Духовне життя суспільства. Специфіка моральної, естетичної та релігійної форм суспільної свідомості

Сутність духовного життя суспільства. Суперечливий процес розвитку суспільних відносин, зростання ролі суб'єктів цих відносин, людини, осо­бистості зумовлює необхідність пошуку оптимальних шляхів функціону­вання, збагачення духовного життя суспільства. Особливо важливого значення теоретико-філософське дослідження цієї проблеми набуває у наш час. Об'єктивними причинами, що актуалізують важливість проблем ду­ховного життя суспільства, розробку нових, нетрадиційних підходів до шляхів їхнього вирішення є: всебічне відродження національного в куль­турі, духовності, його зближення з загальнолюдським на основі зроста­ючої інтеграції життя народів; гостра необхідність становлення нової якості духовності людей, їхнього менталітету, культури, мислення, сві­домості; утвердження ефективних шляхів формування, виховання ду­ховності, культури, свідомості людей, які б найповніше реалізовували духовний потенціал особистості; переосмислення класичних парадигм розвитку духовного життя суспільства.

Головне завдання, яке стоїть перед суспільством у сфері духовного життя, полягає в тому, щоб створити умови для найповнішого освоєння людиною багатогранного потенціалу як української, так і світової духов­ності й культури. Надзвичайно важливо також створення умов для все­бічної самореалізації духовно-культурного потенціалу, сутнісних сил людини, свого власного духовного світобачення і світосприйняття.

Який же зміст духовного життя суспільства? Духовне життя суспільства — це надзвичайно широке поняття, що включає в себе багатогранні процеси, явища, пов'язані з духовною сферою життєдіяльності людей; сукупність ідей, поглядів, почуттів, уявлень людей, процес їх виробниц­тва, розповсюдження, перетворення суспільних, індивідуальних ідей у внутрішній світ людини. Духовне життя суспільства охоплює світ ідеаль­ного (сукупність ідей, поглядів, гіпотез, теорій) разом з його носіями — соціальними суб'єктами — індивідами, народами, етносами. В цьому зв'язку доречно говорити про особисте духовне життя окремої людини, її індивідуальний духовний світ, духовне життя того чи іншого соціаль­ного суб'єкта — народу, етносу, чи про духовне життя суспільства в цілому. Основу духовного життя становить духовний світ людини — її духовні цінності, світоглядні орієнтації. Разом з тим, духовний світ окремої людини, індивідуальності неможливий поза духовним життям су­спільства. Тому духовне життя — це завжди діалектична єдність індивіду­ального і суспільного, яке функціонує як індивідуально-суспільне.

Багатогранність духовного життя суспільства включає в себе такі скла­дові: духовне виробництво, суспільна свідомість і духовна культура.

Духовне виробництво здійснюється в нерозривному взаємозв'язку з іншими видами суспільного виробництва. Як надзвичайно важлива скла­дова суспільного виробництва духовне виробництво — це формування духовних потреб людей, насамперед виробництво суспільної свідомості. Суспільна свідомість є сукупністю ідеальних форм (понять, суджень, поглядів, почуттів, ідей, уявлень, теорій), які охоплюють і відтворюють суспільне буття, вони вироблені людством у процесі освоєння природи і

Духовне життя — це не поринання у самого себе, не втеча з брутального середовища, а вплив на нього, одухотворення всього довколишнього. Тому духовне перевлаштування суспільства як умова життєздатності його потребує активних зусиль кожного.

Духовне життя суспільства - охоплює ідеї, знання, теорії і суб'єкт.

Суб'єкти духовного життя суспільства – це люди і соціальні спільності.

Духовний світ людини це його відчуття, духовні орієнтації і світосприйняття. Початковим моментом формування змісту і структури духовного світу людини є знання. Дух – це свідомість.

Духовне життя суспільства - багатогранна і суперечлива, вона походить від життя матеріального.

Духовна діяльність - важлива частина суспільного виробництва - це виробництво знань, трудова діяльність.

Духовне спілкування - обмін ідеями, відчуттями. Це спосіб існування духовного життя.

Духовні потреби - на них спрямоване духовне виробництво. Потреби слідують за виробництвом.

Духовне виробництво - суспільна свідомість, яка здійснюється групою людей. Результати ДВ:

–ідеї; – теорії; – духовні цінності; – духовні зв'язки і відносини між людьми; – сама людина

Духовне виробництво поділяється на наукове, естетичне, релігійне.

Духовна культура - ступінь розвитку духовного виробництва суспільства. Це ядро духовного життя суспільства.

Суспільна свідомість – сукупність ідей, поглядів, уявлень, існуючих в даному суспільстві на даному етапі. Воно входить в культуру.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії — людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості — конкретних людей — вона неможлива. Тому суспільна свідомість здатна існувати і повноцінно функціонувати тільки в індивідуальному, тобто через інди­відуальну свідомість, що є духовним світом даної конкретної особис­тості, її поглядами, почуттями, уявленнями, настроями.

Суспільна та індивідуальна свідомість перебувають у діалектичній єдності, оскільки у них загальне джерело — буття людей, в основі якого лежить практика. Разом з тим діалектична єдність суспільної та індиві­дуальної свідомості не означає їхньої абсолютної ідентичності. Індивіду­альна свідомість конкретніша, багатогранніша, ніж суспільна. Вона вклю­чає в себе неповторні, властиві тільки даній людині особливості, що формуються на основі специфічних особливостей її конкретного буття. Важливим є врахування тієї обставини, що свідомість індивіда є не тільки знання, а й ставлення до буття, до діяльності і до самої свідомості. З іншого боку, суспільна свідомість — це не просто арифметична сума індивідуальних свідомостей, а нова якість. Суспільна свідомість, порівняно з індивідуальною, відображає об'єктивну дійсність глибше, повніше, а отже, і багатше. Вона абстрагується від тих чи інших конкретних харак­теристик, властивостей індивідуальної свідомості, вбираючи в себе найбільш значиме, суттєве. Тим самим суспільна свідомість ніби підно­ситься над свідомістю Індивідів. Однак зазначене не означає нівелюван­ня свідомості індивіда. Навпаки, врахування специфіки індивідуальної свідомості, її багатогранності, неповторності всього того, що становить сутність духовності особистості, є надзвичайно важливою умовою фор­мування та розвитку цінностей духовної культури, свідомості людини.

Структура суспільної свідомості:

1. У матеріальному виробництві – це співвідношення частини і цілого, не підходить до духовного життя, тут співвідношення роду і виду.

2. У гносеологічному аспекті - ми маємо форми і рівні (теоретична і буденна свідомість): формы: правова, політична, етична, естетична, релігійна, філософська.

3. У соціологічному ідеологія - сукупність ідей. Форми ідеології: політична (особлива роль), правова, етична, релігійна, естетична.

Політична свідомість - включає політичну ідеологію (теоретичне) і політичну психологію (суспільне). Правова свідомість - воно пов'язано з політичними установами (Т) і відношення до них (О). Етична свідомість - сукупність норм поведінки суспільства. Ці три форми свідомості – форми духовного освоєння світу.

Естетична свідомість - Т -естетика, О - мистецтво, відчуття, емоційний стан.

Релігійна свідомість - Т - релігійна ідеологія – богослів'я, О - релігія, відчуття віри в чудеса.

Елементи релігії: – релігійне уявлення; – релігійні відчуття; – культ і обрядовість

Філософська свідомість - немає розділення на Т і О - це абстракція.

Дата добавления: 2015-05-08