Здійснення цивільних прав

Під здійсненням цивільного права слід розуміти реалізацію тих можливостей, які передбачені змістом суб'єктивного цивільного права. Здійснення суб'єктивного цивільного права може відбуватися шляхом вчинення як фактичних, так і юридичних дій. Наприклад, власник користується майном, що належить йому (фактична дія), або продає його (юридична і фактична дія).

Визначимо характерні риси здійснення цивільних прав.

По-перше, уповноважена особа здійснює своє цивільне право вільно, на власний розсуд, тобто сама вирішує, здійснювати чи не здійснювати право, що їй належить, визначаючи при цьому строк, порядок, характер дій, що вчиняються нею для здійснен­ня права. Вона ж вирішує, відмовитися їй від цих прав чи ні. Наприклад, спадкоємець може здійснити своє право на прийнят­тя спадщини протягом шести місяців після її відкриття, звернув­шись з відповідною заявою в нотаріальну контору або здійснив­ши дії, які свідчать про те, що він прийняв спадщину. Однак йо­го не можна примусити прийняти спадщину. Його також не можна примусити прийняти спадщину протягом коротшого стро­ку, наприклад через один місяць після того, як відкриється спад­щина, тощо.

По-друге, деякі суб'єктивні цивільні права можуть водночас бу­ти і цивільними обов'язками. Наприклад, особа, що є власником будинку — пам'ятки архітектури або історії, не тільки має право здійснювати своє право власності, а й як власник зобов'язана вжи­вати заходів щодо забезпечення збереження цього будинку, його ремонту, утримання тощо. В таких випадках до уповноваженої (і водночас зобов'язаної) особи може бути пред'явлена вимога про здійснення права (реалізації права—обов'язку).

Способи здійснення цивільних прав можуть бути різними.

1) залежно від того, за допомогою якого виду дій — юридичних або фактичних — реалізуються права.

Юридичні дії полягають, як правило, у здійсненні правочинів двосторонніх чи багатосторонніх (договорів) або односторонніх (складання заповіту, видача довіреності).

Фактичні дії являють собою юридичне значущі вчинки (наприклад, використання автомобіля його власником, вживання продуктів тощо).

2) Залежно від суб'єктного складу відносин, пов'язаних з реаліза­цією прав, розрізняють активні (позитивні) дії уповноваженого суб'єкта (наприклад, при реалізації правомочностей власника) і йо­го вимоги щодо виконання певних дій, що адресовані до зобов'яза­ного суб'єкта (вимога кредитора щодо повернення боргу в договорі позики тощо).

При цьому слід звернути увагу на те, що незалежно від того, яким чином реалізуються цивільні права, їх здійснення нерозривно пов'язане з виконанням цивільних обов'язків іншими особами Так, при здійсненні права за допомогою активних дій, наприклад власника речі, всі інші особи зобов'язані не заважати йому користуватися речами, розпоряджатися ними тощо. В зобов'язальних відносинах праву кредитора вимагати певної поведінки від боржника відповідає обов'язок останнього виконати ці вимоги, здійснити певні дії.

3) У більшості випадків здійснення цивільних прав можливе як а) особисто, так і б) через представника. Однак у правовідносинах, що мають суто особистий характер, реалізувати певні права може ли­ше уповноважена особа. Наприклад, реалізувати право на видачу довіреності або складання заповіту можна тільки особисто. З таки­ми ж обмеженнями можна реалізувати право на укладення шлюбу, і оскільки чинне законодавство не передбачає його реєстрацію через представника.

в ) Суб'єктивне цивільне право може бути передане іншій особі. Наприклад, право власності може бути передане за договором ку­півлі-продажу, право вимагати виконання зобов'язання може бути передане шляхом поступки права вимоги (цесії).

г) Крім того, суб'єктивне право може перейти до іншої особи в по­рядку правонаступництва незалежно від волі уповноваженої особи. Наприклад, у разі відсутності заповіту застосовуються правила про спадкування згідно із законом — правонаступниками померлого стають його спадкоємці за законом. В таких випадках має місце універсальне правонаступництво, тобто до спадкоємців переходять не тільки права, а й обов'язки спадкодавця.

Гарантіями права особи на вільне здійснення нею цивільного права є:

1) презумпція добросовісності та розумності його здійснення, яка діє аж до того часу, поки інше не буде встановлено рішенням суду. Тобто щодо кожної особи, яка володіє цивільним правом, припускається, що вона сама здатна визначити сутність права, до­цільність та характер його здійснення. При цьому "добросовісність" має трактуватися як категорія моральна, що відображає врахуван­ня особою інтересів інших учасників цивільних відносин, публіч­ного інтересу тощо, а "розумність" — як категорія інтелектуальна, що припускає адекватність оцінки особою цінності певного цивіль­ного права, доцільності своїх дій, наслідки здійснення або нездій­снення цивільного права;

2) положення, згідно з яким нездійснення особою свого цивіль­ного права не є підставою для припинення цього права, крім ви­падків, встановлених законом (ч.2 ст.12 ЦК). Хоча особа може ста­витися до свого цивільного права так, ніби воно їй непотрібне, це не означає, що хтось може вирішувати за неї питання про недо­цільність володіння її цим правом. Винятком є випадки, прямо передбачені законом. Наприклад, ст.352 ЦК передбачає викуп пам'ят­ки історії та культури, якщо в результаті дій або бездіяльності влас­ника пам'ятки історії та культури їй загрожує пошкодження або знищення.

Слід звернути увагу на те, що в ч.2 ст.12 вживається термін "за­кон", а не "акти законодавства". Отже, підстави припинення суб'єк­тивного цивільного права можуть бути встановлені лише у законах, але не у підзаконних нормативних актах.

Спеціальні правила встановлені щодо використання майнових прав. Особа може не тільки пасивно ставитися до свого майнового права, не використовуючи його, а й активно довести непотрібність для неї такого права, відмовившись від нього. Втім, тут існують об­меження, пов'язані з необхідністю документального оформлення права на окремі види об'єктів. Внаслідок цього відмова від права власності на транспортні засоби, тварин, нерухомі речі здійснюєть­ся у порядку, встановленому актами цивільного законодавства. Як­що ж такого порядку не буде дотримано, то особа продовжує вва­жатися суб'єктом права власності. Вона зберігає суб'єктивні права так само, як і пов'язані з цими правами обов'язки (наприклад, обов'язок сплати податку на транспортні засоби).

Відмова від права може бути "безадресною", якщо особа має за мету саме позбавитися свого права. Водночас, допускається не тільки відмова від майнового права, а й передача його іншій особі за відплатним чи безвідплатним договором (крім випадків, вста­новлених законом). На перший погляд, така передача теж може на­гадувати відмову від права (наприклад, при даруванні). Однак різ­ниця полягає в тому, що при відмові від права немає наступництва і право як таке припиняє своє існування. При передачі майнового права воно зберігається як таке, змінюється лише суб'єкт, який має це право. Відбувається перехід прав (і обов'язків) від однієї особи до іншої (правонаступника).

Дата добавления: 2015-05-10