Цілі, завдання та критерії сталого розвитку

Стратегічні завдання сталого розвитку представлені у вигляді матриці стратегічних завдань сталого розвитку (див. додаток В. 1. 2 та Г.1.2.). Забезпечення сталого розвитку України ґрунтується на притаманних державі геополітичних, географічних, демографічних, соціально-економічних та екологічних особливостях, з урахуванням яких основними цілями сталого розвитку є:

економічне зростання – формування соціально-орієнтованої ринкової економіки, забезпечення можливостей, мотивів і гарантій праці громадян, якості життя, раціонального споживання матеріальних ресурсів;

охорона навколишнього природного середовища – створення громадянам умов для життя в якісному навколишньому природному середовищі з чистим повітрям, землею, водою, захист і відновлення біорозмаїття, реалізація екологічного імперативу розвитку виробництва;

добробут – запровадження єдиних соціальних стандартів на основі науково обґрунтованих нормативів бюджетної забезпеченості одного жителя з урахуванням регіональних особливостей;

справедливість – встановлення гарантій рівності громадян перед законом, забезпечення рівних можливостей для досягнення матеріального, екологічного і соціального благополуччя;

ефективне (стале) використання природних ресурсів – створення системи гарантій раціонального використання природних ресурсів на основі дотримання національних інтересів країни та їх збереження для майбутніх поколінь;

стабілізація чисельності населення – формування державної політики з метою збільшення тривалості життя і стабілізації чисельності населення, надання всебічної підтримки молодим сім’ям, охорона материнства і дитинства;

освіта – забезпечення гарантій доступності для одержання освіти громадян, збереження інтелектуального потенціалу країни;

міжнародне співробітництво – активна співпраця з усіма країнами і міжнародними організаціями з метою раціонального використання екосистем, гарантування безпечного і сприятливого майбутнього.

Сталий розвиток базується на таких принципах:

забезпечення гармонізації співіснування людини і природи;

реалізації права на справедливе задоволення потреб і рівність можливостей розвитку сучасних і майбутніх поколінь;

невід’ємності захисту і підтримання належного стану навколишнього природного середовища у процесі розвитку суспільства;

відповідальності держави за погіршення стану навколишнього природного середовища;

нарощування національного потенціалу країни для забезпечення сталого розвитку;

здійснення заходів щодо екологізації господарської діяльності, усунення причин негативного антропогенного впливу на якість навколишнього середовища, а не його наслідків;

забезпечення у встановленому законодавством порядку доступу населення до екологічної інформації, включаючи інформацію про небезпечні матеріали та види діяльності;

співробітництва у створенні відкритої міжнародної економічної системи, яке веде до економічного зростання і сталого розвитку всіх країн;

стримування та попередження переміщення /перевезення, переносу/ в інші країни будь-якої діяльності або речовин, що вважаються шкідливими для здоров’я людини;

проведення оцінки екологічних наслідків усіх видів діяльності, які можуть негативно вплинути на навколишнє природне середовище;

зменшення різниці рівнів життя різних верств населення і подолання бідності;

участі громадян в обговоренні проектів законодавчих актів, проведення громадської експертизи будівництва та експлуатації господарських комплексів;

державного сприяння консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України;

залучення всіх верств населення країни до досягнення цілей сталого розвитку.

Таким чином, принцип збалансованості є визначальним для забезпечення сталого розвитку. Сталий розвиток можна визначити як запропоновану світовим співтовариством, поглиблену сучасну концепцію "бажаного суспільного розвитку, що ґрунтується на стратегії оптимізації всієї діяльності людства в його взаємодії з довкіллям". С. Дорогунцов та О. Ральчук визначають сталий розвиток як баланс інтересів поколінь у межах конкретної еколого-економічної системи, "де покоління кінця горизонту і планування" повинні мати рівень безпеки не менший, ніж "покоління на початку горизонту і планування".

Ідея сталого розвитку стосується не тільки сучасності: вона адресована водночас як нинішнім, так і прийдешнім поколінням. Це ідея рівноправ’я всіх поколінь і всіх людей кожного покоління, справедливості в просторі й у часі, ефективного використання потенційних можливостей, збалансованості суспільного розвитку і збереження природи.

Основна мета сталого розвитку України – забезпечення динамічного соціально-економічного зростання, збереження якості навколишнього середовища і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу, задоволення потреб сучасних і майбутніх поколінь через побудову високоефективної економічної системи, що стимулює екологічну сталість, продуктивну працю, науково-технічний прогрес, а також має соціальну спрямованість.

Практичній реалізації концепції сталого розвитку в світі приділяється все більше уваги. Загострення економічної, екологічної та соціальної ситуації вимагає від кожної держави вжити заходів, щоб діяльність, яка ведеться на її території, не була причиною погіршення навколишнього середовища, що веде до змін функцій держави. Звідси випливають сучасні обов`язки держав:

зберігати і використовувати навколишнє середовище і природні ресурси в інтересах сучасного та майбутнього поколінь;

підтримувати екосистему та екологічні процеси, необхідні для

функціонування біосфери, оберігати біологічне розмаїття й дотримуватися принципів збереження максимальної стійкості продуктивності під час використання живих природних ресурсів і екосистем;

встановлювати відповідні норми охорони навколишнього середовища, здійснювати моніторинг змін якості навколишнього середовища, а також публікувати всі дані щодо цього.

Здавалось би, до цих пір всі держави переслідували мету виживання і подальшого невизначеного розвитку. І це здійснювалось через усі функції держави - регулювання економічного життя, захист прав людини, сприяння розвиткові освіти і науково-технічному прогресові, забезпечення обороноздатності країни, співробітництво з іншими народами [3].

У своїй сукупності функції держави при їх ефективній реалізації допомагали здійсненню і подальшому розвитку суспільства. Проте ситуація в умовах руху до екологічної катастрофи і поглибленню глобальних протиріч розвитку суттєво змінювалась. Функції держави без наповнення принципами і цілями стабільного розвитку не в змозі забезпечити ні безпеки і розвитку держави, ні добробуту її громадян.

Тому держави просто змушені включати в перелік своїх функцій нову - екологічну. Екологічна функція будь-якої держави повинна носити загальний і глобальний характер. Суть її полягає в тому, щоб забезпечити екологобезпечний розвиток як даної держави, так і всього людства, оскільки друге залежить від першого. Це реалії і перспективи виживання і для конкретної країни, і для світового співтовариства. Ось чому потрібно погодитися з В. Хесле, який думає, що "ми вправі додати до ознак розумної держави ще одну, а саме: соціальна і демократична правова держава повинна стати також і державою екологічною" [8].

Отже, до числа важливих державних завдань потрібно віднести і боротьбу за збереження природних основ життя. Цілком природно, що пріоритетність екологічної функції в умовах глобальної кризи повинна бути досить високою - їй потрібно займати місце зразу ж після економічної, в найбільшій мірі впливати на прийняття державних рішень.

Екологічна функція держави обов'язково повинна знайти відображення в правових відносинах. Цим обумовлюється поява нової, раніше не досліджуваної правової функції. Дана функція права виникла саме тому, що з`явилась необхідність в регулюванні суспільних відносин у сфері взаємодії суспільства і природи. Йдеться перш за все про необхідність забезпечення екологічної безпеки і охорони природи при регулюванні суспільних відносин у галузі господарської та іншої діяльності юридичних і фізичних осіб, діяльності органів державної влади, посадових осіб тощо.

Без активного юридичного втручання в управління природокористування і в охорону природи, без чіткої орієнтації на цілі стабільного розвитку неможливо ефективно реалізовувати принципи нової цивілізаційної моделі розвитку. Екологічна функція права має принципову відмінність від усіх інших функцій - економічної, політичної, культурної, виховної.

З появою екологічної функції можна вести мову, мабуть, про безпрецедентне поєднання законів розвитку суспільства і законів розвитку природи. Причому таке поєднання, котре знайшло б своє відбиття в юридичних законах і еколого-правових нормах. А це можливо тільки в тому випадку, якщо, в принципі, можливо поєднати закони розвитку суспільства і природи в процесі їх взаємодії. Якщо ж це неможливо, то постановка питання про їх відбиття в еколого-правових нормах і законах виявляється недоцільною.

Забезпечення сталого розвитку є не лише умовою життєдіяльності суспільства, його стабільності та усталеності, а й стрижнем формування національної безпеки держави, яка досягається шляхом запобігання потенційних загроз. Потенційні загрози сталому розвитку поділяються на внутрішні та зовнішні.

Внутрішні, за якими встановлюються порогові значення, включають:

зменшення обсягів виробництва;

монополізацію економіки;

зниження забезпеченості відновлювальними природними ресурсами, погіршення стану навколишнього природного середовища;

зростання зношеності виробничих потужностей, основних комунікаційних та інших життєзабезпечуючих систем;

використання недосконалих технологій;

зниження інвестиційної активності;

підвищення вартості і падіння рівня та якості життя;

зниження рівня зайнятості населення, в тому числі й за рахунок прихованого безробіття;

зменшення платоспроможного попиту на товари та послуги;

погіршення стану фінансової системи;

державний внутрішній борг;

зниження рентабельності виробництва та якості продукції, зростання кількості збиткових підприємств.

Зовнішні потенційні загрози характеризуються наступними індикаторами:

зростання цін і погіршення умов закупки паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів, готової продукції, комплектуючих виробів, виробництво яких є неможливим чи неефективним в Україні;

погіршення умов реалізації і кон’юнктури світового ринку товарів, які експортуються з України, зниження їхньої конкурентоздатності;

зниження зовнішньої кредитної безпеки;

витіснення вітчизняних виробників товарів і послуг з внутрішнього ринку зарубіжними агентами ринку;

зростання відтоку фінансових активів за кордон;

відтік найбільш кваліфікованої робочої сили за кордон і збільшення числа біженців з інших країн;

перехід у власність нерезидентів ключових життєзабезпечуючих виробництв;

функціонування і розвиток екологічно небезпечних виробництв та проведення військових навчань у прикордонних з Україною державах;

природні стихії та катастрофи;

скорочення та втрата біорізноманіття.

За цими показниками встановлюються порогові значення – як абсолютні, так і відносні, що дозволяють оцінити рівень еколого-економічної безпеки країни.

На цих засадах можна виділитичотири критерії сталого розвитку на тривалу перспективу. Даний підхід базується на класифікації природних ресурсів і динаміці їх відтворення.

1. Кількість відновлюваних природних ресурсів (земля, ліс і т.д.) повинна принаймні не меншати протягом часу, тобто повинен бути забезпечений принаймні режим простого відтворення. (Наприклад, для земельних ресурсів це означає збереження площі найбільш цінних сільськогосподарських угідь або у разі зменшення їх площі збереження/збільшення рівня виробництва продукції землеробства, кормового потенціалу земель для сільськогосподарських тварин).

2. Максимально можливе сповільнення темпів вичерпання запасів невідновлюваних природних ресурсів (наприклад, корисних копалин) з перспективою в майбутньому їх заміни на інші нелімітовані види ресурсів. (Наприклад, часткова заміна нафти, газу, вугілля на альтернативні джерела енергії-сонячну, вітрову і пр.).

3. Можливість мінімізації відходів на основі впровадження маловідходних, ресурсозберігаючих технологій.

4. Забруднення навколишнього середовища (як сумарне, так і по видах) в перспективі не повинне перевищувати його сучасний рівень. Можливість мінімізації забруднення до соціальне і економічно прийнятного рівня ("нульового" забруднення чекати нереально).

Ці чотири критерії (їх може бути і більше) повинні бути враховані в процесі розробки концепції стійкого розвитку. Їх врахування дозволить зберегти навколишнє середовище для наступних поколінь і не погіршить екологічні умови проживання. Серед економічних показників ефективними критеріями сталого розвитку є зменшення природоємкості економіки.

Потрібно відмітити важливість зміни споживацької поведінки людей. Перехід до сталого розвитку передбачає обмеження потреб в товарах і послугах, на відміну від техногенного розвитку з його максимізацією споживання, подальшим розквітом суспільства [ 8, с. 147 ].

Із суто споживацького погляду, чим більше продукції на душу населення виробляється в державі, тим краще. Але збільшення продукції виробництва збільшує техногенне навантаження на природу (більш детально це поняття розглянуто в III розділі) і потребує значних додаткових витрат на екологічні заходи. Це останнє зумовлює необхідність визначення оптимального співвідношення між виробництвом продукції на душу населення країни і кількістю шкідливих відходів на одиницю поверхні її території [ 7, с. 32 ]. Девізи 'Більше споживайте", "Кожному члену сім'ї по автомашині" і т.д. явно вступають в суперечність з можливостями біосфери. Для зміни поведінки важливі екологічне виховання і освіта.

Дата добавления: 2015-05-06