Суспільно-політична та національна проблематика в програмах українських та загальноросійських політичних партій на зламі ХІХ-ХХ

Після Лютневої революції розгорнулася легальна політична діяльність українських національних партій. Наймасовішою з них була Українська партія соціалістів - революціонерів (УПСР), членів якої називали українськими есерами. Визначним лідером цієї партії був М. Грушевський. Есери виступали за глибокі аграрні перетворення в інтересах селянства, ліквідацію поміщицького землеволодіння. В галузі національно - державних відносин обстоювали автономію України у складі Російської держави.

Другою за чисельністю і впливом політичною партією була Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП), яку ще називали партією українських есдеків (В.Винниченко, І.Мазепа, С. Петлюра, М. Порш та ін). УСДРП виступала за демократичний розвиток України з соціалістичною перспективою, за її автономність у складі федеративної Росії.

Частина українського суспільства ліберально-демократичної спрямованості обєдналася в Українську партію соціалістів-федералістів (УПСФ).

Заможні верстви (українські поміщики, багатоземельне селянство тощо) схилялися до консервативної політичної течії, яку представляла Українська демократично-хліборобська партія (УДХП) (брати Сергій і Володимир Шемети і В. Липинський). УДХП спиралася на традиційні цінності українського суспільства – приватну власність і хуторянське селянське господарство. Не обмежувалися автономією України і були схильні визнати необхідність її незалежності.

Загострення в Росії наприкінці XIX — на початку XX ст. класових суперечностей, вихід на політичну арену пролетаріату, піднесення селянської боротьби, активізація ліберального руху — все це сприяло консолідації суспільних сил та їх розмежуванню. На цій основі порівняно швидко формувалися політичні партії, які відображали інтереси й ідеологію певних суспільних класів і соціальних верств. Першою оформилася партія пролетаріату — Російська соціал-демократична робітнича партія РСДРП. Програма: Перша частина програми (програма мінімум) передбачала розв'язання завдань буржуазно-демократичної революції: повалення самодержавства і встановлення демократичної республіки; загальне виборче право і демократичні свободи; широке місцеве самоврядування, право націй на самовизначення і їх рівноправність; повернення селянам відрізків; скасування викупних платежів; восьмигодинний робочий день; скасування штрафів і надурочних робіт. Друга частина (програма максимум) орієнтувала на перемогу пролетарської революції, встановлення диктатури пролетаріату, перехід до соціалізму.

Есери.Наприкінці 1901 — на початку 1902 рр. у Росії внаслідок об'єднання різних народницьких гуртків і груп створилася партія соціалістів-революціонерів (есерів)(. Чернов, Н. Авксентьев, Г. Гершуні, К. Брешко-Брешковська та ін)Есери ставили за мету повалення царського самодержавства, встановлення республіки, демократизації суспільного й державного ладу, соціалізації землі.

КОНСТИТУЦІЙНО-ДЕМОКРАТИЧНА ПАРТІЯ (кадети) — рос. ліволіберальна партія політична, найбільш авторитетна і впливова в Росії на поч. 20 ст. Заснована лівим крилом рос. ліберального руху, яке складали члени орг-цій «Союз визволення» та «Союз земців-конституціоналістів». Вона орієнтувалася на зх. зразки парламентаризму, була спрямована на радикальне реформування громад.-політ. ладу в Російській імперії, створення демократ. правової директиви, впровадження принципу поділу законодавчої, виконавчої та суд. влади. Передбачалося перетворення Рос. імперії на конституційну монархію з двопалатним парламентом, обраним за демократ. виборчою системою. Декларувалися заг. демократ. свободи, 8-годинний робочий день, свобода профспілок. В аграрному питанні — розподіл серед селян удільних, монастирських, кабінетських земель, а також частини примусово відчужених поміщицьких земель за «справедливою (неринковою) ціною». В нац. питанні кадети виступали прихильниками єдиної Росії, противниками федералізму, обмежували нац. права нерос. народів національно-культ. самовизначенням. Як виняток, визнавали за Польщею та Фінляндією право на автономію «в межах імперії». Прагнули до створення осередків партії серед різних верств населення.

Октябристи — політична партія в Росії, що представляла праве крило російського лібералізму. Становлення партії відбулося протягом листопада-грудня 1905. Її засновниками і лідерами були О. Гучков, Д. Шипов, П. Гейден, М. Родзянко, М. Стахович, М. Хом'яков та ін. діячі, які представляли вищі прошарки інтелігенції та чиновництва, поміщиків, торгово-промислові кола. Октябристи виступали за конституційну монархію з двопалатним представницьким органом, обраним на основі всезагального виборчого права, за надання політичних прав та свобод в рамках Маніфесту 17 жовтня 1905.

Союз Російського Народу, масова патріотична організація. Виникла в жовтні 1905.у Петербурзі для боротьби з революційним рухом, іудейським і ліберально-масонським підпіллям. Засновник Союзу - лікар А.І. Дубровін (голова Головної Ради). Союз об'єднав - городян, поміщиків, інтелігенцію.Верховною метою Союзу був розвиток національного російської самосвідомості і міцне об'єднання російських людей усіх станів і станів для спільної роботи на благо Вітчизни - Росії єдиною і неподільною. У програмі Союзу проголошувалося, що благо Батьківщини - в непорушному збереженні Православ'я, російського необмеженого самодержавства і Народності.

73Політизація українського нац.руху Наддніпрянської України XIX-XXст.Студентський рух.Братсчтво тарасівців.

Першою політичною організацією Наддніпрянщини на цьому етапі стало Братство тарасівців, засноване 1891 р, українськими студентами Михайлом Міхновським, Іваном Липою, Борисом Грінченком. Організація мала прибічників у різних містах України, що надало її діяльності загальноукраїнського характеру. Тарасівці ставили за мету реалізацію основних ідей Т. Шевченка, досягнення повної незалежності Української держави. Братство тарасівців проіснувало до 1898 р. У 1897 р. в Києві на нелегальному з'їзді представників усіх громад України було створено Загальну українську безпартійну організацію на чолі з Володимиром Антоновичем та Олександром Кониським, яка 1904 р. перетворилася в Українську демократичну партію. 1897 р. у Харкові заходами Дмитра Антоновича (сина Володимира), Лева Мацієвича та Михайла Русова виникла студентська група, на основі якої 1900 р. була створена Революційна українська партія (РУП). Члени РУПу продовжили політичну лінію Братства тарасівців.

Дата добавления: 2015-05-08