О.М. Обушенко. Этим термином называют завещательный отказ, или безвозмезд­ное завещательное распоряжение о выдаче наследником некоторых денежных сумм или вещей определенному

Легат

Этим термином называют завещательный отказ, или безвозмезд­ное завещательное распоряжение о выдаче наследником некоторых денежных сумм или вещей определенному лицу, в результате чего возникает сингулярное наследование (см. §108). Ошибочно назы­вать легатом дарение, совершенное наследодателем, поскольку даре­ние может быть осуществлено только между живыми. Легат, естес-

твенно, исключает какую-то часть наследственной массы из осталь­ного имущества, переходящего наследникам.

Возникновение легатов восходит к Законам XII таблиц (V, 3). Ви­димо, наследодатель, озабоченный судьбой жены и детей, исключен­ных из числа квиритских наследников, завещал им какую-то часть имущества на прокормление. С течением времени легаты приобрета­ют более широкое применение, но всегда как сингулярное преемство, не создающее для легатария никаких обязательств из долгов умерше­го. В своем классическом варианте легат тотчас по открытии наслед­ства становится квиритской собственностью легатария и может быть истребован из любого владения с помощью виндикационного иска.

Отказ устанавливается в торжественной форме, на латыни, при­чем так, что легатарию предоставлялись как определенная вещь, так и право выбора между предназначенными под легат вещами или сер-витутами.

Примечание. Опыт обязывает меня разъяснить то особенное со­держание, которое связывается с наследственным «отказом». Это слово, помимо своего основного значения - отвергать просьбу, не ус­тупать - входит в язык, как можно полагать, из церковного словоупот­ребления: «отказать» -дать что-либо церкви (монастырю) «по духов­ному завещанию». Но не без иронического контекста: «Что тебе бабушка отказала? Дорожку в церковь». Отсюда оно проникло в кан­целярский язык: «А мы вам откажем, как будет пригоже» (в смысле «отпишем»). Наконец, в похоронном плаче «На кого нас отказыва­ешь?» — покидаешь.

Право восприняло церковно-терминологическое значение отказа -как дара по духовному завещанию.

Особое место занял впоследствии дамнационный легат, предос­тавлявший право требования на вещь или действие (дом, поле, ста­до, пенсию, чужую вещь, которую наследник должен был выкупить и передать легатарию, даже долговое требование умершего к треть­ему лицу и т. д.). В этом случае легатарию предоставлялся иск из обязательства.

Случалось, что легаты поглощали большую часть имущества, и, чтобы гарантировать интерес наследника, была введена так называе­мая фальцидиева четверть - по закону, внесенному Фальцидием (1 в. до н. э.): отказ не может превышать 3/4 наследственной массы.

§ 114. Фидеикомиссы (обращение к чести другого)

Так были названы неформальные легаты, заключавшие в себе просьбу (умирающего), устную или письменную, дать или сделать что-либо для другого лица, в завещании не упомянутого, под честное слово. Долгое время подобная просьба считалась нравственной обя­занностью, и только при императоре Августе ей придают юридичес­кое значение, связанное, однако, не с иском, а с обращением к пред­ставительной административной власти - консулу (затем к фидеикомиссарному претору).

Фидеикомисс превратился в самую свободную, самую бесфор­мальную форму завещательного распоряжения. Он мог быть обра­щен и не к наследнику, а к должнику завещателя: долг свой отдай не моему наследнику, а Тиберию, которому я обязан внимательным уходом... добрым поступком... и т. п.

В форме фидеикомисса наследодатель получил возможность со­здать какую-нибудь ощутимую выгоду, передающуюся по наследст­ву. Таким образом возник фамильный фидеикомисс, вошедший в феодальное право Западной Европы. Это далеко не последнее, что может быть сказано о правовом преемстве, пришедшем из класси­ческого Рима в феодальную Европу и через нее распространившем­ся по всему свету.

Контрольные вопросы и казусы

1. Эманципированный сын, желая участвовать в открывшемся после отца на следстве, должен внести в общую наследственную массу:

а) только то, что получил от отца;

б) стоимость приданого, которое он дал вышедшей замуж дочери;

в) военный пекулий.

2. По смерти наследодателя, не оставившего завещания, не оказалось законных наследников, и на наследство стали претендовать дальний родственник умершего и его эманципированный сын. Кому отдаст предпочтение претор?

3. Наследодатель и наследник в равной степени были отягощены долгами в пользу кредиторов. Претор разрешил кредиторам наследника удовлетворить свои претензии только после того, как будет выплачена задолженность кредиторам наследодателя. Последние, не получив своего, стали требовать возмещения из собственного имущества наследника. Это законное требование. Что же остается кредиторам самого наследника?

4. Некто назначил раба своим наследником. Может ли раб отказаться? Можно ли сделать раба наследником без отпущения на волю?

5. Некто отказал часть своего наследственного имущества казне (фиску) на сооружение общественных зданий, часть - погребальной коллегии и часть - финан-

совой корпорации, к которой принадлежал. Какая из названных организаций не мо­жет быть отказополучателем?

6. В каких случаях число свидетелей, удостоверяющих завещание, предписы­
валось увеличивать (или вызывать нотариуса), а в каких - дозволялось умень­
шать:

а) при завещании слепого, глухого, немого;

б) во время эпидемии;

в) когда наследодатель назначает своими наследниками всех своих законных
наследников, но не в равных долях?

7. Можно ли утверждать, что наследование есть преемство прав наследода­
теля:

а) всех;

б) особенных;

в) некоторых;

г) особо оговоренных в законе или завещании?

На том и завершается наше изложение элементарных сведений о римском частном праве. Некоторые, возможно, скажут, что другие авторы писали о том же иначе и лучше. Вполне возможно, но vari-aeque volucres longe alias alio iaciunt in tempore voces - ведь даже и многие птицы в разное время поют по-разному (Лукреций).

СОДЕРЖАНИЕ

Введение 5

Глава I. ИСТОЧНИКИ РИМСКОГО ПРАВА

§ 1. Цивильное право (ius civile) 12

§ 2. Право народов (ius gentium) 16

§ 3. Преторское право (ius honorarium).18

§ 4. Юриспруденция. Деятельность юристов 23

§ 5. Дигесты Юстиниана 27

§ 6. Некоторые общие принципы 30

Контрольные вопросы и казусы.32

Глава II. ИСКИ

§ 7. Два слова о легисакционном процессе 33

§ 8. «Строгое право» (ius strictum) и «справедливость» (aequitas).34

§ 9. Иски 35

§ 10. Формулярный процесс 38

§ 11. Формулы 39

§ 12. Судопроизводство. Судьи 44

§ 13. Представление доказательств 46

§ 14. Когниционное производство 48

§ 15. Интердикты 49

§ 16. Исковая давность 51

Контрольные вопросы и казусы для решения 53

Глава III. ЛИЦА

§ 17. Вступительные замечания 55

§ 18. Лица физические 57

§ 19. Юридические лица 64

Контрольные вопросы и казусы 66

Глава IV. СЕМЕЙНОЕ ПРАВО

§ 20. Римская семья 67

§ 21. Брак (nuptiae) 70

§ 22. Прекращение брака 73

§ 23. Имущественные отношения супругов 75

§ 24. Приданое (dos).77

§ 25. Правоотношения детей и родителей 81

§ 26. Опека и попечительство 86

Контрольные.вопросы и казусы..89

Глава V. ВЕЩНЫЕ ПРАВА

Раздел 1. Общее учение о вещах 91

§ 27. Понятие вещи 92

§ 28. Вещи, находящиеся вне оборота

§ 29. Вещи, находящиеся в обороте

§ 30. Вещи недвижимые и движимые

§ 31. Вещи потребляемые и непотребляемые

§ 32. Вещи делимые и неделимые

§ 34. Вещи, наделенные родовыми признаками, и вещи индивидуально-определенные

Раздел 2. ВЛАДЕНИЕ

§ 35. Общие сведения

§ 36. Держание

§ 37. Виды владения

§ 38. Прекращение владения

§ 39. Переход владения

Раздел 3. Право собственности

§ 40. Определение

§ 41. Земля и борьба за землю

§ 42, Манципация

§ 43. In iure cessio

§ 44. Traditio (традиция)

§ 45. Преторская собственность

§ 46. Провинциальная собственность

§ 47. Первоначальное и производное приобретение права собственности

§ 48. Защита прав собственности. Vindicatio

§ 49. Иски петиторные и негаторные

§ 50. Публицианов иск

Раздел 4. Ограничения права собственности. Право на чужую вещь

§ 51. Ограничения права собственности

§ 52. Право на чужую вещь

§ 53. Сервитуты предиальные (земельные) и персональные (личные)

§ 54. Узуфрукт

§ 55. Прекращение сервитута

§ 56. Суперфиций

§ 57. Эмфитевзис

Контрольные вопросы и казусы

Глава VI ОБЯЗАТЕЛЬСТВЕННОЕ ПРАВО

Раздел 1. Общее учение об обязательствах

§ 58. Понятие обязательства

§ 59. Деликт и контракт

§ 60. Юридические факты

§ 61. Связь между обязательствами и исками

§ 62. Система римских договоров (контрактов)

Раздел 2. Условия действительности контрактов

§ 63. Предмет обязательства

§ 64. Кауза в обязательстве

§ 65. Согласие сторон

§ 66. Воля сторон

§ 67. Пороки соглашения

§ 68. Dolus

§ 69. Насилие

§ 70. Корреальное обязательство

§ 71. Замена лица в обязательстве. Новация

§ 72. Цессия

§ 73. Условия и сроки

Раздел 3. Обеспечение обязательства

§ 74. Средства обеспечения

§ 75. Задаток

§ 76. Неустойка

§ 77. Поручительство

§ 78. Залог

§ 79. Ипотека

Раздел 4. Место и время исполнения

§ 80. Место исполнения

§ 81. Срок исполнения

§ 82. Просрочка исполнения

Раздел 5. Вина и возмещение убытков

§ 83. Вина

§ 84. Степень вины

§ 85. Custodia

§ 86. Непреодолимая сила

§ 87. Интерес

Контрольные вопросы и казусы

Глава VII КОНТРАКТЫ И ДЕЛИКТЫ

Раздел 1. Вербальные контракты

§ 88. Вводные замечания

§ 89. Расширение сферы действия стипуляции

§ 90. Поручительство

Раздел 2. Лит(т)еральные контракты

§ 91. Домовые книги

§ 92. Синграфы и хирографы

§ 93. Заем

§ 94. Договор ссуды

§ 95. Договор хранения

§ 96. Купля-продажа

§ 97. Договоры найма

§ 98. Договор товарищества

§ 99. Договор поручения

Раздел 5. Пакты и квазиконтракты

§ 100. Пакты

§ 101. Квазиконтракты

Раздел 6. Обязательства из деликтов (правонарушений)

§ 102. Определение

§ 103. Инюриа

§ 104. Furtum (кража)

§ 105. Грабеж

§ 106. Аквилиев закон

Контрольные вопросы и казусы

Глава VIII НАСЛЕДСТВЕННОЕ ПРАВО

§107. Цивильное наследование

§ 108. Наследование универсальное и сингулярное

§ 109. Наследование по преторскому праву

§ 110. Завещание

§ 111. Необходимое наследование

§ 112. Принятие наследства

§ 113. Легат

§ 114. Фидеикомиссы (обращение к чести другого)

__________________ 2013

РОБОЧА ПРОГРАМА НАВЧАЛЬНОЇ ДИСЦИПЛІНИ

соціологія права і методи емпіричного дослідження

спеціальність 8.03040101 "Правознавство"

для студентів магістратури

ННІ права

Дніпропетровськ – 2013

Робоча програма навчальної дисципліни «Соціологія права і методи емпіричного дослідження» для студентів магістратури ННІ права, спеціальності 8.03040101«Правознавство» / Дніпропетровськ: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2013. - 24 с.

РОЗРОБНИКИ:

Наріжний Ю.О., доцент кафедри соціально-гуманітарних дисциплін, кандидат філософських наук, доцент.

Розглянуто на засіданні кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

23.08.2013 р., протокол № 1.

Рекомендовано Науково-методичною радою університету

27.08. 2013 р., протокол №1.

Завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Доктор філософських наук

_________________О.В.Марченко

27 серпня 2013 року

©Наріжний Ю.О., 2013 рік

©ДДУВС, 2013 рік

1. Опис навчальної дисципліни

Найменування показників	Галузь знань, напрям підготовки, спеціальність, освітньо-кваліфікаційний рівень	Характеристика навчальної дисципліни
денна форма навчання
Кількість кредитів – 1,5	Галузь знань 0304 «Право»	Вибіркова
Модулів – 1	Спеціальність: 8.03040101«Правознавство»	Рік підготовки – 5
Змістових модулів – 1
Загальна кількість годин - 54	Семестр – 1
Лекції – 8 год.
Тижневих годин для денної форми навчання: аудиторних – 1 самостійної / індивідуальної роботи слухача – 2	Освітньо-кваліфікаційний рівень: «магістр»	Семінарські заняття – 8 год.
Самостійна робота – 18 год.
Індивідуальна робота – 18 год.
Форма підсумкового контролю: залік

Примітка.

Співвідношення кількості годин аудиторних занять до самостійної і індивідуальної роботи становить: 1/2.

2. Мета та завдання навчальної дисципліни

Мета дисципліни:

навчальна -передбачає опанування категорійним апаратом соціології права, вивчення загальних положень про соціальну зумовленість та соціальну дію права, правову соціалізацію та правову поведінку особистості, соціологію злочинності та покарання, соціологію юридичної організації, правову конфліктологію, методику емпіричних досліджень.

розвиваюча -ознайомитись з соціальною зумовленістю права, з його місцем в соціальній системі, вивчити соціальні функції права, механізм соціальної дії права та фактори його реалізації, ефективність права та її критерії; проаналізувати зміст правової соціалізації та правової поведінки особистості, ознайомитись з правовою свідомістю та правовою культурою; осмислити концептуальні підходи до соціології злочину; розглянути соціологію юридичної організації та юридичного конфлікту; навчитись систематизації юридичних фактів, опанувати методи соціологічного вивчення юридичних проблем.

виховна - сформувати соціологічно-правову культуру, націлити майбутніх правоохоронців та правознавців на роботу серед людей, в умовах підвищеного значення людського фактору.

Завдання: вивчення курсу «Соціологія права і методи емпіричного дослідження» передбачає усвідомлення місця права як соціального інституту в соціальній системі суспільства; ознайомлення із соціологією законотворчого процесу, механізмом соціальної дії правах, змістом та закономірностями правової соціалізації, правової культури та антисоціальної поведінки; засвоєння специфіки соціологічного аналізу злочину; особливостей девіантної та делінквентної поведінки; здобуття знань щодо особливостей діяльності юридичних організацій та специфіки соціологічного аналізу конфліктів.

У результаті вивчення навчальної дисципліни слухач повинен

знати:

1) на понятійному рівні:

- основи соціології права, її предмет, структуру, вихідні категорії, закони та функції;

- історичний шлях розвитку світової та вітчизняної наукової думки щодо соціології права;

2) на фундаментальному рівні:

- загальний зміст основних розділів соціології права;

- питання методології, методики, технології та експериментальної перевірки гіпотез емпіричних досліджень з соціології права;

3) на практично-творчому рівні:

- вміти реалізувати результати соціологічних досліджень та соціальних технологій у практичній діяльності правоохоронця та правознавця.

вміти:

1) на репродуктивному рівні:

- аналізувати специфіку соціальних та соціально-психологічних явищ і процесів у суспільстві, в юридичній організації з точки зору соціології права;

2) на алгоритмічному рівні:

- використовувати на практиці результати емпіричних соціологічних досліджень, проводити експериментальну перевірку в соціології права;

3) на евристичному рівні:

- здійснювати соціальне управління і, зокрема, соціоінженерну діяльність: діагностувати стан соціально-психологічного клімату в колективі, причини наявних конфліктів тощо;

4) на творчому рівні:

- використовувати соціальні технології щодо профорієнтації та профадаптації в роботі з кадрами, укріпленні трудової дисципліни, поліпшенні соціально-психологічного клімату в колективі, розв’язанню міжособистісних і групових конфліктів, щодо використання соціальних резервів юридичної організації.

3. Програма навчальної дисципліни

ТЕМА 1. Предмет соціології права. Соціальна дія права.

Право в соціальній системі. Право як соціальний інститут. Зміст правотворчого процесу. Соціологічний підхід до вивчення правотворчого процесу. Соціологія законодавства. Закон і суспільна думка. "Тіньова" нормотворчість.

Соціальні функції права. Механізм соціальної дії права. Фактори реалізації права. Механізм переконання та примусу. Ефективність права та її критерії.

Методика проведення соціологічних досліджень в соціології права.

Зміст правової соціалізації. Діалектика суб’єктивного і об’єктивного в правовій соціалізації. Правова культура як фактор соціалізації. Соціологічні аспекти принципу "знання права". Психологічний механізм соціалізації. Соціологічна система соціального контролю. Догми і стереотипи. Деструктивні фактори соціалізації. Десоціалізація і ресоціалізація.

Правова свідомість та правова поведінка. Особливості їх вивчення в соціології. Загальна характеристика правової поведінки. Правова поведінка громадянина.

Специфіка соціологічних досліджень при вивченні антисоціальної поведінки.

Роль і значення теми для діяльності працівників ОВС

Комплексна природа соціолого-правових досліджень, дискусійний характер визначення предмета соціології права та знання структури і функції соціології права допоможуть в діяльності працівників ОВС глибше розуміти відмінності цієї науки від "кримінології", "кримінального права", "судової психології". Це допоможе поглибити сучасне розуміння прав людини, усвідомити роль та значення соціальної складової у формуванні особистості.

Ключові слова

Ефективність законодавства, поняття соціалізації та її інститутів, соціально-психологічні механізми.

Обсяг знань, вмінь слухача після вивчення теми

Після вивчення теми слухач магістратури повинен знати соціальні функції права, механізми соціальної дії права, переконання та примусу, фактори реалізації права.

Перелік нормативних актів МВС України до вивчення теми

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Закон України «Про освіту». – К., 1991.

3. Закон України «Про охорону здоров’я населення».

4. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї».

5. Закон України «Про рівність прав і можливостей жінок і чоловіків».

6. Загальна Декларація прав людини (ООН. 1948 р.).

7. Декларація принципів толерантності (ООН. 1995 р.).

Тема 2. Соціологія злочинності.

Концептуальні підходи до соціології злочинності. Специфіка соціологічного аналізу злочину. Соціальна природа правопорушення. Проблема особистості в теорії і практиці права. Антропологічний або біологічний підхід до проблеми кримінальної особистості. Соціологічний і соціально-психологічний аналіз антисоціальної особистості. Сучасний погляд на антисоціальну, кримінальну особистість. Соціологічні аспекти проблеми відповідальності.

Делінквентна субкультура.

Загальносоціологічні підходи до покарання. Функції кримінального покарання. Вища міра покарання – соціологічні роздуми.

Роль і значення теми для діяльності працівників ОВС

Після засвоєння курсу «Соціологія права і методи емпіричного дослідження» працівники ОВС зможуть більш ефективно зрозуміти соціальну природу правопорушення, зробити соціально-психологічний аналіз антисоціальної особистості.

Ключові слова

Кримінальна особистість, антисоціальна особистість, девіантна поведінка, деліктвентна субкультура, соціологічні підходи до покарання, вища міра покарання – соціологічний аспект проблеми.

Обсяг знань, вмінь слухача після вивчення теми

Соціологія злочинності розкриває соціальну природу злочинця та особи правопорушника, знайомить слухачів магістратури – працівників ОВС із загально-соціологічними підходами до покарання та його відповідності злочину. Окремо розглядаються відмінності соціологічного підходу до смертної кари від етичного та філософського.

Перелік нормативних актів МВС України до вивчення теми

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Закон України «Про освіту». – К., 1991.

3. Закон України «Про охорону здоров’я населення».

4. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї».

5. Закон України «Про рівність прав і можливостей жінок і чоловіків».

6. Загальна Декларація прав людини (ООН. 1948 р.).

7. Декларація принципів толерантності (ООН. 1995 р.).

Тема 3. Соціологія правового конфлікту.

Структурний та процесуальний підходи до поняття "юридичний конфлікт". Динаміка, типологія, структура юридичного конфлікту. Методика та засоби вирішення юридичного конфлікту. Кримінальний конфлікт. Юридичні конфлікти в економічній сфері. Правові конфлікти в політичній і культурній сферах.

Соціологічно-правові дослідження в правовій конфліктології.

Роль і значення теми для діяльності працівників ОВС

Зазначена тема лекції надасть можливість працівнику ОВС розрізняти самі поняття "соціальний конфлікт" та "юридичний конфлікт", розуміти внутрішню структуру юридичного конфлікту та їх типологію.

Ключові слова

Конфліктна ситуація, інцидент, компроміс, консенсус, кримінальний конфлікт, насильство та конфлікт.

Обсяг знань, вмінь слухача після вивчення теми

Після вивчення теми слухач магістратури повинен вміти оволодіти методикою та засобами вирішення юридичного конфлікту, відрізнити особливості кримінального конфлікту від правових конфліктів в економічній, політичній, культурній та інших сферах.

Перелік нормативних актів МВС України до вивчення теми

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Закон України «Про освіту». – К., 1991.

3. Закон України «Про охорону здоров’я населення».

4. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї».

5. Закон України «Про рівність прав і можливостей жінок і чоловіків».

6. Загальна Декларація прав людини (ООН. 1948 р.).

7. Декларація принципів толерантності (ООН. 1995 р.).

Тема 4. Право як об’єкт емпіричного соціологічного дослідження.

Особливості юридичної організації. Соціологія судової діяльності. Функції юридичної організації. Функціонування правоохоронних органів. Юридичні кадри. Професійна деформація. Ефективність правосуддя. Судові помилки. Вплив соціальних факторів на функціонування права в суспільстві.

Особливості соціологічних досліджень в юридичних організаціях. Програма та етапи емпіричного дослідження. Вибірковий метод в соціології.

Роль і значення теми для діяльності працівників ОВС.

В діяльності працівників ОВС велике значення мають знання соціолого-правових досліджень сутності зв’язків правової системи, вивчення суспільної думки щодо питань злочинності та її профілактики. Саме емпіричні соціологічні дослідження проблем правової поведінки, громадської думки, співвідношення легального і легітимного в законодавстві, можливостей правозастосування в діяльності міліції повинні підвищити ефективність роботи законодавчих та виконавчих структур держави.

Ключові слова

Сутність зв’язків правової системи, метод експерименту, легітимність, легальність, громадська думка.

Обсяг знань, вмінь слухача після вивчення теми

Дана тема глибше розкриває взаємозв’язки законів і суспільної думки, механізми та можливості соціальної дії права. Особливо важливо розширити знання слухачів магістратури та працівників ОВС про методики проведення соціологічних досліджень, а також форми впровадження та використання їх результатів в практичній професійній діяльності.

Перелік нормативних актів МВС України до вивчення теми

1. Конституція України. - К., 1996.

2. Закон України «Про освіту». – К., 1991.

3. Закон України «Про охорону здоров’я населення».

4. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї».

5. Закон України «Про рівність прав і можливостей жінок і чоловіків».

6. Загальна Декларація прав людини (ООН. 1948 р.).

7. Декларація принципів толерантності (ООН. 1995 р.).

5. Теми семінарських занять

Методичні поради до семінарських занять

Семінарські заняття у навчальному процесі проводяться для поглибленого вивчення дисциплін та опанування їх методологічних засад. Це вид навчального заняття, на якому викладач організовує обговорення слухачами питань програмного матеріалу.

Семінари мають сприяти розвиткові самостійної роботи магістрів, поглибленню їх інтересу до науки і наукових досліджень, розвиткові культури мовлення, формуванню навичок та вмінь публічного виступу, участі в дискусії.

Семінарські заняття є важливим засобом не тільки для перевірки знань магістрів, але й для формування високого рівня знань на основі правильних суджень та висновків.

Головна мета семінарських занять - допомогти слухачам магістратури опанувати курс, засвоїти предмет.

Основні завдання семінарських занять полягають у засвоєнні загально-теоретичних положень дисципліни. У процесі обговорення питань магістри навчаються формулювати і викладати свої думки і висновки, застосовувати теоретичні положення.

Основою ефективного розгляду положень дисципліни на семінарських заняттях є вивчення лекційного матеріалу та самостійна робота магістрів, конспектування навчальної і наукової літератури з курсу. Така робота передбачає використання робочої програми, кожне питання якої має бути засвоєним.

Самостійну роботу варто починати з вивчення конспекту або тексту лекцій, потім прочитати і законспектувати в зошит для семінарів відповідний матеріал підручника та інших джерел. Читати треба уважно, всебічно та критично аналізуючи прочитане. Зустрівши нове, незрозуміле поняття, вираз, обов'язково необхідно з'ясувати його зміст. Не зробивши цього магістр ризикує сприйняти неправильно значення терміну, виразу або й всього тексту. Тут варто скористатися словничками чи іншими допоміжними джерелами.

Перелік рекомендованої літератури не є вичерпаним. Магістри мусять використовувати інші джерела і особливо періодичні видання.

Опанування положень курсу передбачає не тільки засвоєння визначень тих чи інших категорій, характерних рис певного явища та ознак, але й розуміння різних точок зору щодо нього.

Готуючись до семінару, необхідно звернути увагу на ключові поняття, які притаманні вказаним темам, та засвоїти їх. При відповіді на семінарському занятті треба будувати так свій виступ, щоб виокремити його головні складові:

- чітке формулювання теоретичного положення;

- обґрунтування цього положення і розкриття його характерних ознак і вла­стивостей;

- аргументацію та ілюстрацію теоретичних положень конкретними фактами дійсності, явищами суспільно-політичного, економічного, культурного життя;

- доведення значимості питань, які розглядаються, для практичної діяльно­сті.

Реферати, передбачені планами семінарських занять, присвячуються складним питанням, які не розглядаються в навчально-методичній літературі і потребують опанування наукових джерел, окремих статей або монографій. Обсяг реферату мас відповідати 7-8 хвилинам доповіді. Реферативні повідомлення заслуховуються і обговорюються в ході відповідних занять і лише у виключних випадках без доповіді перевіряються викладачем. Вони обов'язково оцінюються викладачем. Реферати можуть бути основою для написання магістерської роботи.

Тема 1. Предмет соціології права. Соціальна дія права.

Семінарське заняття № 1 – 2 год.

Дата добавления: 2015-05-10