Поняття та види злочинів, мета і система покарань за Кримінальним кодексом 1922 року

Право власності та право зобов’язань за Цивільним кодексом УСРР 1922 року

У Цивільному кодексі перш за псе зазначалося, що «цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч із їхнім соціально-господарським призначенням». Демократичний характер мала ст. 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність (тобто здатність мати цивільні права і обов'язки), що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Кожному громадянину республіки надавалися права вільного пересування, обрання незаборонених законом занять І професій, придбання та відчуження в рамках закону майна, укладання угоді створення промислових і торговельних підприємств при дотриманні норм, що стосувалися відання цих підприємств. У той же час Цивільний кодекс декларував класовий підхід у регулюванні, майнових відносин.

Цивільний кодекс надавав законно існуючим кооперативним організаціям право мати у власності підприємства незалежно від числа зайнятих на них робітниНалежну увагу Цивільний кодекс приділяв праву власності. Розрізнялась власність: а) державна (націоналізована та муніципалізована), б) кооперативна, в) приватна. Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися винятково власністю держави. Об'єкти державної власності, перелік котрих наводився в ст. 22 ЦК, повністю вилучалися З цивільного обігу. Державні підприємства і установи мали право стягнути незаконно відчужене майно, що їм належало, не лише від несумлінного, а й від сумлінного набувача. Колективістська точка зору декларувалася в багатьох статтях ЦК.

ККУСРР мав дві частини — загальну та особливу. У Кодексі перш за все визначалися межі його дії щодо осіб (громадян УСРР та іноземців, які не користувалися правом екстериторіальності) і території вчинення злочинів (межі УСРР; для громадян республіки — і в разі вчинення злочинів за межами УСРР; для іноземців, що перебували в УСРР, і в разі вчинення ними за межами республіки злочинів проти основ державного ладу і військової могутності України). У КК викладалися його завдання про правовий захист держави від злочинів і від суспільно-небезпечних елементів шляхом застосування до винних покарання або інших заходів соціального захисту. У ст. 6 давалося визначення злочину: «Злочином визнається будь-яка суспільно-небезпечна дія або бездіяльність, що загрожує основам радянського ладу і правопорядку, встановленому робітничо-селянською владою на перехідний до комуністичного суспільства період». Як видно, поняття злочину надто ідеологізоване вказівкою на перехідний період до комуністичного суспільства, побудова якого тоді вбачалася неминучою.

В Кодексі визначалася мета покарання та інших заходів соціального захисту:

а) загальне попередження нових порушень як з боку порушника, так і з боку Інших нестійких елементів суспільства;

б) пристосування порушника до умов співжиття шляхом виправно-трудового впливу;

в) позбавлення злочинця можливості вчинення подальших злочинів.

КК встановлював кримінальну відповідальність за наявності вини особи. Причому вина визначалась Кодексом у двох формах — умисел і необережність. Статті третього розділу загальної частини КК, який мав назву «Визначення міри покарання», закріпляли основні принципи визначення міри покарання. Йшлося про ступінь І характер небезпеки як самого злочинця, так і вчиненого ним злочину

КК встановлювався конкретний перелік видів покарання, Основними мірами покарання були розстріл (вища міра покарання), позбавлення волі, примусові роботи. Розстріл не застосовувався до осіб, що не досягли 18 років, до вагітних жінок, а також не міг бути призначений судом, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ять або більше років. Максимальний строк позбавлення волі був установлений в 10 років, а мінімальний — вісім місяців. Визначався порядок відбуття покарання, а також умовно-дострокового звільнення засуджених до позбавлення волі або примусових робіт.

Особлива частина КК була присвячена визначенню складу різних злочинів, конкретним їх видам і санкціям. Були передбачені такі види злочинів: державні (контрреволюційні); проти порядку управління; посадові (службові); порушення правил про відокремлен*ня церкви від держави; господарські; проти життя, здоров'я, свободи та гідності особи; майнові; військові; порушення правил, що стосуються охорони народного здоров'я, суспільної безпеки та громадського порядку.

Дата добавления: 2015-05-10