Заставне право

▪ Фідуціарна угода

▪ Ручна застава

▪ Іпотека

42. Поняття і види сервітутів.

Сервітут - це речове право користування чужою річчю в одних або кількох відносинах .

Головною особливістю земельних сервітутів є те, що їх предметом була земля. Це право користування чужою зем­лею. Земля могла бути сільською або міською.

Якщо предметом сервітуту була земля сільськогосподарського призначення, то і сервітут був сільським. Якщо право користування чужою землею було спрямоване на міську землю, то і сервітут був міським.

У земельних сервітутах обов'язково передбачається два земельних наділи, безпосередньо сусідніх, яких один об­слуговує інший.

Земельний сервітут повинен:

а) забезпечувати інтереси і надавати вигоди пануючому земельному наділу (praedium dominans), бути корисним і обтяжувати обслуговуючий;

б) забезпечувати своїми вигодами, перевагами, природни­ми ресурсами постійне (а не періодичне, випадкове, безсис­темне) обслуговування пануючого наділу Сервітут існує доти поки досягається ця постійна мета.

Земельні сервітути не обмежувалися ніякими строками. Вони могли переходити в спадщину, відчужуватися будь-яким способом разом із земельним наділом. Самостійним об'єктом правочинів вони не могли бути.

Основна мета земельних сервітутів - надолужувати не­доліки однієї земельної ділянки за рахунок іншої - сусід­ньої

До земельних сільських сер­вітутів належали до­рожні й водні сервітути Серед них найпоширенішими були найдавніші: а) право проходу пішки проїзду верхи на коні або на носилках - iter; б) право прогону худоби - actus; в) право проїзду возом з вантажем - via; г) право водопро­воду - aquae-ductus. Пізніше почали розвиватися нові сільські сервітути: право брати воду - aquae haustus; право прогону худоби на водопій - pecoris ad aquam appulsus; право випасу худоби - jus pascendi. Сюди ж відносилися сервітути на право обпалювання вапна, добування піску та ін.

Сервітути, що випливали з землекористування міською землею, називалися міськими - jura praediorum urbanorum. Найпоширенішими серед них були: а) право робити собі дах або навіс, вторгаючись при цьому в повітряний простір сусіда - servitus protegendi; б) право спирати колоду на чужу стіну - servitus tigna immitendi, в) право прибудовувати бу­дівлю до чужої стіни або спирати її на чужу опору - servitus oneris ferendi. Ще пізніше серед міських сервітутів одержали розвиток нові сервітути: а) право стоку дощової води - se­rvitus stillicidii; б) право спуску води - servitus flumims; в) право проведення каналу для нечистот - servitus cloacae, г) право вимагати усунення перешкод, які можуть зіпсувати вид -servitus ne prospectui offendatur; д) право вимагати, аби не були забудовані вікна - servitus ne luminibus officiatur. є) право зведення будови не вище встановленої висоти -servitus altius non tollendi

Сервітути на право користуван ня чужою річчю або майном в інтересах конкретної фізич ної (і юридичної) особи дістали назву особистих .

Особисті сервітути відрізнялися від земельних об'єктом, суб'єктом і строками. Об'єкт земельних сервітутів - земля, особистих - інші речі; суб'єкт - власник пануючого зе­мельного наділу (незалежно від того, хто ним був), суб'єктом особистого сервітуту є саме та особа, на користь якої він був встановлений. Особисті сервітути не підлягали відчужуванню, оскільки їх встановлювали в інтересах конкретної особи і нікого іншого. Земельні сервітути не обмежувалися строками, а особисті сервітути, як правило, були довічними або встановлювалися на строк існування юридичної особи.

Римське право знало такі види особистих сервітутів.

Узуфрукт - usufructus - речове право певної особи кори­стуватися і вилучати прибутки з чужої неспоживчої речі без зміни її субстанції. Отже, узуфруктуарій мав право володіти

Узуфруктуарій був зобов'язаний користуватися річчю доб­росовісно і з належною турботою. Він не міг змінювати річ ні за яких обставин, навіть якщо б така зміна поліпшила річ; він відповідав перед власником за навмисне або необережне пошкодження речі

Узус - usus - речове право користування чужою річчю без отримання прибутків. Узуарій міг лише користуватися чужою річчю, проте не мав права на плоди від неї. По суті,

Крім зазначених, широко застосовували сервітути на пра­во користування чужими приміщеннями - habitatio - і на право користування послугами рабів або тварин для задово­лення власних потреб - operae servorum vel aminalium.

43. Емфітевзис і суперфіцій як речево-правові титули невласника.

Емфітевзис- довгострокове, відчужуване і успадковуване право користування чужою землею сільськогосподарського призначен­ня. Це право не було обмежене ніякими строками, тому його називали вічним правом. Проте в першоджерелах зустріча­ються висловлювання, що емфітевзис не може бути вста­новлений на строк понад 2000 років. Встановлювався емфітевзис договором та іншими правочинами.

Суб'єкт емфітевзиса (емфітевта) мав досить широкі права, формально він не був власником землі, мав тільки право користування нею. Однак фактично він здійснював усі пра­вомочності власника (володіння, користування і розпоряд­ження в повному обсязі) в межах повного сільськогоспо­дарського виробництва.

Емфітевта міг змінювати господарське призначен­ня землі (тільки не погіршувати), встановлювати на неї зак­лад і сервітути. Як володілець він користувався володіль­ницьким захистом, тобто володільницькими інтердиктами, і одночасно як правомочний власник - петиторними позо­вами.

Права емфітевзису переходили в спадщину як за запові­том, так і за законом. Емфітевзис міг бути подарований будь-якій третій особі. Проте емфітевта повинен був повідомити про це власника землі, оскільки останньому належало пере­важне право на купівлю емфітевзису.

Обов'язки емфітевти полягали в добросовісному і сумлін­ному веденні господарства, якісному обробітку землі. Він зобов'язаний був платити всі належні податки, виконувати інші державні й громадські повинності.

Для захисту своїх прав він мав спеціальний вектигальний позов. Власник землі та­кож мав позов проти емфітевти.

Суперфіцій- довгострокове, відчужуване і успадковуване право користу­вання чужою землею для забудови.Право власності на спо­руджену будівлю належало власнику земельної ділянки за правилом superficies solo cedit - будівля слідує за землею. Суперфіціарій мав право користуватися і розпоряджатися зведеним на чужій землі будинком чи іншою спорудою на свій розсуд: право продати, подарувати, обміняти, здати в найм тощо переходило в спадщину і ніякими строками не було обмежене.

Суперфіцій зобов'язаний був виплачувати власнику землі поземельну ренту, а в державну скарбницю - встановлені податки та інші платежі.

Суперфіцій припинявся так само, як і емфітевзис. Захи­щалось право суперфіція всіма засобами захисту прав влас­ника. Крім того, був створений ще спеціальний інтердикт для захисту суперфіція.

44.Поняття і зміст заставного права.

Застава- це засіб забезпечення виконання зобов 'я-зання, який встановлює речове право заставодержця на пред­мет застави.

Зміст цього права мав такі правомочності.

1. У разі невиконання боржником в установлений догово­ром строк основного зобов'язання, забезпеченого заставою, кредитор одержував право звернути стягнення (продажу) на заздалегідь обумовлену річ або сукупність речей. Якщо ви­ручка від продажу була більшою від суми боргу, кредитор зобов'язаний був повернути різницю боржнику, а якщо мен­ше, то він мав право звернути стягнення в розмірі непога­шеної частини боргу на інше майно боржника на загальних умовах. У деяких обумовлених випадках кредитор мав право вимагати присудження йому права власності на заставлену річ.

. Право продажу застави в разі невиконання боржником зобов'язання зберігалося за кредитором і у випадку зміни власника предмета застави, незалежно від того, де і в кого знаходилася заставна річ. Право кредитора на заставну річ мано речовий характер. Він міг скористатися ним у будь-якому випадку. Тому якщо боржник, передбачаючи немож­ливість виконання зобов'язання, продавав заставлену річ, це не ускладнювало становища кредитора, оскільки він мав право звернути стягнення на цю річ незалежно від місця її знаходження.

3. Право застави сильніше від інших вимог, тобто вимога, забезпечена заставою, задовольнялась передусім і в повному обсязі, а з іншого майна, що залишилось, задовольнялися всі інші вимоги. Наприклад, боржник послідовно позичив у

Заставне право - це право кредитора в разі невико­нання боржником зобов 'язання звернути стягнення на раніше визначену річ, незалежно від того, у кого вона знаходиться. Воно переважає інші вимоги.

Римське заставне право пройшло довгий шлях свого роз­витку. Відомі три форми застави: фідуціарна угода, ручна застава та іпотека.

45.Виникнення, втрата і захист прав з обмеженим змістом правомочностей.

46.Цивільно-правове зобов'язання та його роль у приватному обороті.

Зобов'язання (obligatio) - це правове відношення, через яке одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник) що-небудь зробила (facere), дала (dare) або надала (praestare). Боржник зобов'язаний виконати вимогу кредито­ва.

Різноманітність господарсько-економічних дій римляни поділяли на три групи: dare - дати, praestare - надати, facere - зробити.

У сфері майнових відносин зобов'язання займають про­відне місце. Вони опосередковують усі сфери виробництва, переміщення і розподілу товарів. Виробництво, будівницт­во, транспортування, цивільний оборот товарів, побутове обслуговування населення, цивільно-правові операції з руху товарів здійснюються в формі цивільно-правового зобов'я­зання. Зобов'язання пронизують сферу майнових відносин в будь-якому суспільстві й в усі часи. У наш бурхливий час кожний громадянин щодня і багаторазово вступає в зобо­в'язально-правові відносини. Звертаючись за задоволенням своїх особистих і побутових потреб до сфери обслуговуван­ня, культури, охорони здоров'я тощо, він здійснює багато цивільно-правових дій, що породжують зобов'язання. Гро­мадянин, що вчинив злочин або проступок, яким заподіяв майнову шкоду іншим особам, зобов'язаний цю шкоду відшкодувати, тобто виконати вимоги кредитора - це та­кож зобов'язання. За свої неправомірні дії, якими заподіяна майнова шкода іншим особам, несуть відповідальність й організації - юридичні особи.

47.Підстави виникнення зобов'язання.

ЮРИДИЧНІ ФАКТИ

Події:

- Землетрус

- Повінь

- Епідемії

Дії:

- Правомірні – Правочини:

▪ Односто­ронні (Ведення чужої справи без доручення, Заповідальна відмова, Зобов'язань не породжують: Заповіт, Прийняття спадщини, Відмова від спадщини)

▪ Двосто­ронні: Односторонній договір (Позика), Двосторонній договір (Купівля-продаж)

Неправомірні:

- Зло­чи­ни

- Прос­туп­ки

- При­ватні право­пору­шення:

▪ Договірні - Пору­шення умов

▪ Позадо­говірні - При­ватні делікти - Заподіяння шкоди майновим інтере­сам іншої особи, з якою заподіювач шкоди в договір­них відносинах не знаходиться

48. Юридична характеристика сторін в зобов'язанні.

У таких зобов'язаннях становище боржників і кредиторів не завжди однакове. Інколи розрізняють головного і додат­кового боржника (наприклад, договір позики, забезпечений порукою). Позичальник - головний боржник, а поручник - додатковий, на випадок невиконання зобов'язання го­ловним боржником.

Зобов'язання з множинністю осіб на тій чи іншій стороні поділяються на часткові й солідарні. І перші, і другі можуть бути активними і пасивними. Якщо в зобов'язанні кілька кредиторів - це активне зобов'язання, якщо ж кілька борж­ників - пасивне. Зобов'язання можуть бути одночасно і активними, і пасивними.

У частковому зобов'язанні за наявності кількох кредиторів кожен з них має право вимагати від боржника виконання лише своєї частки, за наявності кількох боржників кожен з них зобов'язаний виконати зобов'язання також тільки в своїй частині. Наприклад, Тіцій дав в борг братам Клавдію і Лю-

У деяких випадках кожен із боржників зобов'язаний все ж виконати зобов'язання в повному розмірі. Так, з метою по­силення відповідальності за групову крадіжку було встанов­лено, що кожний із злодіїв зобов'язаний сплатити кредито­ру штраф в повному розмірі, причому сплата одним із борж­ників-злодіїв не звільняла від цієї відповідальності інших Кредитор отримував суму штрафу стільки разів, скільки було злодіїв.

Часткові зобов'язання можливі тільки при подільному пред­меті зобов'язання (гроші, зерно, мука тощо).

Зобов'язання, за яким кредитор має право вимагати від будь-кого із боржників його виконання в повному обсязі, нази­вається солідарним Воно також може бути активним і пасив-

ним. Якщо кожний із кількох кредиторів має право вимагати від боржника (боржників) виконання зобов'язання в повно­му обсязі, то це солідарне активне зобов'язання. При цьому витребування одним із кількох кредиторів повного виконан­ня зобов'язання на свою користь позбавляє права інших кре­диторів вимагати виконання того самого зобов'язання ще раз. Так само виконання зобов'язання в повному обсязі одним із кількох боржників звільняє інших від обов'язку виконувати його. Боржник, що виконав зобов'язання в повному обсязі, має право вимагати від інших боржників відшкодування в тих частках, в яких він виконав зобов'язання за них (право регресу). Кредитор, який одержав задоволення за зобов'язан­ням в повному обсязі, зобов'язаний передати частки викона­ного іншим кредиторам. Часткове зобов'язання було вигід­ним для боржників, оскільки кожний з них відповідав тільки у своїй частці, а солідарні, навпаки. - для кредиторів

Основою заміни осіб в зобов'язанні стала новація (оновлен­ня зобов язання), на підставі якої кредитор міг передати своє право вимоги іншій особі. З цією метою зі згоди боржника кредитор укладав з третьою особою, якій хотів передати своє право вимоги до боржника, новий договір того ж самого змісту, який був в першому зобов'язанні. Новий договір відміняв старий, встановлюючи зобов'язально-правове відно­шення між тим же боржником і новим кредитором. дитора,

З утвердженням формулярного процесу, коли можна було вести справу через представни­ка, почали застосовувати особливу форму передачі зобов'­язання, яка дістала назву цесії - cessio. Суть її полягала в тому, що кредитор, який бажав передати своє право вимо­ги іншій особі, призначав його своїм представником по стягненню боргу з боржника і передавав йому своє право В більш пізньому римському праві цесія стала самостійною формою переносу права від попереднього кредитора до другої особи. Вона усувала недоліки новації. Для цесії не треба було згоди борж-ника, його лише належало повідо­мити про заміну кредитора.

Для захисту інтересів цесіонарія йому надавався спеціаль­ний позов Цесія укладалася за волею кредитора, за судо­вим рішенням, а також на вимогу закону. Не допускалась цесія, якщо вимога мала сугубо особистий характер (на­приклад, аліменти), при спірних вимогах, а також заборо­нялась передача вимоги впливовішим особам, від підопіч­ного до опікуна.

При передачі права вимоги особистість боржника ніякої ролі не відігравала, а при переведенні бор­гу на іншу особу його особистість набувала істотного зна­чення: чи платоспроможний він, чи заслуговує на довіру

Для переведення боргу слід було дотримуватися таких умов: а) прийняття чужого боргу - добровільне; б) особа, що приймає чужий борг, повинна бути сторонньою; в) пе­реведення має здійснюватися у формі певного правочину. тобто бути належно оформленим. Переведення боргу - своєрідна форма забезпечення виконання зобов'язання, тому інколи вона виражалася у формі надання застави чи поруки.

49. Цивільно-правові способи виконання зобов'язань.

Ефективність зобов'язально-правових норм визначається результативністю виконання. Нема виконання - нема зо­бов'язання. Будь-які правові операції, що передували вико­нанню, втрачають сенс, якщо не досягнуто бажаного резуль­тату

За грошовими зобов'язаннями виконання називалось платежом. Будь-яке зобов'язання - це тимчасове правове відно­шення. Нормальний спосіб його припинення - виконання (платіж). До виконання боржник певним чином пов'язаний зобов'язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі. Обмеженість, зв'язанність боржника при­пиняються виконанням зобов'язання, що звільняє його від зобов'язання. Для цього необхідне виконання таких умов.

1 Зобов 'язання повинно бути виконано в інтересах кредито­ра Воно визнається виконаним за умови, що виконання прийняв сам кредитор Для цього він має бути здатним до прийняття виконання, тобто бути дієздатним. Виконання

3. Місце виконання зобов 'язання має важливе практичне зна­чення (для визначення ціни, суми боргу, розміру шкоди тощо).

4. Правильне встановлення строків виконання зобов'язань

5. Виконання повинно суворо відповідати змісту зобов язан-ня. Зобов'язання слід виконувати відповідно до умов дого­вору.

50. Правові наслідки невиконання зобов'язань.

Особиста

- Фізична екзекуція - помста

- Боргова тюрма

- Страта боржника

- Продаж за Тібр - у рабство

Майнова

- Договірна - в розмірі заподіяної шкоди

- Позадоговірна:

В розмірі заподіяної шкоди

Ноксальна - за шко­ду, заподіяну рабом або твариною

Комулятивна - злодіїв, співучасників, переховувачів і пособників

51.Цивільно-правові засоби забезпечення виконання зобов'язань.

Завдаток - arra - грошова сума або інша цінна річ, яку одна сторона - боржник (найчастіше покупець) дає другій стороні - кредитору (продавцю) в момент укладення дого­вору.

Неустойка - stipulatio poena - визначена в договорі гро­шова сума, яку боржник зобов'язаний був виплатити креди­тору в разі невиконання або неналежного виконання зобо­в'язання.

Застава - pignus, hypotheca - право на чужу річ.

Порука

Кредитор (Позикодавець) –> Договір позики у формі стипуляції -> Боржник (Позичальник) -> Попередня угода боржника з третьою особою про згоду прийняти на себе поруку ->Поручитель

Та одночасно

Кредитор (Позикодавець) –> Договір поруки у формі стипуляції -> Поручитель

52.Випадки припинення зобов'язання, крім виконання.

ПІДСТАВИ ДЛЯ ПРИПИНЕННЯ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

- Виконання зобов'язання

- Залік (compensatio)

- Новація:

Поступка ви­моги, заміна кредитора - Цесія

Переведення боргу, заміна боржника - Цесія

- Звільнення від боргу

- Поєднання в одній особі боржника і кредитора

- Настання скасувальної умови в договорі

- Смерть однієї із сторін з особистих зобов'язаннях

- Випадкова неможливість виконання - impossibilium. Вона могла бути фізичною і юридичною. Фізич­на наставала тоді, коли предмет зобов'язання випадково гинув, а юридична -коли предмет зобов'язання вилучався з обігу.

Новація - novatio - це договір, який відміняв дію раніше укладеного договору і породжував нове зобов'язання.

Для застосування заліку необхідно було дотримуватися вста­новлених правил: а) вимоги зустрічні; б) дійсні; в) однорідні (гроші на гроші, зерно на зерно тощо); г) «спілі», тобто за обома зобов'язаннями наставав строк платежу; д) безспірні.

53.Поняття і види договорів в римському праві.

Договір - contractus - двостороння угода, в якій виражена воля двох сторін, спрямована на досягнення певного правового результату - виникнення, зміна або припинення прав і обо­в'язків. Проте, якщо в договорі виражена воля двох сторін, то вона може бути тільки виявом взаємної згоди.

Отже, договір є угодою двох або кількох осіб про здійснення якої-небудь правової дії або про утримання від здійснення якої-небудь дії.

Два види договорів - контракти і пакти, які істот­но відрізнялися один від одного.

Контрактияк формальні угоди визнавалися приватним правом і забезпечувалися позовним захистом. Система кон­трактів була замкнутою, не допускалися будь-які інші уго­ди, не визнані приватним правом.

Пакти- неформальні угоди, тобто саме ті, які породжу­вало ділове життя за межами кола контрактів. Вони не мали позовного захисту і юридичного значення: тут покладалися лише на совість контрагентів, на їхні моральні якості, а не на право.

Дата добавления: 2015-05-10