Договір ренти. Права та обовязки сторін за договором

За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. 2. Кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує взамін. 3. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. 4. Право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом. 5. Договором може бути встановлений обмін майна на роботи (послуги). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору міни.

1. За договором міни кожна зі сторін зобов'язується передати у власність іншої сторони один товар в обмін на інший.
Із цього випливає, що даний договір є консенсуальньїм, сплатним і двостороннім.
Історично договір міни з'явився раніше договору купівлі-продажу, хоча законодавче визнання він, навпаки, одержав набагато пізніше. Міна переважала в умовах натурального господарства, але з появою грошей і розвитком товарно-грошового обміну була витиснута купівлею-продажем. Економічно купівлю-продаж також можна розглядати як міну — обмін речей на гроші.
В силу договору міни його учасники взаємно зобов'язуються передати один одному у власність певні речі (товари), причому одна сторона, здобуваючи річ у власність, замість сплати покупної ціни (у грошах) передає іншій стороні іншу річ. Отже, кожна зі сторін даного договору одночасно є продавцем у відношенні товару, що вона зобов'язується передати контрагенту, і покупцем у відношенні товару, що вона зобов'язується прийняти в обмін. Тому до договору міни відповідно застосовуються правила про договір купівлі-продажу, якщо тільки це не суперечить суті відносин міни.
2. Об'єкт договору міни можуть складати як рухомі речі, у тому числі цінні папери і валютні цінності, так і нерухоме майно, наприклад земельні ділянки, квартири і т. ін. Разом із тим об'єктом міни може бути лише те майно, яке перебуває у відчужувателя на праві власності (чи праві господарського ведення), або буде придбано ним на цьому праві в третьої особи, оскільки інакше відчужуватель не зможе передати це майно у власність своєму контрагенту. Не може бути тому визнаний договором міни договір обміну житлових приміщень між їх наймачами, а не власниками.
Оскільки об'єктом купівлі-продажу можуть бути деякі майнові права, варто визнати за ними й аналогічну можливість служити об'єктом відносин міни. У цій якості можуть виступати насамперед корпоративні майнові права, зокрема у випадках обміну акцій або часткою участі в господарчих товариствах, а також безготівкові гроші (що є правами вимоги), наприклад при обміні їх як товару (а не "загального еквівалента") на іноземну валюту (інший товар). Не випадково як законодавець, так і правозастосовульна практика нерідко ототожнюють дані права з речами (цінними паперами і готівкою). У формі договору міни можлива і поступка корпоративного права в обмін на річ, наприклад відчуження акціонером приналежних йому акцій в обмін на нерухомість. Однак у цілому взаємна поступка майнових прав за договором міни хоча і не виключена зовсім, але й не може розглядатися як звичайний різновид міни, правила про яку в першу чергу все-таки розраховані на обмін речей.
3. Поширення на відносини міни загальних правил про купівлю-продаж виключає необхідність докладного розгляду положень про суб'єктний склад і форму даного договору. Разом із тим існує ряд спеціальних розпоряджень, що відображають відомі особливості змісту і виконання договору міни в порівнянні з аналогічними правилами про договір купівлі-продажу.
Насамперед, необхідно враховувати еквівалентний характер звичайного товарообміну. Тому, якщо в договорі міни відсутні вказівки на ціну чи хоча б порівняльну вартість обмінюваних товарів, вони передбачаються рівноцінними. У цьому випадку витрати по виконанню договору, у тому числі по переданню і прийняттю обмінюваних товарів, покладаються на ту сторону, що у конкретній ситуації несе відповідні обов'язки, зокрема обов'язки продавця по переданню товару й обов'язки покупця по його прийняттю. Договором міни може бути передбачено інший розподіл таких обов'язків, наприклад їх покладання на одного з учасників.
Обмін товарами за даним договором зовсім не обов'язково повинен бути одномоментним і здійснюватися "з рук до рук". За умовами конкретного договору одна зі сторін може бути зобов'язана передати товар раніше, ніж інша надасть обмінюваний товар. У такому випадку до виконання обов'язку по переданню товару стороною, для якої договором установлено більш пізній термін передання товару, застосовуються правила про зустрічне виконання зобов'язань. Для неї це означає насамперед можливість призупинити передання товару або зовсім відмовитися від виконання договору, якщо контрагент попередньо не передав їй товар.
4. Перехід права власності на обмінювані товари за загальним правилом відбувається після того, як обов'язки по переданню товарів виконані обома сторонами, тобто передбачається одночасним для кожної зі сторін договору (якщо тільки інше прямо не передбачено законом чи договором). Таке положення покликане запобігти ситуації, у якій сторона, яка перша отримала товар, здобуває на нього право власності, не виконавши зустрічного обов'язку по переданню контрагенту іншого товару.
5. Різновидом договору міни є бартерний договір. Правове регулювання бартерних операцій у зовнішньоекономічній діяльності має деякі особливості, передбачені Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23.12.1998 р. Його видано з метою державного регулювання бартеру, протидії бартеризації економіки.
Визначення понять "бартер (товарний обмін)" і "товарообмінна (бартерна) операція" міститься як у названому законі, так і в Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств".
У Законі України "Про оподаткування прибутку підприємств" бартер (товарний обмін) визначено як господарську операцію, що передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) в будь-якій формі, відмінній від грошової, включаючи будь-які види заліку і погашення взаємної заборгованості, у результаті яких не передбачається зарахування коштів на рахунки продавця для компенсації вартості таких товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 1 Закону України від 23.12.1998 р., товарообмінна (бартерна) операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, яким часткова оплата експортних (імпортних) поставок передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі.
У Законі України від 23.12.1998 р. встановлено часові межі дії виконання бартерних операцій: граничний і строк між експортом товарів за бартерним договором і зустрічним імпортом — 90 календарних днів. Початок перебігу строку — дата митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, фактично експортованих за бартерним договором, а у разі експорту за бартерним договором робіт або послуг — дата підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. У разі експорту за бартерним договором високоліквідних товарів строки ввезення на митну територію України імпортних товарів не повинні перевищувати 60 календарних днів з дати оформлення експортної вантажної митної декларації.
У законі передбачено санкцію за порушення граничних строків ввезення товарів (виконання робіт, надання послуг), що імпортуються за бартерним договором,— пеня за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотки вартості неодержаних товарів (робіт, послуг), що імпортуються за бартерним договором.

33. Поняття, загальна характеристика та значення договору поставки.

Поставка – один з видів купівлі-продажу. За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Д-р є двостороннім, взаємним, консенсуальним, відплатним. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб. Основною специфічною ознакою є характер використання товару покупцем – товар купується для поадльшого його використання у ПД або в інших цілях, не повязаних з особистим використанням. Момент укладення д-ру не збігається з моментом його виконання – обовязкова ознака. Сторони д-ру – постачальник (продавець) – СПД – ЮО або ФО-СПД і покупець – здебільшого також СПД. Предметом є не вилучені з цивільного обороту рухомі речі, котрі призначені для подальшого використання у ПД, Асортимент – розпоідл товарів за певними групами, видами, моделями, розмірами тощо. Якість товару визначається як правило шляхом посилання на стандарти та технічні умови. Кількість товарів визначається у д-рі у відповідних одиницях виміру – вага, маса, штуки тощо або у грошовому вираженні. Комплектність (характеристика предмету) – сукупінсть складових частин виробу, які дозволяють використовувати його за призначенням. Строки поставки – загальний (строк дії самого д-ру) та окремі строки поставки певних партій товару (зазвичай оформлюються певних графіком). Ціна товару визначається за домовленістю сторін у д-ру. Зміст д-ру складають права та обовязки сторін. Майнова відповідальність сторін визначається чинним законодавством, що не перешкоджає самостійному врегулюванню її сторонами у д-рі. Форма д-ру не врегульована спеціальними нормами – необхідно дотримуватися загальних вимог

34. Поняття, загальна характеристика та особливості договору контрактації.

За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов’язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівельникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівельник зобов’язується прийняти цю продукцію та оплатити її за встановленими цінами відповідно до умов договору. До договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено договором або законом. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції. Д-р – двосторонній, оплатний, консенсуальний. Сторони – виробник та заготівельник СГП. Предметом є СГР, вирощена і вироблена у господарстві її виробника у сирому вигляді, або така, що пройшла первинну обробку. Умови укладення д-ру – кількість та асортимент СГП, якість, ціна, строки, порядок і умови доставки, вимоги до тари й упакування, порядок розрахунків, місце здачі-прийняття, взаємна майнова відповідальність за порушення д-ру та інші умови. Форма – письмова. Продукція має відповідати стандартам, правилам ветеринарного та санітарного нагляду. Сторони повязані взаємними правами та обовязками. Відповідальність сторін передбачається у формі неустойки або відшкодування збитків. Відповідальність будується на прицнипі вини, яка презюмується. Сторона, яка порушила зобовязання звільняється від відповідальності, якщо доведе, що порушення сталося внаслідок випадку або неперборної сили (стихійні лиха чи інші несприятливі умови виробництва СГП).

35. Постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов’язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов’язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.д-р – консенсуальний, двосторонній, оплатний, публічний. Особливості: 1) для укладення д-ру необхідна наявність у абонента відповідних технічних засобів, що є технічними передумовами укладення д-ру (власна мережа, прилади обліку споживаних ресурсів, споживаючі агрегати); постачальник зобовязаний мати технічне устаткування і засоби, необхідні для транспортування і подачі енергетичних та інших ресурсів абоненту; 2)д-р не породжує обовязку абонента прийняти ресурси – обумовлену кількість товару; постачальник зобовязаний постійно подавати товар у мережу таким чином, щоб у абонента була можливість одержувати їх у б-я час; 3) д-р породжує обовязки абонента: дотримуватися передбаченого д-м режиму використання ресурсів, забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. Види: д-р постачання електричної енергії, теплової енергії, газу, нафти, нафтопродуктів, води. Сторони: постачальник (СПД, ЮО) і споживач (ФО, ЮО). Предмет д-ру: енергетичні ресурси, інші ресурси. Енергія – електрична чи теплова енергія, що виробляється на обєктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу. Інші ресурси – б-я ресурси, що мають форму товару, передача і споживання яких абонентом можливі за допомогою спеціальної приєднаної мережі. Ціна д-ру формується з урахуванням тарифів, затверджених і регульованих уповноваженими ОДВ чи ОМС, розмір яких залежить від виду абонента. Строк д-ру – встановлюється за згодою сторін. Спеціальними нормами не визначається форма д-ру. Зміст д-ру – основними обовязками постачальника є безупинне, з дотриманням погодженого режиму, надання абоненту енергетичних та інших ресурсів, передбачених д-ром, у визначеній кількості і встановленої якості. У д-рі вказується орієнтована (гранична, максимальна) кількість енергетичних й інших ресурсів, що необхідні абоненту. Абонент не зобовязаний, а має право одержати визначену д-ром кількість ресурсів. Постачальник зобовязаний надати можливість абоненту одержувати ресурси з приєднаної мережі постачальника. Постачальник зобовязаний поставляти абонентам ресурси визначеної якості. Якість і кількість ресурсів, що поставляються в окремі проміжки часу, визначаються згодою сторін. Подача постачальником ресурсів споживачам повинна проводитися у безперервному режимі, якщо д-м постачання не передбачено такої перерви. Додаткові обовязки постачальника: надавати інфу про послуги, терміни обмежень і відключень, гарантувати безпечне користування послугами, повідомляти про зміни тарифів тощо). Споживач зобовязаний оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого д-ром режиму їх використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. На абонента покладається обовязок оплатити лише фактично прийнятий товар. Додаткові обовязки абонента: забезпечувати збереження приладів обліку, раціонально використовувати енергетичні та інші ресурси тощо). Відповідальність за порушення умов д-ру – застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено законом, або не випливає із суті відносин сторін. ЗУ = про електроенергетику=. Постачальник відповідає за перерву в подачі ресурсів, за їх невідпуск, за зниження якості ресурсів. Споживачі відповідають за несвоєчасну оплату поставленого товару у формі пені, розмір якої визначається угодою сторін.

36. Поняття та загальна характеристика договору довічного утримання. Рента.

Д-р реальний, односторонній, оплатний. За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов’язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі. Договором ренти може бути встановлений обов’язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку. Договір ренти укладається у письмовій формі. Договір ренти підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації. Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи. Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно. Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, — положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти. У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно. Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою одержувача ренти. У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов’язки платника ренти. Виплата ренти може бути забезпечена шляхом встановлення обов’язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов’язків за договором ренти. За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти проценти. Рента може виплачуватися у грошовій формі або шляхом передання речей, виконання робіт або надання послуг. Форма виплати ренти встановлюється договором ренти. Розмір ренти встановлюється договором. Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти. Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором. Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти. Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти. Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною. Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти. Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо: 1) платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік; 2) платник безстрокової ренти порушив свої зобов’язання щодо забезпечення виплати ренти; 3) платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором. Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти. Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату чи безоплатно. Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти. Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, одержувач ренти має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати відповідно припинення зобов’язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, платник ренти не звільняється від обов’язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.

Дата добавления: 2015-05-10