Про порядок розподілу, направлення та переведення для відбування покарання осіб, засуджених до позбавлення волі 7 страница

або перервані після набрання законом про амністію чинності.

У виняткових випадках з метою припинення суспільно

небезпечних групових проявів чинність амністії може бути поширена

на діяння, вчинені до певної дати після оголошення амністії, за

умови обов'язкового виконання до цієї дати вимог, передбачених

законом про амністію (умовна амністія).

Стаття 6. Особи, на яких поширюється дія закону про амністію,

можуть бути звільнені від відбування як основного, так і

додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна,

в частині вироку, яка не була виконана на день набрання чинності

законом про амністію.

Особам, засудженим до покарання (основного чи додаткового) у

виді штрафу, сума штрафу, сплаченого ними до прийняття судом

рішення про звільнення від відбування покарання у зв'язку з

амністією, не повертається.

Питання про погашення чи зняття судимості стосовно осіб, до

яких застосовано амністію, вирішується відповідно до положень

Кримінального кодексу України (2341-14).

Стаття 7. Закони про амністію, за винятком законів про умовну

амністію, Верховна Рада України може приймати не частіше одного

разу протягом календарного року, крім випадків індивідуальної

амністії.

Стаття 8. Особи, засуджені за вчинення злочину, які

відповідно до закону про амністію підлягають звільненню від

відбування (подальшого відбування) покарання, звільняються не

пізніш як протягом трьох місяців після опублікування закону про

амністію.

Особи, стосовно яких відповідно до закону про амністію

застосовується скорочення терміну покарання, мають бути офіційно

поінформовані про нове обчислення терміну покарання і про дату

закінчення відбування покарання протягом місяця після

опублікування закону про амністію.

Строки звільнення осіб за законом про індивідуальну амністію

встановлюються у такому законі.

61. Поняття і види помилування.

КК Стаття 87. Помилування

1. Помилування здійснюється Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи.

2. Актом про помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років.

Коментар Хавронюк 2010

1. Помилування - це індивідуальне державно-владне веління у формі пробачення особі, яка вчинила злочин будь-якої тяжкості. При цьому лише у виняткових випадках може бути помилувано особу, яка раніше неодноразово (два і більше разів) засуджува­лась за вчинення умисних злочинів або до якої було застосовано амністію, помилуван­ня, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, звільнення від відбування покарання з випробуванням, якщо вона до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин. Клопотання про помилування засуджених, які не стали на шлях виправлення, відбули незначну час­тину призначеного їм строку покарання, а також клопотання осіб, засуджених за особ­ливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності обставин, які потребу­ють особливо гуманного ставлення. Але загалом надія на помилування - важливий стимул для виправлення. Особливо це стосується засуджених до довічного позбавлення волі. Клопотання про помилування таких осіб можуть бути подані після відбуття не менше двадцяти років призначеного покарання.

На відміну від амністії акт помилування не розрахований на невизначену кількість випадків використання і є персоніфікованим актом одноразового застосування права щодо конкретної особи або групи індивідуально зазначених в указі Президента України осіб. На відміну від закону про амністію указ Президента України про помилування виступає як безпосередня підстава для звільнення особи від покарання або заміни пока­рання більш м’яким.

2. Як і амністія, помилування у КК розглядається як підстава звільнення і від кри­мінальної відповідальності (ст. 44), і від покарання (статті 85, 87). При цьому реальна правозастосовна практика згідно з нормативними актами Президента України (2000 р., 2005 р.), які визначали і визначають порядок здійснення помилування, зорієнтована на непов’язане із звільненням від кримінальної відповідальності помилування засуджених, яке здійснюється у виді: 1) заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк (згідно з ч. 2 ст. 87 - на строк не менше двадцяти п’яти років); 2) повного або часткового звільнення від відбування інших, крім довічного позбавлення волі, ви­дів основного, а також додаткового покарання; 3) заміни інших, крім довічного позбав­лення волі, видів основного, а також додаткового покарання або його невідбутої частини більш м’яким покаранням. Клопотання про помилування може бути подано після на­брання вироком законної сили, а у випадку розгляду кримінальної справи в касаційно­му порядку - після прийняття рішення ВС.

Зняття судимості здійснюється судом в порядку, встановленому ст. 91 КК і КПК, і не може передбачатись указом про помилування.

3. Помилування здійснюється Президентом України. Його укази про помилування надсилаються для обов’язкового виконання ДЦПВП, МО, судам. Коло осіб, які мають право клопотати про помилування, порядок підготовки матеріалів для розгляду цих клопотань, повноваження Служби забезпечення діяльності Комісії при Президентові України у питаннях помилування Секретаріату Президента України визначаються По­ложенням про здійснення помилування.

4. Кримінальну справу не може бути порушено, а порушена справа підлягає за­криттю у зв’язку з помилуванням даної особи. Закриття кримінальної справи у зв’язку з помилуванням особи не допускається, якщо обвинувачений проти цього за­перечує (у цьому разі провадження у справі продовжується в звичайному порядку). Положення КПК, які допускають помилування і незасуджених осіб і які загалом узгоджуються зч. 1 ст. 44 КК, на практиці не застосовуються, оскільки не знаходять відображення у Положенні про здійснення помилування.

=========================================================================

Помилування це також акт прощення засудженого та звільнення його від покарання. Але воно відрізняється від амністії цілою низкою ознак.

Зокрема, помилування — це акт, який видає Президент України. Це означає, що Президент як гарант прав і свобод людини наділений правом прощення навіть найнебезпечнішого злочинця, реалізуючи таким чином соціальну спрямованість держави Україна. Є в цьому акті й елемент каяття засудженого, оскільки, подаючи клопотання про помилування, засуджений фактично визнає вину, розкаявся та взяв на себе моральну відповідальність за вчинений злочин, просить його вибачити

У К А З ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Положення про порядок здійснення помилування 16.09.2010

2. Помилування засуджених здійснюється у виді:

заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на

строк не менше двадцяти п'яти років;

повного або часткового звільнення від відбування як

основного, так і додаткового покарання;

заміни покарання або невідбутої його частини більш м'яким

покаранням.

3. Право клопотати про помилування має особа, яка:

засуджена судом України і відбуває покарання в Україні;

засуджена судом іноземної держави і передана для відбування

покарання в Україну без умови про незастосування помилування,

вирок суду щодо якої приведено у відповідність із законодавством

України;

засуджена в Україні і передана для відбування покарання

іноземній державі, якщо ця держава погодилася визнати і виконати

прийняте в Україні рішення про помилування.

4. Клопотання про помилування може бути подано після набрання

вироком законної сили, а при розгляді справи в касаційному

порядку - після прийняття рішення відповідним судом.

У випадку засудження особи до довічного позбавлення волі,

клопотання про її помилування може бути подано після відбуття нею

не менше двадцяти років призначеного покарання.

5. Особа, яку раніше було неодноразово (два і більше разів)

засуджено за вчинення умисних злочинів або до якої раніше було

застосовано амністію, помилування, умовно-дострокове звільнення

від відбування покарання, заміну невідбутої частини покарання

більш м'яким, звільнення від відбуванню покарання з випробуванням,

якщо вона до погашення чи зняття судимості знову вчинила умисний

злочин, може бути помилувана лише у виняткових випадках.

6. Клопотання про помилування засуджених, які не стали на

шлях виправлення або не відбули половини призначеного їм строку

покарання, а також клопотання осіб, засуджених за тяжкі чи

особливо тяжкі злочини, можуть бути задоволені лише за наявності

обставин, що потребують особливо гуманного ставлення.

7. Клопотання про помилування особою, засудженою судом

України, яка відбуває покарання в Україні, або засудженою судом

іноземної держави і переданою для відбування покарання в Україну

без умови про незастосування помилування, подається через

адміністрацію установи виконання покарань або іншого органу, що

здійснює виконання кримінальних покарань. Адміністрація в

установленому порядку реєструє клопотання і протягом п'ятнадцяти

днів з дня подання направляє його до Адміністрації Президента

України разом із копіями вироку, ухвали і постанови суду,

докладною характеристикою про поведінку особи і ставлення її до

праці із викладеною письмово думкою адміністрації і, як правило,

спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх про

доцільність помилування, а також іншими документами і даними, що

мають значення для розгляду питання про застосування помилування.

8. Підготовку матеріалів до розгляду клопотання про

помилування та повідомлення заявника про результати такого

розгляду здійснює Управління з питань помилування Адміністрації

Президента України (далі - Управління).

Управління для виконання покладених на нього завдань має

право в установленому порядку запитувати та одержувати від

державних органів, органів місцевого самоврядування, установ

виконання покарань необхідні для розгляду клопотання про

помилування документи, матеріали та інформацію.

9. Під час розгляду клопотання про помилування враховуються:

ступінь тяжкості вчиненого злочину, строк відбутого

покарання, особа засудженого, щире каяття, активне сприяння

розкриттю злочину, поведінка і ставлення особи до праці до

засудження та в установах й інших органах виконання покарань, стан

відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди та

інші обставини;

думка адміністрації установи виконання покарань або іншого

органу, який виконує покарання, спостережної комісії, служби у

справах неповнолітніх, місцевого органу виконавчої влади, органу

місцевого самоврядування, громадських організацій, трудових

колективів тощо про доцільність помилування.

10. Клопотання про помилування і підготовлені Управлінням

матеріали попередньо розглядаються Комісією при Президентові

України у питаннях помилування (далі - Комісія).

Комісія утворюється Президентом України у складі голови, двох

заступників голови і членів Комісії. Одним із заступників голови

Комісії є за посадою Керівник Управління. Обов'язки секретаря

Комісії виконує один із членів Комісії.

Організаційною формою роботи Комісії є засідання, які

скликаються і проводяться головою Комісії, а за його відсутності -

одним із заступників голови Комісії.

Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутні

більшість її складу.

Рішення Комісії приймаються шляхом голосування більшістю

присутніх на засіданні членів Комісії. У разі рівного розподілу

голосів голос головуючого на засіданні є вирішальним.

11. Клопотання про помилування, що не підлягають задоволенню

за обставин, передбачених цим Положенням, Управління доповідає

Комісії.

12. Пропозиції Комісії за результатами попереднього розгляду

клопотань про помилування оформляються протоколом, який підписують

голова та секретар Комісії.

13. За результатами попереднього розгляду клопотань про

помилування і матеріалів, підготовлених Управлінням, Комісія

вносить Президентові України пропозиції про застосування

помилування.

Про клопотання, підстав для задоволення яких не знайдено,

Комісія доповідає Президентові України.

14. Про помилування засудженого Президент України видає указ.

15. У разі відхилення Комісією клопотання про помилування

повторне клопотання щодо особи, засудженої до довічного

позбавлення волі, за відсутності нових обставин, що заслуговують

на увагу, може бути внесено на розгляд Комісії не раніш як через

п'ять років, а щодо інших засуджених - не раніш як через рік із

часу відхилення попереднього клопотання. Повторне клопотання, що

надійшло до закінчення цих строків, повертається заявникові з

відповідним роз'ясненням.

16. Укази Президента України про помилування засуджених для

виконання надсилаються:

щодо осіб, які відбувають покарання в установах чи органах

виконання покарань, - Державному департаменту України з питань

виконання покарань;

щодо осіб, які звільняються від додаткових покарань, -

відповідним судам;

щодо осіб, засуджених до тримання в дисциплінарному

батальйоні військовослужбовців, до службових обмежень для

військовослужбовців чи до позбавлення військових звань, -

Міністерству оборони України;

щодо інших осіб - відповідним міністерствам, іншим

центральним органам виконавчої влади.

Крім того, укази Президента України про помилування

засуджених надсилаються Міністерству внутрішніх справ України до

відома та іншим державним органам для забезпечення соціальної

адаптації осіб, які відбули покарання.

17. Органи, на які цим Положенням покладено виконання указів

Президента України про помилування засуджених, про їх виконання

повідомляють Адміністрацію Президента України.

18. Контроль за виконанням указів Президента України про

помилування здійснює Комісія.

62. Порядок застосування амністії. – Див.питання №60

63. Порядок застосування помилування. – Див.пит. № 61 + Степанюк 291-294

64. Поняття та сутність умовно-дострокового звільнення з УВП.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання являє собою дострокове звільнення засудженого від подальшого відбування призначеного йому покарання за умови, що він своєю сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

КК Стаття 81. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання

1. До осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання. Особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і від відбування додаткового покарання.

2. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.

3. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим:

1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин;

2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.

4. У разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового злочину суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.

=========================================================================

Казначаєва Д.В."Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання "

Інститут умовно-дострокового звільнення від відбування покарання зародився ще у перший половині 19 століття при англійській системі заслання у вигляді звільнення як останньої стадії прогресивної системи позбавлення волі. Згодом такий вид звільнення був схвалений у багатьох країнах Європи та Північної Америки. Архівні матеріали царської Росії також свідчать про застосування умовно-дострокового звільнення з другої половини 19 сторіччя. Враховуючи ефективність даного інституту, процеси його інтеграції спостерігаються і на сучасному етапі розвитку суспільства.

Загальним для законодавств всіх закордонних країн, що були розглянуті, є наявність чіткого механізму здійснення контролю за особами, які перебувають на волі у порядку умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

порядок, підстави, умови й наслідки умовно-дострокового звільнення від відбування покарання становлять собою самостійний комплексний правовий інститут кримінального, кримінально-виконавчого та кримінально-процесуального права. Аналіз чинного законодавства свідчить, що підстави, умови та правові наслідки умовно-дострокового звільнення врегульовані Кримінальним кодексом України (ст. ст. 81, 107), порядок розгляду питання щодо надання умовно-дострокового звільнення, підготовки матеріалів та направлення їх до суду, визначення поняття виправлення та ресоціалізація, здійснення громадського нагляду за умовно-достроково звільненими особами — у Кримінально-виконавчому кодексі України (ст. ст. 154, 160-162), процедура розгляду питання про надання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у суді — Кримінально-процесуальним кодексом (ст. 407). Тому, спроба віднести умовно-дострокове звільнення від відбування покарання до того чи іншого інституту кримінального права штучно обмежує рамками останнього, а умовно-достроковому звільненню від відбування покарання притаманні власні риси.

Зазначено, що умовно-дострокове звільнення за своєю юридичною природою є одним із видів звільнення від відбування покарання, суть якого полягає у достроковому звільненні засудженого, який досяг певного ступеню виправлення від подальшого реального відбування покарання за умови дотримання ним під час невідбутої частини покарання певних вимог, встановлених у законі.

Визначено, що підстави умовно-дострокового звільнення від відбування покарання — це закріплені у кримінальному законі юридичні факти, за наявності яких засуджений може бути умовно-достроково звільнений; умови умовно-дострокового звільнення від відбування покарання — це вимоги, які висуваються до умовно-достроково звільненої особи під час невідбутої частини покарання, коли вона вже перебуває на волі, тому невідбута частина покарання стає по суті іспитовим строком. Зазначено, що надання умовно-дострокового звільнення від відбування покарання можливе лише за сукупністю формальної та матеріальної підстав, де формальна підстава — це встановлена законом частина строку покарання, обов’язкова для відбування засудженим, матеріальна підстава — досягнення засудженим певного ступеню виправлення.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання надається на певних умовах. Чинне законодавство, а саме: ст. 81 КК України, висуває до умовно-достроково звільненої особи тільки одну умову — не вчинити нового злочину під час невідбутої частини покарання. Таким чином, правовими наслідками умовно-дострокового звільнення від відбування покарання є: 1) остаточне звільнення засудженого від відбування покарання у разі, якщо він не вчинив нового злочину під час невідбутої частини покарання; 2) призначення покарання за правилами сукупності вироків у разі, якщо засуджений під час невідбутої частини покарання вчинив новий злочин.

Окремо звертається увага на те, що при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання законодавцем на перший план виводяться такі цілі кримінального покарання, як виправлення засудженого і спеціальна превенція, що, у свою чергу, не виключає можливості досягнення загальної превенції.

формальна підстава умовно-дострокового звільнення від відбування покарання — це встановлена законом мінімальна частина строку покарання, призначеного вироком суду після обов’язкового відбуття якої засуджений може бути представлений до умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

«Матеріальна підстава умовно-дострокового звільнення від відбування покарання» зазначається, що виправлення засуджених протікає поступово та проходить ряд стадій, кожній з яких відповідають певні ступені виправлення. Встановлено, що на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства відбуваються зміни у підході до процесу впливу на засуджених: від виправлення поглядів та поведінки засуджених до розробки моделей, орієнтованих на розвиток соціально-корисних професійних навичок та особистих здібностей засуджених, що відкриває перспективи їх успішної ресоціалізації. У контексті даних змін, основними передумовами успішного виправлення засудженого є готовність і добра воля самих засуджених, налагодження зв’язків між установами виконання покарання і суспільством, а також, не менш важлива мета — послаблення негативного впливу позбавлення волі на особистість засудженого. Зазначено, що можливість застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не тільки до осіб, які досягай самого високого ступеня виправлення (довели своє виправлення), але і до більш широкої категорії засуджених — до тих, хто твердо став на шлях виправлення, значно розширить рамки застосування цього виду звільнення від відбування покарання, а також буде сприяти гуманізації кримінального покарання і досягнення поставлених перед ним цілей.

65. Звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою.

Звільнення засудженого за хворобою є однією з підстав звільнення, серед тих, що визначені ст. 152 КВК України. Виходячи з прийнятих у науці класифікацій, звільнення за хворобою відноситься до дострокових підстав звільнення, яка безпосередньо пов’язана зі станом здоров’я засудженого.

КК Стаття 84. Звільнення від покарання за хворобою

1. Звільняється від покарання особа, яка під час його відбування захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру відповідно до статей 92-95 цього Кодексу.

2. Особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на іншу тяжку хворобу, що перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. При вирішенні цього питання суд враховує тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засудженого та інші обставини справи.

3. Військовослужбовці, засуджені до службового обмеження, арешту або тримання в дисциплінарному батальйоні, в разі визнання їх непридатними до військової служби за станом здоров'я звільняються від покарання.

4. У разі одужання осіб, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, вони повинні бути направлені для відбування покарання, якщо не закінчилися строки давності, передбачені статтями 49 або 80 цього Кодексу, або відсутні інші підстави для звільнення від покарання. При цьому час, протягом якого до осіб застосовувалися примусові заходи медичного характеру, зараховується в строк покарання за правилами, передбаченими в частині п'ятій статті 72 цього Кодексу, а один день позбавлення волі дорівнює одному дню застосування примусових заходів медичного характеру.

Коментар Хавронюк

1. Звільнення від покарання за хворобою застосовується у випадках, коли досяг­нення мети покарання стає нереальним через хворобу особи, яка вчинила злочин. Стаття 84 передбачає три самостійних види звільнення особи від покарання за хворо­бою, які визначаються характером захворювання та особливостями суб’єкта, до якого застосовуються.

2. Частина 1 ст. 84 передбачає обов’язкове звільнення від покарання, умовами якого є: 1) захворювання особи, яка відбуває покарання, на психічну хворобу; 2) позбавлення її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними.

Про поняття психічної хвороби, а також про можливість усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними див. коментар до ст. 19.

Підставою для звільнення від покарання таких осіб є неможливість їх виправлення. Психічна хвороба, яка позбавляє особу можливості усвідомлювати свої дії (бездіяль­ність) або керувати ними, не дає їй можливості усвідомлювати і примусовий характер державного впливу на нього, який полягає у позбавленні чи обмеженні прав і свобод особи. Такі особи звільняються від покарання незалежно від тяжкості вчиненого ними злочину, тривалості невідбутої частини покарання, наявності порушень режиму та ін­ших обставин. Закон передбачає можливість застосування до них примусових заходів медичного характеру відповідно до статей 92-95.

Відповідно до Переліку захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, відповідними психіч­ними розладами вважаються: а) деякі форми шизофренічних і маніакально-депресив- них психозів; б) окремі психотичні порушення внаслідок органічного ураження голов­ного мозку (усі форми синильної деменції; атеросклеротичне слабоумство; корсаковський психоз - алкогольний, внаслідок сифілісу мозку чи травми; органічне слабоумство - внаслідок енцефаліту, менінгоенцефаліту, сифілісу мозку, травми головного мозку;

в) деякі форми затяжних реактивних психозів і хронічних психозів; г) паранояльна психопатія тощо.

3. Частина 2 ст. 84 передбачає можливість звільнення від покарання або від подаль­шого його відбування за таких умов: 1) особа захворіла на іншу тяжку хворобу, крім психічної; 2) це сталося після вчинення злочину або постановлення вироку. При цьому суд має враховувати тяжкість вчиненого злочину, характер захворювання, особу засу­дженого та інші обставини справи.

Відбування покарання такими особами може бути визнане недоцільним через неможливість їх виправлення в умовах відбування покарання і застосування заходів виправно-трудового впливу.

До тяжких слід віднести хвороби, включені до Переліку захворювань, які є під­ставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого від­бування покарання. До них, зокрема, віднесені: а) найбільш тяжкі форми туберкульозу;

б) інфекція вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ/СНІД); в) лепра; г) злоякісні та деякі інші новоутворення; ґ) деякі хвороби ендокринної системи (цукровий діабет тощо);

д) окремі хвороби нервової системи та органів чуття (наприклад, менінгіти вторинні гнійні, абсцеси головного мозку, розсіяний склероз, паркінсонова хвороба, епілепсія, повна сліпота); е) деякі хвороби органів кровообігу (наприклад, ішемічна хвороба серця, міокардитичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба III стадії, облітеруючий ендартеріїт, облітеруючий атеросклероз); є) деякі хвороби органів дихання (бронхіаль­на астма, абсцес легені тощо); ж) деякі хвороби органів травлення (наприклад, окремі форми цирозу печінки); з) хвороби нирок з хронічною нирковою недостатністю в тер­мінальній стадії; и) деякі хвороби кістково-м’язової системи та сполучної тканини (ре­вматоїдний артрит, системна склеродермія тощо); і) хвороби обміну (подагра в термі­нальній стадії); й) деякі види променевої хвороби.

Виявлення таких осіб покладається на лікарсько-трудові комісії, які створюються при лікарнях для засуджених. У разі виникнення таких захворювань, як СНІД, проме­нева хвороба, лепра та інші, що потребують спеціальних і складних засобів обстеження, діагнози установлюються комісією з обов’язковим залученням фахівців відповідного профілю установ органів охорони здоров’я.

Захворювання на тяжку хворобу є підставою для звільнення особи від покарання або від подальшого його відбування лише у випадку, якщо ця хвороба не лише за своєю тяжкістю, а й за характером перешкоджає відбуванню покарання, тобто коли подальше відбування покарання загрожує її життю або може призвести до серйозного погіршення здоров’я чи інших тяжких наслідків. Згідно з вказаними Правилами, анатомічні дефек­ти внаслідок захворювання чи травми (як от висока ампутація верхніх або нижніх кін­цівок, а також поєднання високих ампутацій однієї верхньої і однієї нижньої кінцівок) можуть бути визнані тяжкою хворобою, яка створює підстави для звільнення від пока­рання, лише в останній період відбування покарання.

Дата добавления: 2015-05-08