Міжнародні зв’язки Київської Русі за часів Володимира і Ярослава

Початок, основні етапи та наслідки захоплення Литвою територій давньоруських удільних князівств. Роль і місце в Литовській державі українських земель.

На початку ХІІІ ст. Утворилася литовська держава – Велике князівство Лиовське, яке починає активно розширювати свої володіння, в тому числі за рахунок руських земель. Етапи приєднання руських земель до ВКЛ: 1) перший великий князь Міндовг (1230 – 1263 рр.) поширив свою владу на землі Західної Русі (Білорусь); 2) Гедимін (1316 – 1341рр.) почав наступ на південно-руські(українські) землі, проте зіткнувся з територіальними претензіями Польщі; 3) у битві на річці Сині Води (1362р.) Ольгерд Гедимінович завдав поразки Золотій Орді і приєднав Чернігивщину, Київщину, Переяславщину, Поділля; внаслідок боротьби з Польщею відвоював Берестейський, Володимирський і Луцький уділи; 4) Вітовт (1392 – 1420 рр.) заволодів Чорноморським узбережжям.

Особливості статусу українських земель у складі ВКЛ: 1) приєднання відбувалося переважно мирним шляхом через ба­жання князівств позбутися монгольського ярма;2) система управління залишилася незмінною: руські князі спла­чували щорічну данину та надавали збройну допомогу;3) руська мова стала державною;4) православна церква зберігала панівне становище; 5) збереглося руське законодавство («Руська правда»); 6) литовці поєднувалися династичними шлюбами з українцями; 7) панувала українська культура.

Оцінки перебування українських земель-у складі ВКЛ: 1)В. Антонович: ВКЛ було продовженням і розвитком князівського періоду; 2) Д. Дорошенко: спочатку ВКЛ було фактично литовсько-руською державою, але після підписання Кревської унії, коли відбувся поворот Литви до Польщі, знищується незалежність України-Русі;3) М. Грушевський, І. Крип'якевич: Литва була загарбником, який позбавив Україну незалежності;4)Сучасна оцінка (Я. Малик, В. Чуприна): українські землі мали обмежене самоврядування (господарські відносини, суд, релігія), яке не поширювалося на державне управління; князь був єдиним розпорядником земель та війська, тому ВКЛ не було українською державою.

Дипломатичні традиції на українських землях сягають глибини віків і пов’язані зі становленням та розвитком Київської Русі. Як свідчать історичні джерела, значення Київської Русі у світовій історії було велике. Вона відіграла значну роль у формуванні політичної мапи середньовікової Європи.

Київська Русь належала, поряд з імперією Карла Великого, до найзначніших та історично найпродуктивніших державних утворень раннього європейського середньовіччя, була першорядним за значенням центром цивілізації в східній частині континенту. Визначившись у ХІ-ХІІ ст. як європейська держава, вона розвивала різнобічні зв’язки не тільки з Візантією та південними слов’янами, а й з країнами Зх.ї Європи. Як констатують дослідники, в тому числі й західні, Русь, розташована на найважливіших торговельних шляхах того часу, включала низку нових вузлових торговельно-економічних центрів, які виникли після занепаду тих, що склалися в пізній античності. В новій системі торговельних шляхів важливе місце належало Балтійському й Чорному морям, а також шляхові «з варяг у греки», шляху, що проходив по руських землях. Із сухопутних торговельних шляхів один із найважливіших ішов тоді від Києва на Захід, через Краків і Прагу в південну Німеччину, до міста Регенбурга, важливого в ті часи торгового центру на Дунаї. Неабияке значення мала на той час і Волга, якою пролягав торговельний шлях до Центральної Азії. Таким чином, Русь, перебуваючи на перехресті важливих торговельних шляхів, була пов’язана «з усіма сторонами світу».

Значний вплив на Київську Русь мало сусідство з Візантією, яка намагалась залучити могутню Київську Русь до своєї політичної системи і тим самим, по-перше, послабити небезпеку, що загрожувала Імперії з її боку, а по-друге, - використати русів у власних інтересах. З іншого боку, візантійські політики розглядали хрещення Київської Русі як опосередковане визнання васальної залежності від Імперії, але така політика Візантії по відношенню до Київської Русі не досягла успіху. Київські князі зуміли зберегти свободу і, більш того, Ярослав Мудрий в 1043 р. здійснює морський похід на столицю Імперії, а в 1051 р. розриває і церковні зв’язки з константинопольським патріархом, обравши на соборі руських єпископів руського митрополита Іларіона.

Після хрещення міжнародні зв’язки Київської Русі значно розширилися і зміцніли. Київ встановив відносини з багатьма країнами Середньої Європи як рівний і повноправний член християнського товариства. Русь наприкінці ХІІ ст. не мала жодного грізного ворога, який становив би для неї серйозну воєнно-політичну загрозу чи небезпеку. Як зазначається в одному з літописів Володимир Святославович «жив з князями окольними в мирі - з Болеславом польським і з Стефаном Угорським, і з Андріхом (Ідальріхом) чеським, і були між ними мир та любов».

Міжнародні відносини Київської держави знаходили своє відображення в договорах, що укладались київськими князями з сусідніми державами. Збереглось три договори з греками князів Олега (911 р.), Ігоря (945 р.), та Святослава (971 р.), але в джерелах згадується і про інші договори з Візантією та волзькими болгарами.

Окремо слід зазначити про такий компонент тогочасної дипломатії як міждинастичні шлюби. Так, хоча наші предки знали політику сили, політику меча, вони намагалися досягати миру, укладати угоди, домагатися порозуміння з іншими народами, - зокрема будувати свою «міжнародну політику» і на таких засадах як шлюбна.

Політичні відносини скріплювались шлюбними союзами. Вважається, що першим руським князем, який поріднився з правителями інших держав, був великий київський князь Володимир Святославович. Однак, за твердженням деяких дослідників, дружина київського князя Ігоря, княгиня Ольга, була болгарською царівною. Але найбільших успіхів на цьому терені досягнув Ярослав Мудрий, якого називали «тестем Європи».

Все це свідчить про те, що Русь у своєму політичному житті значною мірою була пов’язана із Зх.ю Європою. В усякому разі ці династичні зв’язки, разом з участю Київської Русі в європейських дипломатичних комбінаціях, коаліціях і війнах свідчать, що на той період вона входила в європейську державно-політичну систему і усвідомлювала себе частиною цієї системи. Київська Русь жила напруженим міжнародним життям, а її зовн. політика ХІ-ХІІ ст. - це передусім, «рух великої європейської держави

на Захід».

Дата добавления: 2015-05-08