Визначити суть соціально-економічних і політичних процесів в Україні у 1945 – 1953 рр

Одним з важливих завдань у повоєнний період (1945 – 1953 рр.) в Україні стала відбудова народного господарства. Розпочалася вона відразу після визволення від фашистських окупантів і її особливістю стала опора на внутрішні ресурси та допомога СРСР.

Основу відбудовчої стратегії становили пріоритетний розвиток важкої промисловості і нещадна експлуатація сільського господарства (довоєнна модель розвитку н/г.). Основні напрямки відбудовчої діяльності в Україні визначив ухвал. у серпні 1946 р. ІУ п’ятирічний план (1946-1950 рр.): першочергова відбудова і розвиток важкої промисловості та залізничного транспорту (металургійних заводів, вугільної промисловості, Дніпрогесу, будівництво газопроводу Дашава-Київ).

Відбудоване народне господарство України було за короткий термін (ціною величезного напруження фізичних і духовних сил усього народу). Через три місяці після звільнення шахти Донбасу давали уже 18 % довоєнного видобутку. Восени 1945 р. ХТЗ випустив 1-ий післявоєнний трактор; машинобудівна промисловість України досягла 44 % довоєнного рівня. Загалом у 1946 р. підприємства великої промисловості виробляли 34 % довоєнної продукції. До кінця 1950 р. відбудову важкої промисловості було практично завершено і за обсягом валової продукції промисловості за офіційними даними було перевищено рівень 1940 р. на 15 % (на Заході процес відбудови йшов значно швидше – у Англії довоєнного обсягу промислового виробництва було досягнуто 1947 р., у 1951 р. його перевищено на 31 %, у Франції – 1948, а у Італії – 1950 р.).

Стратегічним завданням відбудови сільського господарства стало відновлення колгоспів (основний постачальник продовольства державі). На кінець 1945 р. в Україні було відновлено 93 % колгоспів. Відбудова сільського господарства дозволила уже в 1947 р. скасувати карткову систему. Оздоровлюючий ефект на повоєнну радянську економіку справила й грошова реформа 1947 р.(селяни програли від неї, здійснюючи обмін грошей у розрахунку 1:10).

Однакнайстрашнішим лихом, яке випало на долю населення України у перші післявоєнні роки, став голод 1946-1947 рр. Він мав штучний характер: через руйнування с/г війною та посуху 1946 р. валовий збір зерна не досяг навіть рівня 1921 р. А зерно, яке було в Україні, вивозилось у Південно-Східну Європу – 1,7 млн. тонн (значну частину безкоштовно). Внаслідок цього Україна втратила близько 1 млн. чол. Голод охопив не лише село, а й промислові міста Сходу і Півдня (державні поставки змушені були виконувати навіть підсобні господарства заводів).

Суспільно-політичне життя повоєнного десятиріччя характеризується посиленням репресій і терору, з допомогою яких влада намагалася боротися з викликаними Перемогою у Другій світовій війні ліберальними тенденціями та прозахідними настроями (суспільство очікувало від влади значних поступок: припинення масового терору, ліквідації колгоспної системи, пом’якшення цензури). Одразу ж після звільнення території від фашистів в Україні відбулися масові суди і покарання німецьких військовополонених, які виконували адміністративні функції під час окупації та місцевих мешканців-колабораціоністів. Всього було засуджено 300 тис. чол. У пресі та на загальних зборах у наукових і культурних організаціях розпочалася “критика” й “самокритика” українськоїінтелігенції (звинувачувалась в українському націоналізмові – ідеалізація національного минулого, відхиленні від марксизму, захопленні Заходом). Протягом 1946-1947 рр. було арештовано близько 10 тис. науковців, літераторів, діячів культури. Нова хвиля ідеологічних атак на українську інтелігенцію розпочалась у 1951 р. (після Днів української культури у Москві – 15-25 червня 1951р. → були розкритиковані О.Корнійчук і В.Василевська за лібрето до опери “Богдан Хмельницький”, В.Сосюра за вірш “Любіть Україну”).

Зворотною стороною боротьби з західним космополітизмом і “буржуазним націоналізмом” став розквіт у повоєнні роки офіційного російського шовінізму (російські, а не західні вчені винайшли радіо, електрику, трансформатор, літак, парашут). Іншим негативним явищем була “лисенківщина”: уродженець України, агробіолог Т.Лисенко пообіцяв створити за короткий час надлишки сільськогосподарської продукції з допомогою власної методики виведення нових рослин і тваринних порід (у результаті було розгромлено багато наукових шкіл). В Україні були позбавлені роботи київські і харківські генетики М.Гришко, С.Гершензон, І.Поляков. Було заборонено і генетику. Переслідування радянської інтелігенції мало також антисемітський характер.

Ці кампанії сприяли консервації радянського політичного режиму і стабілізації командно-адміністративної системи. Морально-політична ситуація на Україні після війни визначалася, як і по всій країні, дальшим посиленням культу особи Сталіна.

У Західній Україні продовжувалась політика радянізації. Процес відбудови н/г і суспільного життя тут проходив значно складніше, ніж на сході республіки.

Союзні і республіканські органи прийняли низку постанов про розвиток народного господарства західних областей, перетворення Львова на індустріальний центр. Швидкими темпами розвивалися нафтова, газова, вугільна промисловість. У 1948 р. завершилося будівництво найбільшого на той час у СРСР і в Європі магістрального газопроводу Дашава-Київ. У 1950 р. було відкрито найбільше в Прикарпатті Долинське нафтове родовище. Інтенсивно розвивалися нові галузі: машинобудування, приладобування, металообробка, лісохімічне виробництво (до 1951 р. промислове виробництво в Західній Україні зросло на 230 % і складало 10 % промислового виробництва республіки). Кваліфіковані робітники й інженерні кадри приїжджали з Росії і Східної України, що вело до часткової русифікації західноукраїнських міст.

Масова колективізація розгорнулася у Західній Україні аж наприкінці 1948 р. і завершилася в основному у 1950-1951 рр. Зволікання з масовою колективізацією було викликане опором місцевого населення. Найповільніше колективізація відбувалася у Львівській, Станіславській та Тернопільській областях.

Населення Західної України у цілому вороже ставилося до сталінського режиму і вело боротьбу проти нього. Її очолювали Українська повстанська армія тагреко-католицька церква. У др. половині 1945 р. УПА переформувала свої великі підрозділи (400-500 чол.) у дрібніші й дислокувала їх у лісових масивах. У сільській місцевості було розбудовано широку мережу підпільних боївок (10-15 чол.) Радянські війська могли контролювати лише міста, залізниці та важливі стратегічні центри. За офіційними даними у 1944-1945 рр. повстанці та члени націоналістичного підпілля здійснили 14,5 тис. диверсійних і терористичних актів, у результаті яких загинуло не менше 30 тис. чол. (з них майже 4 тис. представників органів влади). Повстанський рух користувався широкою підтримкою місцевого населення.

У 1946 р. повстанці зазнали значних втрат (до 40 %) і у червні вирішили перейти у підпілля (1946-1949). Підірвало сили повстанського руху завершення у Західній Україні на поч. 1950-х років масової колективізації. 5 березня 1950 р. у сутичці з частинами НКВС загинув головнокомандувач УПА Р.Шухевич. Збройне підпілля продовжувало організовану боротьбу до травня 1954 р.

На зміцнення радянської влади у західноукраїнських землях була спрямована ліквідація греко-католицької церкви. Під впливом НКВС церковні діячі на Львівському соборі 8-10 березня 1946 р. ухвалили рішення про скасування Брестської унії 1596 р. і возз’єднання УГКЦ з РПЦ. Влада закривала греко-католицькі храми і репресовувала священників.

Отже, народне господарство України було відбудоване у короткий термін (західноукраїнські землі за декілька років повторили всі соціалістичні реформи Східної України). Суспільно-політичний розвиток України 1945 – 1953 рр. характеризувався посиленням тоталітарного режиму. У Західній Україні протягом десятиріччя продовжувалася громадянська війна.

Дата добавления: 2015-05-08