Перша медична допомога при пораненнях, переломах. 2 страница

Розділ плану, в якому визначаються види забезпечення евакуації, розробляється відповідними службами. До цього розділу включаються: основні завдання служби; перелік сил і засобів, які залучаються для виконання евакуаційних заходів; терміни виконання завдань.

План евакуації розробляється евакуаційною комісією ДСА України, затверджується Головою ДСА України, погоджується з керівником відповідного органу виконавчої влади, який приймає і розміщує евакуйоване населення, та підписується головою евакуаційної комісії.

48. Медичне забезпечення евакуації населення за умов надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Лікувально – евакуаційне забезпечення (ЛЕЗ) в системі Державної служби медицини катастроф – це система заходів з надання медичної допомоги постраждалим, їх евакуації та лікування. Воно є вирішальним заходом при ліквідації медико-санітарних наслідків надзвичайних ситуацій та важливою складовою частиною медичного забезпечення населення за умов надзвичайних ситуацій. Основною метою ЛЕЗ є організація і проведення своєчасних і послідовних заходів щодо надання медичної допомоги постраждалим на етапах медичної евакуації з транспортуванням їх з осередку катастрофи у лікувальні заклади в залежності від характеру ураження, збереження їх життя та найшвидше відновлення працездатності. Основу лікувально-евак. заходів складає системаетапного лікування постраждалих з евакуацією їх за призначенням.

49. Етапи медичної евакуації, їх характеристика.

Етап медичної евакуації – це сили і засоби державної служби медицини катастроф, що розгорнуті на шляхах медичної евакуації для прийому, медичного сортування, надання медичної допомоги, лікування і підготовки до подальшої евакуації постраждалих.

Перший етап медичної евакуації (догоспітальний) призначений для надання першої медичної допомоги, долікарської медичної допомоги і першої лікарської допомоги та підготовки постраждалих, при потребі, для подальшої евакуації.

Другий етап медичної евакуації (госпітальний) призначений для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги.

50. Вид та обсяги медичної допомоги постраждалим при здійсненні лікувально-евакуаційних заходів. Надання першої медичної допомоги.

Вид медичної допомоги - це перелік лікувально-профілактичних заходів, що надається при ураженнях і захворюваннях людей шляхом само- та взаємодопомоги або медичними працівниками в осередку ураження і на етапах медичної евакуації. Вид медичної допомоги визначається місцем надання, підготовкою осіб, що її надають, наявністю відповідного оснащення.

У системі лікувального забезпечення за умов НС визначено 5 видів медичної допомоги: перша медична допомога, долікарська медична допомога, перша лікарська допомога, кваліфікована медична допомога та спеціалізована медична допомога.

Перша медична допомога надається у вигляді само-та взаємодопомоги чи особовим складом аварійно - рятувальних формувань та медичним персоналом формувань Державної служби медицини катастроф у осередку НС або поблизу нього.

51. Долікарська (фельдшерська) допомога, призначення, обсяг заходів.

Долікарська медична допомога – надається середнім медичним персоналом лікувально – профілактичних закладів, що розташовані в осередку НС чи поблизу нього на місці отримання уражень.

52. Перша лікарська допомога, призначення, обсяг заходів.

Перша лікарська допомога -це комплекс лікувально-профілактичних заходів, що виконується лікарями загального профілю на першому етапі медичної евакуації з метою ліквідації загрожуючих життю наслідків ураження та профілактики можливих ускладнень і підготовки постраждалих до подальшої евакуації (при потребі).

Перша лікарська допомога надається лікарями медико-санітарних частин об'єктів, де виникла аварія чи катастрофа, лікувально-профілактичних закладів, що розташовані у зоні НС, лікарями бригад швидкої медичної допомоги та медичних бригад постійної готовності першої черги, що прибули в осередок надзвичайної ситуації, безпосередньо у вогнищі катастрофи або поблизу нього, при евакуації постраждалих - на шляхах евакуації, а також в лікувальних закладах першого етапу медичної евакуації. Якщо перша лікарська допомога не була надана раніше, то вона може надаватись і на другому етапі медичної евакуації.

Заходи першої лікарської допомоги поділяються на 2 групи:

1. Невідкладні заходи, відмова від виконання яких загрожує життю постраждалих та хворих;

2. Заходи виконання яких може бути відкладене (вимушено)

Повний обсяг першої лікарської допомоги складається з невідкладних заходів, та заходів, що можуть бути відкладені

Заходи першої групи включають:

- усунення асфіксії (відсмоктування слизу, блювотних мас та крові з верхніх дихальних шляхів, введення повітроводу, фіксації язика, відсічення чи підшивання звисаючих лоскутів м’якого піднебіння та бокових відділів глотки, трахеостомію (при необхідності), штучну вентиляцію легенів з використанням дихальної апаратури, накладання оклюзивної пов’язки при відкритому пневмотораксі, пункцію плевральної порожнини чи торакоцентез.при напруженому пневмотораксі);

- кінцеву зупинку зовнішньої кровотечі (тампонада рани, прошивання судин в рані, накладання затискувача на судину, контроль за правильністю та доцільністю накладання джгута);

- проведення протишокових заходів (переливання крові та кровозамінників при значній втраті крові, проведення новокаїнових блокад і введення знеболюючих засобів, ін’єкції серцево-судинних засобів при тяжкому шоці);

- катетиризацію або пункцію сечового міхура;

- транспортну іммобілізацію (або її поліпшення) при переломах кісток та поширених пошкодженнях м’яких тканин;

- відсікання кінцівки, що тримається на лоскуті м’яких тканин (“транспортна ампутація”);

- введення антидотів, антибіотиків, протисудомних, бронхорозширюючих, протиблювотних, серцево-судинних препаратів;

- зондове промивання шлунку;

- проведення екстренної неспецифічної профілактики при інфекційних захворюваннях та введення сироваток при загрозі виникнення бактеріологічних уражень.

Заходи першої лікарської допомоги, які можуть бути відкладені, включають:

- усунення недоліків надання першої медичної допомоги (виправлення пов’язок, покращення транспортної іммобілізації);

- заміну пов’язок при забрудненні рани радіоактивними та хімічними речовинами;

- новокаїнові блокади при пошкодженнях легкої та середньої тяжкості;

- ін’єкції антибіотиків, профілактика правця при відкритих травмах та опіках;

- дегазацію рани при забрудненні її хімічними речовинами;

- призначення симптоматичних засобів при станах, що не виключають безпосередньої загрози для життя постраждалих.

53. Кваліфікована медична допомога, призначення, обсяг заходів.

Кваліфікована медична допомога - це комплекс хірургічних і терапевтичних заходів, які виконуються лікарями відповідного профілю у лікувальних закладах і направленні на ліквідацію наслідків уражень, в першу чергу, тих, що загрожують життю постраждалих, на попередження виникнення ускладнень та лікування до кінцевих наслідків. Термін надання кваліфікованої медичної допомоги не повинен перевищувати 8-12 год. Кваліфікована медична допомога надається лікарями хірургами і терапевтами і тому розрізняють кваліфіковану хірургічну допомогу і кваліфіковану терапевтичну допомогу. Заходи кваліфікованої хірургічної допомоги діляться на дві групи: 1 група - невідкладні заходи кваліфікованої хірургічної допомоги; 2 група - заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, які можуть бути відкладені.

Заходи кваліфікованої хірургічної допомоги, які можуть бути відкладені діляться на дві підгрупи.

Підгрупа А - заходи, відкладання виконання яких, як правило,, призводить до виникнення тяжких ускладнень: ампутація при відривах та ішемічному некрозі кінцівок; накладання надлобкового нориці при пошкодженнях уретри.

Підгрупа Б. - заходи, відкладання виконання яких не виключає виникнення ускладнень: первинна хірургічна обробка ран (за виключенням тих, які включені до попередньої підгрупи); первинна хірургічна обробка опіків;

обсяг заходів кваліфікованої терапевтичної допомоги скорочується до виконання тільки невідкладних заходів. Скорочення обсягу здійснюється тільки за рахунок відмови від виконання заходів підгрупи Б другої групи, а в крайньому разі і підгрупи А цієї ж групи.

Заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги теж поділяються на дві групи.

Перша група - невідкладні заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги.

Друга група - заходи кваліфікованої терапевтичної допомоги, які можуть бути відкладені.

54. Спеціалізована медична допомога, призначення, обсяг заходів.

Спеціалізована медична допомога -це найвищий, завершаючий вид медичної допомоги, який включає комплекс лікувально - профілактичних заходів, що виконуються лікарями-спеціалістами в спеціалізованих медичних закладах або спеціалізованих відділеннях багатопрофільних лікарень, перепрофільованих відділеннях і лікарнях з використанням сучасних технологій і обладнання з метою максимального відновлення втрачених функцій органів і систем, лікування постраждалих до кінцевих результатів, включаючи реабілітацію.

Термін надання спеціалізованої медичної допомоги може складати від 1-2 доби до 90 діб.

Спеціалізована медична допомога надається лікарями 12-15 спеціальностей на другому етапі медичної евакуації.

Основними завданнями другого етапу медичної евакуації є:

- прийом і реєстрація постраждалих; внутрішньо-пунктове медичне сортування;

- повна санітарна обробка уражених;надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги, реабілітація постраждалих.

В спеціалізованих медичних закладах (на другому етапі медичної евакуації) передбачається надання спеціалізованої медичної допомоги таким контингентам постраждалих: з травмами хребта, голови, шиї; з травмами грудей, живота, таза;

- травмованим з переломами довгих трубчастих кісток і пошкодженням великих суглобів; - обпеченим; ураженим іонізуючим випромінюванням;

- ураженим СДОР; неврологічним хворим, контуженим і особам з психічними розладами; загально соматичним хворим; жінкам з пораненнями і захворюваннями жіночих статевих органів; інфекційним хворим.

Для надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги на другому етапі медичної евакуації можуть використовуватись спеціалізовані медичні бригади постійної готовності другої черги центрального і територіального рівня.

Спеціалізовані медичні бригадидругої черги утворюються, як правило вузько профільними: хірургічні; нейрохірургічні; політравматологічні; травматологічні; комбустіологічні; торакальні; терапевтичні; гематологічні; реанімаційні; токсико – терапевтичні;психоневрологічні,; педіатричні; акушерсько-гінекологічні.

55. Медичне сортування, внутрішньо пунктове, евакуаційно-транспортне, їх характеристика.

Медичне сортування – це розподіл постраждалих на групи за ознаками потреби в однорідних лікувально-профілактичних та евакуаційних заходах у відповідності з медичними показаннями, обсягом наданої медичної допомоги на даному етапі медичної евакуації та прийнятим порядком евакуації.

Мета медичного сортування - забезпечити постраждалих своєчасним проведенням лікувально-профілактичних та евакуаційних заходів.

Завданнямедичного сортування – визначити характер ураження, встановити черговість, місце надання постраждалим медичної допомоги та лікування, визначити порядок їх евакуації та медичний заклад куди треба евакуювати, а також черговість, вид транспорту для евакуації, положення постраждалого при евакуації (сидячи, лежачи).

В основі сортування на першому етапі медичної евакуації лежать три головні сортувальні ознаки:

- лікувальна;

- небезпечність для оточуючих;

- евакуаційна.

Медичне сортування поділяється на два види: внутрішньо пунктове та евакуаційно-транспортне.

Внутрішньо пунктове медичне сортування - це розподіл постраждалих на групи для направлення у відповідні підрозділи даного етапу медичної евакуації, де їм буде надана відповідна медична допомога, та встановлено черговість їх направлення у ці підрозділи в залежності від ступеню небезпечності для оточуючих та характеру і тяжкості ураження.

Евакуаційно-транспортне сортування - це розподіл постраждалих на однорідні групи у відповідності з направленням, черговістю, способами та засобами їх подальшої евакуації, а також визначення кінцевого пункту їх евакуації.

Внутрішньо пунктове та евакуаційно-транспортне сортування, як правило, виконуються одночасно, тобто паралельно з виділенням потоку постраждалих, що потребують відповідної медичної допомоги на даному етапі, визначаються евакуаційне призначення, черговість, спосіб та засоби евакуації постраждалих, які не потребують медичної допомоги на даному етапі.

При внутрішньо пунктовому сортуванні визначається:

- характер ураження та необхідний обсяг медичної допомоги;

- потреба і місце надання медичної допомоги на даному етапі;

- черговість (перша чи друга черга);

При проведенні евакуаційно-транспортного сортування визначається:

- евакуаційне призначення (куди направити);вид транспорту; спосіб евакуації (лежачи, сидячи); місце на евакуаційному транспорті (на першому чи другому ярусі); черговість евакуації.

Результати сортування фіксуються сортувальними марками, на основі яких санітари-носії реалізують сортувальне рішення лікаря, та відмітками в медичних документах (первинна медична картка, евакуаційний паспорт).

56. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при землетрусах.

При землетрусах основні завдання медичних формувань і закладів полягають у:

- своєчасному наданні всіх видів невідкладної медичної допомоги постраждалим;

- наданні медичної допомоги особовому складу аварійно-рятувальних формувань, що знаходяться у зоні катастрофи;

- проведенні заходів щодо попередження і купування нервово-психічних розладів та профілактики виникнення загострень хронічних захворювань;

- профілактиці та лікуванні масових інфекційних захворювань.

На значній території виникає необхідність надання екстреної медичної допомоги в умовах завалів, зруйнованих будівель, на вулицях. Перша медична допомога в цих умовах надається у вигляді само- та взаємодопомоги, безпосередньо особовим складом аварійно-рятувальних формувань а також медичними працівниками бригад швидкої медичної допомоги та медичних.бригад постійної готовності першої черги ДСМК. Для надання першої лікарської допомоги в осередку ураження залучаються бригади швидкої медичної допомоги, а також лікарсько-сестринські бригади, які створюються у лікувальних закладах різного відомчого підпорядкування. Вони разом з медичними бригадами постійної готовності першої черги і мобільними медичними закладами ДСМК створюють перший етап лікувально-евакуаційного забезпечення постраждалих.

Залежно від руйнівної сили та масштабів спричиненого лиха кваліфікована і спеціалізована медична допомога може надаватися як у районі стихійного лиха (за умови збереження лікувальних закладів), так і за його межами у призначених для цього і передбачених планом інших закладах охорони здоров’я незалежно від їх відомчого підпорядкування і форм власності.

57. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при повенях.

При повенях надання медичної допомоги організується як на затопленій, так і на прилеглій до неї території.

Надання першої медичної допомоги у зоні затоплення здійснюється у вигляді само- та взаємодопомоги, а також силами аварійно-рятувальних формувань. До складу таких формувань необхідно включати медичних працівників. Перша медична допомога надається постраждалим безпосередньо на плавзасобах і передбачає зігрівання, штучну вентиляцію легенів, непрямий масаж серця, тимчасову іммобілізацію переломів кісток, введення знеболюючих засобів.

Для надання першої лікарської допомоги постраждалим поблизу зони затоплення розгортаються разом з тимчасовими пунктами збору та сортування тимчасові медичні пункти. Надання цього виду допомоги, як правило, обмежується невідкладними заходами. Подальша евакуація постраждалих здійснюється в лікувально - профілактичні заклади, де їм надається кваліфікована або спеціалізована медична допомога.

58. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при пожежах.

При пожежах організація медичної допомоги має деякі особливості, а саме:

- розшук постраждалих на задимленій території та в палаючих будівлях, який забезпечують спеціальні пожежні рятувальні підрозділи;

- потреба у наближенні та наданні першої лікарської допомоги до осередку пожежі;

- необхідність надання медичної допомоги великій кількості обпечених, постраждалим з отруєнням продуктами горіння, екстреної їх евакуації із задимленої атмосфери.

Першу медичну допомогу постраждалим в цих умовах надає особовий склад підрозділів пожежегасіння, особовий склад аварійно-рятувальних ланок, бригад швидкої медичної допомоги.

Перша лікарська допомога повинна надаватися в максимально скорочений термін неподалік від місця пожежі. Лікувальні заклади, куди направляються постраждалі, посилюються спеціалізованими бригадами постійної готовності другої черги ДСМК (комбустіологічними, токсико-терапевтичними).

Другий етап медичної евакуації (надання кваліфікованої і спеціалізованої медичної допомоги) розгортається на базі обласних опікових та токсикологічних центрів (відділень) або спеціалізованих відділень обласних лікарень.

Вищевикладені елементи процесу лікувально-евакуаційного забезпечення, у тому чи іншому сполучені, реалізуються при будь-якій надзвичайній ситуації незалежно від чинників, що її викликали. Проте, як бачимо, кожний вид стихійного лиха чи техногенної катастрофи має свої притаманні тільки йому особливості, які накладають відбиток і враховуються при організації медичного забезпечення.

Розглянувши навчальні питання, можна дійти висновку, що проведення лікувально-евакуаційних заходів в умовах надзвичайних ситуацій являє собою занадто складний розділ медичного забезпечення населення, що вимагає від керівництва та особового складу Державної служби медицини катастроф чіткого знання і виконання спеціальних медичних і організаційних положень. Щоб у надзвичайно складних умовах надзвичайних ситуацій органи управління і особовий склад формувань і закладів державної служби медицини катастроф могли реалізувати ці заходи, забезпечити відновлення трудових ресурсів держави, необхідно уміло організувати та чітко проводити систему цих заходів.

59. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при радіаційних аваріях.

При радіаційних аваріях з викидом радіонуклідів у довкілля проводиться комплекс заходів щодо захисту населення від зовнішнього і внутрішнього опромінення. Він включає в себе заходи щодо діагностики, медичного сортування, лікування і реабілітації осіб, що потрапили у зону аварії. Виділяють три основні категорії населення, стосовно потреби у медичному захисті:

перша - населення, яке потребує екстрених контрзаходів для зниження променевих навантажень і попередження радіогенних наслідків;

- друга - населення з проявами реактивних психічних розладів, яке потребує психологічної корекції та психотерапевтичної допомоги;

третя - амбулаторні та стаціонарні хворі серед населення, яке підлягає евакуації та потребує постійного медичного обслуговування як у ході евакуації, так і у місцях розселення.

Виділяють три фази протікання аварії

Рання фаза починається з моменту початку неконтрольованого викиду радіоактивних речовин і завершується формуванням радіоактивного сліду.

Тривалість цієї фази може становити від декількох годин до декількох діб.

Під час Чорнобильської катастрофи рання фаза становила 9 діб, повністю радіаційна обстановка стабілізувалась через 15 діб після початку аварії.

Середня (проміжна) фаза охоплює період від моменту формування радіоактивного сліду до виконання усіх заходів щодо захисту населення. Тривалість цієї фази може становити від декількох діб додекількох місяців. В цій фазі на людей діє зовнішнє і внутрішнє опромінення.

Пізня фаза триває від моменту завершення виконання усіх заходів щодо захисту населення до періоду скасування всіх обмежень на життєдіяльність людей. Тривалість цієї фази визначається десятками років.

Перехід із режиму функціонування в повсякденних умовах на режим роботи в надзвичайних ситуаціях на ранній і середній фазах аварії повинний передбачати сили швидкого реагування Державної служби медицини катастроф (сили і засоби посилення загально медичного призначення у тому числі і спеціалізовані).

Для їх завчасної підготовки використовується принцип визначення радіаційної обстановки методом прогнозування з наступним уточненням шляхом проведення радіаційної розвідки. Загальні можливості сил швидкого реагування Державної служби медицини катастроф мають бути орієнтовані на можливий масштаб аварії з розділом терміну їх готовності на першу і другу черги для послідовного, поетапного їх включення в роботу. Перебудова існуючої системи охорони здоров’я та її ефективна робота в аварійній ситуації повинна досягатись поєднанням наявної мережі медичних закладів територіальних органів управління охороною здоров’я з пересувними формуваннями Державної служби медицини катастроф. Це забезпечує злагоджену дію і ефективне функціонування медичних закладів у районах евакуації та розселення евакуйованих.

60. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при хімічних катастрофах.

При хімічних катастрофах,переважна більшість яких може статися внаслідок викиду в довкілля СДОР, при проведенні заходів лікувально-евакуаційного забезпечення слід враховувати:

- можливість переносу СДОР за напрямком вітру на великі відстані та пов’язані з цим ураженням серед населення на значній відстані від джерела викиду;

- можливість проникнення СДОР у негерметизовані приміщення і накопичення там їх у концентрації на рівні токсичної дози, що несе небезпеку ураження людей;

- різноманітність СДОР, що ускладнює створення ефективних уніфікованих засобів захисту людей від ураження;

- можливість одночасної появи значної кількості уражених на великій території, що унеможливлює швидке надання екстреної медичної допомоги усім постраждалим.

Аналіз тактики екстреної медичної допомоги при хімічних катастрофах дозволяє виділити три фази в наданні медичної допомоги:

Перша фаза (до 30 хв.) - після контакту з токсикантом людина потребує вивозу (виносу) з зони хімічного ураження, проведення часткової дегазації одягу і шкіри, використання антидотної екстреної симптоматичної терапії.

Друга фаза (до 2-4 год.) - включає проведення медичного сортування постраждалих та надання їм кваліфікованої або спеціалізованої медичної допомоги.

Третя фаза (до кількох тижнів) включає проведення реабілітаційних заходів та визначення рівня втрат працездатності уражених.

61. Особливості організації лікувально-евакуаційного забезпечення населення при транспортних катастрофах.

Транспортні катастрофі належать до нс техногенного характеру.

До транспортних катастроф відносяться:

автотранспортні,катастрофи на залізницях, авіаційнікатастрофи, катастрофи на річковому і морськомутранспорті.

Найпоширеніші-автотранспортні.Першими на дорожньо-транспортнийвипадокприбуває бригада швидкоїмедичноїдопомоги(ШМД).По прибутті на місце дорожньо-транспортної пригоди лікар бригади ШМД, що прибула першою, визначає місце стоянки машини ШМД, місце тимчасового збору постраждалих, організує надання медичної допомоги постраждалим та їх евакуацію в найближчі медичні заклади.

Характерними рисами аварій на залізниці є ймовірність травматичних ампутацій та складність вивільнення постраждалих з під конструкцій вагонів та локомотива.

У зв’язку з отриманими травмами при авіаційних катастрофах та катастрофах на річковому і морському транспорті постраждалі будуть потребувати накладання пов’язок на рани та опіки,уведення знеболюючих засобів,іммобілізацію переломів,евакуацію на ношах і щитах.

62. Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення в осередку природних катастроф

При оцінцісанітарно-гігієнічного стану зон НС необхідно враховувати всі основніфактори, щовпливають на життєзабезпеченнянаселення, яке

перебуває в екстремальнихумовах при руйнуваннікомунальнихоб'єктів

(системиводопостачання, каналізації, опалення й ін.), різкомупогіршенні

санітарно-гігієнічного стану території, порушенняроботилікувально-

профілактичних і санітарно-епідеміологічнихустанов і т.п.

У цихскладнихумовахвпливуекстремальнихфакторів на людину, при

оцінцісанітарно-гігієнічного та протиепідемічного стану зон НС, потрібно

враховувати:

- стан здоров'янаселення, ступіньморального і фізичного стану, щоможе

оцінюватися як задовільнийабонезадовільний. Наприклад, моральний і

фізичний стан населенняможе бути незадовільнимунаслідокпорушень

психофізіологічного статусу й перевтомипіслятривалогоперебування в

стресовомустані та несприятливихгігієнічнихумовах;

- санітарно-епідемічний стан населенихпунктів;

- інфекційнузахворюваністьсереднаселення;

- санітарно-гігієнічніумовирозміщення;

- тактико-медичну характеристику місцевості з їїособливостямипісля

катастрофи.Санітарно-гігієнічний стан зони (району) НС оцінюється як

благополучний, не стійкий, неблагополучний і надзвичайний.

При наявностіприроднихвогнищчуми, туляремії й іншихінфекцій

набуваютьактуальностіборотьба з резервуаром зазначенихзахворювань -

пацюками, мишами і ін., щовимагаєприйняттяшвидкихвинищувальних і

протиепізоотичнихзаходів.

63. Організація санітарно-гігієнічного та протиепідемічного забезпечення населення в осередку техногенних катастроф

Техногенні катастрофи при відсутності профілактичних і корегуючи заходів сприяють погіршенню стану здоров’я людей, які опинились в осередку нс,призводять до виникнення групових і масових інфекційних захворювань.Формування і динаміка санітарно-епідемічної обстановки в осередку надзвичайної ситуації залежить від багатьох факторів, серед яких основними є:

- епідемічний стан осередку надзвичайної ситуації;

- інтенсивна міграція населення в осередку надзвичайної ситуації

-руйнування і пошкодження житлово-комунальних об’єктів, систем енергопостачання, водопостачання, об’єктів громадського харчування, харчової промисловості та торгівлі;

- хронічний психічний стрес серед населення.

При надзвичайній ситуації можуть виникнути вторинні осередки радіаційного, хімічного і бактеріологічного забруднення у результаті руйнування відповідних об’єктів, що ще більш ускладнить санітарно-епідемічну обстановку

64. Організація санітарно-гігієнічної та епідемічної розвідки в осередку виникнення надзвичайної ситуації

В районі виникнення нс треба дотримуватися протиепідемічного режиму в процесі медичної евакуації серед уражених, інфекційних хворих, медичного персоналу з метою попередження заносу і поширення інфекції. Це досягається за рахунок:

- медичного сортування уражених з метою виявлення серед них інфекційних хворих;

- проведення серед уражених, хворих, населення, що потерпіло, та персоналу етапів медичної евакуації екстреної неспецифічної і специфічної профілактики інфекційних захворювань;

- дезінфекції транспорту і нош після евакуації інфекційних хворих;

- виконання вимог протиепідемічних заходів, що передбачені для ізоляторів і лікувальних закладів;

- підтримання санітарних умов на території розгортання етапів медичної евакуації.

65. Карантин та організація режимно-обмежувальних заходів при ньому

Карантин – це комплекс режимних, ізоляційно-обмежувальних, правових, адміністративних, санітарно-гігієнічних та протиепідемічних заходів спрямованих на попередження виносу збудника інфекції за межі епідемічного осередку і підвищення ефективності заходів для його локалізації та ліквідації.

Дата добавления: 2015-05-08