Порівняльна характеристика Йозефа Кнехта («Гра в бісер») і старого Сантьяго («Старий і море»)

Йозеф Кнехт (нім. Joseph Knecht, від нім. Der Knecht - слуга) - герой роману Г. Гессе «Гра в бісер» (1943). За задумом автора, Й.К. живе в далекому майбутньому, коли давно позаду залишився XX століття з його кризами, революціями і диктаторськими режимами, коли минула епоха «фельетонизма», обмитнення духовних цінностей. Людство вирішило не повторювати помилок минулого; з цією метою була створена «республіка духу» - Касталія, де інтелектуали і гуманісти, займаючись особливої ​​грою, намагаються вивести на основі законів всіх наук і мистецтв якусь універсальну формулу культури. Світ існує сам по собі, фінансуючи «республіку духу», посилаючи туди кращих своїх представників. Й.К. проходить в Касталії всі стадії навчання і зрештою стає Магістром Гри. «Республіка духу» - своєрідний монастир: її жителі в малій мірі пов'язані зі світом, з суспільством, вони зберігають обітницю безшлюбності. Й.К. не відчуває сумнівів і до пори до часу не шкодує про свій вибір, хоча «у нього теж були пориви, фантазії і потягу, піддаватися приборкання лише поступово і з великим трудом». Але все в минулому, Й.К. знайшов своє місце. Він талановитий у різних науках, що необхідно для Касталія-ца, пише, музицирует, виховує учнів, втішає всіх, хто зазнав розчарування. У нього є друг Плініо Дезіньорі, в бесідах з яким він проводить час. Несподівано І.К. приймає рішення покинути Касталію, скласти з себе високі повноваження і стати вихователем сина Плініо Дезіньорі. У сім'ї Дезіньорі герой знаходить розуміння, норовливий і розпещений хлопчик Тіто звикає до вчителя, «і сповнений благих намірів». Перебування Й.К. в будинку Дезіньорі завершується-ється ^ трагічно: купаючись разом з Тіто в озері, Й.К. тоне. Фінальна сцена, незважаючи на весь драматизм, має символічне значення: Й.К., покинувши замкнутий світ Касталії, спочатку занурюється в життя, а потім в своїй загибелі зливається з природою, з всесвітом, формулу якого він шукав у касталійський духовних вправах. Полеміка навколо роману Гессе і образу героя зводилася до питання: що є метою життя людини - усамітнення і відмова від світу, поглиблення в духовні вправи або вихід в світ, вчинення якогось корисного справи, нехай такого малого, як виховання одного учня? Образ Й.К. не дає прямої відповіді, особливо якщо уважно прочитати докладені до роману «Три життєписи», кожне з яких підтверджує і спростовує іншого.

Головний герой роману – старий Сантьяго — колишній рибалка, що все життя працює, борючись із труднощами й небезпеками. Шрами на його руках «старі, як тріщини в давно вже безводній пустелі». Він любить море, думає про нього з ніжністю, як про жінку, що «дарує великі милості». У старості навіть очі його були схожі за кольором на море. Любить він і птахів, і риб, що живуть у бездонній зеленій товщі. Насадивши на гачки принаду, він повільно пливе за течією, подумки спілкується із птахами, з рибами. Звиклий до самітності, він уголос розмовляє сам із собою. Природа, океан сприймаються їм як жива істота. Герой Хемінгуея пов'язаний з морем якимись внутрішніми узами. Проводячи багато днів в океані, старий відчуває себе частиною природи.

Море годує рибалок. Але воно нічого не хоче віддавати добровільно. Люди ведуть вічну боротьбу зі стихією, саме ця боротьба зробила Сантьяго сильною й вольовою людиною. Вражає, наскільки сильна віра Сантьяго в перемогу, в удачу, у власне везіння. Якщо так багато днів не везло, то сьогодні, саме сьогодні повинно повезти. І він переміг, тому що сенс життя бачив у боротьбі, умів переносити страждання й ніколи не втрачати надію.

Сантьяго перемагає рибу, а разом з тим - і старість, і душевну біль. Переміг тому, що думав не про свій успіх й не про себе, а про рибу, який заподіює біль; про зірки й левів, яких бачив, коли ще плавав юнгою на вітрильнику до берегів Африки; про своє нелегке життя. Боротьба старого з морем, його любов і повага до великої риби, його сила, його завзятість у боротьбі з акулами - все це вражає, змушує співпереживати й боротися з ним разом, перевертаючи сторінку за сторінкою, уважно стежити за подіями й очікувати розв'язки. Міркуючи про старого, можна сказати, що автор показав на його прикладі сильне бажання жити й прагнення взяти від життя якнайбільше, волю до перемоги, бажання трудитися й приносити реальну користь, розповів про діяльний «протест» проти старості у «непримиренній» боротьбі з неміччю, про вміння «бути молодим», незважаючи на сивини.

Та у результаті багатоденної боротьби до берега старий припливає вже без вилову. Нескінченно стомлений, з рукою, яку зводить судорогою, стара людина не вдається у відчай, не відчуває гніву. Життєва мудрість старого дозволяє йому жити в гармонії із собою, зберігаючи спокій і доброзичливість. Кров, біль, сутички, потьмарення розуму, знесилення, передчуття загибелі, прагнення захистити своє, втрати - все це, безперечно, описано у повісті дуже яскраво.

Дата добавления: 2015-03-29