Філософські ідеї в культурі Київської Русі

Філософія Київської Русі охоплює час, починаючи з XI століття (найбільш ранньою оригінальною пам'яткою цієї доби слід вважати «Слово про закон і благодать» Їларіона), й триває до середини XIV (загибель 1340 року князя Юрія II кладе кінець незалежності Галицько-Волинського князівства, культура якого безпосередньо розвивала здобутки Київської Русі). Впродовж зазначеного періоду філософія існує як сукупність філософських істотних ідей, що -структурували світогляд і відображалися у всьому масиві результатів культурної творчості. Тоді філософія ще не виділилася у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу.

Вагомий вплив на розвиток Київської Русі здійснило хрещення Русі (988 р.). Ця подія привела до того, що через Візантію в культуру давніх русичів входить антична філософія, християнська література. Завдяки цьому Київська Русь познайомилася з досягненнями культури, філософії давньоєвропейських народів. Здобутки античної філософії проникали в культуру Русі через твори християнських авторів і в христянській «обробці». Внаслідок цього філософія сприймається русичами як частина теології, причому така частина, яка підпорядкована теології.

Ще одна особливість культури Київської Русі полягає в тому, що християнство, християнські та античні автори були відомі лише вузькому колу суспільства, духовній еліті. Основна ж маса населення продовжувала вірити у традиційних язичницьких богів — Перуна, Даждьбога, Стрибога та ін. Все це зумовило той факт, що філософія Київської Русі на перших етапах розвитку мала перш за все просвітницький характер; основне завдання вбачалося в тому, щоб роз'яснити народу основні положення християнства і християнської філософії. Тому-то давньоруські автори писали свої твори не у формі наукових трактатів, а у вигляді послань, проповідей, звертань і т.п.

Основною проблемою філософії цього періоду є людина, смисл її буття, розуміння людського щастя та шляхів його досягнення, співвідношення Бога і людини.

Морально-етичний напрямок у філософії Київської Русі започатковує Київський митрополит. Іларіон, який в Ю51 році написав твір «Слово про закон і благодать». В ньому Їлларіон осмислює історію людства, вказуючи на її цілісний характер, розглядає проблему смислу людського життя, свободи людини у світі. Всі ці питання він пробує розв'язати на основі християнських догматів. Більш чітко і систематично філософська проблематика представлена у творчості митрополита київського Климента Смрлятича (сер.ХІІ ст.). Аналізуючи життєво-смислові проблеми людського буття, Смолктич виходить із того, що істина вже викладена в Біблії; завдання ж рову му і філософії, зокрема, полягає в тому, щоб правильно зрозуміти цю божественну істину. В «Посланні пресвітеру Фомі» він досл джує питання про те, яким є справедливий життєвий шлях люд таи і доходить висновку: це осягнення заповідей, що дані людині Богом і неухильне їх виконання.

Однією з найяскравіших постатей серед діячів культури Київської Русі XII ст. є Кирило єпископ Туровський. Творчість Туровського безпосередньо пов'язана з грецькою культурою, передусім візантійською, а через неї і античною спадщиною.

В онтології Кирило виходить з фундаментального протиставлення світу небесного й земного, видимого й невидимого, що становить суть християнського дуалізму взагалі. Значну увагу він приділяє аналізові протилежності «внутрішнього» і «зовнішнього»: як ці антитези співвідносяться — церковне й світське, християнське і поганське. Зрештою, зовнішнім є темрява, а внутрішнім — світло.

Ця особливість в розумінні світу визначає й підхід Туровського до центральної проблеми філософії Київської Русі — проблеми людини.

Кирило Туринський обґрунтовує позицію християнського антропоцентризму, котра полягає в тому, що кожна- людина — праведник і грішник — є предметом Божої уваги.

БІЛЕТ №30

Києво-Могилянська академія як осередок української та слов’янської культури

Києво-Мог. колегія (згодом академія) заснована в1632р у процесі об’єднання шкіл Київського братства і гімназії, відкритої при Києва-Печерській Лаврі. Засновник – метрополіт Петро Могила. К-М ак. стала першим вищим учбовим закладом на території східних слов’янських народів. К-М ак. була закрита за наказом російського царя в 1817р. Цим був нанесений непоправимий удар по розвитку культури, науки, освіти в Україні. В К-М ак. вчилися багато відомих діячів, внесли великий вклад в розвиток філософії, велипросвітницьку роботу. (Г.Сковорода, І. Мазепа, П.Орлик, М.Ломоносов, Т.Прокопович,...). Випускники та ректори – Єгорський, Феофан Прокопович. Відомі професори філософії КМА в різні роки існування були Кононович-Горбацький, Гізель, Баранович, Галятановський, Щербацький, Яворський, Кониський, Козачинський, Феофан Прокопович, Г.С. Сковорода.

У викладанні філософії використовували досягнення європейської думки. Філософія КМА поділялась на логіку, діалектику і метафізики, читались окремі курси. Культ логіки Арістотеля був підставою для звинуваченння філософів у схоластиці (викладання абстрактних форм). Предмет філософії трактував традиційно любов до мудрості. Деякі філософи внесли корективи – філософія як наука пізнання причин, інші визначали філософію як інтелектуальне пізнання світу як апарату Арістотеля. Онтологічну основу складала ідея Бога, яка є первинною субстанцією. Духовна субстанція породжує безліч матеріальних речей, які мають свою форму, рух, простір, їх можна характеризувати з кількісної і якісної сторони. Обгрунтовують ідеї єдності, нестворинності і незнищенності матерії.

В теорії пізнання більшість професорів поділяли ідею пізнання Світу людиною, яке здійснювалось шляхом чуттів та розуму людини. Пізнаючи Світ, людина пізнає ідею Бога – твердили професори КМА. Вони поділяли подвійну істину. Пізнати Світ і Бога шляхом Божественного откровенія, шляхом науково-філософського пошуку.

Філософія розуміється як наука, заснована на істиному вірогідному пізнанні. зародження нового, близького до науки нового часу типу мислення, У філософських курсах спостерігається критика романтизму, доповнення логіки гносеологічним змістом, відбувається поворот до спостереження і дослідницького знання. Викладачі звертаються до поглядів Коперника, Галілея, Декарта).

У вченні про матерію: обгрутнована ідея про єдність і однорідність матерії природніх тіл, земної та небесної матерії, про її ненароджуванність і незнищенність та кількістне збереження у світі.

Розроблялась філософська трактовка руху: цілеспрямованний процес, невіддільний від матеріальних речей, неперервний і універсальний характер. Світ розглядався у єдності кількісних і якісних сторін. Аналіз пізнавального процесу, здатності людини (відчуття, сприйняття, пам’ять, уявлення, мова, письмо). Перехід від чуттєвого до раціонального ступення пізнання залишився не ясним професорам К-М ак. і докладно не досліджувався.

В людській душі виділяють частини: вегетативна, тваринна, людська, божественна частина. Ці частини можуть бути в злагоді й ні. У ставленні до Бога ствержується наявність у людини свободної волі (відповідальність за вчинки).

Аналізується місце і роль волі і розуму у вчинках людини. Моральність людини, природні потреби та інтереси. Досягнення доброчесності людиною мислиться шляхом подолання пристрастей.

Концепція людини – людина склад. з 2-х суперечностей: духовної і тілесної субстанції, з зовнішніх сутностей і явищ. Визначальними є Божественні начала. Професори КМА були великими гуманістами. Людина – найвища цінність суспільства, найвищий дар природи. Висловлювали повагу до людської простої праці. Професори були активними захисниками православної віри.

БІЛЕТ №31

Дата добавления: 2015-05-08