Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Уголовно-исполнительные правоотношения. 9 страница




Таке обмеження, зокрема, стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях. Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку, передбаченому КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі й речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.

За угодою купівлі-продажу засуджені можуть вступати в майнові відносини з адміністрацією установи шляхом, передбаченим уст. 108 КВК України: через придбання за безготівковим рахунком в торгівельних точках виправної колонії продуктів харчування та предметів першої потреби. Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але через фізичну ізоляцію, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.

Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання: у випадках вилучення у засуджених предметів, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, або зберігання предметів і речей понад кількості, встановленої кримінально-виконавчим законодавством, вони здаються на зберігання до звільнення засуджених. Крім цього, адміністрація колонії повинна забезпечити зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку.

За засудженими в повному обсязі зберігається авторське право і право на відкриття та винахід. Суттєве значення для вирішення завдань виправлення та ресоціалізації засуджених, для вдосконалення виробництва і розвитку творчої думки засуджених має організація у виправній колонії раціоналізаторської та винахідницької роботи.

Для розгляду раціоналізаторських пропозицій і винаходів, які надходять від засуджених, у колонії організуються бюро раціоналізації та винахідництва. Після належного оформлення необхідних документів відповідно до існуючих норм винахідницького права. Засуджений має право на отримання гонорару за винахід чи раціоналізаторську пропозицію у загальновстановленому порядку.

Друга група включає в себе сукупність загальногромадянських прав засуджених. Позбавлення волі тягне за собою тимчасове (на час виконання покарання) позбавлення засуджених деяких загальногромадянських прав і обмеження можливості користування іншими громадянськими правами, які належали особі до її засудження.

Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується в праві володіння, користування та розпорядження майном. Він не може користуватися своїм майном, яке залишилося по місцю його проживання до арешту чи засудження.

Засуджений також обмежений в праві розпоряджатися своїм майном, так як це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією виправної колонії. У відповідності з ч. 7 ст. 102 КВК України засуджені обмежуються в праві користування майном, яке надійшло разом з ними до колонії. Це обмеження зокрема стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях.

Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим, вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі і речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.

Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але в силу фізичної ізоляції, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням, засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.

 

32. Право засуджених на свободу світогляду і віросповідання. Участь релігійних організацій у виконанні покарань.

 

На засуджених поширюється право на свободу світогляду і віросповідання, передбачене у ст. 35 Конституції, яке реалізується через норми ст. 128 КВК України. У колоніях здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані зі ставленням до релігії, підлягає лише тим обмеженням, які встановлені КВК України і необхідні для забезпечення ізоляції, громадської безпеки.

Богослужіння і релігійні обряди в колоніях проводяться за проханням засуджених або за зверненням релігійної організації в неробочий час. Засуджені мають право на придбання і користування релігійною літературою, іншими предметами і матеріалами релігійного призначення, використання яких не суперечить інтересам забезпечення ізоляції засуджених, а також іншим умовам виконання покарання.

Разом з тим, відправлення релігійних обрядів не повинно порушувати розпорядок дня в колоніях, а також права інших осіб, які відбувають покарання. Для відправлення релігійних обрядів у колонії можуть допускатися тільки представники релігійних організацій, які офіційно зареєстровані у встановленому законом порядку.

 

 

33. Обмеження права власності для різних категорій засуджених, передбачені в законодавстві України.

 

Засуджений не втрачає права власності на майно, що належало йому до засудження, але обмежується в праві володіння, користування та розпорядження майном. Він не може користуватися своїм майном, яке залишилося за місцем його проживання до арешту чи засудження. Засуджений також обмежений в праві розпоряджатися своїм майном, так як це право він може реалізувати тільки через обраного ним представника з використанням доручення, засвідченого адміністрацією виправної колонії. Відповідно ч. 7 ст. 102 КВК України засуджені обмежуються в праві користування майном, яке надійшло разом з ними до колонії.

Таке обмеження, зокрема, стосується грошей, цінних паперів і речей, а також предметів, які заборонено використовувати у колоніях. Виявлені у засуджених гроші, цінні папери та речі вилучаються і реалізуються у порядку, передбаченому КВК України. Засуджені можуть мати при собі тільки ті речі, перелік та кількість яких передбачені Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, але разом з тим вони не мають права продавати, дарувати чи відчужувати іншим особам або на користь інших засуджених предмети, речі й речовини, які знаходяться в їх особистому користуванні.

За угодою купівлі-продажу засуджені можуть вступати в майнові відносини з адміністрацією установи шляхом, передбаченим уст. 108 КВК України: через придбання за безготівковим рахунком в торгівельних точках виправної колонії продуктів харчування та предметів першої потреби. Для засуджених не встановлюються обмеження в реалізації права на спадщину, але через фізичну ізоляцію, вони не можуть особисто вступити у володіння спадщиною і здійснюють це право через представника за дорученням засвідченим адміністрацією колонії. Засуджені мають також право скласти заповіт, який повинен бути засвідчений начальником виправної колонії.

Засуджені можуть також бути суб'єктами угоди зберігання: у випадках вилучення у засуджених предметів, які заборонені для зберігання і використання в колоніях, або зберігання предметів і речей понад кількості, встановленої кримінально-виконавчим законодавством, вони здаються на зберігання до звільнення засуджених. Крім цього, адміністрація колонії повинна забезпечити зберігання цінних паперів, які засуджені придбали в установленому порядку.

 

34. Функції спостережної комісії при виконанні покарань.

 

4. Відповідно до покладених завдань спостережні комісії:

1) погоджують:

постанови начальника кримінально-виконавчої установи закритого типу (далі - виправна колонія) щодо зміни умов тримання засуджених осіб у межах однієї виправної колонії, якщо постанови передбачають збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання;

подання адміністрації виправної колонії щодо переведення засуджених осіб до виправної колонії з вищим рівнем безпеки;

постанови начальника виправної колонії щодо надання дозволу на проживання за межами виправної колонії засудженим жінкам на час звільнення від роботи у зв'язку з вагітністю і пологами, а також до досягнення дитиною трирічного віку та скасування такого дозволу;

2) разом з органами і установами виконання покарань вносять до суду за місцем відбування покарання засудженими особами подання щодо:

умовно-дострокового звільнення від відбування покарання або заміни невідбутої частини покарання більш м'яким;

звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років;

3) сприяють адміністрації установ виконання покарань у:

проведенні соціально-виховної роботи із засудженими особами, організації їх загальноосвітнього та професійно-технічного навчання;

залученні громадських організацій, органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян до надання допомоги у створенні належних умов для тримання засуджених осіб, їх матеріально-побутовому та медико-санітарному забезпеченні, здійсненні оздоровчо-профілактичних заходів;

створенні додаткових робочих місць для залучення засуджених осіб до суспільно корисної праці;

підготовці засуджених осіб до звільнення;

4) на підставі інформації органів і установ виконання покарань ведуть облік осіб, умовно-достроково звільнених від відбування покарання, організовують громадський контроль за поведінкою таких осіб та проведення виховних заходів за місцем їх роботи (навчання) і проживання протягом невідбутої частини покарання;

5) здійснюють заходи соціального патронажу щодо осіб, звільнених від відбування покарання, сприяють розвитку мережі центрів соціальної адаптації та інших установ і організацій, діяльність яких спрямована на надання таким особам допомоги у соціальній адаптації;

6) інформують громадськість через засоби масової інформації про результати своєї роботи та про стан дотримання прав людини, захист основних свобод і законних інтересів засуджених осіб під час виконання кримінальних покарань;

7) виконують інші функції відповідно до законодавства.

5. Спостережні комісії, що утворюються обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями, крім завдань та функцій, визначених у пунктах 3 і 4 цього Положення, надають методичну допомогу спостережним комісіям, що утворені районними держадміністраціями, та у разі делегування таких повноважень - виконавчими комітетами міських (за винятком міст районного значення) рад, контролюють їх діяльність, узагальнюють та поширюють досвід їх роботи, розробляють та затверджують форму звітності спостережних комісій.

 

 

35. Поняття класифікації засуджених, її значення та види.

 

Питання класифікації засуджених – досить складна теоретична і практична проблема, яка ще не отримала ґрунтовної наукової розробки у сучасній вітчизняній теорії. Немає поки що єдності поглядів на неї й у практиків.

Позиції науковців щодо визначення поняття класифікації засуджених у юридичній літературі достатньо тотожні. Так, Л.П. Оніка під класифікацією засуджених до позбавлення волі розуміє розподіл їх на відносно однорідні категорії за певними ознаками для створення найбільш ефективних умов у досягненні цілей покарання шляхом:

– ізоляції різних категорій засуджених, що зменшує шкідливий

взаємовплив;

– індивідуалізації виконання призначеного покарання з урахуванням при

цьому особистих відмінностей різних категорій засуджених, тобто забезпечення

карально-виховного впливу, необхідного з точки зору його характеру і ступеня

інтенсивності безпосередньо для відповідної категорії засуджених (класифіка-

ційної групи);

– створення умов для належного виконання покарання під час його

відбування засудженими;

– створення раціональної системи установ виконання покарання, на яку

впливає характер і стан злочинності в країні й, відповідно, склад засуджених

до позбавлення волі [1, с. 209].

Наявність двох основних напрямів практики діяльності органів та установ виконання покарань свідчать про існування двох видів класифікації засуджених до позбавлення волі, кожен з яких характеризується окремою метою й ознаками (критеріями): один – для забезпечення відповідного обсягу карального впливу (первинна класифікація); другий – з метою створення сприятливих умов для застосування виховних заходів (вторинна класифікація). Міжнародні документи також указують на необхідність проведення цих двох етапів класифікації засуджених.

 

Первинна і вторинна класифікація

 

Значення класифікації засуджених полягає в тому, що вона забезпечує:

а) ізоляцію різних категорій засуджених, що зменшує шкідливий взаємовплив (дослідження свідчать про те, що кожний третій рецидивіст, який відбуває покарання, новий злочин учинив завдяки набутому досвіду в місцях позбавлення волі), мінімізує міжгрупові і міжособистісні конфлікти;

б) зниження негативного впливу умов позбавлення волі на особистість засудженого;

в) диференційований підхід до проведення виховного впливу на засуджених за допомогою індивідуальних програм соціально-психологічної роботи, враховуючи при цьому особистісні відмінності різних категорій засуджених, тобто забезпечення такого впливу, який необхідний з точки зору його характеру і ступеня інтенсивності безпосередньо для даної категорії засуджених (класифікаційної групи);

г) індивідуалізацію виконання призначеного покарання. Цілком зрозуміло, що режим тримання і заходи впливу щодо осіб, які раніше відбували покарання, суттєво відрізняються від режиму і аналогічних заходів, які застосовуються до осіб, засуджених уперше, для засуджених жінок і неповнолітніх.

ґ) створення умов для належного виконання покарання під час його відбування засудженими.

д) створення раціональної системи УВП, на яку впливає характер і стан злочинності у країні, отже, і склад засуджених до позбавлення волі.

 

Головним завданням, метою класифікації засуджених до позбавлення волі є передусім диференціація їх за установами виконання покарання для того, щоб забезпечити індивідуалізацію покарання саме на стадії його виконання, тобто мати можливість змінювати обсяг кари залежно від характеру і ступеня небезпеки вчиненого злочину, особи засудженого, його поведінки під час відбування покарання.

 

36. Критерії класифікації засуджених до позбавлення волі.

 

У літературі традиційно виділяють дві класифікаційні системи:

юридичну (яка має правове значення) і психологічну (яка має педагогічне значення). Іноді їх ще називають зовнішньою і внутрішньою, первинною і вторинною. в основу юридичної (первинної) класифікації

покладені дві тісно пов’язані між собою групи ознак, які визначають: а) особу засудженого; б) характер і тяжкість учиненого злочину. До першої групи ознак слід віднести соціально-демографічні (вік, стать, стан здоров’я, ступінь непрацездатності) і правові (громадянство, попереднє відбування покарання у вигляді позбавлення волі тощо).

Згідно із законом і вказаними критеріями засуджені до позбавлення волі поділяються:

за віком: на дорослих і неповнолітніх. Дорослі засуджені тримаються у виправних колоніях мінімального, середнього та максимального рівня безпеки (ст. 18 КВК), неповнолітні засуджені — у виховних колоніях (ст. 19 КВК). Виокремлення із загальної кількості засуджених неповнолітніх обумовлено тим, що психіка і інтелект засудженого на час учинення ним злочину ще недостатньо сформовані і розвинуті. При відбуванні покарання таким засудженим на перший план як найважливіші висуваються виховні завдання, тому і колонії, де вони тримаються, мають назву виховних. Крім того, ці спеціальні колонії для неповнолітніх засуджених існують для ізоляції від їх шкідливого впливу дорослих злочинців;

за статтю, що зумовлює окреме тримання осіб жіночої статі і чоловічої. Ця вимога поширюється і на неповнолітніх засуджених;

засуджені іноземні громадяни та особи без громадянства повинні триматися окремо від засуджених громадян України. Для таких засуджених раніше, за часів існування Радянського Союзу, створювалися спеціальні установи виконання покарань. Нині за наказом ДДУПВП їх направляють у спеціально виділені колонії;

за станом здоров’я засуджені поділяються на працездатних, непрацездатних, хворих на тяжкі та хронічні захворювання. Наприклад, засуджені, хворі на туберкульоз, утримуються в окремих, спеціальних виправних установах на правах лікувальних. Засуджені особи пенсійного віку, а також засуджені інваліди 1-ї і 2-ї груп мають певні пільги щодо працевлаштування, оплати праці, обов’язкового навчання тощо. Окремо розміщуються засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі для робіт з господарського обслуговування цієї установи, вагітні жінки і жінки з немовлятами, які перебувають в будинках дитини при установах виконання покарання.

Серед даних, які характеризують особу засудженого, важливе значення має його минула злочинна діяльність, тобто сукупність відомостей, що дають уяву про характер раніше вчинених злочинів, вид покарання, яке відбувала людина раніше. Згідно з названими підставами кримінально-виконавче право вирізняє такі групи засуджених:

1) засуджені уперше; 2) особи, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі.

Ці засуджені ізольовані між собою і тримаються в спеціально створених для них установах виконання покарань різного рівня безпеки.

 

До другої групи ознак належать характер і ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину. Виходячи з цього критерію, КВК виокремлює такі групи засуджених: 1) які вчинили злочини невеликої, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі злочини; 2) чоловіки, засуджені за вчинення умисного злочину середньої тяжкості, умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період відбування покарання у виді позбавлення волі.

 

На відміну від юридичної психолого-педагогічна класифікація (вторинна, внутрішня) не впливає на правове становище засудженого, однак її застосування обов’язкове при формуванні відділень соціально-психологічної служби, робочих бригад засуджених, при поселенні в житлове приміщення. Вона не впливає на розподіл засуджених за видами установ виконання покарання, проте її мають на увазі, коли необхідно розподілити засуджених між установами одного й того ж виду.

Критеріями такої класифікації можуть бути: характер учиненого злочину, криміногенна зараженість особистості, тобто глибина і стійкість її антисуспільної спрямованості, рівень суспільної небезпеки, сформованість правосвідомості та рівень моральної занедбаності, ставлення до умов відбування покарання, наявність або відсутність лідерських якостей, вік, освіта, соціальне положення, риси характеру, професія і трудовий досвід, рід занять до засудження, стан здоров’я і сімейний стан, медичні показники тощо.

Так, наприклад, серед засуджених вирізняють групи осіб, які стали на шлях виправлення, твердо стали на шлях виправлення і довели своє виправлення зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці, навчання, активною життєвою позицією. Віднесення засудженого до однієї з визначених груп має вагоме практичне значення і пов’язане зі зміною умов тримання при відбуванні покарання: від покращання їх у межах однієї колонії або переведення до установи з менш суворими умовами утримання, аж до умовно-дострокового звільнення (статті 81, 107 КК України). Цілком зрозуміло, що не всі засуджені одразу стають на шлях виправлення. Серед них чимало й таких, які порушують встановлені правила. Щоб мати можливість здійснити стосовно таких засуджених більш інтенсивний карально-виховний вплив, кримінально-виконавче законодавство виокремлює такі групи, як порушники режиму, злісні порушники режиму (статті 101, 133 КВК). Віднесення засудженого до однієї з таких груп також має серйозні наслідки — умови тримання під час відбування покарання можуть погіршуватися.

 

 

37. Вимоги щодо роздільного та ізольованого тримання засуджених у УВП.

Стаття 92. Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі

у виправних і виховних колоніях

 

1. У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і

жінок, неповнолітніх і дорослих.

2. Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від

тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.

3. Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно

тримаються:

засуджені до довічного позбавлення волі;

засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено

довічним позбавленням волі;

засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного

позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у

порядку помилування або амністії.

4. Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до

позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.

5. Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді,

органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах.

6. Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання

засуджених не поширюються на:

засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття

двадцяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені

до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки;

лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії,

призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.

Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць

позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування

інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим

актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує

формування та реалізацію державної політики у сфері виконання

кримінальних покарань.

 

 

38. Суб’єкти первинної та вторинної класифікації засуджених.

 

Первинна – Регіональні комісії

Вторинна – Адміністрація УВП

 

Субєкт первинної класифікації засуджених до позбавлення волі – це орган або посадова особа, які за законом володіють правом здійснювати безпосередньо чи через своїх представників поділ засуджених на відповідні категорії (нині це Регіональні комісії).

Стосовно первинної класифікації засуджених до позбавлення волі процедура її здійснення визначається як врегульований законом, іншими нормативно-правовими актами порядок, який складається з послідовних дій і спрямований на досягнення правового результату. Процедура класифікації визначає, як, яким чином субєкти здійснюють класифікацію обєктів, в якій послідовності обираються ті чи інші критерії класифікації, забезпечуючи в решті-решт досягнення поставленої мети.

Питання про критерії (ознаки, підстави) класифікації – найважливіше у проблемі побудови первинної класифікації засуджених до позбавлення волі. Поряд із цим воно є достатньо дискусійним, що зумовлено відсутністю в чинному законодавстві їх чіткого визначення. У цілому погоджуючись з необхідністю поділу засуджених за ознакою статі та віку, автор критично відноситься до пропозицій визнання окремими критеріями класифікації стану здоровя, форми вини, факту попереднього відбування покарання в місцях позбавлення волі, минулих судимостей, характеру, тяжкості та ступеня суспільної небезпеки злочину.

Для вираження типової оцінки відомостей про злочин та особу засудженого до позбавлення волі на певний строк в їх сукупності пропонується використовувати (поряд зі статтю та віком) призначений строк покарання, оскільки саме в ньому найповніше відбивається оцінка судом конкретного діяння, вчиненого конкретною особою у відповідних умовах, а також всі інші обставини. Наявність попередніх судимостей і фактів відбування покарання в місцях позбавлення волі і так знаходить

своє відбиття у виді та строку покарання, з огляду на що додаткову класифікацію за цими ознаками проводити не потрібно.

Підвівши підсумок, автор надає наступне визначення: первинна класифікація засуджених до позбавлення волі – це багатоступеневий і послідовний поділ усієї сукупності осіб, засуджених до позбавлення волі, на види, який за визначеною процедурою здійснюється Регіональними комісіями Департаменту за ознаками виду і строку позбавлення волі, віком і статтю засуджених з метою диференційованого застосування заходів карального впливу.

 

Регіональні комісії – це українська новація, створена на виконання рекомендацій Ради Європи, оскільки в жодній країні на пострадянському просторі схожого органу не існує. Головний недолік при встановленні виду установи Регіональними комісіями полягає у намаганні Департаменту покласти на них невластиві їм функції, зокрема, надання оцінки особі засудженого, обставинам справи, що помякшують чи обтяжують відповідальність, тощо, що призводить лише до плутанини й привласнення функції правосуддя. Вирішення судом питання направлення засудженого до виправної установи цілком узгоджувалося зі ст. 63 Конституції України, тоді як передача таких повноважень Департаменту, а особливо здійснення цієї процедури на підставі підзаконного нормативного акта (Інструкції), що характеризується довільним (на думку дисертанта) тлумаченням норм КВК України, викликає певні сумніви взагалі у своїй законності.

 

Вторинна класифікація засуджених є необхідним елементом системи класифікації, яка продовжує вивчати особистість злочинця у період перебування його в установі виконання покарання і формує однотипні групи для спільного засвоєння засудженими інструментів ресоціалізації та виправлення. Вторинна класифікація проводиться з метою зниження негативного впливу на особистість умов позбавлення волі, мінімізації міжгрупових та особистісних конфліктів, попередження рецидиву злочину.

 

На рекомендаційному рівні ДПтС визначено коло посадових осіб та фахівців, які можуть здійснювати вторинну класифікацію засуджених до позбавлення волі у складі комісії. Проведеним дослідженням встановлено, що вищезазначені комісії в окремих установах не створюються навіть формально і не діють відповідно до рекомендацій ДПтС, тому існує необхідність законодавчого врегулювання їх діяльності.

 

Вторинна класифікація розпочинається з первинного вивчення даних про особистість засудженого у дільниці карантину діагностики та розподілу (далі – КДіР). Кримінологічний аналіз критеріїв вторинної класифікації свідчить про те, що до дефініції поняття «первинне вивчення даних про особистість засудженого» входить інформація, яка включає: наявність соціальних зв’язків у засудженого, досвід роботи, минулу злочинну діяльність, дані профілактичних обліків, поведінку у дільниці КДіР тощо. Як свідчить практика, в результаті недостатньої кількості психологів в установах виконання покарань (далі – УВП), а також надмірного навантаження кількості засуджених на одиницю персоналу колонії (417 осіб на одного психолога) особистісна і психологічна діагностика засуджених здійснюється формально.

 

вторинна класифікація засуджених буде розглядатися не лише як змістовне вираження процесу індивідуалізації виконання покарання у виді позбавлення волі, але й як першочерговий та необхідний захід для організації виправлення та ресоціалізації.

 

39. Підстави та порядок залишення засуджених у слідчих ізоляторах.

 

Стаття 89. Залишення в слідчому ізоляторі чи направлення

у виправну колонію максимального рівня безпеки

засуджених до позбавлення волі для роботи

з господарського обслуговування

 

1. Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за злочини

невеликої або середньої тяжкості чи необережні тяжкі злочини, може

бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено

у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з

господарського обслуговування.

2. Залишення засуджених для виконання роботи з господарського

обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора,

а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки -

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну

політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності

письмової згоди засуджених.

3. Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені

у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з

господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших

осіб на умовах, передбачених цим Кодексом для виправних колоній

мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і

виправних колоній середнього рівня безпеки.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2015-05-08; Просмотров: 343; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.135 сек.