Поняття припинення зобов'язання та способів припинення зобов'язань

Правовий зв'язок, що існує між суб'єктами зобов'язань, ніколи не може бути довічним. Поставши одного разу, з перебігом певного часу та за тих чи інших обставин цей зв'язок має властивість зникати, і суб'єктивні права і обов'язки, що становили зміст зобов'язального правовід ношення, відпадають, у зв'язку з чим дія існуючого цивільно-правового зобов'язання припиняється.

Інакше кажучи, виникають ситуації, коли^права і обов'язки, що пов'язували учасників того чи іншого зобов'язального правовідношення, перестають існувати, і, як наслідок, правовий зв'язок між цими учасниками, що існував раніше, також втрачається. За таких обставин постає питання про припинення зобов'язання, що існувало раніше:

Зазвичай дія зобов'язання вичерпується, як тільки охоплювані ним права і обов'язки будуть повністю здійснені. Найчастіше це відбувається тоді, коли зобов'язання реалізовані (виконані) його учасниками. Проте зобов'язальні правовідносини можуть вважатися припиненими і за інших підстав (наприклад, з перебігом позовної давності, внаслідок чого відбувається погашення відповідної санкції, а тому і самого зобов'язання).

Пов'язуючи припинення зобов'яза

нь з їх виконанням, слід мати на увазі, що за своїм обсягом поняття виконання є дещо вужчим, ніж поняптя припинення. Останнє охоплює всі випадки ліквідації раніше встановленого зобов'язально-правового зв'язку.

За своїм змістом припинення зобов'язання означає, що з відповідного моменту боржник перестає бути боржником, а кредитор — кредитором. І будь-які вимоги, які кредитор раніше міг заявити боржникові, виходячи із даного зобов'язання, стають юридичне неможливими. Це має місце не лише тоді, коли мету зобов'язання досягнуто (наприклад, виконана належним чином робота підрядником була передана замовникові за певну винагороду). Це може мати місце також і тоді, коли за деяких обставин переслідувана мета зобов'язання досягнута не була (наприклад, в разі неможливості виконання).

При визначенні поняття припинення зобов'язань слід мати на увазі, що питання про це постає лише тоді, коли зникає початковий вид зобов'язальних зв'язків. Тому не слід змішувати припинення зобов'язання з його зміною.

Як відомо, ситуації, коли відбуваються зміни в зобов'язанні, досить різноманітні, і вони іноді можуть сприйматися дещо схожими на суто припинення зобов'язання.

Візьмемо такий приклад. Відповідно до ст. 230 ЦК, якщо право власності переходить до покупця раніше передачі речі, продавець зобов'язаний до передачі зберігати цю річ, не допускаючи її погіршення. Однак, виконуючи це зобов'язання, продавець допустив необережність, внаслідок чого річ покупця загинула і продавець зобов'язується перед покупцем відшкодувати збитки. За таких обставин може йтися лише про зміну

зобов'язання, бо контрагенти продовжують перебувати в правовому зв'язку, виходячи з договору купівлі-продажу з деякими змінами лише в їх конкретних правах і обов'язках.

В той же час, коли контрагенти за договором (наприклад, оренди) домовляються про новацію, тобто про заміну оренди майна його продажею орендареві, то матиме місце припинення попереднього зобов'язального зв'язку. Тому зобов'язання з договору оренди припиняється, перетворюючись в правову форму іншої видової належності — купівлі-продажу. Інакше кажучи, там, де раніше встановлений вид зобов'язання зберігається, то, які б зміни в ньому не відбувалися (наприклад, зміна в суб'єктному складі чи зміна в правах і обов'язках суб'єктів), питання про припинення зобов'язання не виникає. Навпаки, коли раніше встановлений вид зобов'язальних зв'язків зникає, зобов'язання припиняється^ хоч би

деякі із його елементів і були збережені.

Тому за своєю понятійною сутністю припинення зобов'язання може бути ототожнене з закінченням (зникненням) правового зв'язку між конкретними його суб'єктами, внаслідок чого останні втрачають суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст зобов'язального правовідношення раніше встановленого виду.

Припиненню зобов'язань присвячена глава 19 ЦК, яка містить норми, що передбачають досить різноманітні ситуації, коли суб'єктивні права і обов'язки, що складали зміст відповідного зобов'язального правовідношення, перестають існувати. Залежно від конкретних обставин існує декілька способів припинення зобов'язань: а) виконанням; б) зарахуванням; в) збігом боржника і кредитора в одній особі; г) угодою сторін; г) неможливістю виконання; д) смертю громадянина або ліквідацією юридичної особи.

6. Виконання зобов’язань та його принципи.

Виконання зобов’язання – це вчинення боржником на користь кредитора певної дії або утримання від дії, яка становить предмет виконання зобов’язання. Ця дія є правочином, оскільки вона є правомірною та спрямованою на настання певного цивільно-правового результату – припинення зобов’язання. Ст. 526 – закріплення загальних умов виконання будь-яких зобов’язань. Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Принципи виконання зобовязання: 1) належне виконання (належні суб’єкт, строк, місце, способи); 2) принцип недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов’язання – порушення цієї заборони – підстава для відповідальності. 1 стороння відмова допускається лише як виняток, якщо це передбачено в договорі чи законі; 3) принцип реального виконання – необхідність вчинення боржником саме тих дій (чи утримання від них), що передбачаються змістом зобов’язання; 4) принцип розумності та добросовісності (розумність – виконання в розумний строк, добросовісність – економне використання матеріалів замовника підрядником).

7. Правила виконання альтернативних, часткових, солідарних зобов’язань.

Дата добавления: 2015-05-10