Допомога з тимчасової непрацездатності 1 страница

СТРАХУВАННЮ

ПОСЛУГ ПО ДЕРЖАВНОМУ СОЦІАЛЬНОМУ

ДОПОМОГА ТА ІНШІ ВИДИ СОЦІАЛЬНИХ

Розділ XIII

Допомога з тимчасової непрацездатності найпоширені­ший вид забезпечення по державному соціальному страху­ванню.

Соціальне страхування — одна із форм соціального захи­сту, використовуваних державою для забезпечення праців­ників у випадку втрати працездатності. Сам факт існуван­ня соціального страхування є гарантією матеріального забез­печення застрахованих громадян. Побудоване на принципі солідарності, перерозподілі коштів від працездатних — не­працездатним, соціальне страхування нерозривно пов'яза­не із трудовою діяльністю громадян у галузях економіки України.

Основні ідеї й перспективи розвитку соціального страху­вання, як форми соціального захисту працюючих громадян, сформульовані в Концепції соціального забезпечення насе­лення України[286]. Частково вони втілені в «Основах законо­давства про загальнообов'язкове державне соціальне стра­хування» від 14 січня 1998 р.[287] і Законі України «Про загаль­нообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності й витратами, обумов­леними народженням і похованням» від 18 січня 2001 р.[288]

У зазначених нормативних актах соціальне страхуван­ня розглядається як система прав, обов'язків і гарантій, що забезпечує надання соціальної допомоги, матеріальне забез­печення громадян у випадку хвороби, повної, часткової чи тимчасової втрати працездатності, смерті годувальника, безробіття, а також у старості і в деяких інших випадках, передбачених законодавством, за рахунок соціальних фондів, сформованих шляхом збору страхових внесків ро­ботодавців і працівників.

Основними елементами соціального страхування є такі правові категорії, як страховий стаж, страховий ризик і стра­ховий випадок.

Страховий стаж — це період (строк), протягом якого осо­ба підлягала обов'язковому соціальному страхуванню й сплачувала страхові внески. Розміри сплати страхових внесків роботодавцями і застрахованими працівниками визначаються законодавством. Страховий стаж є основним критерієм оцінки трудової діяльності людини. Пенсії та інші виплати здійснюються сьогодні залежно від тривалості страхового стажу й розміру внесків у страховий фонд.

Страховий ризик і страховий випадок — обов'язкові елементи структури соціального страхування. Страхо­вий ризик — обставини, внаслідок яких працівники або члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби до існування й потребують матеріальної підтримки або послуг у соціальному страхуванні. Страховий випадок є юридичним фактом, що служить підставою виникнення правовідносин на одержання матеріального забезпечення зі страхового фонду.

До страхових випадків із соціального страхування відно­сяться:

—тимчасова непрацездатність;

— вагітність і пологи, догляд за малолітньою дитиною;

— інвалідність;

— досягнення пенсійного віку;

— смерть годувальника;

— безробіття;

— нещасний випадок на виробництві, професійне захво­рювання та інші обставини, встановлені законодавством.

Важливим елементом соціального страхування є управ­лінська функція. Управління соціальним страхуванням здійснюється на паритетній основі державою й представни­ками суб'єктів Фонду соціального страхування за участю профспілок. Участь держави в управлінні соціальним стра­хуванням виражається в правовому забезпеченні, прий­нятті нормативних актів, встановленні тарифів страхових внесків і вирішенні інших питань.

Профспілки беруть участь в управлінні соціальним страхуванням через свою систему профспілкових органі­зацій. При здійсненні функцій управління соціальним страхуванням профспілки опираються на чинне законодав­ство й взаємодіють із місцевими державними адміністрація­ми, регіональними дирекціями Фонду соціального страху­вання.

Управління соціальним страхуванням здійснюється у вигляді виконавчо-розпорядчої діяльності регіональних відділень виконавчих дирекцій Фонду соціального страху­вання. У сферу управління соціальним страхуванням вхо­дять різноманітні види діяльності: планування, нормуван­ня й облік коштів соціального страхування; забезпечення максимальної повноти реалізації прав і обов'язків праців­ників підприємств; призначення допомоги і надання інших соціальних послуг; розгляд спірних питань із соціального страхування та ін.

Однак у кожного державного органу (центрального, га­лузевого, обласного, міського або районного масштабу) свій обсяг компетенції, що залежить від рівня цього органу, ре­гіональних і галузевих меж діяльності. Характер і обсяг компетенції різних органів управління визначаються зако­нодавством. Розширення або звуження компетенції може бути тільки на підставі відповідних законів. Наприклад, сьогодні можна сказати, що профспілки мають свою право­ву підставу діяльності. 15 вересня 1999 року був прийнятий Закон України « Про професійні спілки, їхні права і гарантії діяльності»[289], ст. 24 якого встановлює, що профспілки, їхнє об'єднання управляють державним соціальним страхуван­ням як представники застрахованих працівників на прин­ципах соціального партнерства.

Однак, звертаючись до суті допомоги з тимчасової непра­цездатності, необхідно відзначити, що під допомогою у цьому випадку варто розуміти матеріальну допомогу, що повністю або частково компенсує заробіток праців­никові внаслідок хвороби, травми або в інших випадках, передбачених законодавством.

Право й умови надання допомоги з тимчасової непраце­здатності регулюються Законом України від 18 січня 2001 р.[290]

Право на допомогу є рівним для всіх працівників, неза­лежно від виду й тривалості роботи, форми власності підприємства, а також місця проживання й інших обставин. Допомога з тимчасової непрацездатності надається праців­никові замість втраченого заробітку за станом здоров'я, тобто одержання допомоги виключає можливість одержан­ня заробітної плати. Якщо працівник у період хвороби пра­цював і його праця оплачувалась, то допомога не призна­чається.

Однак, право на забезпечення допомоги — це не обов'я­зок дати допомогу, воно виникає при настанні певних обста­вин, передбачених законодавством, і не залежить, як пра­вило, від розсуду власника підприємства або уповноваже­ного ним органу, що надає допомогу.

Основні умови й механізм забезпечення допомогою виз­начаються законодавством. Призначення допомоги зале­жить від ряду умов: трудових відносин, тимчасової втрати працездатності в період роботи по найму (контракту) у суб'­єкта господарської діяльності, незалежно від форм влас­ності й розміру втрати заробітку. Причому, реалізувати це право можливо лише при наявності всіх разом обставин.

Працівник має право на допомогу, якщо непраце­здатність наступила в період роботи у власника підприєм­ства. Він може користуватися ним з першого дня своєї ро­боти. Тривалість роботи до виникнення тимчасової непра­цездатності, в основному, значення не має.

Однак на розмір допомоги вона впливає: розмір допомо­ги поставлений у пряму залежність від загального стажу роботи (страхового стажу).

Нагадаємо, що під загальним стажем роботи розумієть­ся сумарна тривалість оплачуваної трудової діяльності працівника, а також прирівняної до неї діяльності, з якою право зв'язує виникнення певних юридичних наслідків. Форми й види трудової діяльності, а також приналежність роботодавця до якої-небудь форми власності значення не мають.

У загальному трудовому стажі враховуються періоди роботи на умовах трудового договору (контракту) незалеж­но від форм власності, виду діяльності й галузевої прина­лежності, характеру й тривалості роботи та перерв, під час яких працівник підлягав обов'язковому державному соці­альному страхуванню.

У загальний стаж роботи включаються служба в армії, внутрішніх справ і інших військових формувань, створених відповідно до Конституції України; періоди соціальних відпусток по догляду за дитиною до досягнення нею 3-річно-го віку і відпустка без збереження заробітної плати по дог­ляду за дитиною, тривалість якої визначається медичним висновком, але не більш ніж до досягнення дитиною 6-річ-ного віку; час догляду одного з батьків за потерпілою дити­ною внаслідок Чорнобильської катастрофи до досягнення нею віку 14 років; період перепідготовки й навчання новим професіям, участь в оплачуваних суспільних роботах у пе­ріод одержання допомоги (у тому числі й матеріальної) по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення»; час навчання на курсах і в школах з підготов­ки кадрів, підвищенню кваліфікації й перекваліфікації, якщо направленню на курси або в школу безпосередньо пе­редувала робота або служба в армії, та інші періоди, установлені в ст. 7 Закону від 18.01.2001 р. і Правилах обчислення загального трудового стажу для призначення працівникам допомоги з тимчасової непрацездатності, затверджених по­становою Кабінету Міністрів України від 19 жовтня 1998 р. № 1658[291].

У загальний стаж роботи для призначення допомоги з тимчасової непрацездатності не включаються: час участі працівника в страйку, що визнаний судом незаконним; час навчання у вищих закладах освіти (у тому числі на підго­товчих відділеннях), в аспірантурі, докторантурі й клінічній ординатурі з денною (очною) формою навчання; час роботи засуджених у колонії-поселенні та відбування виправних робіт без позбавлення волі за місцем роботи, якщо інше не передбачене Законом.

Тривалість загального трудового (страхового) стажу встановлюється власником підприємства або уповноваже­ним ним органом відповідно до запису в трудовій книжці. У випадку її відсутності або коли в трудовій книжці немає відповідного запису для підтвердження загального трудо­вого стажу можуть бути подані: довідки, військовий кви­ток, виписки з наказів, особові рахунки й відомості про видачу заробітної плати, інші документи, які містять дані про місце й час роботи[292] служби, навчання. Це може бути до­відка про персоніфікований облік страхових внесків.

Тривалість стажу роботи відіграє важливу роль при виз­наченні розміру допомоги з тимчасової непрацездатності. Чим більше страховий стаж, тим вище розмір допомоги. Наприклад, 100 відсотків середньої заробітної плати (дохо­ду), обчисленої відповідно до законодавства, надається пра­цівникам, що мають страховий стаж понад 8 років. Застра­хованим особам, віднесеним до 1—4 категорій осіб, що; по­страждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх заміняє й доглядає за хворою дитиною у віці до 14 років, що постраждали від Чорнобильсь­кої катастрофи; ветеранам війни й особам, на яких поши­рюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту»; особи, що мають загальний трудовий стаж від 5 до 8 років, одержують допо­могу у розмірі 80 відсотків, а до 5 років — 60 відсотків се­редньої зарплати¹.

Посилення зв'язку забезпечення допомогою із тривалістю трудової діяльності працівника, на наш погляд, є одним з важливих моментів реалізації принципу соціальної справед­ливості. Відсутність такого зв'язку між розміром допомоги й трудовим внеском працівника свідчило б про прояв зрівняль­ного підходу до матеріального забезпечення працівників, що втратили працездатність.

Допомога призначається з першого дня втрати працез­датності до її відновлення або до встановлення медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) інвалідності. Однак у всіх випадках тимчасової непрацездатності допомога ви­дається не довше 4 міс. підряд і не більше 5 міс. у календар­ному році. При непрацездатності, викликаної захворюван­ням туберкульозом, допомога виплачується до видужання або до перегляду групи інвалідності внаслідок захворюван­ня туберкульозом, але не більше 10 місяців підряд і не більше 12 місяців у цілому протягом двох календарних років.

При цьому варто підкреслити, що у всіх випадках ви­плати допомоги з тимчасової непрацездатності приймаєть­ся до уваги тільки та кількість пропущених робочих днів через хворобу, що працівник за умовами виробництва повинен був би працювати на підприємстві.

Приклад. Працівник занедужав 20 лютого, хвороба три­вала до 10 березня. З 1 березня він повинен був приступити до роботи в цеху. Допомога буде видана за період з 1 до 10 бе­резня, тобто з того дня, з якого він повинен був приступити до роботи.

Допомога працівникові не призначається за той період, коли він за умовами виробництва не залучався до роботи. Вона не призначається також у період відпустки без збе­реження заробітку. Тим часом ще зустрічаються випадки ви­плати допомоги за лікарняними листками підчас знаходжен­ня працівника у відпустці без збереження заробітної плати.

Якщо непрацездатність наступила в період оплачуваної відпустки, то допомога видається за всі дні хвороби під час відпустки, засвідчені лікарняним листком. Відпустка в та­кому випадку продовжується власником підприємства на число днів хвороби.

Приклад. Працівникові надана оплачувана відпустка з 10 листопада на 15 календарних днів. 20 листопада він за­недужав і перебував на лікуванні 6 днів. Ці дні будуть йому оплачені за лікарняним листком у випадку продовження відпустки. Але оплачені будуть тільки робочі дні. Вихідні й святкові дні не оплачуються. Вони повинні бути відзна­чені в лікарняному листку.

Законодавством визначене коло страхових випадків, коли працівник забезпечується допомогою з тимчасової непрацездатності: загальне захворювання; травма, не пов'я­зана з нещасним випадком на виробництві; вагітність і по­логи; народження дитини; санаторно-курортне лікування; протезування із поміщенням у стаціонар протезно-ортопе­дичного підприємства; карантин; догляд за захворілим чле­ном сім'ї, за дитиною у віці до 3 років або дитиною-інвалі-дом у віці до 16 років; на поховання.

Кожний страховий випадок, як підстава для забезпечен­ня допомоги, має свої особливості й умови. Наприклад, допо­мога при загальному захворюванні, травмі виплачується перші п'ять днів непрацездатності за рахунок коштів підприємств і організацій[293]. При настанні страхового випадку, що привело до тимчасової втрати працездатності від трудо­вого каліцтва або професійного захворювання, допомога ви­дається в розмірі 100 % заробітку, незалежно від стажу ро­боти, за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасного випадку[294].

При санаторно-курортному лікуванні допомога видаєть­ся в тому випадку, коли наданої відпустки недостатньо для лікування й проїзду в санаторій і назад. Загальне число днів, за які може бути видана допомога, залежить від строку пу­тівки й тривалості відпустки.

Чинне законодавство передбачає видачу допомоги також при необхідності догляду за захворілим членом сім'ї. Однак хвороба може мати різний характер: від легкого нездужан­ня до серйозного, небезпечного для життя, захворювання. Тому звільнення працездатного працівника від роботи з виплатою йому допомоги у випадку хвороби члена сім'ї на­дається не при будь-якому захворюванні.

Відповідно до встановлених правил в охороні здоров'я, працівник звільняється від трудових обов'язків для догля­ду за хворим членом сім'ї при наявності одночасно наступ­них умов: відсутність можливості догляду за хворим загро­жує небезпекою для життя й здоров'я хворого; у сім'ї немає інших членів сім'ї, що можуть доглядати за хворим; хворо­го не можна помістити в лікарню.

Допомога з догляду «за захворілим членом сім'ї видаєть­ся при наявності лікарняного листка на 3 дні. У виняткових випадках строк видачі допомоги може бути продовжений, але не більш ніж до 7 календарних днів. Передбачається, що за цей період мине безпосередня загроза для життя й здоро­в'я хворого або він буде поміщений у лікарню.

Особливі правила виплати допомоги встановлені для учнів, що закінчили вищі заклади освіти або професійно-технічні училища, аспірантуру, і направлених на роботу. У випадку настання тимчасової непрацездатності у цих осіб до початку роботи допомога видається, починаючи з дня, призначеного для явки на роботу.

При настанні тимчасової непрацездатності під час проїзду до місця роботи допомога призначається, якщо за цей час працівник мав право на заробітну плату чи добові, або опла­ту витрат по переїзду.

Допомога з тимчасової непрацездатності також видаєть­ся у зв'язку із протезуванням, поміщенням працівника в ста­ціонар протезно-ортопедичного підприємства. Лікарняний листок у цьому випадку видається за всі дні перебування в стаціонарі названого підприємства, але в кожному окремо­му випадку не більш ніж за ЗО календарних днів.

При карантині, тобто при відстороненні працівника від виконання звичайних трудових функцій, допомога видаєть­ся, якщо працівник був відсторонений від роботи органами санітарно-протиепідемічної служби внаслідок заразного захворювання серед оточуючих його осіб.

Допомога при карантині видається за тими ж правила­ми, як і при тимчасовій втраті працездатності внаслідок загального захворювання. Однак період виплати допомоги при карантині обумовлений не фактом тимчасової непра­цездатності працівника, а строком ізоляції, необхідним для усунення небезпеки захворювання працівника або можли­вого поширення ним інфекції серед оточуючих його осіб.

Лікарняні листки (листки непрацездатності) при каран­тині видаються лікарями-епідеміологами, а при їхній відсутності — санітарними лікарями або лікарями.

Відсторонення від роботи при карантині відрізняється від відсторонення від роботи у випадку заразного захворю­вання працівника підприємства з обробки, зберігання або продажу харчових продуктів. У цьому випадку сам праців­ник є бацилоносієм заразного захворювання тих видів, які встановлені спеціальними правилами.

Слід зазначити також, що якщо карантин установлюєть­ся незалежно від місця роботи, то зазначене відсторонення застосовується лише при роботі в певних виробництвах (на­приклад, у торговельних підприємствах, кафе, ресторанах) за умови безпосереднього зіткнення працівника з харчови­ми продуктами й напоями у відкритому виді. Допомога ви­дається за тими ж правилами, як і при загальному захворю­ванні.

Порядок призначення допомоги при народженні дити­ни, як уже помітив читач, докладно розглянутий автором у попередньому розділі підручника. Однак слід відмітити, що зазначена допомога може призначатися й виплачуватися за місцем роботи одного із батьків за рахунок коштів Фонду соціального страхування.

Таким чином, підставою для забезпечення допомогою є втрата трудової функції працівником. Факт втрати праце­здатності має вирішальне значення для призначення допо­моги. Законодавством установлено два види втрати праце­здатності, що мають юридичне значення: стійка й коротко­часна втрата працездатності. Стійке або тривале порушення трудової функції працівника є підставою для встановлення відповідної групи інвалідності. Характер хвороби й групу інвалідності визначає МСЕК.

Короткочасна втрата працездатності визначається ліка­рями лікарень, поліклінік, здоровпунктів за місцем прожи­вання або трудової діяльності працівника.

Законодавство не розкриває поняття того або іншого виду втрати працездатності. Однак у юридичній літера­турі є спроби дати визначення поняття тимчасової не­працездатності. Під нею розуміється неможливість працівника за станом здоров'я виконувати яку-небудь роботу взагалі або роботу зі спеціальності протягом невеликого проміжку часу [295].

Поняття тимчасової непрацездатності включає втрату здатності до виконання трудових функцій як фактичну (хвороба, трудове каліцтво, професійне захворювання), так і передбачувану (догляд за хворим членом сім'ї, санаторно-курортне лікування та ін.).

Особи, що занедужали під час роботи і втратили праце­здатність, повинні бути звільнені від неї лікувальною уста­новою відповідно до встановлених правил Міністерством охорони здоров'я України. Однак кожний випадок звіль­нення від роботи за станом здоров'я повинен бути засвідче­ний лікарняним листком, єдиним документом тимчасової непрацездатності.

Листок непрацездатності, як документ суворої звітності, виконує три основні функції:

1. Обліку й статистичної звітності.

2. Надає право на звільнення (або неявку) на роботу.

З. Є підставою для одержання грошової допомоги у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності.

Порядок видачі лікарняних листів регламентується відомчою інструкцією Міністерства охорони здоров'я Ук­раїни[296]. Лікарняний лист є фінансовим документом, на підставі якого виплачується допомога з тимчасової непрацез­датності. Він видається в день встановлення непраце­здатності, крім випадків лікування в стаціонарній ліку­вальній установі. При втраті лікарняного листа допомога може бути видана за дублікатом, що виписується за місцем лікування працівника.

Довідки, видані лікувальними установами, що засвідчу­ють факт непрацездатності, не можуть служити підставою для виплати допомоги.

Законодавством встановлені певні правила оформлення лікарняних листів, яких потрібно дотримуватися. Праців­ник, який вийшов на роботу після хвороби, повинен пред'­явити лікарняний лист керівникові структурного підроз­ділу, який на його звороті вносить необхідні відомості про число пропущених робочих днів, що підлягають оплаті, і за своїм підписом передає лікарняний лист у відділ кадрів для внесення в нього відомостей про виробничий стаж праців­ника. Після цього лікарняні листи під розписку за описом передаються в профспілковий комітет (комісію із соціаль­ного страхування) для визначення розміру допомоги.,

Профспілковий комітет (комісія із соціального страху­вання) визначає право на допомогу, встановлює її розмір і число робочих днів, що підлягають оплаті, і передає Лікар­няні листі під розписку на протоколі призначення допомо­ги, бухгалтерії власника підприємства для нарахування суми допомоги. Лікарняні листи зберігаються в бухгалтерії нарівні із грошовими документами.

Матеріальне забезпечення працівників по тимчасовій втраті працездатності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві. Це самостійний вид забезпечення за соці­альним страхуванням.

Втрата трудової функції, зафіксована лікарняним листом, може відбутися не тільки внаслідок захворювання, але й у результаті трудового каліцтва. Під трудовим каліцтвом звичайно розуміється ушкодження здоров'я внаслідок нещасного випадку, що відбувся на виробництві. Для не­щасного випадку характерне раптове ушкодження здоров'я від впливу різних факторів: механічних (рани, контузії, за­биті місця, переломи), хімічних (отруєння), термічних (опік, обмороження) та ін.

Виробничий травматизм — одна з основних причин втрати працездатності. Травми, каліцтва, нещасні випад­ки на виробництві приводять до повної або часткової втрати здоров'я людей. Причому, число травмованих не знижуєть­ся. Держава несе великі матеріальні втрати від виробничого травматизму. Щорічно на підприємствах України травму­ються майже 100 тисяч працівників, 320 тисяч у результаті нещасних випадків і профзахворювань уже мають стійку втрату професійної працездатності[297]. Мільйони коштів держа­ва витрачає на виплату допомоги за лікарняними листами і відшкодування шкоди працівникам, що одержали травми.

Причин виробничого травматизму багато, але насамперед це порушення правил техніки безпеки на робочих місцях, значна зношеність устаткування, низька трудова й виробни­ча дисципліна, загроза безробіття, коли працівник погод­жується на виконання робіт, де не завжди забезпечені безпечні умови праці.

Багато власників підприємств невиправдано заощаджу­ють кошти на охорону праці, не дотримуються угод з охоро­ни праці між роботодавцем і профспілковим комітетом, пе­рекладають рішення питань охорони праці на некомпетент­них осіб. Хоча за створення здорових і безпечних умов праці несе відповідальність власник підприємства, саме керівник підприємства повинен здійснювати контроль за станом охо­рони праці і техніки безпеки, вимагати від підлеглих йому осіб дотримання правил техніки безпеки.

На цю сторону справи звернена увага в Положенні про розслідування й облік нещасних випадків, професійних за­хворювань і аварій на виробництві, затвердженому постано­вою Кабінету Міністрів від 21 серпня 2001 р. № 1094[298]. Дія цього документу поширюється на підприємства всіх форм власності і громадян, які займаються підприємницькою діяльністю.

У Положенні визначені загальні причини, при наявності яких варто вважати, що нещасний випадок відбувся на ви­робництві. Якщо в момент нещасного випадку потерпілий був зв'язаний з виробничою діяльністю підприємства й знаход­ження його в місці події пояснювалося виконанням трудових обов'язків, то вважається, що такий нещасний випадок відбувся на виробництві.

Відповідно до Положення, усі нещасні випадки на вироб­ництві підлягають обліку й розслідуванню. Однією із цілей розслідування нещасних випадків є забезпечення допомо­гою з тимчасової непрацездатності, а також відшкодуван­ня шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з ушкоджен­ням здоров'я. Однак на практиці нерідко виникають труд­нощі при розслідуванні й обліку нещасних випадків, які відбуваються на території підприємства, у шляху на робо­ту або з роботи. Під словами «у шляху на роботу або з робо­ти» мається на увазі пересування до місця роботи або з ро­боти пішки, а також на будь-якому виді транспорту. Юри­дичне значення в цьому випадку має лише сам факт знаходження в шляху на роботу або з роботи, але не напря­мок вибраного шляху. При цьому зазначений шлях руху на роботу й з роботи повинен бути безперервним.

Дотримання встановлених правил обліку й розслідуван­ня нещасних випадків має важливе юридичне значення при вирішенні питання про призначення допомоги з тимчасової непрацездатності. Установлення факту втрати працездат­ності є підставою для забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності. Рішення з цього питання може прийня­ти дирекція Фонду соціального страхування.

Профспілкові комітети (комісії із соціального страхуван­ня) повинні розглядати на своїх засіданнях, як правило, у присутності зацікавленої особи питання призначення допо­моги при травмах і професійних захворюваннях. Рішення комісії про призначення допомоги виноситься при наяв­ності належно оформленого лікарняного листа і акту про нещасний випадок. Рішення оформляється протоколом. Номер і дата його вносяться у відповідний розділ лікарня­ного листа й засвідчуються підписом голови профкому.

Допомога з тимчасової непрацездатності може бути при­значена лише в тому розмірі, що зазначений у нормативно­му акті, і залежить від причини непрацездатності, тривалості загального трудового стажу й деяких інших обставин. Так, при настанні тимчасової непрацездатності внаслідок ви­робничої травми або професійного захворювання допомо­га призначається у розмірі середнього заробітку, незалеж­но від стажу роботи, до відновлення працездатності або встановлення інвалідності. Крім того, працівникові пови­нен бути в повному обсязі відшкодований збиток, заподія­ний йому унаслідок ушкодження здоров'я або у випадку його смерті особам, що перебували на його утриманні. Зроб­лено інші страхові виплати, передбачені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхуван­ня від нещасного випадку», зокрема, відшкодована мо­ральна шкода[299].

Фінансування страхових виплат здійснює Фонд соціаль­ного страхування. Працівники не несуть ніяких витрат на страхування від нещасних випадків.

При призначенні допомоги з тимчасової непрацездат­ності на загальних підставах враховуються умови до дня настання тимчасової непрацездатності. Тому розмір допо­моги не може змінюватися, наприклад, у зв'язку зі зміна­ми в загальному виробничому стажі в період хвороби.

Приклад. Працівник занедужав пневмонією. Його загаль­ний трудовий стаж становить 7 років, 11 місяців і 15 днів. Хвороба тривала ЗО днів, тобто вже через 15 днів хвороби загальний виробничий стаж становив 8 років. Однак до­помога буде призначена й виплачена у розмірі 80 % серед­нього заробітку.

При деяких обставинах працівник може бути позбавле­ний на певний час або на весь період хвороби допомоги з тимчасової непрацездатності (при порушенні лікувального режиму або неявки в призначений строк на лікарський ог­ляд або на огляд у медико-соціальну експертну комісію (МСЕК). У цих випадках працівник втрачає допомогу з того дня, коли було допущене порушення, і на строк, встановле­ний комісією із соціального страхування або профспілко­вим комітетом підприємства. Однак на практиці це прави­ло застосовується досить рідко.

Працівник втрачає допомогу на весь період хвороби в наступних випадках:

а) якщо він навмисно заподіяв шкоду своєму здоров'ю з метою ухилення від роботи або симулював хворобу;

б) якщо працівник занедужав або одержав травму в на­слідок алкогольного, наркотичного, токсичного оп'яніння або дій, пов'язаних з таким сп'янінням;

з) якщо працівник одержав травму при здійсненні ним злочину;

г) за час примусового лікування за постановою суду;

д) за час знаходження у відпустці без збереження зар­плати, у творчій відпустці, відпустці у зв'язку з навчанням;

є) за час знаходження під арештом! за час судово-медич­ної експертизи.

Позбавити допомоги може своїм рішенням профспілко­вий комітет підприємства. Якщо на підприємстві немає Профспілкової організації, таке рішення може прийняти уповноважений з контролю за витратою коштів Фонду соці­ального страхування, що призначається наказом керівника підприємства. Це характерно для підприємств і організацій із числом працюючих до 15 чоловік. Якщо на підпри­ємстві є профгрупа, то рішення про призначення або позбавлення допомоги приймає профорганізатор.

У великих профспілкових організаціях створюються комісії із соціального страхування, яким надане право на засіданні комісії ухвалювати рішення щодо призначення або позбавлення допомоги.

Дата добавления: 2015-05-10