Поняття цивілізації та її історичні типи

За своєю етимологією термін "цивілізація" сягає корінням у латину. З кінця XVIII ст. проблема цивілізації посідає одне з чільних місць у західноєвропейській філософії та історії. Це не могло не відбитися на постановці цивілі-заційної проблематики та її розгляді, зумовлюючи відпо­відний європоцентристський колорит. По суті, аж до початку XX ст. у європейській ментальності поняття "цивілізація" функціонує в однині. Воно застосовува­лося для позначення особливостей розвитку європей­ського суспільства, що тлумачились як переваги і, як правило, протиставлялися "недолікам" або ж взагалі рівню розвитку інших країн і народів, яким, отже, відмов­ляли у "цивілізованості".

За Данилевським, цивілізація — це пік розвита культури, гребінь тієї хвилі, на який піднімається та' інша локальна культура у широкому потоці культур людської (терміну "загальнолюдський" він не визнавав. У Шпенглера ж, як відомо, цивілізація — період розквіту, а навпаки, омертвіння певної локальної культури. Кожна культура, становлячи собою специфічний організм, має, як і належить організмові, певну тривалість життя — близько тисячоліття. Вмираючи, культура пе рероджується у цивілізацію.

І, нарешті, у Тойнбі цивілізація постає як термін вж не з одним, а з кількома семантичними навантаження ми. Відповідно й працює цей термін у "плаваючом; режимі", актуалізуючи те з своїх значень, якого потре бує та чи інша пізнавальна ситуація. Попереднє ж, аб страктне розв'язання питання про цивілізацію як ос новну одиницю виміру ("умосяжне поле") історичноп процесу привело його до таких висновків: умосяжні поля історичного дослідження, межі якш були приблизно встановлені з урахуванням історично го контексту даної країни, являють собою на теперішнії час суспільства з ширшою протяжністю як у просторі так і в часі, ніж національні держави, міста-держави або довільні інші політичні союзи; безперервність, наступність у розвитку суспільств. виражені значно слабше, ніж безперервність між фаза­
ми історії одного суспільства (настільки слабше, що є
сенс розрізняти ці два типи безперервності). На підставі такого розгляду цивілізації як специфіч­ного суспільства Тойнбі доходить основоположного ви­сновку щодо дослідження історії: її справжній предмет — життя суспільства, взяте як у внутрішніх, так і в зовнішніх його аспектах. Внутрішня сторона є виявом життя довільного даного суспільства в послідовності глав його історії, у сукупності всіх спільнот, що його склада­ють. Зовнішній аспект — це відносини між окремими суспільствами, розгорнуті у просторі та часі.

Особливості і протиріччя сучасної цивілізації. Цивілізаційні основи людства.

Цивілізованість - один з історичних етапів розвитку людства. У розвитку цивілізованості, як і людського суспільства в цілому, особливе місце посідає природне середовище.

Цивілізація виражає щось загальне, раціональне, стабільне. Вона являє собою систему відносин, закріплених у праві, у традиціях, способах ділової і побутової поведінки. Вони утворюють механізм, що гарантує функціональну стабільність суспільства. Цивілізація визначає загальне в співтовариствах, що виникають на базі однотипних технологій.
На певному історичному етапі природа підготувала умови для появи людини. Однак, відокремившись від природного середовища, людина не вийшла за межі його структури. Перетворюючи і пристосовуючи природу до своїх потреб, вона завжди залишається її не-від'ємною частиною. товарне виробництво і ринок, економічна демократія і плюралізм власності притаманні не лише, як це вважалося до остан-нього часу, певному устрою суспільства, вона є невід'ємними преро-гативами індустріальної цивілізації. Багато з того, що до недавнього часу економічна теорія відносила лише до цінностей окремої суспіль-ної формації, тепер оцінюється як загальноцивілізаційне надбання.

цивілізація - це соціокультурне утворення. Якщо культура характеризує міру розвитку людини, то цивілізація характеризує суспільні умови цього розвитку, соціальне буття культури. Саме сьогодні проблеми і перспективи сучасної цивілізації набувають особливого сенсу, унаслідок протиріч і проблем глобального порядку, що здобувають усе більш гострий характер. Мова йде про збереження сучасної цивілізації, безумовному пріоритеті загальнолюдських інтересів, унаслідок чого соціально-політичні протиріччя у світі мають свою межу: вони не повинні руйнувати механізмів життєдіяльності людства. Запобігання термоядерної війни, об'єднання зусиль у протистоянні екологічній кризі, у рішенні енергетичної,продовольчої і сировинної проблеми - усе це необхідні передумови збереження і розвитку сучасної цивілізації. Сьогодні поняття “цивілізація” найчастіше застосовують на означення досягнутого ступеня суспільного розвитку, а також набутого рівня функціонування культури в усіх її складових. Іншими словами: цивілізація — це такий рівень і стан суспільства, якому притаманні високий злет культури та її ефективне функціонування в усіх галузях бутя суспільства. Адже досягнення культури можуть існувати в суспільстві в “законсервованому” стані, можуть тимчасово не знаходити свого адресата”, а то й бути для нього недосяжними. У такому разі багатство культури не розкрите, а її потенційні можливості не використані належною мірою

Дата добавления: 2015-04-24