Методи емпіричного та теоретичною рівня наукового пізнання

Наука як специфічна форма пізнавальної діяльності.

Наука відображає світ та фіксує пізнане у поняттях, судженнях, висновках, теоріях і т.п. Але в неї на ряду з поняттями, судженнями, теоріями, перевіреними на практиці та отримавши значення об’єктивних істин, складаючи ми основний зміст науки, входять і фактичний матеріал, наукові данні, а також наукові гіпотези.

Наука – форма людських знань, складова частина духовної культури суспільства; система понять про явища і закони дійсності.

Специфіка науки складається в тому, що вона обслуговує знаннями, маючих значення об’єктивної істини, все суспільство від підприємства до найбільш абстрактних форм духовної діяльності. Більш того, будучи дуже багатогранною, наука різними сторонами включається в різні сфери суспільного життя.

Наукове пізнання світу суттєво відрізняється від інших форм відображення дійсності. Загальним методом відповідним сучасним наукам, є діалектика, особливими методами якої є спостереження, індукція і дедукція, аналогія, формалізація, математизація науки тощо. Існують також часткові методи, пов’язані з окремими галузями науки – фізикою, хімією, біологією та іншими. На вибір предмета досліджень, спрямованість і темпи розвитку науки, вирішальний вплив справляють соціально-економічні умови, передусім потреби матеріального виробництва.

Об’єктом відображення в науці являється природа та суспільне життя. В зв’язку з цим всі конкретні науки поділяються:

Суспільні науки вивчають різноманітні сторони суспільного життя, закони функціонування та розвитку суспільного організму.

Природні науки займаються вивченням закономірних властивостей та зв’язків (законів) живої та неживої природи.

Технічні науки займаються вивченням продуктивних сил в даній сфері господарства, але і промислові відносини.

Наука розвивається в тісній взаємодії зі всіма іншими сторонами та явищами суспільства. На розвиток науки оказують вплив політичні та правові відносини, володіючі в суспільстві.

Метод наукового пізнання — це спосіб побудови та обгрунтування системи наукових знань або сукупність, послідовність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання.

Так, на емпіричному рівні використаються такі основні методи, як спостереження, експеримент, опис, вимірювання, моделювання. На теоретичному рівні – аналіз, синтез, абстрагування, узагальнення, індукція, дедукція, ідеалізація, історичний та логічний методи тощо.

Спостереження – це планомірне і цілеспрямоване сприйняття предметів і явищ, їх властивостей і зв'язків в природних умовах або в умовах експерименту з метою пізнання об'єкта, що досліджується.

Експеримент – це дослідження будь-яких явищ шляхом активного впливу на них за допомогою створення нових умов, відповідних меті дослідження, або шляхом зміни проходження процесу в певному напрямку.

Опис – це зазначення ознак предмета або явища як суттєвих, так і несуттєвих. Опис, як правило, застосовується відносно одиничних, індивідуальних об'єктів для більш повного ознайомлення з ними. Його метою є дати найбільш повні відомості про об'єкт.

Вимірювання – це певна система фіксації та реєстрації кількісних характеристик досліджуваного об'єкта за допомогою різноманітних вимірювальних приладів та апаратів.

Моделювання – це вивчення об'єкта (оригіналу) шляхом створення та дослідження його копії (моделі), яка за своїми властивостями певною мірою відтворює властивості об'єкта, що досліджується.

Методи теоретичного рівня пізнання.

Аналіз – це розчленування предмета на його складові (сторони, ознаки, властивості, відношення) з метою їх всебічного вивчення.

Синтез – це об'єднання раніше виділених частин (сторін, ознак, властивостей, відношень) предмета в єдине ціле.

Абстрагування – це метод відволікання від деяких властивостей та відношень об'єкта й, одночасно, зосередження основної уваги на тих, які є безпосереднім предметом наукового дослідження.

Узагальнення – це метод наукового пізнання, який фіксує загальні ознаки та властивості певної групи об'єктів, здійснює перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

Індукція – це такий метод наукового пізнання, коли на підставі знання про окреме робиться висновок про загальне.

Дедукція – це метод пізнання, коли на основі загального принципу логічним шляхом з одних положень як істинних з необхідністю виводиться нове істинне знання про окреме.

Ідеалізація – це спосіб логічного моделювання завдяки якому створюються ідеалізовані об'єкти

Історичний метод передбачає розгляд об'єктивного процесу розвитку об'єкта, реальної його історії з усіма її поворотами, особливостями.

Логічний метод – це спосіб, за допомогою якого мислення відтворює реальний історичний процес у його теоретичній формі, в системі понять.

Дата добавления: 2015-05-08