація праці і соціальні умови праці, оцінка якості роботи та стимулювання. Дуже важливим елементом розроблюваної системи управління повинен бути механізм врахування неформальної структури. Якщо формальна структура підсилюється діями неформальних груп - треба забезпечиш інституалізацію неформальних відносин, якщо ні - передбачити міри, що дозволяють знизити (ліквідувати) негативний вплив на діяльність системи, що раціоналізується. В даному контексті треба охарактеризувати декілька варіантів співвідношення існуючої системи та системи, що розробляється:

1) зміни потрібні настільки кардинальні, що в результаті перетворень, що несе за собою удосконалення потенціалу підприємства, формується принципово нова система управління, причому неформальні аспекти сприяють таким радикальним змінам за рахунок співпадання цілей більшості з цілями оновлення;

2) неформальна організація визнається моделлю нової організаційної системи управління (ОСУ), однак, з чисто психологічних причин, деякі неформальні аспекти діяльності ніколи не можуть бути до кінця виявленими і формалізованими у вигляді будь-якого документа - організаційної програми чи проекту, посадової інструкції чи розпорядження;

3) як основа удосконалення управління потенціалом підприємства береться існуюча формальна ОСУ, що по требу є реорганізації, а співвідношення з неформальними аспектами може бути таким:

3.1) цілі неформальних угруповань у великій мірі не співпадають з впроваджуваними напрямками, визначаються, як нераціональні точки зору перетворень, що намічаються;

3.2) цілі та інтереси неформальних угруповань вважаються розробниками доцільними і потребують лише деяких коригувань.

Визначення реальної ситуації дозволяє більш ґрунтовно підходити до побудови програм удосконалення управління потенціалом підприємства - структурно і по суті.

5. Планування процесу удосконалення управління підприємницьким потенціалом. З урахуванням інформації, одержаної на попередніх етапах (аналізу інформації, переліку і структуризації проблем, розробки концепції удосконалення управління потенціалом підприємства і проведення організаційного проектування) наданому етапі проводяться такі роботи:

а) формування системи цілей програми удосконалення управління підприємницьким потенціалом. Сюди відносяться дії по складанню каталогу цілей, визначення зв'язків між цілями і побудова "дерева цілей", розробка системних та локальних пріоритетів, критеріїв та показників для оцінки цілей;

б) розробка альтернативних комплексів мір по досягненню визначених цілей. Тут відбувається аналіз робіт щодо відповідності їх цілям, виділеним (наявним) ресурсам, можливостям виконавців, взаємозв'язкам мір у часі;

в) формування набору варіантів програм удосконалення управління потенціалом підприємства. На цьому етапі відбувається побудова альтернативних структур "цілі-заходи", розрахунки кількісних характеристик різних варіантів програми з елементами оптимізації системи заходів. В результаті можуть бути одержані різні варіанти програми удосконалення управління потенціалом підприємства.

Але, в будь-якій програмі удосконалення управління потенціалом підприємства повинні бути відображені такі змістовні частини: удосконалення ОСУ, процесів і процедур управління (для скорочення управлінського циклу); процесів контролю і координації діяльності; підвищення організаційно-технічного і інформаційного забезпечення діяльності окремих ланок управління та посадових осіб, тощо. Окремими заходами чи підрозділами можуть бути представлені направлення удосконалення управління окремими блоками підприємницького потенціалу - маркетингу, фінансів та інших.

Як вже зазначалося - велике значення мають плани виконання програмних заходів, так звані, організаційні плани. По своєму змісту це орієнтовані на конкретних виконавців переліки заходів програми удосконалення управління потенціалом підприємства з визначеними ресурсами, часом, механізмами кооперації, координації і контролю. Дуже часто окремим підрозділом виділяються заходи по навчанню персоналу новим прийомам роботи.

Розробка організаційного плану складається з таких етапів:

· визначення необхідних для виконання окремих завдань, планів та програм;

· встановлення взаємозв'язків між основними видами робіт (складання календарних планів, сітьових графіків, блок-схем, платіжних матриць і т. д.);

· визначення кола учасників планових робіт, їх ролей та взаємовідносин між ними (головні виконавці, співвиконавці, допоміжні працівники та ін.); делегування відповідних повноважень для виконання кожного типу робіт;

· оцінка необхідних витрат часу для кожної роботи та окремих процедур і операцій (у разі необхідності);

· визначення ресурсів та джерел їх надходжень, необхідних для виконання робіт;

· перевірка взаємодії, послідовності дій та термінів їх виконання, корекція змісту та форми організаційних планів після обговорення з виконавцями.

6. Виконання розроблених програм і контроль. Дії цього етапу починаються з доведення програм удосконалення управління потенціалом підприємства та організаційних планів до виконавців, включення окремих робіт у поточні плани тих підрозділів, що професійно займаються процесами планування потенціалу підприємства, та у плани об'єктів реорганізації. Зазначимо основні вимоги, щодо проходження цього процесу: змінити (на позитивне) відношення робітників до удосконалення підприємницького потенціалу, домагатись співробітництва між керівниками і виконавцями різного профілю, із застосуванням мотивації різного типу; домогтися підтримки керівниками процесів змін, демонструючи їхні переваги; підвищувати кваліфікацію персоналу у напрямку делегування навичок праці у впроваджуваній системі; ввести контроль (різних форм і типів) за проведенням заходів удосконалення підприємницького потенціалу для чіткості та однозначності впроваджуваних змін на основі системи критеріїв оцінки робіт, (важливими є об'єкти, предмети, суб'єкти, методи та строки контролю); усунути інформаційне перевантаження робітників, що викликане додатковими роботами по реорганізації.

7. Якість та корекція впроваджених удосконалень. Якість впровадження удосконалень управління потенціалом підприємства в значній мірі визначається тим, як повно доведені та усвідомлені зміст і необхідність перетворень, що, в свою чергу, зумовлюється підготовленістю робітників до роботи у нових умовах. На таких засадах можна впроваджувати методи самооцінки діяльності (і контролю), а також застосувати елементи "управління участі" в тій його частині, що стосується активної розробки пропозиції по удосконаленню управління потенціалом підприємства.

Разом з цим, програми удосконалення управління потенціалом підприємства повинні давати змогу вирішувати - в яких випадках, хто і як може вносити корективи в структуру і зміст діяльності, коли слід перейти з одної на іншу, альтернативну програму. Від цього залежить послідовність і порядок у впровадженні удосконалень управління підприємницьким потенціалом.

11. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

Аналіз конкурентоспроможності за системою 111-555 - метод стратегічного аналізу, який ґрунтується на експертному оцінюванні конкурентоспроможності підприємства за чин­никами конкурентоспроможності продукції, її якості та ціни.

Аналіз SWOT - метод стратегічного аналізу, який дозволяє побудувати стратегічний баланс зовнішніх можливостей і загроз, а також внутрішніх сил і слабкостей, що впливають на досягнення цілей підприємством.

Аналіз SРАСЕ - метод стратегічного аналізу, призначений для визначення ринкової позиції та обґрунтування стратегії діяльності середніх і дрібних за розміром підприємств.

Аналіз SТЕР - метод стратегічного аналізу, що дозволяє охарактеризувати силу впливу зовнішніх факторів на діяльність підприємства.

Ануїтет - потік рівновеликих платежів, які надходять або сплачуються через однакові інтервали часу протягом певного періоду.

Балансова вартість - вартість витрат на будівництво або придбання об'єкта власності, що відображається в бухгалтерській звітності.

Безризикова ставка - процента ставка за інвестиціями з найменшим рівнем ризику (наприклад, за довгостроковими державними зобов'язаннями).

Валовий рентний мультиплікатор - відношення ціни продажу об'єкта до потенційного або дійсного валового доходу, що отриманий від його експлуатації.

Вартість - грошовий еквівалент цінності об'єкта, який покупець готовий обміняти на право власності на цей об'єкт.

Вартість відтворення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) в сучасних умовах нового об'єкта, який є ідентичним об'єкту оцінки.

Вартість діючого підприємства - вартість сформованого підприємства як цілісної системи за умов його подальшого використання специфічним запланованим або існуючим на момент оцінки способом.

Вартість заміщення - визначена на дату оцінки поточна вартість витрат на створення (придбання) нового об'єкта, подібного до об'єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною.

Вартість реверсії - прогнозна вартість оцінюваних будівель і споруд на кінець періоду володіння або вартість їх передбачуваного продажу.

Вартість, що оподатковується - вартість майна, яка розраховується на основі нормативних документів, що визна­чають порядок оподаткування об'єктів власності.

Витратний підхід - підхід, відповідно до якого вартість об'єкта власності визначається за вартістю його відтворення або заміщення.

Відкладені (відстрочені) витрати - організаційні витрати, які здійснюються в момент створення підприємства.

Винахід - продукт (пристрій, речовина, штам мікро­організму, культура клітин рослин і тварин), спосіб, за­стосування раніше відомого продукту або способу за новим призначенням, якщо він новий, має винахідницький рівень та є промислово придатним.

Гудвіл - сукупність таких елементів бізнесу або персо­нальних якостей, які стимулюють клієнтів користуватися послугами даного підприємства (особи) і забезпечують отримання надприбутку.

Дійсний доход - грошові надходження від активу за винятком втрат від недовикористання та несвоєчасного поновлення орендної угоди.

Доходний підхід - підхід, відповідно до якого вартість об'єкта власності визначається поточною (капіталізованою) вартістю очікуваних потоків доходів за період його експлуатації.

Економічна додана вартість - показник, що вико­ристовується для оцінки можливостей підприємства забез­печувати зростання вартості і розраховується як різниця між прибутком до виплати процентів, але після оподаткування, та вартістю використаного для його отримання капіталу.

Експертна грошова оцінка земельних ділянок - ре­зультат визначення вартості земельної ділянки та пов'язаних з нею прав із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту.

Ефективний вік - вік, на який, за результатами експерт­ного огляду, виглядає об'єкт власності з урахуванням його технічного стану, зовнішнього вигляду, дизайну та інших факторів, що впливають па його вартість.

Залишкова вартість - балансова вартість об'єкта власності за винятком усіх видів зносу.

Заставна вартість - вартість активів, яку організація, що здійснює фінансування на основі забезпечення певними активами, сподівається отримати від їхнього продажу на ринку за умов неплатоспроможності отримувача позики або неви­конання ним боргових зобов'язань.

Зовнішній знос (економічне старіння) - втрата вартості об'єкта власності, що пов'язана із впливом зовнішніх факторів (скороченням ділової активності, посиленням податкового тиску та ін.).

Інвестиційна вартість - вартість об'єкта власності для конкретного інвестора, визначена з урахуванням індивіду­альних вимог до інвестицій.

Інтелектуальна власність - виключне право фізичної або юридичної особи на результати інтелектуальної діяльності та засоби індивідуалізації, що прирівнюються до них.

Кадровий потенціал - сукупність здібностей і мож­ливостей персоналу забезпечувати досягнення цілей довго­строкового розвитку підприємства.

Капіталізація - процес перерахунку доходів, отриманих від використання об'єкта власності, в показники вартості даного об'єкта.

Конкурентоспроможність об'єкта - властивість, що характеризується ступенем реального або потенційного задоволення об'єктом конкретної потреби в порівнянні з аналогічними об'єктами, що діють на даному ринку.

Конкурентоспроможність потенціалу підприємства - комплексна порівняльна характеристика потенціалу підпри­ємства, яка відображає ступінь переваги сукупності індикаторів якості використання ресурсів та організації взаємозв'язків між ними, що визначають ефективність потенціалу на певному ринку в певний проміжок часу, щодо сукупності індикаторів підприємств-аналогів.

Ліквідаційна вартість - вартість, яка може бути отримана за умов продажу об'єкта оцінки у строк, що є значно коротшим від строку експозиції подібного майна, протягом якого воно може бути продане за ціною, яка дорівнює ринковій вартості.

Майно - матеріальні та нематеріальні активи, що мають корисність і вартість для власника або потенційного покупця.

Майновий підхід - підхід, відповідно до якого вартість підприємства визначається як різниця між вартістю всіх його активів, оцінених окремо, і сумою залученого капіталу.

Майнові права - права користування земельними ділян­ками, природними ресурсами, водними об'єктами, підтвер­дженням яких є ліцензія, орендні права.

Машини та обладнання - всі види активної частини основних фондів, які безпосередньо впливають на предмет праці: силові й робочі машини та обладнання, транспортні засоби, виробничий і господарський інвентар.

Метод вивчення профілю об'єкта - метод стратегічного аналізу, що полягає в ідентифікації та кількісній оцінці характеристик, які визначають ступінь лояльності споживачів до підприємства.

Метод GАР - метод стратегічного аналізу, метою якого є визначення та ліквідація розриву між цілями та прогнозами діяльності підприємства.

Метод дисконтованих грошових потоків - спосіб розрахунку поточної вартості очікуваного потоку доходів в прогнозний період і виручки від продажу об'єкта в пост-прогнозний період.

Метод капіталізації - спосіб визначення ринкової вартості об'єкта власності через співвідношення доходу від його використання та коефіцієнта (ставки) капіталізації.

Метод LOTS - метод стратегічного аналізу, метою якого є розробка позиції, що дозволить підприємству або підрозділу правильно будувати свої взаємини з зовнішнім оточенням.

Метод прямого порівняння продажів - спосіб визначення ринкової вартості об'єкта власності шляхом його порівняння з нещодавно проданими порівняними об'єктами та внесення поправок, які враховують відмінності між об'єктами.

Модель GE/МсКіnsеу - інструмент стратегічного аналізу, що дозволяє визначити стратегічне положення підприємства шляхом побудови матриці «привабливість галузі/конкурентоспроможність підприємства».

Нематеріальні активи - різноманітні права та привілеї, які забезпечують власникам певний доход або іншу користь, мають вартість, але не мають матеріально-речового змісту.

Нерухоме майно - земля і земельні поліпшення, пов'язані зі зміною якісних характеристик земельних ділянок, зокрема з розміщенням на них будинків, споруд, об'єктів інфраструктури.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок - капіталізований рентний дохід із земельної ділянки, визна­чений за встановленими і затвердженими нормативами.

PIMS-аналіз - аналіз рівня впливу обраної стратегії на величини прибутковості та готівки.

Поправки - коректування, які вводяться в ціну продажу об’єкта-аналога в процесі приведення його ціноутворюючих характеристик до характеристик оцінюваного об'єкта

Порівняльний підхід - підхід, відповідно до якого вартість об'єкта власності визначається за результатами порівняння його характеристик із характеристиками аналогічних об'єктів, угоди купівлі-продажу за якими вже здійснилися, а ціна цих угод відома.

Потенціал підприємства - можливості системи ресурсів і компетенцій підприємства створювати результат для заці­кавлених осіб за допомогою реалізації бізнесів-процесів.

Потенційний валовий доход - доход, який може бути отриманий від об'єкта нерухомості за умов його 100%-го використання без урахування всіх втрат і витрат, на основі аналізу поточних ставок і тарифів, що існують на ринку нерухомості для порівняних об'єктів:

Продовжена вартість - вартість грошових потоків підприємства в постпрогнозному періоді.

Рентний доход (земельна рента) - доход, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки.

Ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після прове­дення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Спеціальна вартість - сума ринкової вартості та надбавки до неї, яка формується за наявності нетипової мотивації або особливої зацікавленості потенційного покупця (ко­ристувача) в об'єкті оцінки

Споживча вартість - цінність, яку об'єкт власності становить для певного власника, без урахування найбільш ефективного використання цього об'єкта або грошової суми, яку можна отримати від його продажу.

Справедлива вартість - вартість, за якою можливий обмін активу або погашення зобов'язань в результаті операцій між інформованими, зацікавленими та незалежними сторонами.

Ставка (коефіцієнт) капіталізації - коефіцієнт, що застосовується для визначення вартості об'єкта, виходячи з очікуваного доходу від його використання за умови, що дохід передбачається незмінним протягом визначеного періоду в майбутньому.

Ставка дисконту - необхідна інвесторам ставка доходу на вкладений капітал з урахуванням рівня ризику об'єкта.

Страхова вартість - вартість об'єкта власності для визначення суми покриття за страховою угодою або забез­печення вимог через втрату або пошкодження застрахованих активів.

Строк економічного життя - період часу, протягом якого об'єкт власності вносить певний внесок у вартість майнового комплексу, враховуючи і отримання доходу від його вико­ристання.

Строк фізичного життя - період часу, протягом якого об'єкт власності реально існує (від дати введення його в експлуатацію до моменту його руйнування).

Сукупний знос - втрати вартості об'єкта, що виникли через його фізичне руйнування, функціональне старіння та вплив зовнішніх факторі н.

Утилізаційна (скрапова) вартість - вартість об'єкта власності (за винятком земельної ділянки), яка визначається як сукупна вартість матеріалів, з яких складається цей об'єкт, без додаткового ремонту.

Фізичний знос - втрата вартості об'єкта власності, що пов'язана із зміною його фізичних властивостей на протязі деякого часового інтервалу під впливом експлуатаційних і природних факторів, які спричинили скорочення терміну життя та корисності об'єкта.

Функціональний знос - втрата вартості об'єкта власності, що пов'язана з його невідповідністю вимогам сучасних стандартів з точки зору функціональної корисності.

Ціновий мультиплікатор - коефіцієнт, який визначає співвідношення між ринковою вартістю підприємства-аналога (або його акції) та базовим фінансовим показником (прибутком, виручкою від реалізації продукції, дивідендами та ін.).

Чистий операційний доход - різниця між прогнозованою сумою надходжень від використання об'єкта нерухомості та операційними витратами, пов'язаними з одержанням валового доходу.

Часова оцінка грошових потоків:

1. Визначення майбутньої вартості грошей - ком­па­ун­диру­вання:

де FV (future value)– майбутня вартість грошей або суми грошей на рахунку через n часових періодів; PV – present value, поточна вартість грошей або початкова сума грошей на рахунку; r – ставка процента; n – кількість часових періодів.

Вираз називається коефіцієнтом (фактором) майбутньої вартості.

В умовах, коли нарахування процентів відбувається частіше, ніж раз на рік (m раз), формула може бути представлено у вигляді:

.

2. Визначення поточної (теперішньої) вартості майбутніх грошей є зворотнім до компаундирування, і носить назву дисконтування:

Вираз називається коефіцієнтом (фактором) дисконтування або кое­фіцієнтом поточної вартості.

3. Ануїтет або рента – це серія або один із серії, рівних за величиною платежів, які здійснюються через рівні проміжки часу. Розрізняють звичайну, або відстрочену ренту, платежі за якою здійснюються в кінці кожного часового періоду (постнумерандо) і вексельну абоавансову ренту, платежі за якою здійснюються на початку кожного часо­во­го періоду (пренумерандо).

Майбутня вартість звичайної ренти обчислюється за рівнянням:

де А_n – один із серії платежів, вираз - фактор майбутньої вартості ануїтетів.

Майбутня вартість вексельної ренти може бути представлена виразом виду:

,

де А_d – один із серії рентних платежів.

4. Під забезпеченням фонду або фондозабезпеченням розуміють процес визначення платежів за рентою, які здійснюються для накопичення певної суми грошей за встановлену кількість часових періодів, включаючи накопичення процентів за певною ставкою.

Платежі за звичайною рентою визначаються рівнянням:

Платежі за вексельною рентою визначаються за формулою:

.

5. Під поточною вартістю ренти розуміють процес визначення поточної вартості ренти, яку очікується отримувати (сплачувати) в майбутньому протягом встановленої кількості часових періодів.

Поточна вартість звичайної ренти визначається за формулою:

.

Поточна вартість вексельної ренти може бути представлена виразом виду:

.

Вирази та носіть назву коефіцієнта (фактора) вартості ренти, теперішньої вартості ануїтета..

6. Під погашенням або амортизацією позики розуміють процес визначення величини платежів за рентою, через яку буде оплачено проценти і забезпечено повне повернення встановленої суми протягом певної кількості часових періодів. Величина платежу за звичайною рентою складає:

.

Величина платежу за вексельною рентою обчислюється на основі рівняння:

.

Оцінка привабливості інвестиційних проектів:

1. Чиста теперішня вартість інвестиційних проектів обчислюється за формулою:

де СFt – чистий потік доходів (видатків) t-тому році; r – норма (ставка) дисконту з урахуванням ризику та інфляції; T – кількість розрахункових років.

2. Внутрішня ставка (норма) доходу – це така норма %-го до­хо­ду, за якої теперішня вартість інвестиційного проекту, що роз­гля­дається, дорівнює нулю. Тобто, внутрішня норма доходу є така но­р­ма дисконту, яка зрівнює дисконтова ний потік доходів з вели­чи­ною інвестиційних витрат, за якої виконується така умова:

де IRR – внутрішня норма доходу.

Визначити IRR можна методом підбору або за формулою. У процесі аналізу відбираються два значення ставки дисконту r₁<r₂ таким чином, щоб в інтервалі r₁, r₂) NPV змінювала своє значення з “+” на “-“ або навпаки. Тоді використовують таку формулу:

.

3. Індекс прибутковості – це показник ефек­тивності інвестиційних проектів, що розглядаються як спів­від­но­шення теперішньої вартості потоку доходів нетто, до теперішньої вартості затрат, що необхідні для реалізації цього проекту.

де СіFt – потік грошових доходів нетто, що можуть бути отримані у випадку реалізації проекту; CoFt – затрати, необхідні для реалізації інвестиційного проекту.

4. Термін окупності являє собою час, за який капітальні витрати будуть відшкодовані чистими вигодами, які надходитимуть від експлуатації проекту, тобто час, що є необхідним для повернення вкладеного в проект капіталу.

За умов, що чисті вигоди за проектом не змінюються в часі, термін окупності обчислюється за рівнянням:

.

Якщо чисті вигоди змінюються в часі, тоді термін окупності має обчислюватися за наступним рівнянням:

де Т_n – кількість часових періодів, що передає часовому періоду, в якому мати­ме місце повне відшкодування капітальних витрат; ΔКВ – капітальні витрати, що залишаються невідшкодованими на початок часового періоду, в якому матиме місце їх повне відшкодування; ЧВ_n – чисті вигоди у часовому періоду, в якому матиме місце повне відшкодування капітальних витрат.

Приведений термін окупності – це час, за який приведені (дисконтовані) капітальні витрати за проектом будуть відшкодовані приведеними (дисконтованими) чистими вигодами, які надходитимуть від його експлуатації.

Методи визначення ставок дисконту:

1. Середньозважена вартість капіталу (WACC) обчислюється за формулою

,

де r_i – необхідні дохідність (норма прибутку) по капіталу, одержаному з і-того джерела; d_i – частка капіталу (інвестиційних ресурсів), одержаному з і-того джерела.

2. Метод кумулятивної побудови:

,

де r_баз - базова безризикова ставка дисконту; k і — компенсація за i-й ризик; п — кількість врахованих ризиків.

3. Метод зіставного продажу:

де NCF_i — чистий операційний потік капіталу за i-м об'єктом; МV_i — ринкова вартість i-го об'єкта-аналога; п — кількість ринкових аналогів, доступних на ринку.

4. Метод капітальних активів:

де r_баз — базова безризикова ставка дисконту; b — коефіцієнт бета (коефіцієнт системного ризику); р _рин— середня доходність ринку.

5. Метод пов'язаних інвестицій:

де q — частка позикових джерел фінансування в загальній сумі капіталу підприємства; p_k — середня доходність позикового капіталу; р_а — нормальна доходність власного капіталу.

6. Метод ставки LIBOR:

де.LIBOR — вартість продажу грошей на європейських валютних ринках; b_к — рівень ризику країни.

Визначення коефіцієнтів капіталізації:

1. Метод прямолінійного відшкодування (метод Рінга):

,

де k – коефіцієнт капіталізації, r – ставка дисконту, n - період повернення (відшкодування) капіталу.

2. Метод повернення за фактором фонду відшкодування (метод Інвуда):

,

де k – коефіцієнт капіталізації, r – ставка дисконту, n - період повернення (відшкодування) капіталу.

3. Метод повернення за фактором фонду відшкодування за базовою ставкою дисконту (метод Хоскольда):

,

де R – прогнозований розмір зростання вартості (знецінення) об’єкта, k – коефіцієнт капіталізації, r – ставка дисконту, n - період повернення (відшкодування) капіталу.

4. Метод Елвуда:

де k — ставка капіталізації; р_вк — доходність використання влас­ного капіталу; q_n — частка позикових коштів у загальному обсязі фінансування об'єкта; К_Е — іпотечний коефіцієнт Елвуда.

5. Метод вирахування:

,

де k – коефіцієнт капіталізації, r – ставка дисконту, t – очікувані середньорічні темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Методи оцінки вартості земельних ділянок:

1. Пряма капіталізація:

де В₃— вартість земельної ділянки; Д - чистий операційний або рентний дохід; k - коефіцієнт капіталізації.

2. Непряма капіталізація:

де Д_і - очікуваний чистий операційний або рентний доход за і-ий рік; Р - поточна вартість реверсії (продажу в післяпрогнозному періоді); n - період (у роках), який враховується при непрямій капіталізації чистого операційного або рентного доходу.

3. Метод зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок:

де Цзп_скор - скоректована ціна продажу подібної земельної ділянки; Цзп_факт- фактична ціна продажу подібної земельної ділянки; т - кількість факторів порівняння; де Цзп_j - різниця (поправка) в ціні (+,-) продажу подібної земельної ділянки стосовно ділянки, що оцінюється, за j-м фактором порівняння.

4. Метод врахування витрат на земельні поліпшення:

В₃=До-Вп,

де До - очікуваний дохід від продажу поліпшеної земель­ної ділянки або капіталізований чистий операційний або рентний дохід від її використання; Вп - витрати на земельні поліпшення.

5. Метод техніки залишку для землі:

ЧОД_буд=В_буд*к_капбуд

де В_6уд - поточна вартість будівель і споруд; ЧОД_буд - чистий операційний доход, що приходиться на будівлі і споруди; к_кап6уд- коефіцієнт капіталізації для будівель і споруд.

ЧОД_з=ЧОД-ЧОД_буд,

де ЧОД₃ - чистий операційний доход, що приходиться на земельну ділянку; ЧОД - загальний чистий операційний доход.

,

де В_з - вартість земельної ділянки; к_з- коефіцієнт капіталізації для земельної ділянки.

6. Метод капіталізації земельної ренти:

,

де В_з - вартість земельної ділянки; О_с – витрати на освоєння та благоустрій території (грн/км²); Р_н – нормативна рентабельність (як правило, становить не більше 6%); К_н – нормативний коефіцієнт капіталізації (як правило, не перевищує 3%); К_ф – коефіцієнт функціонального використання земельної ділянки; К_м – коефіцієнт місцерозташування земельної ділянки; S_зем – площа земельної ділянки, км².

Методи оцінки вартості будівель і споруд:

Дата добавления: 2015-04-29