Систематизація нормативно-правових актів, їх мета та види

Нормативно-правові акти створюють правотворчі органи держави. Вони мають різну юридичну силу, не збігаються за колом суб’єктів, часовим виміром видання та територією, на яку поширюється їхня чинність.

Зважаючи на значну кількість правових актів, з часом між за­значеними актами виникають суперечності, що долаються завдяки систематизації законодавства. Окрім того, систематизація законодав­ства спрямована на забезпечення зручності користуванням законо­давством, підвищення його ефективності, полегшення шляхів пошуку та застосування необхідної правової норми.

Систематизація нормативно-правових актів – це діяльність компетентних державних органів і уповноважених організацій з метою впорядкування та вдосконалення дії всіх нормативно-правових актів, відміни чи зміни застарілих норм і створення нових, відповідно до потреб та розвитку суспільного життя.

У юридичній літературі виділяють низку форм систематизації.

І. Інкорпорація – це форма систематизації, що передбачає об’єднання в певному порядку чинних нормативно-правових актів у збірники без зміни їхнього змісту.

Інкорпорація як форма систематизації характеризується такими ознаками:

• зовнішня обробка чинного законодавства (алфавітна, хроно­логічна, предметна);

• зміст нормативно-правових актів не змінюється (крім норм,
що відмінені чи втратили силу);

• здійснює її орган, який не має права відміняти, змінювати чи встановлювати норми права (наприклад, Міністерство юстиції України не може внести певні зміни та доповнення до збірки, що вже прийнята Верховною Радою України).

Інкорпорація має такі різновиди:

а) офіційна – передбачає впорядкування норм права через видання
компетентними органами збірок нормативно-правових актів (опублікування в обробленому вигляді);

б) неофіційна – зовнішня обробка законодавства, що її здійснюють організації чи окремі громадяни (навчальні заклади, вчені) без спеціаль­них на те повноважень правотворчих органів.

II. Кодифікація — це діяльність правотворчих державних органів
зі створення нового, систематизованого нормативно-правового акта
шляхом глибокого й усебічного переопрацювання чинного законо­давства та внесення до нього суттєвих змін.

Серед ознак, що характеризують кодифікацію, необхідно виділити такі:

• це діяльність тільки компетентних державних органів, яка має
правовий характер;

• кінцевий результат кодифікації – створення нового нормативно-правового акта, що за своїм змістом суттєво відрізнявся б від попередніх;

• за своєю суттю кодифікаційний акт є зведеним актом, оскільки він охоплює норми, що раніше містилися в різних нормативно-правових актах, хоча регулювали однорідну сферу суспільних відносин;

• створені нормативно-правові акти спрямовані на врегулювання протягом тривалого часу правових відносин у різних галузях суспіль­ного життя як нині, так і в майбутньому.

Серед кодифікаційних актів виділяють такі види:

а) основи законодавства – це нормативно-правовий акт, який окреслює найважливіші положення певної галузі права;

б) кодекс – це нормативно-правовий акт, що регулює суспільні відносини в певній галузі (Кримінальний кодекс України, Цивільний кодекс України);

в) статут, положення – це нормативно-правові акти спеціальної дії, що створюються та видаються не тільки законодавчими, але й іншими правотворчими органами (наприклад, МВС видає Статут патрульно-постової служби).

III. Консолідація – це форма систематизації, метою якої є об’єднан­ня кількох нормативно-правових актів, що регулюють однорідну сферу суспільних відносин в один нормативно-правовий акт без суттєвої зміни його змісту.

Тож сутність консолідації полягає в тому, щоб об’єднати норми, які містяться в розрізнених нормативно-правових актах, в єдиний, більш ефективний для використання.

Окрім згаданих вище форм упорядкування нормативного матеріалу виділяють також: облік, звід законів і уніфікацію.

2. Загальна характеристика державних органів влади.

До системи органів Української держави входять представницькі органи державної влади, органи виконавчої та судової влади.

До представницьких органів належать Верховна Рада України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування. Однак законодавчу владу в Україні здійснює тільки Верховна Рада України, а право приймати закони належить також всеукраїнському референдуму.

До органів виконавчої влади відносяться Кабінет Міністрів України та система центральних і місцевих органів виконавчої влади (міністерства, державні комітети, відомства, місцеві державні адміністрації).

Особливу роль у системі державних органів України відіграє інститут Президентства. Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Судова влада здійснюється системою незалежних судів. До складу судової системи України входять: Конституційний Суд України та суди загальної юрисдикції.

Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні, яка розглядає та вирішує найважливіші питання державного і суспільного життя держави, що потребують законодавчого регулювання, а також здійснює установчі та контрольні функції, передбачені Конституцією України.

Верховна Рада України є однопалатним представницьким органом законодавчої влади, до складу якої входять 450 народних депутатів, які обираються на підставі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Верховна Рада України може здійснювати свої повноваження за умови обрання до її складу не менше двох третин від її конституційного складу, тобто не менше 300 народних депутатів.

Верховна Рада України працює в сесійному режимі. Сесії Верховної Ради можуть бути черговими, що починають свою роботу у встановлені Конституцією України строки, і позачерговими, які можуть скликатися на вимогу не менше як третини народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України або на вимогу Президента України.

Засідання Верховної Ради проводяться відкрито, а за рішенням більшості від конституційного складу Верховної Ради можливе також проведення закритих засідань.

Верховна Рада України приймає закони та постанови більшістю від її конституційного складу, крім випадків, передбачених цією Конституцією.

З метою організації своєї роботи Верховна Рада України обирає зі складу народних депутатів Голову, Першого заступника і заступника Голови Верховної Ради України, які в разі потреби можуть бути відкликані.

Важлива роль у законодавчому процесі, у здійсненні контрольних функцій Верховної Ради України належить комітетам, які працюють постійно.

Відповідно до ст. 89 Конституції України Верховна Рада Ук­раїни затверджує перелік комітетів Верховної Ради України, обирає голів цих комітетів. До складу комітетів Верховної Ради обираються народні депутати (10—30 осіб) на першій сесії Верховної Ради нового скликання на строк її повноважень.

Народним депутатом України може бути лише громадянин України, який на день виборів досяг 21 року, має право голосу і проживає в Україні протягом останніх п’яти років. Народний депутат повинен мати громадянство України, бо саме ця властивість визначає наявність повноцінних правових зв’язків між особою і державою, у тому числі й наявність усіх юридичних прав і обов’язків, передбачених Конституцією України.

Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку. Народні депутати України здійснюють свої повноваження на постійній основі. Це означає, що вони повинні відмовитись від іншого представницького мандата і не можуть перебувати на державній службі, їм забороняється займатись будь-якою діяльністю, крім наукової та викладацької. Повноваження народних депутатів України набувають чинності з моменту складання ними перед Верховною Радою України відповідної присяги.

Конституція України закріпляє низку гарантій депутатської діяльності, які покликані забезпечити сприятливі умови для виконання народними депутатами своїх повноважень. Однією з таких гарантій є депутатська недоторканність, яка означає, що народний депутат не може бути притягнутим до будь-якої юридич­ної відповідальності за діяльність, яку він здійснює під час реалізації своїх депутатських повноважень.

Депутатська недоторканність також означає й те, що народного депутата України не можна притягнути до кримінальної відповідальності, затримати чи заарештувати, якщо на це немає згоди Верховної Ради України, вираженої у відповідній постанові, що приймається на її пленарному засіданні.

Обсяг повноважень народних депутатів України визначається Конституцією України та чинним законодавством. Повноваження народного депутата припиняються одночасно з припиненням повноважень Верховної Ради України відповідного скликання.

Важливими формами депутатської діяльності є депутатський запит і депутатське звернення.

Депутатський запит — це поставлена на сесії Верховної Ради України вимога народного депутата України до певних органів та посадових осіб дати офіційне роз’яснення з питань, віднесених до їх компетенції.

Депутатське звернення — це викладена в письмовій формі пропозиція народного депутата, звернена до посадових осіб державних органів, керівників підприємств, установ та організацій, здійснити певні дії, дати офіційне роз’яснення чи викласти позицію з питань, віднесених до їх компетенції.

Чинне законодавство передбачає відповідальність посадових осіб за невиконання законних вимог народного депутата України.

Вищим органом у системі органів виконавчої влади в Україні є Кабінет Міністрів України. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України.

До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем’єр-міністр, три віце-прем'єр-міністри, міністри.

Прем’єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України. Персональний склад Кабінету Міністрів України призначається Президентом України за поданням Прем’єр-міністра України. Прем’єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем’єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Якщо нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України суперечать Конституції України та прийнятим законам, то Президент України може їх скасувати.

До системи органів виконавчої влади в Україні входять також центральні органи виконавчої влади (міністерства, державні комітети, відомства).

Виконавчу владу в областях і районах, у містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Місцева державна адміністрація є місцевим органом виконавчої влади і входить до системи органів виконавчої влади.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. Голови місцевих державних адміністрацій формують персональний склад місцевих державних адміністрацій.

Місцеві державні адміністрації в межах своїх повноважень здійснюють виконавчу владу на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а також реалізують повноваження, делеговані цим органам відповідною радою.

Голови місцевих державних адміністрацій під час здійснення своїх повноважень відповідальні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. Крім того, місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні відповідним радам народних депутатів у частині повноважень, делегованих їм цими радами.

Президент України є главою держави і виступає від її імені.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Президент України обирається громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п’ять років.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою.

Одна й та сама особа не може бути Президентом України більше ніж два строки підряд.

Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.

Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно, якщо тільки Президент України не був усунений з поста в порядку імпічменту.

Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Президент України на основі та на виконання Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язко­вими до виконання на території України.

Серед трьох складових гілок державної влади в Україні особливе місце посідає судова влада. Судова влада (правосуддя) в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території України.

Система судів загальної юрисдикції відповідно до Конституції України будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності.

Систему судів загальної юрисдикції складають:

1) місцеві суди;

2) апеляційні суди;

3) вищі спеціалізовані суди;

4) Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідовуються Президентом України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.

Незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Перше призначення на посаду професійного судді строком на п’ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п’яти років, який має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів. Додаткові вимоги до окремих категорій суддів щодо стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України. Вони є обов’язковими для всіх суб’єктів на всій території України. За їх невиконання встановлено юридичну відповідальність.

Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні, що вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.

Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.

Президент України, Верховна Рада України та з’їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг сорока років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менш як десять років, проживає в Україні протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.

Суддя Конституційного Суду України призначається на дев’ять років без права бути призначеним на повторний строк.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу суддів Конституційного Суду України шляхом таємного голосування лише на один трирічний строк.

До повноважень КСУ належить вирішення питань про відповідність Конституції України (конституційність): законів та інших правових актів Верховної Ради України; актів Президента України; актів Кабінету Міністрів України; правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Ці питання розглядаються за зверненнями: Президента України; не менш як 45 народних депутатів України; Верховного Суду України; Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини; Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Конституційний Суд має також повноваження офіційно тлумачити Конституцію України та закони України.

Рішення Конституційного Суду є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і таким, що не може бути оскарженим.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України. Вони є обов’язковими для всіх суб’єктів на всій території України. За їх невиконання встановлено юридичну відповідальність.

Дата добавления: 2015-05-10