Призначений приладу спостереження ТКН-3В

Текст – це мовленнєвий твір, який створюється під впливом невербально вираженого стимулу – осмислити й відтворити навколишню дійсність – з метою досягнення вербального впливу на суб’єкти цієї ж дійсності (К.Серажим).

Текст – це мовленнєвий твір, який створюється під впливом невербально вираженого стимулу – осмислити й відтворити навколишню дійсність – з метою досягнення вербального впливу на суб’єкти цієї ж дійсності (К.Серажим).

4. Головна відмінність між поняттями «дискурс» і «мовлення» лежить у площині «соціальне – індивідуальне». Перевага соціального чітко простежується в дискурсі. Для нього характерні типові ситуації спілкування з нормативно закріпленою послідовністю мовних актів. Найважливішою ознакою мовлення є його індивідуальний характер, оскільки процесу мовлення притаманний певний темп, тривалість, темброві особливості, міра гучності, артикуляційна чіткість, акценти.

5. Текст і твір – це не одне й те ж. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті. Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Твір, говорив Є. Прохоров, «це тільки мовне вираження задуму його творця, а текст – графічне закріплення цього задуму на папері».

Твір створюється насамперед законами мовної діяльності людини, текст – за правилами користування знаковими системами, які використовуються людьми для фіксації творів. Не все, що є у творі, може бути виражене письмовими чи друкованими знаками. Твір і текст мають різний генезис, різну історію, різні правила оформлення, хоч вони взаємно впливають один на одного: так текстова форма сприяла і сприяє розвиткові монологічного мовлення і виникненню великих творів.

6. Текст – це і є форма відчуження твору від автора. У вигляді тексту твір набуває відносної самостійності і відносно самостійного життя. Семантикою тексту завжди є твір. Через це текст завжди й ототожнюють із твором і не бачать між ними різниці. У деяких випадках ця різниця буває і не принциповою, наприклад, коли мова йде про актуальність теми твору/тексту, про їх тематичну класифікацію, фактаж тощо.

Текст – це абстракція людського розуму, оскільки він поза написанням і читанням не існує. І тому всі ознаки тексту мають насамперед глибоке психологічне пояснення, тому що текст не є самодостатньою сутністю.

7. Текст має ознаки, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації. До таких ознак варто віднести архітектоніку тексту, його структурованість і системність, цілісність, просторово-часову дискретність. Архітектоніка тексту – це його будова, форма, виражена шрифтовими й нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту. Структурованість – це ознака тексту, яка виражає наявність певних зв’язків між елементами та одиницями тексту. Системність – ознака, що вказує на існування певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки. Цілісність – текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле, яке характеризується межею сприймання: текст перетворюється в не-текст за умови, коли графічно-знакове оформлення виходить за межу допустимого сприймання певного предмета як тексту. Просторово-часова дискретність: текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі та часі під час його і написання, і читання.

8. Різний характер упливу автора на людину дозволяє виділити функції – варіанти загальної функції комунікативного впливу. Насамперед необхідно виділити ті функції, без яких не обходиться жоден текст, – це контактну та організуючу функції.

9. Журналістський текст виконує зразу кілька функцій: евристичну, пізнавальну, аксіологічну, онтологічну, комунікативну, семантичну, розважальну.

У процесі створення твору журналіст осмислює дійсність, конструює або створює її фрагмент, в якому відтворюється реальний світ. Журналіст вдається до різних способів пояснення побачених явищ і ситуацій, пояснює або коментує факти, з якими стикається. Освоюючи реальність і пізнаючи світ, він має справу з різними формами знань – науковими, ненауковими, переднауковими (емпіричними), тому виникає питання про їх достовірність. Багато в чому об’єктивність й істинність написаного журналістом залежить від міри його підготовки. В ідеалі метою пізнання журналіста служить отримання істини і її точне відтворення читачеві.

Текст, підготовлений журналістом, несе нові знання, оскільки він будується на добутих фактах дійсності, відповідно, виконує евристичну (пізнавальну) функцію.

Працюючи над текстом, журналіст реалізує свої цільові установки, співвідносить побачене або почуте із власними ідеалами і ціннісними орієнтаціями. Специфіка професії – у пошуку істини і втілення загальнолюдських цінностей. Однак у будь-якому тексті подана світоглядна позиція автора. Багато залежить від мотивів звернення до теми. Мотивом може служити і «замовлення», котре не завжди збігається з авторськими настановами. Тоді не виключені перекручення дійсності в тексті.

У журналістському тексті відтворені самодинаміка світу і різні соціальні зрушення. У ньому висловлюється ставлення до світу, до іншого і до самого себе. Це дає підстави говорити, що текст виконує онтологічну функцію, оскільки торкається нашого буття.

Текст включаються і в прагматичні відносини. Це простий і зручний засіб комунікації. Він здатний передати різноманітність нюансів емоційних, психічних, естетичних властивостей. Журналістський текст зручний для сприйняття, конкретний.

Працюючи над ним, журналіст думає про його смислову структуру, вибудовує логічні схеми описового, узагальненого і подієвого типів, ідейно-естетичної спрямованості. Можливості тексту розширюються, якщо в ньому присутній смисловий підтекст або контекст. Журналістський текст у цьому випадку виконує семантичну функцію.

Розважальна функція створює можливості для відпочинку, зняття напруги, отримання естетичного задоволення.

Дисфункціональність журналістських текстів може виявлятися, наприклад, у тому, що розважальна функція може перетворюватися у функцію контролю свідомості і т.д.

11. За своєю будовою (з погляду набірного оформлення) текст може бути простим і складним.

Таким чином, можна виділити такі типи і різновидитекстів: простий і складний; текст художній і нехудожній; т екст монологічний і діалогічний; текст прозовий і віршований; креолізований текст; тексти офіційні, спеціальні, науково-популярні, публіцистичні, художні; довідкові, інструктивні.

За стильовою орієнтацією виділяють різновиди текстів: офіційно-ділові тексти і їх різновиди: дипломатичні, законодавчі, адміністративно-канцелярські; наукові тексти і їх різновиди: власне наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові, виробничо-технічні; публіцистичні тексти і їх різновиди: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні; рекламні тексти і їх мовні особливості; художні тексти і їх різновиди: прозові і ліричні (поетичні).

Варто зважати на те, що є різні види текстів у таких засобах масової інформації, як телебачення та радіо. Треба також мати на увазі, що той чи інший вид тексту в чистому вигляді використовують у ЗМІ нечасто – здебільшого в межах одного твору автор поєднує два-три види текстів.

21. Спіральна композиція, при якій сюжет від приватного аспекту проблеми по спіралі, що все більш розширяється, збудованій щодо центральної сюжетної лінії (ідеї), розвивається від загального бачення проблеми до конкретного, найзначущішого її аспекту.

2. Еліптична композиція, що показує явища і події не цілком, а лише в максимально істотних елементах. Тобто цілісна дія або явище усікається до окремих істотних проявів.

Еліптичні конструкції композиції зручні для опису складних, тривалих, багатокомпонентних явищ: тривалих спортивних змагань, політичних протистоянь, складних економічних процесів. Ці конструкції вимагають жорсткої лінії і концепції відбору елементів, які не можуть бути випадкові і не можуть бути підібрані за іншим принципом, ніж принцип доцільності і релевантності. Підставою для відбору фактів не можуть бути сенсаційність, ексклюзивність і т. д., якщо не існує прямого зв'язку з головною ідеєю. Як правило, погано спрацьовують штучні прив'язки таких подій до основної ідеї.

3. Поширена кругова, циклічна, замкнута композиція. Ця композиція, починаючись з певної думки або ідеї, робить широке коло навколо даної проблеми (екскурс), але в завершенні повертається на новому рівні до ідеї, якої стосується на початку.

Для кругової композиції характерне буквальне повторення першої і останньої фрази, проте текст, що знаходиться між ними, додає фіналу абсолютно інше або більш насичене звучання.

22. Дослідник Є.Прохоров виділяє такі три типи композиції публіцистичного твору, як сюжетний, фабульний і логічний.

Сюжетний тип – тип, при якому всі компоненти розповіді підлягають розкриттю характеру. Правда, останнім часом сюжет витлумачується по-різному. Тепер говорять і про «сюжет думки», і про «подієвий сюжет», і про «ліричний сюжет»… Звичайно, кожне з цих словосполучень має право на існування як метафора, як умовність. Однак, якщо дотримуватися загальноприйнятого трактування цього терміна, то можна сказати, що з сюжетом пов’язується історія росту й організації того чи іншого характеру.

Тому, говорячи про сюжетний тип, варто мати на увазі саме такий рух викладу, при якому розкриваються історія та організація характеру і котрий покликаний розкрити характер. Нарисова публіцистика, головний інтерес якої становить характер, як правило, будується як сюжетна. Тут важливо, щоб характеру було «вільно» в композиційних рамках. Вільний виклад є вельми органічним.

Взагалі мистецтво нарисової публіцистики – це перш за все мистецтво організації сюжетного викладу. Але в нарисі необхідними є «позасюжетні» включення – епізоди, у яких подаються необхідні додаткові дані.

Другий тип композиційної структури публіцистики – це організація творів на фабульній основі. Фабула передбачає стеження за подіями життя – таку організацію твору, коли на перший план виступає турбота автора про передачу сучасності в її найяскравіших прикладах. Для реалізації задумів такого плану потребується просторове композиційне мислення. Фабульний виклад дає таке поєднання подій, яке дозволяє створити панораму життя на тій чи іншій дільниці, у тому чи іншому зрізі.

У таких творах обов’язково «відзначаються» характери сучасників – учасників подій і «вмішуються» у проблему, котрі виникають під час спостереження над потоком подій. Однак рушійним фактором композиції, її головним стержнем залишається фабула.

Фабулу часто підказує саме життя – реальне поєднання подій. Але часто автору необхідно організувати фабулу, щоб поєднати події, створити фабульну інтригу.

Із принципово важливих варіантів композиційної побудови твору варто назвати третій, який відповідає законам проблемно-аналітичної публіцистики тих творів, де на перший план виходить не характер (хоча характери, звичайно, тут також подані), а соціальна проблема в її чіткій побудові, а це передбачає домінування логічної композиції. Мислячи теоретично, у якійсь групі творів, зазвичай у тій, котра наближена до дослідження, необхідним є наростання чіткого руху понять, котре приводить до формування композиції, організованій на основі системи понять, на основі понятійної структури думки. Саме вона повинна слідувати законам, за якими живе суспільство. І головний із них – формування суспільної думки як руху до істини, роздуми про дійсність з метою виявити суть. Звідси і виникає композиційний принцип «пошуку істини», при котрому присутній читач, бачить розвиток думки, сумнівається, переконується, знаходить відповідь на своє ж питання – словом, не отримує готові істини, як з підручника, а йде шляхом пошуку думки, сам її формує.

Автор тільки іде назустріч цьому бажанню читачів розібратися у справі.

23. Архітектоніка тексту – це його будова, форма, виражена шрифтовими й нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту.

24. Фрагмент – розгорнутий абзац або кілька абзаців, об’єднаних розвитком однієї теми і пов’язаних з допомогою синтакичних або лексичних засобів, аналогічних зв’язкам між реченнями. У фрагменті розрізняють зовнішні (початкові) і внутрішні абзаци. Зачини фрагментів, пов’язані логічними зв’язками, створюють композиційно-сюжетний каркас тексту (фрагмент іноді ще звуть мікротемою, оскільки це одна з частин загальної теми).

Абзаци-фрагменти, як і фрагменти, що складаються з кількох абзаців, у художньому тексті відіграють специфічну роль у формуванні стильових особливостей твору саме тому, що вказують на смислове й інтонаційне членування тексту, його ритм.

Ритм створюється як структурою абзацу, так і його розміром: абзаци-речення змінюють ритм тексту, пришвидшуючи його, абзаци-фрагменти уповільнюють виклад.

29. Правопис, правила, що встановлюють одноманітні способи передачі мови на листі;

30. Виділення в тексті застосовують для того, щоб підкреслити головні положення та висновки; зробити логічний наголос на окремих словах, групах слів або реченнях; виділити правила, приклади, визначення, цитати, ремарки тощо. Виділення –елементи у матеріалі (букви, слова, речення), оформлені інакше, ніж основний текст, що візуально виділяє їх від інших.

Засоби виділення: шрифтові (курсив, півжирний, великі літери, шрифти іншої гарнітури або кегля тощо), нешрифтові (розрядка, втяжки, лінійки, інша фарба тощо) і комбіновані – шрифтові і нешрифтові.

4. Головна відмінність між поняттями «дискурс» і «мовлення» лежить у площині «соціальне – індивідуальне». Перевага соціального чітко простежується в дискурсі. Для нього характерні типові ситуації спілкування з нормативно закріпленою послідовністю мовних актів. Найважливішою ознакою мовлення є його індивідуальний характер, оскільки процесу мовлення притаманний певний темп, тривалість, темброві особливості, міра гучності, артикуляційна чіткість, акценти.

5. Текст і твір – це не одне й те ж. Твір – це продукт мовної діяльності людини, найчастіше закріплений у тексті. Текст – це лише графічно-знакова фіксація твору. Твір, говорив Є. Прохоров, «це тільки мовне вираження задуму його творця, а текст – графічне закріплення цього задуму на папері».

Твір створюється насамперед законами мовної діяльності людини, текст – за правилами користування знаковими системами, які використовуються людьми для фіксації творів. Не все, що є у творі, може бути виражене письмовими чи друкованими знаками. Твір і текст мають різний генезис, різну історію, різні правила оформлення, хоч вони взаємно впливають один на одного: так текстова форма сприяла і сприяє розвиткові монологічного мовлення і виникненню великих творів.

6. Текст – це і є форма відчуження твору від автора. У вигляді тексту твір набуває відносної самостійності і відносно самостійного життя. Семантикою тексту завжди є твір. Через це текст завжди й ототожнюють із твором і не бачать між ними різниці. У деяких випадках ця різниця буває і не принциповою, наприклад, коли мова йде про актуальність теми твору/тексту, про їх тематичну класифікацію, фактаж тощо.

Текст – це абстракція людського розуму, оскільки він поза написанням і читанням не існує. І тому всі ознаки тексту мають насамперед глибоке психологічне пояснення, тому що текст не є самодостатньою сутністю.

7. Текст має ознаки, що виражають загальні особливості його системно-структурної організації. До таких ознак варто віднести архітектоніку тексту, його структурованість і системність, цілісність, просторово-часову дискретність. Архітектоніка тексту – це його будова, форма, виражена шрифтовими й нешрифтовими засобами, у вигляді певного співвідношення між елементами й одиницями тексту. Структурованість – це ознака тексту, яка виражає наявність певних зв’язків між елементами та одиницями тексту. Системність – ознака, що вказує на існування певних елементів та одиниць тексту, між якими існують зв’язки. Цілісність – текст є викінченою графічно-знаковою формою, що сприймається як єдине ціле, яке характеризується межею сприймання: текст перетворюється в не-текст за умови, коли графічно-знакове оформлення виходить за межу допустимого сприймання певного предмета як тексту. Просторово-часова дискретність: текст, що розташований на двох і більше матеріальних носіях, є просторово розірваним (дискретним). Наприклад, дві сторінки, на яких видрукуваний текст, роблять текст протяжним у просторі та часі під час його і написання, і читання.

8. Різний характер упливу автора на людину дозволяє виділити функції – варіанти загальної функції комунікативного впливу. Насамперед необхідно виділити ті функції, без яких не обходиться жоден текст, – це контактну та організуючу функції.

9. Журналістський текст виконує зразу кілька функцій: евристичну, пізнавальну, аксіологічну, онтологічну, комунікативну, семантичну, розважальну.

У процесі створення твору журналіст осмислює дійсність, конструює або створює її фрагмент, в якому відтворюється реальний світ. Журналіст вдається до різних способів пояснення побачених явищ і ситуацій, пояснює або коментує факти, з якими стикається. Освоюючи реальність і пізнаючи світ, він має справу з різними формами знань – науковими, ненауковими, переднауковими (емпіричними), тому виникає питання про їх достовірність. Багато в чому об’єктивність й істинність написаного журналістом залежить від міри його підготовки. В ідеалі метою пізнання журналіста служить отримання істини і її точне відтворення читачеві.

Текст, підготовлений журналістом, несе нові знання, оскільки він будується на добутих фактах дійсності, відповідно, виконує евристичну (пізнавальну) функцію.

Працюючи над текстом, журналіст реалізує свої цільові установки, співвідносить побачене або почуте із власними ідеалами і ціннісними орієнтаціями. Специфіка професії – у пошуку істини і втілення загальнолюдських цінностей. Однак у будь-якому тексті подана світоглядна позиція автора. Багато залежить від мотивів звернення до теми. Мотивом може служити і «замовлення», котре не завжди збігається з авторськими настановами. Тоді не виключені перекручення дійсності в тексті.

У журналістському тексті відтворені самодинаміка світу і різні соціальні зрушення. У ньому висловлюється ставлення до світу, до іншого і до самого себе. Це дає підстави говорити, що текст виконує онтологічну функцію, оскільки торкається нашого буття.

Текст включаються і в прагматичні відносини. Це простий і зручний засіб комунікації. Він здатний передати різноманітність нюансів емоційних, психічних, естетичних властивостей. Журналістський текст зручний для сприйняття, конкретний.

Працюючи над ним, журналіст думає про його смислову структуру, вибудовує логічні схеми описового, узагальненого і подієвого типів, ідейно-естетичної спрямованості. Можливості тексту розширюються, якщо в ньому присутній смисловий підтекст або контекст. Журналістський текст у цьому випадку виконує семантичну функцію.

Розважальна функція створює можливості для відпочинку, зняття напруги, отримання естетичного задоволення.

Дисфункціональність журналістських текстів може виявлятися, наприклад, у тому, що розважальна функція може перетворюватися у функцію контролю свідомості і т.д.

11. За своєю будовою (з погляду набірного оформлення) текст може бути простим і складним.

Таким чином, можна виділити такі типи і різновидитекстів: простий і складний; текст художній і нехудожній; т екст монологічний і діалогічний; текст прозовий і віршований; креолізований текст; тексти офіційні, спеціальні, науково-популярні, публіцистичні, художні; довідкові, інструктивні.

За стильовою орієнтацією виділяють різновиди текстів: офіційно-ділові тексти і їх різновиди: дипломатичні, законодавчі, адміністративно-канцелярські; наукові тексти і їх різновиди: власне наукові, науково-популярні, навчальні, довідкові, виробничо-технічні; публіцистичні тексти і їх різновиди: інформаційні, аналітичні, художньо-публіцистичні; рекламні тексти і їх мовні особливості; художні тексти і їх різновиди: прозові і ліричні (поетичні).

Варто зважати на те, що є різні види текстів у таких засобах масової інформації, як телебачення та радіо. Треба також мати на увазі, що той чи інший вид тексту в чистому вигляді використовують у ЗМІ нечасто – здебільшого в межах одного твору автор поєднує два-три види текстів.

Прилад ТКН-3 командира танка призначений для розвідки цілей на поле бою, орієнтування на місцевості, цілевказання підготовки початкових даних для стрільби, оцінки результатів стрільби і коректування вогню вдень і вночі.

Він є комбінованим електронно-оптичним приладом, який складається з оптичної денної і активної електронно-оптичною нічної гілок спостереження.

6. Механізм заряджання, його призначення, та характеристика.

Механізм заряджання - гідроелектромеханічний комплекс, призначений для автоматичного заряджання гармати будь-якими типами пострілів. Він складається з механічних вузлів, гідравлічної системи і електричних вузлів.

ТТХ механізму заряджання
Тип	Гідроелектромеханічний з постійним кутом заряджання.
Місткість конвеєра, пострілів, шт.
V обертання конвеєра, град/сек.
Час заряджання одного пострілу:
мінімальна	7.1 с.
максимальна	19.5 с.
Дублюючі пристрої	Гідроелектромеханічний від пульту дублювання Ручний привід конвеєра і ручний механізм подачі пострілів.

7. Склад механічних вузлів їх призначення та розміщення в танку.

1. конвеєр з лотками

2. механізм повороту конвеєра МПК з гідромеханічним стопором та приводом візуального показника

3. механізм подачі МП з ручним приводом, копірами та пристроєм розчеплення

4. механізм досилання МД з приводом скиду защіпки уловлювача

5. механізм уловлювання екс трактованого піддону з приводним пристроєм

8. Склад гідравлічних вузлів їх призначення та розміщення в танку.

1. гідроприводні і гідро розподільчі пристрої, розташовані на гідро панелі

2. виконавчі вузли:

- гідромотор приводу МПК,

- рейковий силовий циліндр приводу МД

- виконавчий циліндр приводу МП,

- гідропневмоаккумулятор (об437А не застосовується)

3. гідромеханічний стопор пушки з ручним приводом

4. поповнюючий бак з системою трубопроводів

9. Склад електричних вузлів їх призначення та розміщення в танку.

1. візуальний показник

2. блок управління

3. пульт дублювання

4. пульт завантаження і розвантаження ПЗ

5. пульт навідника

6. кінцеві перемикачі, що виконують блокуючи функції.

Тема №5. Стабілізатор танкового озброєння.

1. Стабілізатор озброєння танків, його призначення та характеристика.

Стабілізатор спільно з прицілом-далекоміром призначений для:

Стабілізації і стабілізованого наведення в двух площинах гармати і спареного кулеціль при стрільбі з місця і з ходу.

Для відпрацювання гарматою кута прицілювання по сигналам 1Г42 та ТБО.

Для приведення гармати до кута заряджання.

Для узгодження гармати з лінією візування після заряджання.

Для аварійного розвороту башти в площині ГН від сигналу механіка водія.

Для гідростопоріння гармати при відскоках від верхнього-нижнього упорів (при швидкості, що перевищує 7-8.5 град/сек.

Для гідростопоріння гармати при відкаті-накаті.

Для постановки і зняття з гідростопора гармати при приведені її на кут заряджання.

Для гідростопоріння гармати після спрацювання гідромеханічного стопора на куті заряджання на весь час заряджання.

Для гідростопоріння гармати при ввімкненому вимикачеві ПУШКА-СТОП.

ХАРАКТЕРИСТИКА:

Температура повітря, град С.	від- 40 до+ 50
Напруга	27+2-5В
Короткочасне пониження напруги В.	До 18В на час 3сек.
Безперервний час роботи, год	6, в бойових умовах- необмежено.
Час приведення в бойову готовність	Не більше 2хв.
Потужність, що споживається	Не більше 3.5 кВт.
Гарантійний термін служби	250 год. роботи (або до 5000 км пробігу) на протязі 6 років з моменту випуску.

Стабілізатор складається з двох стежачих приводів (електрогідравлічного - в площині ВН і електромашинного - в площині ГВ) і загальних частин, що забезпечують їх роботу.

2. Склад і розміщення частин електрогідравлічного приводу ВН стабілізатора.

До складу електрогідравлічного приводу ВН входять: прилад приведення, обмежувач кутів, гідропривід (у нього входять: живляча установка, виконавчий циліндр, шланги і трубопроводи).

3. Склад і розміщення частин єлектромашинного приводу ГН стабілізатора.

У склад єлектромашинного приводу ГН входять: датчик лінійних прискорень, друга розподільна коробка, гідропривід ГН ( у нього входять гідромотор, насос з приводним двигуном, поповнюючий бак та трубопроводи)

4. Склад і розміщення загальних частин стабілізатора.

Загальними частинами, що забезпечують роботу приводів ВН і ГН, є: блок гіротахометрів, блок управління К1 (К1-М2), одиночний комплект ЗІП.

Тема №7. Спарений кулемет ПКТ. 1. Призначення, характеристика, загальний устрій ПКТ.

7,62-мм кулемет Калашникова танковий ПКТ є могутньою автоматичною зброєю і призначені для знищення живої сили і поразки вогневих засобів противника.

Дата добавления: 2015-05-08