Легітимність і легальність державної влади

Поняття і класифікація легітимності. Будь-яка влада поєднує дві ознаки - примушування до дій та узаконення права на таке примушування (легітимність).

Термін «легітимність» виник на початку XIX століття у Фран­ції для характеристики державної влади як влади законної. Проте протягом тривалого часу обсяг змісту цього терміна знач­но розширився. Легітимність стала означати не тільки закон­ність походження та способу отримання влади, а й такий стан влади, коли громадяни (піддані) держави визнають (згодні, пере­конані) право зазначеної влади нав'язувати їм той чи інший спосіб поведінки. Із зазначеного також витікало, що існуючі дер­жавні інститути в крайньому разі були не гіршими, ніж будь-які інші можливі інститути, і тому їм слід коритися.

Сучасне розуміння легітимності поєднало не лише мораль­ний момент легітимності (переживання людей з приводу дії ін­ститутів державної влади), а й законність формування зазначених органів, тобто їх утворення відповідно до процедури, що передба­чена правовими нормами.

Легітимність — це прийняття населенням країни законної влади, а також визнання її права управляти соціальними проце­сами, готовність їй підкорятися.

Існує три класифікації форм легітимності - за мотивами під­порядкування владі, за організаторами та за визнанням. Так, за мотивами підпорядкування владі легітимність може бути тра­диційною, легальною або харизматичною. За організаторами -народною, зовнішньою та внутрішньою. За визнанням - лібера­льно-демократичною і прагматичною (див. табл. 10.2).

1 60 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

Таблиця 10.2. Форми легітимності

Ознака | Вид _ _

За мотивами підпорядкування владі Традиційна

Легальна

Харизматична
За організаторами Народна

Зовнішня

Внутрішня

За визнанням Ліберально-демократична
_____________ Прагматична_

Ліберально-демократична форма легітимності полягає у ви­знанні влади, що сформувалася в результаті демократичних процедур.

Прагматична форма легітимності надає перевагу владі не стільки виборній, скільки здатній оволодіти складного ситуацією і підтримати суспільний порядок.

Народна легітимність - це визнання суспільством правомоч­ності правлячої еліти, що може бути закріпленою як ідеологією чи традиціями, так і конституцією і виборами.

Зовнішня легітимність - це визнання державної влади окре­мої країни з боку інших держав, міжнародних організацій та тих впливових верств, що формують міжнародну суспільну думку.

Внутрішня легітимність, або легітимність для себе, - це те коло уявлень, яким держава виправдовує свою владу та заходи для її утримання.

Традиційна легітимність виникає завдяки звичаям, звичці ко­ритися владі, вірі в непорушність та святість віддавна існуючих порядків. Традиційне панування є притаманним монархії. Сут­тєва сила традиції призводить до того, що люди знову і знову відновлюють відносини влади і підпорядкування протягом ба­гатьох поколінь. За своєю мотивацією традиційна легітимність багато в чому подібна відносинам у патріархальній родині, що заснована на безперечній покорі старшим і на особистому, не­офіційному характері взаємовідносин. Влада традицій є такою, що, коли лідери порушують її, вони можуть втратити легітим­ність в очах народних мас. У цьому сенсі державна влада жорст­ко обмежена тією ж традицією, що і надає їй легітимності. Тра­диційна легітимність відрізняється особливою стійкістю. Тому вважається, що для стабільності демократії корисним є збере­ження спадкоємного монарха, що підкріплює авторитет держави багатовіковими традиціями шанування влади.

Глава 10. Державна влада 161

Легальна, або раціонально-правова, легітимність заснована на добровільному визнанні встановлених правових норм, спрямова­них на врегулювання відносин влади-підпорядкування. Найбільш розвиненим типом цієї форми легітимності є конституційна дер­жава, в якій неупереджені норми чітко визначають правила її функціонування. З іншого боку, ці норми є відкритими для змін, для чого існують встановлені законом процедури, У системах подібної форми влада держави легітимізується своєрідним «цар­ством закону» і для обґрунтування своєї влади правлячі верства звичайно звертаються до чинного законодавства (Конституції).

Харизматична легітимність заснована на вірі народу у ви­няткові якості керівника, якими він наділений Богом, тобто віра в його харизму. Тому він іноді навіть обожнюється, створюється культ його особи. Харизматична влада є відносно нестабільною порівняно з традиційною або легальною. Харизма міцно пов'я­зана з якостями особи, тоді як традиція і закон є фактами суспіль­ного життя. Харизматичний спосіб легітимації часто викорис­товується в епохи революційних змін, коли нова влада для ви­знання населенням не може спиратися на авторитет традицій або ж демократично виражену волю більшості. У цьому випад­ку свідомо культивується велич самої особи вождя, авторитет якого освячує інститути влади, сприяє їх визнанню та прийняттю населенням. Харизматична легітимність базується на емоцій­них, особистісних відносинах вождя і мас.

Приклад 10.1

О. Зннов'єв про легітимацію державної влади

формальності полягає в тому, щоб нав'язати людям усвідомлення непоруш­ності влади і караності за непокору'їй. Узаконювання влади є способом усві­домлення суспільством її сили та права на насильство, визнання чинника влади як такого, що знаходиться над підвладним. Ідея ж влади як захисника підвлад­ного е явищем ідеологічним і відтвореним від цього завдання легітимації влади. Не випадково, повторюю, що навіть фактично сильні правителі та режими (не говорячи вже про слабкі) прагнули і прагнуть якось узаконити свою владу або обпертися на якусь уже узаконену видимість влади. Якою 6 не була конститу-

чне призначення, а саме: зробила радянську державність легітимною в очах усієї планети. Збереження монархи як елемента влади в демократичних кра­їнах значною мірою є засобом її легітимації, а не визнанням монархії як необ-

формальних, таких, що не зміиоють Існуючого становища, шахрайських, фіктивних тощо позбавлені соціологічного сенсу. Якими б безвладними не здавалися виборні

11 Теовія держави І права

1 62 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

ванн я виконують свою головну функцію - функцію легітимації влади як держав­ної. Остання повинна виглядати в очах суспільства як законна, з законність за своєю сутністю е формальною. І влада при цьому повинна усвідомлювати себе

Чому влада повинна бути узаконена? Адже ж не заради слова ядержав-навП Потреба влади в узаконенні виникає не завжди, а пише за певних умов, а саме тоді, коли людське суспільство розростається, ускладнюється і розширю­ється в просторі настільки, що лише одними заходами насильства утримати владу над ним та зберегти єдність самої влади дедалі стає неможливим. Потрібно ви­найти та вбити в голови людей ідею, неначебто влада походить від якихось надлюд­ських сип або, у крайньому разі, від сил поза даним суспільством (бог, стародавні правителі), а у випадку виборної влади - виходить від певного народу, будучи

випадку виборної влади зображують народ, що стоїть над кожною окремою людиною немов вища сила, творець цього закону. Завдяки цьому винаходу неви­конання розпоряджень впади і будь-який замах на неї етапи розглядатися не як виступ проти конкретних осіб при владі та конкретних проявів впади, а проти знеособленого І надлюдського закону. Заміна ідеї божественної влади на ідею народу як на джерело влади була лише зміною форми легітимації влади.

Джерело: Зиновьев А.А. На пути к сверкобществу. - М.: ЗАО Изд-во Центрполиграф, 2000. - С. 202-203.

Легальність. Юридичним вираженням легітимності влади є ЇЇ легальність.

Легальність - нормативність, здатність втілюватися в нор­мах права, обмежуватися законом, функціонувати в рамках

Право є найбільш ефективним механізмом здійснення дер­жавної влади внаслідок наявності лише в нього низки характер-

4)відкритість, гласність використовуваних правом норм, законів;

5)різноманітність застосовуваних в рамках права санкцій, що
дозволяє вибрати найдоцільніші способи регламентації сус­
пільного життя;

6)право будує ієрархію відповідальності, чітко поділяючи пра­
ва і обов'язки учасників правовідносин;

лежкості від Свавілля та власних особливостей носіїв влади;

- достатньо жорстка фіксація в правових нормах прав і обо­
в'язків учасників суспільних відносин, що вносить у їх ді­
яльність необхідні для влади якості чіткості та визначеності-

Глава 10. Державна влада 163

Поняття і класифікація узурпації. Нелегітимна влада ви­знається узурпаторською.

Узурпація - насильницьке протизаконне захоплення влади будь-якого особою або групою осіб, а також присвоєння собі чужих владних повноважень.

Існує два варіанти класифікації узурпації. Перший пов'яза­ний зі способом узурпації, а другий - з її метою.

За способом узурпація виражається в терористичній та не­насильницькій формі.

Щодо класифікації за метою встановлення, то узурпація може бути деструктивною і конструктивною (див. табл. 10.3).

Таблиця 10.3. Класифікація узурпації
Ознака | Вид ~"

За способом Терористична

Ненасильницька
За метою встановлення Деструктивна

Конструктивна

Терористична форма передбачає насильницьке протизакон­не захоплення влади.

Як приклад, можна навести ситуацію в Чилі, де 11 вересня 1973 року в умовах гострої соціально-політичної кризи стався військовий переворот. Це був не звичайний заколот гарнізону, а добре спланована військова операція, центром якої було здійс­нення комбінованої атаки з допомогою авіації, артилерії і піхоти. За цими діями почувалася рука висококваліфікованого військо­вого фахівця, що методично і холоднокровне здійснював усі необ­хідні підготовчі кроки. Армія відразу ж зайняла всі державні й урядові установи. Були вжиті певні заходи, щоб перешкодити виступу будь-яких регулярних військових частин на захист за­конного уряду. Усі офіцери, що відмовилися підтримати путч, були розстріляні. Під час операції військові зуміли блискуче проявити всі свої навички. Зокрема, авіація продемонструвала такий висо­кий клас бомбометання, руйнуючи президентський палац, що це стало несподіваним для самого глави заколоту.

У ході цих бойових дій було вбито конституційне обраного президента Чилі Сальвадоре Альєнде, заарештовано або знище­но тисячі мирних жителів. Владу в Чилі захопила військова хунта на чолі з генералом Аугусто Піночетом Угарте.

1 64 РОЗДІЛ 3. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ

На відміну від терористичної ненасильницька форма узур-

У зв'язку з цим досить цікавим є приклад А. Гітлера. Річ у тому, що погляди, які пропагують його прихід до влади як закон­ний, без будь-якого натяку на узурпацію, на нашу думку, не відпо­відають дійсності. Так, звісно, НСДАП на виборах 1932 року отри­мала 230 депутатських місць, тоді як інші партії - лише 145 ма­ндатів. Однак це нічого не доводить, адже лідерами партії, крім А. Гітлера, були Г. Штрассер та Е. Рем. Хто з них найбільше вплинув на виборців, сьогодні сказати важко. Проте той факт, що призначення під тиском провідних підприємців Німеччини рейхс-президентом П. фон Гінденбургом А. Гітлера рейхсканцлером виявилося вдалим, не викликає сумнівів. За часів виконання остан­нім обов'язків голови уряду в Німеччині було ліквідовано безро­біття, підвищено рівень життя широких мас і рівень охорони здо­ров'я, було запроваджено класовий мир між працею та капіталом, якісна освіта стала доступною. Цілеспрямована політика сприян­ня материнству та дитинству виражалася в таких заходах, як шлюбна позичка, турбота про вагітних, надання їм найкращих са­наторіїв у мальовничих куточках Німеччини, створення груп під­тримки жінок тощо. Проте після смерті П. Гінденбурга А. Гітлер

фюрером німецької нації. Ніхто ніколи не обирав А. Гітлера гла­вою держави, а, отже, у 1934 році відбулася саме узурпація влади

Деструктивна узурпація спрямована на обмеження демокра­тичних засад політичного життя, політичного плюралізму тощо, її прикладом є «військова революція» у травні 1961 року в Республі­ці Корея на чолі з Пак Чжон Хі. Хунта оголосила військовий стан, розпустила Національні збори, закрила багато газет та журналів. Країною стала управляти Вища рада державної реконструкції, що складалася з 32 офіцерів. Пак Чжон Хі вважав, що економічний добробут в умовах Азії є можливим лише на базі тоталітаризму з обмеженням демократичних засад на користь економічному роз­витку. Саме тому він розправився з опозицією, частину представ­ників якої розстріляли, а близько 20 тисяч кинули до в'язниці¹.

На відміну від деструктивної конструктивна узурпація є менш відомою, її мета полягає у відновленні або встановленні

Глава 10. Державна влада 1 65

му, свободи для ЗМІ, а також у поваленні існуючої диктатури тощо. Прикладом конструктивної узурпації є «революція гвоз­дик» у квітні 1974 року в Португалії, яка усунула від влади генерала М. Каетану. Переворот провели молоді офіцери з «Руху збройних сил». У результаті сили безпеки були нейтралізовані, а війська зайняли ключові міністерства, радіостанції, пошту, те­лефон та аеропорти. Ранком 25 квітня на вулиці Лісабону ви­йшли португальські громадяни, які вітали солдат і засовували їм у дула гвинтівок гвоздики. Ввечері диктатор М. Каетану здався новій владі, а наступного дня виїхав з Португалії. Так закінчи­лася диктатура Салазара-Каетану, що тривала з 1926 року.

Дата добавления: 2015-05-10