Закони царя Хаммурапі 1 страница

Хронологія

Початок ІІІ тисячоліття до н.е. – виникнення перших міст-держав на території між ріками Тигр і Євфрат

ХІХ – ХVІ ст. до н.е. – існування давньовавілонської держави

1792-1750 рр. – правління царя Хаммурапі

1775 р. до н.е. – видання “Законів Хаммурапі”.

(Витяги)

Коли великий­ бог¹, цар ануннаків², Енліль³, володар неба і землі, який вирішує долю країни, вручив Мардуку⁴, першому синові Еа⁵, панування (бук­вально: енлільство) над усіма людьми і звеличив його серед ігігів⁶, назвав Вавілон його великим ім'ям, зробив його наймогутнішим серед країн світу і утвердив в ньому вічне царство, чия основа міцна, подібно до неба і зем­лі, – тоді мене, Хаммурапі, славного, богобоязливого князя, для того, щоб дати сяяти справедливості в країні, щоб погубити беззаконних і злих, щоб сильному не кривдити слабого, щоб я, як Шамаш⁷, сходив над чорноголови­ми⁸ і освітлював країну, – покликали Ану і Енліль для благоденства людей.

Я, Хаммурапі, пастир, названий Енлілем, надбав багатство і достаток, все зробив для Ніппура⁹, зв'язку неба і землі, славний покровитель Е-Кура¹⁰;

переможний цар, що відбудував Еріду¹¹, очистив обряди Е-Абзу¹²;

покровитель (?) чотирьох сторін світу, що звеличив ім'я Вавілона, втішив серце Мардука, свого володаря, [всі] дні свої ходив до Е-Сагіле;

сім'я царственості, створений Сіном¹³, дав достаток Уру¹⁴, смиренний богомолець, що приносить родючість в Е-Кішшіргал;

цар законний, покірний Шамашу, сильний, що зміцнив основу Сіппара¹⁵, прикрасив зеленню могилу Айї¹⁶, збудував храм Е-Барри, подібно до житла не­бес;

войовник, що пощадив Ларсу¹⁷, обновив Е-Баббар для Шамаша, свого союзника;

володар, що дає життя Уруку¹⁸, дав воду достатку його людям, звели­чив Е-Ану, надбав багатство для Ану і Іштар;

захист країни, зібрав розсіяних людей Ісіна¹⁹, збільшив достаток для храму Е-Галмах;

повелитель царів, близнюк Забаби²⁰, укріпив житло міста Кіш²¹, ото­чив блиском Е-Метеурсаг, зміцнив великі обряди Іштар, дбає про храм Хур-сагкалами, твердині проти ворогів;

той, чиї бажання здійснив друг його, Ірра²², що укріпив місто Куту²³, збільшив все для Мезлама;

буйний телець, що заколов рогами ворогів, улюбленець Туту²⁴, звесе­лив Борсіппу²⁵, безустанно піклується про Е-Зіда;

бог царів, що відає мудрість, розширив ниву Дільбата²⁶, наповнив ам-бари для могутнього Ураша²⁷;

володар, гідний скіпетра й тіари, якими прикрасила його мудра [боги­ня] Мама²⁸, встановив кордони Кеша (Опіса?²⁹), зробив пишними чисті страви для Нінту³⁰;

незрівнянно розумний, що визначив пасовище і водопої для Лагаша і Гірсу³¹, держить [в руках] великі жертовні дари для Е-Нінну;

той, хто схопив ворогів, улюбленець Високої³², що справдив оракуль­ські провіщення Халлаба³³, звеселяє серце Іштар;

ясний князь, молитву якого знає Адад³⁴, заспокоїв серце Адада-воїна в місті Біт-Каркара (?)_, належно упорядкував все в Е-Угалгалі;

цар, що дарував життя Адабу³⁵, покровитель храму Е-Мах, володар царів, непереможний боєць, той, хто дарував життя місту Машкан-шабрім³⁶, напоїв достатком Е-Мезлам;

мудрий правитель, той, хто досяг виконання кожного задуму, захис­тив людей Малгуму³⁷ під час лиха, утвердив їх житла в багатстві, [а] для Еа і Дамгалнунни³⁸, які звеличили його царственість, навіки призначив чисті жертви;

найперший з царів, що підкорив євфратські селища силою Дагана³⁹, свого творця, той, хто помилував людей Мери⁴⁰ і Тутуля⁴¹;

славний князь, що прояснив обличчя Іштар, встановив чисті страви для Ніназу⁴², допоміг (?) людям своїм під час лиха, утвердив стопи їх серед Вавілона благополучно;

пастир народу, діла якого Іштар приємні, який встановив Іштар в Е-Ульмаші посеред широковуличного Аккада;

той, хто дав возсіяти правді, хто веде прямим шляхом племена, повер­нув місту Ашшуру⁴³ його ласкаву богиню-покровительку;

той, хто вгамовує (??) полум'я (??), цар, в Ніневії⁴⁴, в Е-Мішміші, хто дав возсіяти імені Іштар.

Я – славний, покірний великим богам, потомок Суму-лаїлу⁴⁵, могут­ній наступник Сін-мубалліта⁴⁶, вічний царствений паросток, могутній цар, сонце Вавілона, що осяяв світлом країну Шумеру і Аккаду, цар, що привів до покірності чотири сторони світу, улюбленець Іштар.

Коли Мардук послав мене управляти народом і доставляти країні бла­гополуччя, я вклав правду і справедливість в уста країни, [і] дав благоденст­во народові. Віднині:

(§ 1) Якщо чоловік, обвинувативши під клятвою чоловіка, кине на ньо­го [підозріння в] убивстві і не доведе цього, – обвинувача його слід убити.

(§ 2) Якщо чоловік кине на чоловіка [підозріння в] чарівництві і не до­веде цього, – той, на кого кинуто підозріння в чарівництві, повинен піти до Ріки⁴⁷ і кинутися в Ріку. Якщо Ріка поглине його, – обвинувач його може забрати його дім; а якщо Ріка цього чоловіка очистить [від обвинувачення] і він лишиться цілим, – того, хто кинув на нього [підозріння в] чарівництві, слід убити, а той, хто кидався в Ріку, дістає дім свого обвинувача.

(§ 3) Якщо чоловік, виступивши в судовій справі із свідченням про злочин, не доведе сказаних ним слів, то, якщо це – судова справа про жит­тя, цього чоловіка слід убити.

(§ 4) Якщо ж він виступив із свідченням в судовій справі про хліб або срібло, – він повинен зазнати кари, визначеної в такій судовій справі.

(§ 5) Якщо суддя винесе вирок, ухвалить рішення, виготовить доку­мент з печаткою, а потім свій вирок змінить, – цього суддю слід викрити в зміні вироку, і він повинен сплатити в 12-кратному розмірі позов, [поданий] у цій судовій справі, а також повинен бути в раді⁴⁸ скинутий з свого судово­го крісла і не може ніколи знов сидіти з суддями на суді.

(§ 6) Якщо чоловік украде майно бога чи палацу, – його слід убити; і того, хто прийме з його рук украдене, слід убити.

(§ 7) Якщо чоловік купить з руки сина чоловіка чи з руки раба чоловіка без свідків і договору або візьме на схов срібло чи золото, чи раба, чи раби­ню, чи вола, чи вівцю, чи осла, чи що б там не було, – цей чоловік злодій, його слід убити.

(§ 8) Якщо чоловік украде вола, чи вівцю, чи осла, чи свиню, чи човен, то, коли це боже [або] коли це палацове, він повинен віддати це в 30-крат-ному розмірі, а коли це належить мушкенуму⁴⁹, – він повинен повернути в 10-кратному розмірі; а коли злодієві нічим віддати, то його слід убити.

(§ 9) Якщо чоловік, у якого пропало що-небудь, знайде свою річ в ру­ках [іншого] чоловіка, і той, у кого в руках знайдеться ця річ, скаже: «Мені, мовляв, продав її продавець, я купив її при свідках, мовляв», а хазяїн цієї ре­чі скаже: «Я поставлю, мовляв, свідків, які знають мою річ», то покупець по­винен привести продавця, що продав річ, і свідків, при кому він купив; так само і хазяїн цієї речі повинен поставити свідків, які знають його річ. Судді повинні розглянути їх справу, а свідки, при яких віддано купівельну плату, і свідки, які знають ту річ, повинні розповісти перед богом те, що вони зна­ють. Продавець – злодій, його слід убити; хазяїн речі повинен одержати її назад, покупець повинен взяти відважене ним срібло з дому продавця.

(§ 10) Якщо покупець не приведе продавця, який продав йому, і свід­ків, при яких він купив, а тільки хазяїн речі поставить свідків, які знають йо­го річ, покупець – злодій, його слід убити; хазяїн речі повинен одержати свою річ.

(§11) Якщо хазяїн речі не приведе свідків, які знають його річ, – він брехун, зводить наклеп, його слід убити.

(§ 12) Якщо продавець умер, – покупець одержує в 5-кратному роз­мірі позов, [поданий] в цій судовій справі, з дому продавця.

(§ 13) Якщо свідків цього чоловіка немає близько, – судді призначають йому строк до 6-го місяця. Якщо на 6-й місяць своїх свідків він не приведе, – він брехун, повинен зазнати кари, [визначеної] в такій судовій справі.

(§ 14) Якщо чоловік украде малолітнього сина чоловіка, – його слід убити.

(§ 15) Якщо чоловік виведе за ворота⁵⁰ раба палацу, або рабиню пала­цу, або раба мушкенума, або рабиню мушкенума, – його слід убити.

(§ 16) Якщо чоловік сховає в своєму домі збіглого раба, який належить палацу або мушкенуму, і не виведе його на поклик глашатая, – цього домо­хазяїна слід убити.

(§ 17) Якщо чоловік спіймає в степу збіглого раба або рабиню і доста­вить його хазяїнові, – хазяїн раба повинен заплатити йому 2 сиклі срібла.

(§ 18) Якщо цей раб не назве свого пана, – слід привести його в палац, потім, розслідувавши обставини його справи, повернути його хазяїнові його.

(§ 19) Якщо ж він затримає цього раба в своєму домі і потім раб буде знайдений в його руках, – цього чоловіка слід убити.

(§ 20) Якщо раб втече з рук того, хто його затримав, – цей чоловік по­винен поклястися богом хазяїну раба і бути вільним [від відповідальності].

(§21) Якщо чоловік зробить пролом в будинку, – його слід убити і за­копати перед цим проломом.

(§ 22) Якщо чоловік учинить грабіж і буде спійманий, – його слід

убити.

(§ 23) Якщо грабіжник не буде схоплений, – пограбований повинен клятвено показати перед богом все, що пропало у нього, а община і рабіа-нум⁵¹, на землі чи в окрузі яких вчинено грабіж, повинні відшкодувати йо­му, що у нього пропало.

(§ 24) Якщо [при цьому загублено] життя, – община і рабіанум по­винні відважити 1 міну срібла його родичам.

(§ 25) Якщо в чиємусь домі спалахне вогонь, [і] чоловік, що прийшов гасити його, зверне свій погляд на майно домохазяїна і візьме собі [що-не-будь з] майна домохазяїна, – цього чоловіка слід кинути в цей вогонь.

(§ 26) Якщо редум чи баїрум⁵², якому наказано виступити в царський похід, не піде або, найнявши наємника, пошле його своїм заступником, – цього редума чи баїрума слід убити; найнятий ним дістає його дім.

(§ 27) Якщо редум чи баїрум буде забраний [в полон?], будучи на цар­ській службі, і після нього його поле і сад будуть віддані іншому, хто буде нести його [військову] повинність, – якщо той, повернувшись, дістанеться до своєї общини, слід віддати назад йому його поле і сад, і він буде сам не­сти свою повинність.

(§ 28) Якщо редум чи баїрум забраний [в полон?], будучи на царській службі, і його син може нести повинність, – слід віддати йому поле і сад, і він нестиме повинність свого батька.

(§ 29) Якщо син його малолітній і не може нести повинність свого ба­тька, – слід віддати 1/3 поля і саду його матері, і мати його виростить його.

(§ 30) Якщо редум чи баїрум заради своєї повинності покине своє по­ле, сад і дім, і перебуватиме далеко, і після нього інший візьме його поле, сад і дім, і буде нести його повинність протягом 3 років, то якщо він повер­неться і вимагатиме своє поле, сад і дім, – не слід віддавати їх йому, і той, хто взяв їх і ніс його повинність, повинен буде нести [її].

(§31) Якщо ж він буде відсутній тільки один рік і повернеться, – слід віддати йому його поле, сад і дім, і він сам нестиме свою повинність.

(§ 32) [Як]що редум чи баїрум, якого забрали [в полон] (?) під час цар­ського походу, буде викуплений тамкаром⁵³ і доставлений в свою общину, то коли в його домі є чим викупитися, він повинен викупити себе сам; коли в його домі нічим викупитися, він повинен бути викуплений від храму своєї общини, а коли у храму його общини нічим викупити, його повинен викупи­ти палац. Його поле, сад і дім не слід віддавати на його викуп.

(§ 33) Якщо декум чи лубуттум⁵⁴ дістане собі загін, звільнений (від військової служби) або під час царського походу, прийнявши наємника [як] заступника, пошле його, – цього декума або лубуттума слід убити.

(§ 34) Якщо декум чи лубуттум візьме собі майно редума, заподіє шко­ду редуму, віддасть редума в найми, видасть редума на суді сильнішому чи візьме собі подарунок, даний редуму царем, – цього декума чи лубуттума слід убити.

(§ 35) Якщо чоловік купить у редума волів або овець, подарованих ре­думу царем, – він втрачає своє срібло.

(§ 36) Поле, сад і дім редума, баїрума або того, хто приносить податок [або орендну плату], не можуть бути віддані за срібло.

(§ 37) Якщо чоловік купить поле, сад чи дім редума, баїрума або того, хто приносить податок (орендну плату?), – його документ слід розбити, і він втрачає своє срібло, [а] поле, сад і дім повертаються їх [старому] хазяїнові.

(§ 38) Редум, баїрум або той, хто приносить податок (орендну плату?), не може відписувати з своїх поля, саду чи дому, зв'язаних з його повинніс­тю, своїй жінці або дочці, а також віддавати за свій борг.

(§ 39) 3 поля, саду чи дому, які він, купивши, придбав, він може відпи-сувати своїй жінці або дочці, а також віддавати за свій борг.

(§ 40) Божа жона⁵⁵, тамкар, або зобов'язаний іншою повинністю, мо­жуть віддати своє поле, сад чи дім за срібло. Покупець мусить нести повин­ність, зв'язану з купленими ним полем, садом чи домом.

(§41) Якщо чоловік обміняє [на свої] поле, сад і дім редума, баїрума або того, хто приносить податок (орендну плату?) і зробить приплату, то редум, баїрум або той, хто приносить податок, може повернутися до свого поля, саду і дому і може забрати зроблену йому приплату.

(§ 42) Якщо чоловік, взявши поле для обробітку, не виростить на ньо­му хліба, – (то) викритий в тому, що він не працював на полі, він повинен піддати хазяїнові поля хліб, як його сусіди.

(§ 43) Якщо він, не обробивши поля, лишить його під паром, – він по­винен віддати хазяїнові поля хліб, як його сусіди, і поле, залишене ним під паром, повинен зорати (?), поборонувати (?) і повернути хазяїнові поля.

(§ 44) Якщо чоловік візьме на 3 роки цілину для підняття, але, через лінощі, не обробить поля, – на 4-й рік він повинен зорати, (?), скопати (?) і поборонувати поле і повернути його хазяїнові поля ('?), а також відміряти йому 10 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 45) Якщо чоловік віддасть своє поле землеробові за орендну плату і одержить орендну плату за своє поле, [а] потім Адад⁵⁶ затопить поле або по­відь знищить [врожай], то збитки падають (тільки) на землероба.

(§ 46) Якщо він не одержує (певної) орендної плати, (і) або віддав поле споловини, або за третю частину, (то) хліб, що є на полі, землероб і хазяїн поля повинні ділити відповідно до співвідношення [їх частин] (?).

(§ 47) Якшо землероб не матиме в перший рік [користі від] своїх тру­дів (і) скаже: «Я оброблю поле для себе (тобто на свій ризик?)», – хазяїн по­ля не повинен заперечувати проти нього; поле його повинен обробляти тіль­ки цей його землероб, і під час жнив він одержить хліб згідно з договором.

(§ 48) Якщо чоловік має на собі процентний борг, [а] Адад затопить йо­го поле або повідь знищить [його врожай], або внаслідок посухи в полі не ви­росте хліб, – він може не повертати в цьому році хліб позикодавцеві і змиває⁵⁷ свій документ; так само й проценти за цей рік він може не віддавати.

(§ 49) Якщо чоловік, позичивши срібло у тамкара, віддасть тамкару придатне для обробітку хлібне або сезамне поле, кажучи йому. «Оброби по­ле, збери хліб або сезам⁵⁸ і візьми його собі», якщо землероб [тамкар] вирос­тить на полі хліб або сезам, – цей хліб і сезам повинен під час жнив взяти (тільки) хазяїн поля і повинен віддати тамкару хліб за срібло, взяте ним у тамкара, з процентами на нього, а також за витрати тамкара по обробітку.

(§ 50) Якщо він віддасть [вже] оброблене хлібне або сезамне поле, – хліб або сезам, що є на полі, повинен взяти (тільки) хазяїн поля і повинен повернути тамкару срібло з процентами на нього.

(§ 51) Якщо у нього немає срібла для сплати, – він повинен віддати тамкару [хліб або] сезам в розмірі ціни позиченого ним у тамкара срібла з процентами на нього згідно з царськими постановами.

(§ 52) Якщо землероб (тамкар) не виростить на полі хліба або сезаму, – це не міняє його договору.

(§ 53) Якщо чоловік полінується укріпити греблю свого поля, і, внас­лідок того, що гребля не була укріплена ним, в його греблі станеться прорив і вода затопить польову ділянку, – чоловік, в греблі якого стався прорив, повинен відшкодувати погублений ним хліб.

(§ 54) Якщо він не може відшкодувати хліб, – слід віддати його і його майно за срібло, і [це срібло] повинні поділити між собою хазяїни польових ділянок, хліб яких знищила вода.

(§ 55) Якщо чоловік, відкривши свій арик, через недбалість допустить, що вода затопить поле його сусідів, – він повинен відміряти хліб, як у його

(§ 56) Якщо чоловік випустить воду, і вода затопить підготовлене для сівби поле його сусіда, – він повинен відміряти йому 10 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 57) Якщо пастух не домовиться з хазяїном поля про годування дріб­ної худоби травою і без [дозволу] хазяїна поля випасе на полі траву дрібною худобою, то хазяїн поля повинен вижати своє поле; пастух, який без [дозво­лу] хазяїна поля випасе траву дрібною худобою, повинен, крім того, віддати хазяїнові поля 20 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 58) Якщо після того, як дрібна худоба підніметься з поля [і] все ста­до (?) буде заперте в міській брамі, пастух пустить дрібну худобу на поле [і] випасе траву на полі дрібною худобою, – пастух повинен стерегти поле, траву з якого він випас [худобою і] під час жнив відміряти хазяїнові поля 60 курру хліба за кожні 10 іку.

(§59) Якщо чоловік зрубає в саду чоловіка дерево без [дозволу] хазяї­на саду, – він повинен відважити 1/2 міни срібла.

(§ 60) Якщо чоловік дасть садоводові поле для насадження саду, [і] са-довод розведе сад і буде ростити його протягом 4 років, – на 5-й рік садо­власник і садовод ділять плоди між собою нарівно⁵⁹, садовласник повинен вибрати і взяти свою частину [першим].

(§61) Якщо садовод не скінчить розведення саду на полі, залишить ча­стину необробленою, – необроблена частина входить в його пайку.

(§ 62) Якщо він не перетворить даного йому поля в сад, то коли це – оброблена земля, садовод мусить відміряти хазяїнові поля орендну плату, як у сусідів, за роки, коли вона лежала в запустінні, а також виконати роботу на полі і повернути його хазяїнові поля.

(§ 63) Якщо це – цілина, він повинен виконати роботу на полі і повер­нути хазяїнові поля, а також відміряти за 1 рік 10 курру хліба за кожні 10 іку.

(§ 64) Якщо чоловік дасть сад садоводові для запилення [пальм]⁶⁰, то садовод, поки він держить сад, повинен віддавати 2/3 садового прибутку са­довласникові, а І/З повинен брати собі.

(§ 65) Якщо він не буде запилювати сад і зменшить прибуток, то садо-;од [повинен віддати] орендну плату, як у сусідів.

(§ 66) Якщо чоловік позичить срібло у тамкара і його тамкар вимагати­ме у нього сплати [боргу] (?), а йому нічим буде віддати і він віддасть тамка-рові свій сад після запилення і скаже: «Всі фініки, що виросли в саду, візьми а твоє срібло», то цей тамкар не може погоджуватися на це. Фініки, що ви­росли в саду, повинен взяти садовласник і задовольнити тамкара сріблом, з процентами на нього згідно з своїм документом, а решту фініків, що виросли в саду, повинен взяти (тільки) садовласник.

(§71) Якщо чоловік віддасть хліб, срібло чи [інше] рухоме майно [на оплату] за зв'язаний з повинністю дім свого сусіда, який він хоче купити, –він втрачає все, що він віддав; дім слід повернути його хазяїнові. Якщо цей дім не зв'язаний з повинністю, то він може купити і дати за нього хліб, сріб­ло чи [інше] рухоме майно.

(§ 78) [Якщо...], чоловік, що живе [в домі], віддасть домовласникові повністю річну найомну плату, але домовласник примусить пожильця вибратися до закінчення строку, – домовласник, [за те, що примусив] пожильця [залиш]ити його дім до закінчення строку, [втрачає] срібло, віддане пожильцем.

(§ 96) [Якщо чоловік, маючи на собі борг хлібом] або сріблом, не має | хліба або срібла [для сплати], але має [інше] рухоме майно, то він може від­дати тамкарові перед свідками скільки взяв (?) усім, що б не було в його ру­ках, і тамкар не повинен від[мовлятися], а повинен прийняти.

(§ 100) [Якщо там, куди вирушить шамаллум⁶¹, він наживе бариш], –

він повинен записати прибуток (буквально: проценти) на все срібло, скільки одержав: потім слід полічити його дні, і він повинен задовольнити тамкара.

(§ 101) Якщо він не знайде баришу [там], куди вирушить, то шамаллум

повинен віддати тамкарові взяте срібло в подвійному розмірі.

(§ 102) Якщо тамкар позичить шамаллуму срібла для діла, а той зазнає збитку [там], куди вирушить, то він повинен повернути тамкарові капітал.

(§ 103) Якщо по дорозі ворог відніме у нього все, що він ніс, то шамал­лум повинен поклястися перед богом і бути вільним [від відповідальності].

(§ 104) Якщо тамкар дасть шамаллуму хліб, вовну, олію або інше май­но для торгівлі, то шамаллум повинен записати срібло і віддати тамкару. Шамаллум повинен одержати документ з печаткою про срібло, віддане куп­цеві.

(§ 105) Якщо шамаллум буде неуважний, не візьме документа з печат­кою про срібло, віддане тамкарові, то срібло, на яке не дано документа з пе­чаткою, не можна прилічувати до рахунку.

(§ 106) Якщо шамаллум, взявши у тамкара срібло, заперечуватиме пе­ред своїм тамкаром, – цей тамкар повинен обвинуватити шамаллума перед богом і свідками в одержанні срібла; шамаллум повинен повернути тамка­рові усе взяте ним у потрійному розмірі.

(§ 107) Якщо тамкар доручить [що-небудь] шамаллуму і шамаллум поверне своєму тамкарові все, що дав йому тамкар, а тамкар заперечуватиме перед ним [те], що шамаллум вже віддав це йому, – цей шамаллум повинен обвинуватити тамкара перед богом і свідками; тамкар, за те, що він запере­чував перед своїм шамаллумом, повинен повернути шамаллуму все одержа­не ним в 6-кратному розмірі.

(§ 108) Якщо корчмарка не приймає хліб на сплату за сикеру⁶², при­ймає срібло по надто великій гирі і еквівалент сикери зменшує у відношенні до еквівалента хліба, – цю корчмарку слід викрити і кинути у воду.

(§ 109) Якщо в домі корчмарки зберуться злочинці і вона не затримає цих злочинців і не приведе до палацу, – цю корчмарку слід убити.

(§ 110) Якщо божа жона чи божа сестра⁶³, що не живе в обителі⁶⁴, від­чинить (двері в) корчму або увійде в корчму пити сикеру, то цю [вільну] жінку слід спалити.

(§ 111) Якщо корчмарка відпустить наборг 60 сила пива (?), – під час жнив вона повинна одержати 50 сила хліба.

(§ 112) Якщо чоловік, перебуваючи в дорозі, віддасть іншому срібло, золото, [дорогоцінне] каміння або [інше] рухоме майно, що є в нього, з до­рученням доставити як посилку, [але] цей чоловік не доставить того, що по­винен був доставити, туди, куди повинен був доставити, [а] забере (собі), – хазяїн посилки повинен викрити цього чоловіка в тому, що він не віддав то­го, що мало бути послане, і цей чоловік повинен повернути хазяїнові посил­ки все дане йому в 5-кратному розмірі.

(§ 113) Якщо чоловік має за чоловіком борг хлібом або сріблом і без [дозволу] хазяїна хліба візьме хліб з житниці або з клуні, – цього чоловіка слід викрити в тому, що він взяв хліб з житниці або з клуні без (дозволу) ха­зяїна хліба, і він повинен повернути весь взятий ним хліб і втрачає все, дане ним [в позику].

(§ 114) Якщо чоловік, не маючи за чоловіком боргу хлібом або сріб­лом, візьме в заставу належну йому особу, за кожну взяту особу він мусить заплатити 1/3 міни срібла.

(§ 115) Якщо чоловік, маючи за чоловіком борг хлібом або сріблом, візьме в заставу належну йому особу, і взятий в заставу помре в домі того, хто його взяв в заставу, природною смертю, то ця судова справа не веде до позову.

(§ 116) Якщо взятий в заставу помре в домі того, хто взяв в заставу, від побоїв або жорстокого поводження, – хазяїн взятого в заставу повинен ви­крити свого тамкара (позикодавця); якщо [взятий в заставу] – син чоловіка, слід убити його сина, якщо він – раб чоловіка, він повинен відважити 1/3 міни срібла і втрачає все, дане ним в позику.

(§ 117) Якщо чоловік має на собі борг і він віддасть за срібло або від-дасть в боргову кабалу свою жінку, свого сина чи свою дочку, – вони повинні служити в домі їх покупця або позикодавця (тільки) 3 роки; на 4-й рік слід відпустити їх на волю.

(§ 118) Якщо він віддасть в боргову кабалу раба або рабиню, [і] тамкар передасть [його або її] далі, то його [або її] не можна вимагати назад через суд.

(§ 119) Якщо чоловік має на собі борг і він віддасть за срібло свою ра-биню, що народила йому дітей, і срібло, яке відважив тамкар, хазяїн рабині відважить йому, – свою рабиню він може звільнити.

(§ 120) Якщо чоловік зсипає свій хліб на схов у домі чоловіка і хлібна комора буде зламана, або домохазяїн, відчинивши комору, візьме хліб, або зовсім заперечуватиме, що хліб зсипано в його домі, – хазяїн хліба повинен клятвено показати перед богом свій хліб; домохазяїн повинен повернути ха­зяїнові хліба взятий ним хліб у подвійному розмірі.

(§ 121) Якщо чоловік зсипає свій хліб у домі чоловіка, – він повинен віддати 5 сила на рік за кожний курру хліба.

(§ 122) Якщо чоловік віддасть чоловікові на схов своє срібло, золото або іншу річ, – він повинен показати свідкам усе, що він віддає, укласти до­говір і може віддавати на схов.

(§ 123) Якщо він віддасть на схов без свідків і договору і [там], куди він віддав, будуть відрікатися, – ця судова справа не веде до позову.

(§ 124) Якщо чоловік віддасть чоловікові на схов срібло, золото або ін­шу річ перед свідками і той відречеться, – цього чоловіка слід викрити, і він повинен повернути все, від чого відрікався, в подвійному розмірі.

(§ 125) Якщо чоловік віддасть що-небудь на схов, [і там], куди він від­дав, внаслідок злому або драбини пропаде що-небудь [з цього] разом з май­ном домохазяїна, то домохазяїн, що був недбайливий і дав пропасти відда­ному йому на схов, повинен повернути хазяїнові майна все віддане йому на схов у повному розмірі. Домохазяїн може розшукувати те, що пропало в нього, і вимагати [пропажу] в злодія.

(§ 126) Якщо чоловік, у якого нічого не пропало, скаже: «У мене дещо пропало», і клятвено покаже свою втрату, – через те, що він клятвено пока­зав як свою втрату те, що в нього не пропадало, він повинен, на шкоду собі, віддати те, на що він вчинив позов, у подвійному розмірі.

(§ 127) Якщо чоловік, простягши палець⁶⁵ проти божої сестри або чиє­їсь дружини, не доведе [обвинувачення], то цього чоловіка слід повергнути перед суддями і оббрити йому виски⁶⁶.

(§ 128) Якщо чоловік, взявши дружину, не укладе з нею договору, ­–

ця жінка не дружина.

(§ 129) Якщо чиюсь дружину застануть на ложі з іншим чоловіком, то слід їх зв'язати і кинути їх у воду. Якщо хазяїн дружини пощадить життя своєї дружини, то і цар пощадить життя свого раба⁶⁷.

(§ 130) Якщо чоловік зґвалтує женщину чоловіка, яка не пізнала муж­чини і живе в домі свого батька, і його застануть, коли він лежатиме в її лоні, – цього чоловіка слід убити; ця жінка лишається вільною [від відпо­відальності].

(§ 131) Якщо дружина буде під клятвою обвинувачена своїм чоло­віком, хоч її не застали на ложі з іншим чоловіком, то вона повинна покляс­тися богом і може повернутися в свій дім.

(§ 132) Якщо проти чиєїсь дружини буде простягнений палець через іншого мужчину, хоч її не застали на ложі з іншим мужчиною, то заради свого чоловіка вона повинна кинутися в річку.

(§ 133) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі є [засоби іля] прожитку, – його [дружина] повинна [...і берегти] своє [майно, а в дім ін]того [не повинна вхо]дити. Якщо ця жінка не буде берегти свого майна і ввійде в дім іншого, – цю жінку слід викрити і кинути у воду.

(§ 134) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі немає [засо­пів] для прожитку і його дружина ввійде в дім іншого, – ця жінка не винна.

(§ 135) Якщо чоловік буде забраний в полон і в його домі немає [засобів для] прожитку, і через те його дружина ввійде в дім іншого і родить дітей, [а] потім її чоловік повернеться і дістанеться до своєї общини, то ця жінка повин­на повернутися до свого першого чоловіка; діти ідуть за батьком.

(§ 136) Якщо чоловік, покинувши свою общину, втече, і після цього його дружина ввійде в дім іншого, то коли цей чоловік, повернувшись, захо­че взяти свою дружину, – дружина втікача не повинна повертатися до свого чоловіка, через те, що він зневажив свою общину і втік.

(§ 137) Якщо чоловік вирішить відринути наложницю, яка родила йому дітей, чи божу жону, яка дала йому дітей, то слід повернути цій жінці її посаг і дати їй частину поля, саду і [рухомого] майна, щоб вона могла виростити сво­їх дітей. Коли вона виростить дітей, слід видати їй з усього даного її дітям ча­стину, рівну частині одного спадкоємця; її може взяти [заміж] любимий нею чоловік.

(§ 138) Якщо чоловік вирішить відринути свою [першу] дружину, яка не народила йому дітей, то він повинен віддати їй все срібло її викупної плати і повернути їй посаг, принесений нею з дому її батька, і може відринути її.

(§ 139) Якщо викупної плати не було, то він повинен дати їй як розвід­ну плату 1 міну срібла.

Дата добавления: 2015-05-06