Правовий статус фермерських господарств

Правовий статус приватних підприємств

Правовий статус суб’єктів господарювання, що діють на основі приватної форми власності

Згідно зі ст. 113 ГК приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці.

Приватним є також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи.

Ознаки ПП:

· діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства, а також на основі приватної власності суб'єкта господарювання – юридичної особи;

· має змогу використовувати найману працю шляхом укладення трудового договору чи контракту з працівником. Наймані працівники не є членами трудового колективу ПП, їх кількість, правомочності, створення своїх органів самоуправління (ради трудового колективу) не впливають на вид власності підприємства, вона залишається приватною;

· є господарюючим суб'єктом. Воно як юридична особа несе відповідальність у випадках, передбачених законодавством, не всім належним йому майном, як фізичні особи-підприємці (які несуть відповідальність усім належним їм на праві власності майном), а тільки відособленим майном, призначеним для здійснення підприємницької діяльності, а засновник – своїм вкладом;

· необов'язковість формування статутного капіталу, а також відсутність будь-яких обмежень щодо його розмірів у випадках, коли засновники визнали за необхідність створити такий капітал;

· державна реєстрація ПП регламентована Законом України «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців»;

· управління ПП здійснюється засновником або найманою особою одноособово, що виключає розбіжності та протиріччя між засновниками (на відміну від тих випадків, коли таких засновників декілька). Отже, можливість блокування рішень відсутня.

ПП набуває права юридичної особи з моменту (дня) його державної реєстрації й внесення до ЄРДПОУ.

Порядок використання прибутку (доходу) встановлює власник ПП. Він сам визначає розмір фонду оплати праці, обирає системи й розміри її оплати, планує діяльність, а також намічає перспективи розвитку свого підприємства.

Реорганізація та ліквідація ПП відбувається згідно з нормами ГК.

Правовий статус фермерських господарств регламентується ст. 114 ГК, Законом України «Про фермерське господарство», ст. 121 Земельного Кодексу України ^[116].

Згідно із ч. 1 ст. 1. Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону.

У свою чергу, згідно зі ст. 114 ГК ФГ є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції.

Ознаки ФГ:

● створюється одним або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім'ї, відповідно до закону;

● право на створення ФГ має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку;

● необхідне проходження засновниками професійний відбору на право створення ФГ;

● має статус юридичної особи;

● діє на основі статуту;

● обов’язкова наявність земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

● відсутні законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного капіталу ФГ;

● відсутні спеціальні органи управління. Управління здійснюється безпосереднього головою ФГ або уповноваженою ним особою.

Процедура створення ФГ. Право на створення ФГ має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку, виявив бажання та пройшов професійний відбір на право створення ФГ. Членами ФГ можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень Статуту ФГ.

Перелік осіб, що належать до членів сім'ї та родичів голови ФГ, передбачено в ч. 3 ст. 3 Закону України «Про фермерське господарство». Членами ФГ не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом).

Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

У разі потреби до роботи в фермерських господарствах можуть бути залучені постійні, сезонні або тимчасові працівники. Трудові відносини цих працівників з фермерським господарством оформляються трудовим договором (контрактом, угодою) і регулюються чинним законодавством. У трудовому договорі (контракті, угоді) визначається предмет договору, умови праці й відпочинку, розмір оплати праці, матеріальна відповідальність сторін, строк дії договору. Оплата праці залучених працівників не залежить від кінцевих результатів діяльності фермерських господарств. Голова повинен створити безпечні умови праці як для членів фермерського господарства, так і для залучених працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 24 ЗУ фермерське господарство самостійно визначає напрями своєї діяльності, спеціалізацію, організує виробництво сільськогосподарської продукції, її переробку та реалізацію.

Після одержання засновником державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Порядок надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства. Згідно зі ст. 121 Земельного Кодексу України для ведення ФГ громадяни України мають право на безкоштовну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розміщене ФГ. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній в цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній в районі.

Земельні ділянки, розмір яких перевищує встановлений розмір, передаються громадянам у приватну власність для ведення фермерського господарства на підставі цивільно-правових угод. Згідно із ч. 7 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» земельні ділянки надаються громадянам для ведення фермерського господарства єдиним масивом з розташованими на них водними джерелами та лісовими угіддями, наближеними до існуючих шляхів, електро- й радіотелефонних мереж, газо- й водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

У свою чергу, згідно із ч. 8 ст. 7 Закону України «Про фермерське господарство» землі лісового й водного фондів, що входять до складу сільськогосподарських угідь, не можуть передаватися в приватну власність для ведення фермерських господарств, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів у складі угідь ФГ і невеликих (до 3 га) ділянок під замкненими природними водоймами.

ФГ має право проводити залісення частини земель та будувати замкнену водойму на земельній ділянці.

Для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації, із земель комунальної власності – до місцевої ради. Зміст заяви щодо отримання земельної ділянки та інші питання надання (передачі) земельних ділянок для ведення фермерського господарства регламентовано ст. 7 Закону України “Про фермерське господарство”.

Згідно з положеннями цієї статті в заяві зазначаються:

● бажаний розмір і місце розташування ділянки;

● кількість членів ФГ та наявність у них права на безкоштовне одержання земельних ділянок у власність;

● обґрунтування розмірів земельної ділянки з урахуванням перспектив діяльності ФГ.

До заяви додаються документи, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі. Перелік документів, що підтверджують досвід роботи в сільському господарстві, затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері аграрної політики.

Заяву громадянина про надання земельної ділянки у власність або в оренду районна чи міська державні адміністрації або орган місцевого самоврядування розглядають у місячний строк і в разі її задоволення дають згоду на підготовку землевпорядною організацією проекту відведення земельної ділянки. У разі відмови органів державної влади та органів місцевого самоврядування в наданні земельної ділянки для ведення фермерського господарства питання вирішується в суді. Рішення суду про задоволення позову є підставою для відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості), видачі документа, що посвідчує право власності або укладання договору оренди. Відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться після збирання врожаю на цій ділянці попереднім землекористувачем.

Проект відведення земельних ділянок розробляється за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств і погоджується та затверджується відповідно до закону.

Після одержання державного акта на право власності на земельну ділянку або укладення договору оренди земельної ділянки та його державної реєстрації ФГ підлягає державній реєстрації.

Процедура державної реєстрації ФГ. Реєстрація ФГ здійснюється згідно із Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців». Для державної реєстрації ФГ його голова або уповноважена ним особа особисто чи поштою (рекомендованим листом) подає до органу державної реєстрації:

● два примірники статуту ФГ;

● реєстраційну картку встановленого зразка, яка є заявою про державну реєстрацію ФГ;

● копію документа, що засвідчує наявність у громадянина права власності чи оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення;

● документ, що посвідчує внесення плати за державну реєстрацію ФГ.

Оскільки ФГ має статус юридичної особи, то державна реєстрація цього суб’єкта господарювання в разі відсутності підстав для відмови в реєстрації триває не більше трьох робочих днів, а вартість реєстрації становить 10 мінімальних неоподаткованих доходів громадян. Після отримання виписки про державну реєстрацію ФГ береться на облік іншими установами та організаціями відповідно до чинного законодавства.

Громадяни, що створили ФГ, мають право облаштувати постійне місце проживання в тій частині наданої для ведення фермерського господарства земельної ділянки, з якої забезпечується зручний доступ до всіх виробничих об’єктів господарства. Якщо постійне місце проживання членів ФГ розташоване за межами населених пунктів, то вони мають право на створення відокремленої фермерської садиби, якій надається поштова адреса.

Відокремленою фермерською садибою є земельна ділянка, розміщена за межами населеного пункту, разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями.

Для облаштування відокремленої садиби ФГ за рахунок бюджету надається допомога на будівництво під’їзних шляхів до ФГ, електро- й радіотелефонних мереж, газо- й водопостачальних систем.

Переселенцям, які створюють ФГ в трудонедостатніх населених пунктах, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, надається одноразова грошова допомога за рахунок державного бюджету в розмірі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Установчі документи ФГ. Згідно із ч. 4 ст. 1 Закону України «Про фермерське господарство» ФГ діє на основі Статуту, у якому зазначаються:

● найменування господарства, його місцезнаходження, адреса;

● предмет і мета діяльності;

● порядок формування майна (складеного капіталу);

● органи управління, порядок прийняття ними рішень;

● порядок вступу до господарства та виходу з нього;

● інші положення, що не суперечать законодавству України.

Майнова база ФГ. Майно ФГ належить йому на праві власності. Майнові права, що входять до складеного капіталу ФГ, передаються йому на визначений у статуті строк.

У власності ФГ може перебувати будь-яке майно, у тому числі земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі й споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва й набуття якого у власність не заборонено законом. ФГ має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування й розпорядження майном ФГ здійснюється відповідно до його статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами ФГ та законом. Член ФГ має право на отримання частки майна цього господарства під час його ліквідації або в разі припинення членства у ФГ. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом ФГ.

Основою майна ФГ є його земельна ділянка. Згідно зі ст. 12 Закону України «Про фермерське господарство» землі ФГ можуть складатися із:

· земельної ділянки, що належить на праві власності ФГ як юридичній особі;

· земельних ділянок, що належать громадянам – членам ФГ на праві приватної власності;

· земельної ділянки, що використовується ФГ на умовах оренди.

Як уже зазначалося, члени ФГ мають право на одержання безкоштовно у власність із земель державної й комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Членам ФГ передаються безкоштовно в приватну власність з раніше наданих їм у користування земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди ФГ, передаються безкоштовно в приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Управління ФГ. Управління ФГ здійснює його голова. Головою ФГ є його засновник або інша визначена в Статуті особа. Компетенція голови ФГ передбачена ст. 4 Закону України «Про фермерське господарство». Згідно з положеннями цієї статті, голова ФГ представляє ФГ перед органами державної влади, підприємствами, установами, організаціями та окремими громадянами чи їх об’єднаннями відповідно до закону.

Голова ФГ укладає від імені господарства угоди та вчиняє інші юридично значимі дії відповідно до законодавства України. Він може письмово доручати виконання своїх обов’язків одному з членів господарства або особі, яка працює за контрактом.

Розподіл прибутку ФГ відбувається за рішенням членів ФГ відповідно до положень статуту ФГ.

Згідно зі ст. 21 Закону України «Про фермерське господарство» ФГ несе відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах майна, яке є власністю ФГ. Звернення стягнення на земельні ділянки, надані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у ФГ відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення.

У разі порушення кредитно-розрахункової й податкової дисципліни, санітарних і ветеринарних норм, правил, вимог щодо якості продукції та інших нормативно-правових актів, що регулюють здійснення господарської діяльності, голова ФГ несе відповідальність, передбачену законом.

Припинення діяльності ФГ регламентовано ст. 35–36 ЗУ «Про фермерське господарство».

Дата добавления: 2015-05-10