Стаття 1219. Права та обов'язки особи, які не входять до складу спадщини 1 страница

1. Не входять до складу спадщини права та обов'язки, що
нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема:
1) особисті немайнові права;
2) право на участь у товариствах та право членства в
об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх
установчими документами;
3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим
ушкодженням здоров'я;
4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати,
встановлені законом;
5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника,
передбачені статтею 608 цього Кодексу.

94. Спадкування за законом. Розподіл майна померлого між спадкоємцями.

Спадкування за законом відбувається у випадках, якщо: • спадкодавець не залишив заповіту; • заповіт визнано недійсним; • заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин; • спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв; • спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця; • спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування відповідно до закону. Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування. Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування. Черговість одержання права на спадкування може бути змінено після відкриття спадщини шляхом укладання нотаріально посвідченого договору заінтересованими спадкоємцями. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині. Фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

ЦК встановив п'ять черг спадкоємців. 1- діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки. 2- рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька і з боку матері. 3- рідні дядько та тітка спадкодавця. 4- особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше ніж 5 років до часу відкриття спадщини. 5- інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення; утриманці (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менше ніж 5 років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування) спадкодавця, які не були членами його сім'ї. У межах однієї черги спадкування розмір частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є однаковим. Усиновлені та їх нащадки щодо усиновителів та їх родичів прирівнюються у всьому комплексі прав та обов'язків до родичів за походженням. Усиновлений та його нащадки не спадкують за законом після смерті батьків усиновленого, інших його родичів за походженням по висхідній лінії. Батьки усиновленого та інші його родичі за походженням по висхідній лінії не спадкують за законом після смерті усиновленого та його нащадків. Якщо за рішенням суду про усиновлення збережено правовий зв'язок між усиновленим та його бабою, дідом, братом та сестрою за походженням, то у разі смерті його баби, діда за походженням усиновлений має право на спадкування за правом представлення, а у разі смерті його брата, сестри за походженням - має право на спадкування.

У разі смерті усиновленого його баба, дід, брат, сестра за походженням, з якими було збережено правовий зв'язок, спадкують на загальних підставах. Спадкування за правом представлення. В разі смерті спадкоємця за законом після прийняття спадщини, цю частину спадщини спадкують: внуки та правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини; прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини; двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини. При спадкуванні по прямій низхідній лінії право представлення діє без обмеження ступеня споріднення.

95. Спадкування за заповітом. Заповідальний відказ. Обов’язкова частк.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Вчинення заповіту через представника не допускається. За своєю юридичною природою заповіт є одностороннім правичоном, який дійсний за умови додержання встановленої законом форми та змісту. ЦК висуває такі вимоги до форми заповіту:? складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання;? має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, його підписує інша особа, що засвідчується у відповідному порядку із зазначенням причин, за яких текст заповіту не міг підписати заповідач власноруч;? має бути посвідчений нотаріусом або уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування - якщо у населеному пункті немає нотаріуса. До нотаріального посвідчення прирівнюється посвідчення заповіту: головним лікарем, його заступником з медичної частини або черговим лікарем цієї лікарні, госпіталю, іншого стаціонарного закладу охорони здоров'я, а також начальником шпиталю, директором або головним лікарем будинку для осіб похилого віку та інвалідів - осіб, які перебувають на лікуванні у лікарні, шпиталі, іншому стаціонарному закладі охорони здоров'я, а також осіб, які проживають у будинках для осіб похилого віку та інвалідів; капітаном судна - осіб, які перебувають під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України; начальником експедиції - осіб, які перебувають у пошуковій або іншій експедиції; командиром (начальником) військової частини, з'єднання, установи або закладу - військовослужбовців, а в пунктах дислокації військових частин, з'єднань, установ, військовонавчальних закладів, де немає нотаріуса чи органу, що вчиняє нотаріальні дії, а також робітників, службовців, членів їхніх сімей і членів сім'ї військовослужбовців; начальником місця позбавлення волі - осіб, які відбувають покарання у вигляді позбавлення волі; начальником слідчого ізолятора - осіб, які тримаються під вартою.

Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, який нотаріус на прохання особи записав з її слів власноруч чи за допомогою загальноприйнятих технічних засобів, то посвідчення заповіту має відбуватися при свідках. У такому самому порядку посвідчується заповіт, що прирівнюється до нотаріально посвідченого. При посвідченні заповіту при свідках вимагається присутність не менше двох, які мають повну цивільну дієздатність. Не можуть бути свідками: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. В текст заповіту заносяться відомості про особу свідків. ЦК України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому. Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини. Якщо заповідач розподілив між спадкоємцями у заповіті лише свої права, до спадкоємців, яких він призначив, переходить та частина його обов'язків, що є пропорційною до одержаних ними прав. Слід наголосити на тому, що чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини, оскільки з моменту складання заповіту до моменту відкриття спадщини її обсяг може змінитися.

Заповідач має право зробити у заповіті заповідальний відказ (ст.1237 ЦК). Заповідальний відказ (легат) - це покладення на спадкоємця обов'язку передати третім особам (відказонабувачам) у власність або за іншим речовим правом майнове право або річ, що входить або не входить до складу спадщини. Відказоодержувачами можуть бути особи, які входять, а також ті, які не входять до числа спадкоємців за законом. Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входить або не входить до складу спадщини.

На спадкоємця, до якого переходить житловий будинок, квартира або інше рухоме або нерухоме майно, заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право користування ними. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном зберігає чинність у разі наступної зміни їх власника. Право користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, одержане за заповідальним відказом, є таким, що не відчужується, не передається та не переходить до спадкоємців відказоодержувача. Право користування житловим будинком, квартирою або іншою будівлею, надане відказоодержувачеві, не є підставою для проживання у них членів його сім'ї, якщо у заповіті не зазначено інше.

Спадкоємець, на якого заповідачем покладено заповідальний відказ, зобов'язаний виконати його лише у межах реальної вартості майна, яке перейшло до нього, з вирахуванням частки боргів спадкодавця, що припадають на це майно. Відказоодержувач має право вимоги до спадкоємця з часу відкриття спадщини. Заповідальний відказ втрачає чинність у разі смерті відказоодержувача, що сталася до відкриття спадщини.

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК). Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), становить підгалузь спадкового права. Спадкування буває двох видів: спадкування за заповітом; спадкування за законом.
Існує категорія осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині. Це неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Вони спадкують незалежно від змісту заповіту половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Розмір обов'язкової частки в спадщині може бути зменшено судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, що мають істотне значення. До обов'язкової частки в спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені в заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.

В цілому право на обов'язкову частку в спадщині є певною соціальною гарантією для осіб, які не можуть забезпечувати самостійне існування.

96. Форма заповіту та порядок його укладення. Недійсність заповіту.

Заповіт - це особисте розпорядження фізичної особи на випадок її смерті. Головне в будь-якому заповіті - призначення спадкоємців. Підпризначення спадкоємця - це призначення заповідачем додаткового спадко­ємця на той випадок, коли основний спадкоємець, який вказаний у запові­ті, помре раніше заповідача, відмовиться від спадщини або не прийме її.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йо­му належать на момент час складання заповіту, а також ті права та обов'язки, які йому будуть належати у майбутньому.

Заповіт повинен бути складений у письмовій формі і нотаріально посвідчений. Особливість заповіту полягає в тому, що він містить в собі волю спадкодавця, яку він висловив ще за життя, але безпосереднє здій­снення цієї волі можливе лише за умови смерті спадкодавця.

Заповіт повинен відповідати загальним правилам щодо дійсності правочину, а саме: 1) заповідач повинен бути дієздатним на момент укладення заповіту; 2) зміст заповіту не повинен суперечити закону; 3) зміст заповіту повинен відображати дійсну волю заповідача; 4) заповіт повинен бути вчинений у визначеній законом формі; 5) умови заповіту повинні бути здійсненими.

До нотаріально посвідчених заповітів прирівнюються заповіти, по­свідчені певними посадовими особами (головними та черговими ліка­рями; директорами будинків для осіб похилого віку та інвалідів; капіта­нами суден; начальниками експедицій; командирами військових частин; начальниками виправно-трудових установ; слідчих ізоляторів). При по­свідченні заповіту посадовими особами обов'язкова участь двох свідків. Свідками не можуть бути спадкоємці, близькі родичі, особи, які не мо­жуть підписати і прочитати заповіт.

В заповіті заповідач може обумовити виникнення права на спадщину у спадкоємця наявністю певної умови, як пов'язаної, так і не пов'язаної без­посередньо з поведінкою спадкоємця (наприклад, проживання в сільській місцевості, набуття освіти, народження дитини тощо). Умова, визначена в заповіті, повинна існувати на час відкриття спадщини.

Обов'язкова частка у спадщині. Будь-який дієздатний громадянин може залишити за заповітом все своє майно або його частку (не виключаю­чи предметів домашньої обстановки та вжитку) одній чи кільком особам, які як належать, так і не належать до кола спадкоємців за законом, а також окремим організаціям чи державі, позбавити спадщини одного чи всіх спадкоємців, не зазначаючи підстави позбавлення спадщини. В цьому і по­лягає принцип свободи заповіту. Водночас свобода заповіту обмежується правилом щодо обов'язкової частки спадщини.

Обов'язкові спадкоємці - це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщшш.

До обов'язкових спадкоємців належать: неповнолітні або непраце­здатні діти померлого (у тому числі й усиновлені); непрацездатне по­дружжя; непрацездатні батьки (у тому числі й усиновителі).

Наведений законодавцем перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку спадщини, є вичерпним і розширеному тлумаченню не піддягає. Інші непрацездатні родичі померлого: брати, сестри, дід, баба, тітка, дядько, внуки, правнуки - не є обов'язковими спадкоємця­ми. Злиденність спадкоємця не є умовою отримання обов'язкової частки спадщини.

Розмір обов'язкової частки становить половину частки, яка б на­лежала особі за заповітом. Тобто право заповідача на вільне розпоря­дження своїм майном у даному випадку обмежується. До обов'язкової частки належить і домашнє майно, і предмети домашнього вжитку, і вклади в банківських установах. Обов'язкова частка спадщини не обтя­жується боргами спадкодавця.

Розмір обов'язкової частки може бути зменшено судом з урахуван­ням відносин між цими спадкоємцями і спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (наприклад, обов'язковий спадко­ємець претендує на частину однокімнатної приватизованої квартири, в якій за життя проживали спадкоємці за заповітом).

ЦК дає заповідачу право скласти так званий секретний за­повіт, тобто заповіт із змістом якого не має права ознайомитися навіть нотаріус. Особа, яка склала секретний заповіт, заклеює конверт і ста­вить свій підпис на ньому. Такий заповіт в присутності двох свідків кладуть в конверт і опечатують. Після відкриття спадщини нотаріус призначає день оголошення заповіту і повідомляє про це членів сім'ї і родичів спадкодавця. В призначений день нотаріус в присутності заін­тересованих осіб і свідків відкриває конверт і оголошує зміст заповіту. Про оголошення заповіту складається протокол, в якому записується зміст заповіту. Протокол підписують нотаріус і свідки. Оригінал прото­колу зберігається в нотаріальній конторі, а спадкоємцям видають нота­ріально посвідчені копії.

Спадкодавець також має право доручити одному чи кільком спад­коємцям виконати за рахунок спадкового майна певні дії на користь третьої особи, яка вказана в заповіті. Покладання виконання таких обов'язків на спадкоємця називається заповідальним відказом або лега­том. Відказоодержувачами можуть бути будь-які особи незалежно від того, чи належать вони до числа спадкоємців за законом.

Предметом заповідального відказу може бути передача відказооде-ржувачеві у власність або за іншим речовим правом речі, що входить або не входить до складу спадщини. Це може бути доручення спадко­ємцям передати певну річ чи певну грошову суму, простити борг.

Особливим видом заповідального відказу є надання прав довічного користування житловим будинком, квартирою або іншим рухомим або нерухомим майном, зобов'язання виконати роботи чи надати послуги третій особі (відказоодержувачу)

1. Заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

2. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

3. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.

4. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

97. Здійснення права на спадкування. Відмова від прийняття спадщини.

а момент відкриття спадщини виникає спадкове правовІдношення. Водночас відкриття спадщини і закликання до спадщини недостатньо, щоб той чи Інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Право на прийняття спадщини є суб'єктивним цивільним правом, зміст якого полягає в тому, що спадкоємцю надається альтернатива: прийняти спадщину або відмовитися від неї.

Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадкоємця вступи­ти у всі відносини спадкодавця, які становлять у сукупності спадщину. Така згода повинна бути виражена встановленим законом способом. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи з застереженням.

Спадщина вважається прийнятою, якщо протягом шести місяців, починаючи із часу відкриття спадщини:

- спадкоємець подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріаль­ну контору за місцем відкриття спадщини;

- спадкоємець, який постійно проживав із спадкодавцем, ні заявив про відмову від спадщини, тобто фактично вступив в управління чи во­лодіння спадковим майном.

Малолітні, неповнолітні, недієздатні особи, а також особи, чи циві­льна дієздатність обмежена, вважаються за загальним правилом, таки­ми, що прийняли спадщину. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для при­йняття спадщини.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування.

Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.

Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.(ст. 1273ЦК)

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну.

Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну.

Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця.

Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов’язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.(ст. 1275ЦК)

Якщо після спливу строку для прийняття спадщини і після розподілу її між спадкоємцями спадщину прийняли інші спадкоємці, вона підлягає перерозподілу між ними.

Такі спадкоємці мають право вимагати передання їм у натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації.

Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, перейшло як відумерле до територіальної громади і збереглося, спадкоємець має право вимагати його передання в натурі. У разі його продажу спадкоємець має право на грошову компенсацію.(ст. 1275ЦК)

Охорона спадкового майна здійснюється в інтересах спадкоємців, відказоодержувачів та кредиторів спадкодавця з метою збереження його до прийняття спадщини спадкоємцями.

Нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідні органи місцевого самоврядування з власної ініціативи або за заявою спадкоємців вживають заходів щодо охорони спадкового майна.

Охорона спадкового майна триває до закінчення строку, встановленого для прийняття спадщини.

Витрати на охорону спадкового майна відшкодовуються спадкоємцями відповідно до їхньої частки у спадщині.(ст. 1283ЦК)

Якщо спадкування здійснюється не лише за заповітом, а й за законом, виконавець заповіту, якого призначив спадкодавець, вживає заходів щодо охорони всієї спадщини.

Спадкоємці за законом мають право призначити іншу особу, яка вживатиме заходів щодо охорони частини спадщини, що спадкується за законом.(ст. 1284ЦК)

Якщо у складі спадщини є майно, яке потребує утримання, догляду, вчинення інших фактичних чи юридичних дій для підтримання його в належному стані, нотаріус, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, — відповідний орган місцевого самоврядування, у разі відсутності спадкоємців або виконавця заповіту укладають договір на управління спадщиною з іншою особою.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на вчинення будь-яких необхідних дій, спрямованих на збереження спадщини до з’явлення спадкоємців або до прийняття спадщини.

Особа, яка управляє спадщиною, має право на плату за виконання своїх повноважень. (ст. 1285ЦК)

Спадкова трансмісія — перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи, яка мала право на спадщину і не прийняла її у зв'язку зі смертю.

Згідно зі ст. 1276 ЦК України, якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія).

Отже, спадкова трансмісія можлива за наявності двох умов:

1. якщо спадщину відкрито (спадкодавець помер)

2. слідом за спадкодавцем помирає спадкоємець, не встигнувши у встановлений законом строк прийняти спадщину або відмовитися від неї.

98. Відповідальність спадкоємців по зобов’язаннях спадкодавця. Розподіл та перерозподіл спадщини.

Якщо спадкоємців кілька, виникає питання про частку кожного в спадщині, а в перспективі, — і про поділ спадкового майна.
Вирішення цього питання залежить від наявності та змісту заповіту. Якщо заповіту немає, то частки кожного спадкоємця у спадщині припускаються рівними. Відступ від цього принципу можливий за домовленістю спадкоємців між собою: вони можуть домовитися, що хтось отримує більшу, а хтось — меншу частку спадщини. Але такий договір між спадкоємцями можливий лише після прийняття ними спадщини і виникнення права спільної власності на спадкове майно. Проте, якщо спадкодавець у заповіті роз поділив спадщину між спадкоємцями у нерівних частках, то кожен має право саме на ту частку, яку вказав спадкодавець.
Спадкоємці, які прийняли спадщину і одержали свідоцтва про право на спадкування, можуть провести поділ спадкового майна в натурі, тобто визначити реальні частки в праві спільної власності, яке виникло у них.
При досягненні домовленості щодо поділу майна він провадиться в спрощеному порядку: кожен зі спадкоємців одержує в натурі майно, відповідно до договору між ними. Якщо в складі спадщини є майно, одержати яке чи розпорядитися яким спадкоємці можуть лише за наявності свідоцтва про право на спадщину (жилий будинок, грошовий внесок тощо), то роз поділ провадиться шляхом звернення до нотаріуса із заявою про досягнення угоди між спадкоємцями щодо поділу спадщини і прохання вчинення відповідних нотаріальних дій.
Якщо згоди про поділ спадщини досягти не вдалося, поділ її провадиться в судовому порядку відповідно до часток, які належать кожному зі спадкоємців за законом або за заповітом.
Оскільки спадщина належить спадкоємцям, які прийняли її, на праві спільної власності, то при її поділі застосовуються правила глави 26 ЦК, які регулюють відносини спільної часткової власності.
За наявності зачатої, але ще не народженої дитини (постуму) спадкоємці мають право провести роз поділ спадщини з обов'язковим виділом спадкової частки, що припадає постуму. Інтереси останнього в цьому випадку захищає представник органу опіки і піклування, який має бути запрошений до участі в роз поділі.
Права окремих категорій спадкоємців, котрі або перебували у близьких відносинах зі спадкодавцем, або були пов'язані зі спадкодавцем відносинами власності, при роз поділі спадкового майна спеціально застерігаються.
Зокрема, ч. 1 ст. 1279 ЦК встановлює переваги у виділі спадкового майна в натурі для осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю.
Проте одного факту такого проживання для отримання переваг при ниділі частки зі спадкового майна недостатньо. Необхідно, щоб вказані особи проживали саме як одна сім'я (вели спільне господарство, мали спільні витрати тощо). Таке проживання спадкоємців зі спадкодавцем однією сім'єю має тривати не менше 1 року до часу відкриття спадщини. Якщо вказані умови наявні, то такі спадкоємці мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм у натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку. Проте переваги стосуються не усього спадкового майна, а обмежені розміром частки в спадщині, яка належить цьому спадкоємцю.
Положення ч. 2 ст. 1279 ЦК спрямовані на захист прав спадкоємців, які разом зі спадкодавцем були співвласниками майна. Такі спадкоємці мають переважне право перед іншими спадкоємцями на виділ їм в натурі цього майна у межах їхньої частки у спадщині, якщо це не порушує інтересів інших спадкоємців, що мають істотне значення. Наприклад, у виділі частки у праві власності на квартиру в натурі може бути відмовлено, якщо внаслідок такого поділу інший спадкоємець фактично втрачає можливість користування своєю частиною квартири (утворюється прохідна кімната тощо).
У випадку, коли один спадкоємець проживає зі спадкодавцем однією сім'єю не менше 1 року до часу відкриття спадщини, а інший спадкоємець був співвласником разом зі спадкодавцем, слід виходити з того, що ч. 1 ст. 1279 ЦК стосується виділу в натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, а ч. 2 цієї ж етапі — виділу в натурі майна, яке було спільною власністю спадкоємця і спадкодавця.
Якщо один зі спадкоємців є одночасно і членом сім'ї, і співвласником спадкодавця, то він має переваги перед іншими спадкоємцями і при виділі в натурі предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку, і при виділі частки майна, яке було в спільній власності цього спадкоємця та спадкодавця.
Виділ спадкового майна в натурі можливий за згодою сторін. Якщо такої домовленості не досягнуто, то спір вирішується судом.
Коли вже було визначене коло спадкоємців після закінчення строку для прийняття спадщини або було видане свідоцтво про право на спадщину, в якому майно поділено між спадкоємцями, і з'являються інші спадкоємці, спадщина перероз поділяється між ними. Якщо спадкове майно в натурі не збереглося (наприклад, майно вже реалізоване), то нові спадкоємці можуть вимагати сплати відповідної грошової компенсації.
Якщо майно, на яке претендує спадкоємець, що пропустив строк для прийняття спадщини, було визнане відумерлим і перейшло у власність територіальної громади, спадкоємець має право витребувати його в натурі. Якщо це майно вже продане, спадкоємець може вимагати грошову компенсацію. При цьому виникає питання: як визначається розмір суми, що підлягає компенсації?
На перший погляд, має бути повернена сума, виручена від продажу. Однак ч. 2 ст. 1280 ЦК передбачає не "суму, отриману від продажу", а "грошову компенсацію". Отже, виходити треба не з того, скільки орган місцевого самоврядування отримав від реалізації майна, а з реальної оцінки проданого майна, котра може бути встановлена за допомогою спеціальної (товарознавчої або іншої) експертизи.

Дата добавления: 2015-05-10