Правове забезпечення діяльності державної служби зайнятості України

ЮРИДИЧНА ПРИРОДА І СТРУКТУРА АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОЇ СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ

В адміністративній діяльності ДСЗУ можна визначити такі групи правових норм, які:

– визначають адміністративну діяльність ДСЗУ як діяльність, що здійснюється тільки на основі і на виконання законів;

– регламентують конкретні права та обов’язки співробітників ДСЗУ, форми контролю за фактичним виконанням нормативно-правових актів;

– регламентують порядок та межі застосування заходів адміністративного примусу;

– спрямовані на забезпечення нормальної роботи структурних підрозділів, а також на правовий захист співробітників ДСЗУ;

– встановлюють адміністративну, дисциплінарну та інші види відповідальності за порушення правових норм, які визначають юридичні гарантії як для громадян, так і для співробітників ДСЗУ.

На підставі проведеної класифікації можна проаналізувати певні особливості правового регулювання адміністративної діяльності ДСЗУ.

Правовий режим організації діяльності ДСЗУ створюється системою нормативно-правових актів, які відрізняються один від одного багатьма ознаками – юридичною силою, назвою, органами, що їх приймають, порядком набрання чинності, однак мають одне спрямування – упорядкування, узгодженість, взаємодія структурних одиниць ДСЗУ (їх посадових осіб) між собою, іншими державними органами, підприємствами, установами, організаціями, а також із громадськістю для реалізації завдань ДСЗУ, визначених чинним законодавством.

Так, п.2 Положення про Державну службу зайнятості визначені такі основні завдання ДСЗУ:

– розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття;

– систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

– раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення;

– контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності.[3]

У правовому регулюванні організації діяльності ДСЗУ вирішальне значення має Конституція України, яка закріплює принципи організації державної влади, діяльності органів тріади влади (законодавчої, виконавчої, судової). Тому ці принципи також є базовими щодо організації ДСЗУ, яка структурно належить до системи органів виконавчої влади.

Основою правового статусу діяльності Державної служби зайнятості України є Закон України від 1 березня 1991 року «Про зайнятість населення» з наступними змінами і доповненнями, а також постанова Кабінету Міністрів України від 21 грудня 1990 року №381 «Про створення державної служби зайнятості України». Наступним кроком на шляху формування служби зайнятості в Україні була постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року №47, яка затвердила Положення про державну службу зайнятості [7].

Державна служба зайнятості – це державний орган, створений для реалізації політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово непрацюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Її діяльність здійснюється під керівництвом Міністерства праці та соціальної політики України, місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування [9].

Усі дії суб’єктів державного регулювання зайнятості повинні керуватися лише правовими нормами. В Україні правова основа для регулювання зайнятості правовими методами, яка почала формуватися з 1991 р., базується на прийнятих МОП міжнародних нормах праці, зайнятості і безробіття.

Організацію діяльності ДСЗУ регулюють норми Кодексу законів про працю України, Кодексу України «Про адміністративні правопорушення», Законів України «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про державну службу», Закон України «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв’язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей», Гірничого Закону України, та інших, а також Постанови та Розпорядження Кабінету Міністрів України, Накази Міністерства праці та соціальної політики України, постанови Правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та інші.

Закон України «Про зайнятість населення» від 1 березня 1991 р. №803 має головною метою забезпечення правового регулювання зайнятості населення у всіх її аспектах, включаючи і безробіття. Відповідно до зазначеного Закону реєстрація громадян як безробітних почалася з 1 липня 1991р. Тому цю дату слід вважати офіційним визнанням фактичного існування ринку праці в Україні.

Варто наголосити, що в основу Закону України «Про зайнятість населення» покладені два основних міжнародних принципи зайнятості населення, які присутні і в ст.43 Конституції України. Перший – це виключне право громадян розпоряджатися своїми здібностями до праці; не дозволяється примусової праці, окрім випадків визначених законом. Другий принцип полягає у відповідальності держави за створення умов для реалізації права на працю.

Відповідно до міжнародних норм у проекті Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» пропонується визначення «безробітний» замінити на «зареєстровані безробітні».

Зареєстрованими безробітними визначаються працездатні особи працездатного віку, які не мають роботи і заробітку, не займаються іншою передбаченою законодавством діяльністю з метою отримання доходу, звернулися до державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні, зареєстровані в ній, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Для управління та керівництва страхуванням на випадок безробіття, здійснення збору й акумуляції страхових внесків, контролю за виконанням коштів, забезпечення фінансування виплат та здійснення матеріального забезпечення утворюється страховий фонд, який є цільовим централізованим фондом, тобто некомерційною самоврядною організацією. Всі застраховані особи є його членами. Управління Фондом здійснюється Правлінням Фонду, сформованим на паритетній основі з представників держави, роботодавців та застрахованих осіб, а також виконавчої дирекції.

Функції виконавчих органів Фонду покладені на державну службу зайнятості. Це дає можливість максимально використати існуючі структури її матеріальної бази і кадрового потенціалу. Фінансове утримання державної служби зайнятості здійснюється тепер з двох джерел: за рахунок Державного бюджету та за рахунок страхових внесків у частині функцій, покладених на виконавчі органи Фонду.[8]

З 1 січня 2001 р. почав діяти Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», який перебрав на себе деякі функції Закону «Про зайнятість населення».

Крім перелічених, до інших нормотворчих документів, які в різній мірі мають відношення до державного регулювання зайнятості населення, слід також віднести Господарський кодекс України, Цивільний кодекс України, Закони України «Про оплату праці», «Про колективні договори і угоди», «Про охорону праці», «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та ін.

Державний нагляд за дотриманням законодавства у сфері страхування на випадок безробіття і окремі питання державного регулювання зайнятості населення регулюються наказами Міністерства праці і соціальної політики України, зокрема порядок обчислення і сплати внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття та обліку їх надходження до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, порядок надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних, порядок та строки надання дотації роботодавцю для забезпечення молоді, яка отримала вищу або професійно-технічну освіту, першим робочим місцем тощо.[4]

Контроль за виконанням численних нормотворчих актів щодо зайнятості населення здійснює Інспекція по контролю за додержанням законодавства про зайнятість, утворена в системі ДСЗУ.

Інспекції надається право застосовувати економічні санкції до суб’єктів господарювання незалежно від форм власності й господарювання за порушення законодавства про зайнятість населення; припиняти діяльність суб’єктів підприємництва, які надають платні послуги, пов’язані з посередництвом у працевлаштуванні або у профорієнтації без дозволу Державного центру зайнятості; скасовувати незаконні рішення нижчестоящих інспекцій; припиняти дії наказів, інструкцій та інших рішень підприємств, установ і організацій усіх форм власності, які суперечать законодавству про зайнятість населення. [3]

Дата добавления: 2015-05-10