Майбутнє людства як предмет філософського осмислення та прогнозування

Проблема сенсу історії в історії філософії

Питання про сенс історії набуло свого особливого звучання після того, як Відродження, Реформація та Просвітництво поставили під сумнів традиційне теологічне його тлумачення. Епіцентр проблеми перемістився з теологічного в антропологічний й соціокультурний аспекти. Середньовіччя твердило, що Бог пропускає і терпить зло, Новий Час – що творить зло і терпить його людина. Ця зацікавленість людськими витоками й виявами історичного зла притаманна мислителям 19ст. – Гегель, Кіркегор, Маркс, Спенсер.

20 ст. загострює, ускладнює питання про сенс історії, через те, що людина опинилась віч-на-віч з перспективою абсолютного зла. Світові війни, небачений розмах тоталітаризму й культурної варваризації, геноцид – спростували прсвітницьку віру в переваги "Світлого майбутнього", що несе людині прогрес. Чи має сенс історія – тема роздумів Б. Кроче, Коллігвуда, К. Ясперса, А.Камю. "Зникає віра в абсолютний розум, котрий надає світові сенс, зникла віра у сенс історії, людства, його свободи, тобто людина зневірюється в самій собі, в розумності власного буття" – зафіксував Гуссерель в 30-роки 20ст.

З позицій співвідношення свободи і долі, історія – постійна взаємодія того, що є нині, реально існує, його витоків та його подальшої долі. Також історія – це ще і пам’ять поколінь.

Існує ідея Гегеля, яка тлумачить сенс історії, як досягнення загальнолюдськості через саморозвиток особистісного начала, як у його індивідних, так і в групових виявах. Історичний процес – безмежне поле людської активності. в якому кожне індивідуальне діяння виноситься у стихію всезагальності.

Важливою насьогодні є критика історицизму К. Поппера: в історії діють не закони, а тенденції. В історії діють не "класичні закони", а свого роду "Логіка ситуацій", для осягнення якої необхідне ґрунтовне осмислення наявних соціальних рухів, особливостей формування, функціонування і розпаду традицій. Найбільше, що може зробити історіософія – історичні інтерпретації, що не є теоріями, чи доктринами.

Проблема майбутнього і його передбачення належить до тих "вічних" тем, інтерес до яких закономірно зростає в міру суспільного прогресу.

Ще в сиву давнину люди намагалися підняти завісу над майбутнім, передбачити власну долю і подальший хід подій у своєму житті; прагнули заздалегідь підготуватись до зустрічі з майбутнім, більше того, вплинути на нього.

Теоретичною розробкою та обгрунтуванням різних варіантів розвитку суспільства і людини в майбутньому займається в західному світі футу­рологія (від лат. /иіигит — майбутнє і гр. Іо§о$ — мова, вчення). Термін цей уперше почав вживати (в 1943 р.) О.Флейхтхайм, професор політо­логії в інституті ім. Отто Зура при Вільному університеті Західного Бер­ліна. Він писав, що слово "футурологія" ввів з метою відмежування від одіозних ідеологічних доктрин минулого і насамперед від "марксист­ського утопічного мислення". Ніколи ще в історії суспільної думки ідео­логи капіталізму так старанно не займались проблемами майбутнього, пошуком шляхів суспільного розвитку, як у сучасних умовах.

Футурологія, або як її ще називають "наука про майбутнє", розробка різного роду альтернативних проектів розвитку, прогнозів стали модни­ми в країнах Заходу, особливо з кінця 60-х — початку 70-х р. "Футуроло­гічний бум", або "бум прогнозів", характеризувався появою сотень дер­жавних спеціалізованих науково-дослідних центрів, інститутів і приват­них установ з розробки соціально-економічних, науково-технічних і військово-політичних прогнозів.У сучасну добу проблема прогнозування явищ і подій, передбачення соціальних наслідків прийнятих рішень набуває характеру нової глобальної проблеми "суспільство і катастрофа, руйнування, потрясіння", "суспільство і його дестабілізація", що безпосередньо зачіпає основи існування сучасного суспільства. І центральний вузол цієї нової глобальної проблеми "суспільство — катастрофа" в діалектиці непередбачуваного і непередбаченого.

Актуальність проблеми прогнозування в наш час зумовлена такими чинниками.

1. Ускладнились процеси розвитку суспільного життя в умовах НТР.

2. Значно розширились обсяг і масштаби прогностичної діяльності, кількісна і якісна багатоманітність об'єктів прогнозування.

3. Зросла соціальна, економічна, екологічна, інформаційна цінність прогнозів. Ставши надбанням суб'єктів управління і планування, прогнози активно впливають на сьогодення, допомагають запобігати або зводити до мінімуму небажані наслідки розвитку тих чи інших процесів у майбутньому.

Відзначаючи важливу роль прогнозування, необхідно розкрити його передумови. Через складність, багатогранність цієї проблеми зупинимося тільки на деяких, найбільш важливих її аспектах.

Онтологічний аспект. Прогнозування можливе насамперед завдяки дії причинно-наслідкових зв'язків, об'єктивних законів. Все це зумовлює вірогідність того, що механізм, який визначає рух об'єкта, не зміниться радикально, і, отже, можна здійснювати прогнозування у межах однієї системи вимірювання до якісного стрибка. А існування певних загальних законів розвитку забезпечує прогнозування і на більш трива­лий час.

Гносеологічний аспект. З точки зору гносеології, процес, що розглядається, є окремим видом пізнавальної діяльності, і можливість прогнозування випливає з принципу пізнання світу. Детальніше вивчення законів об'єктивного світу, використання ЕОМ для створення багатопараметричних моделей досліджуваних об'єктів відкриває ще більші перспективи для наукового соціального прогнозування.

Логічний аспект полягає в незалежності законів логічного висновку від часу.

Нейрофізіологічний аспект. Можливість одержання знань про майбутнє грунтується на здатності живих високоорганізованих організмів до випереджаючого відображення. На думку П.К.Анохіна, воно здійснюється в мозку, де знаходиться апарат передбачення результату дії. Як констатує сучасна наука, цю здатність мають і вищі види тварин, проте тільки в діяльності людини вона набула якісно нових, високорозвинених форм як у практичному засвоєнні, так і в теоретичному осмисленні навко­лишнього світу. В людській свідомості випереджаюче відображення набуло форми здатності робити висновки про майбутні події.

Соціальний аспект констатує активний характер прогнозування, заснований на механізмі зворотного зв'язку між прогнозом і суб'єктом прогнозування. Людству не однаково, в якому напрямі відбуватиметься розвиток, тому прогнозування має вказувати шляхи досягнення оптимального майбутнього варіанту.

Як уже зазначалося, передбачення майбутнього — це результат пізнавальної діяльності людини. Інакше кажучи, передбачення являє собою рису розумової діяльності, яка свідомо досліджує у формі ідеальної моделі предмети, явища чи умови їхнього існування, яких немає, або вони чомусь недосяжні для досліджень і перевірки.

Основою наукового передбачення є пізнання об'єктивних внутрішніх зв'язків предметів і явищ, законів, що розкривають цей внутрішній, істотний і сталий зв'язок явищ і конкретних умов їхнього існування. Все це дає змогу в процесі пізнання переходити від відомого до невідомого, від минулого і сучасного до майбутнього. Якщо закон розвитку якогось явища (процесу) відомий, то, вивчаючи дане явище (процес), ми може­мо не тільки констатувати його теперішній стан, а й зробити висновок про напрям і характер можливих змін.

Майбутнє можна зрозуміти тільки в результаті аналізу минулого і сучасного, оскільки воно з'являється на основі їх діалектичної зміни.

Прогнозування є окремим видом передбачення. Однак соціальне прогнозування, поширюючись на окрему сферу суспільного розвитку, має відносну самостійність і автономність щодо інших видів, типів і методів наукового передбачення.

Деякі футурологи і соціологи віщують швидку загибель людської цивілізації, "крах світу", "крах життя взагалі", оскільки "земля, на якій заблукала людина двадцятого століття, — пише Р.Дарендорф, — огорнута густою темрявою, і людина не знає, куди їй іти".

Майбутнє людства — це не аморфне і невизначене прийдешнє, без будь-яких часових рамок і просторових меж, в якому може відбутися все, на що здатна фантазія. Наукове передбачення і соціальне прогнозування мають дати відповідь не тільки на питання про те, що може реально здійснитися в майбутньому, а також і відповіді на запитання, коли цього слід чекати, які форми майбутнє здобуде і яка ймовірність даного прогнозу.

Ось чому певна періодизація майбутнього не менш важлива для на­укового передбачення перспектив людства, ніж для наукового дослі­дження минулого. Виділяючи стосовно перспектив людства етапи його поступального розвитку, доцільно говорити про безпосереднє, оглядне і віддалене майбутнє. Така періодизація не безпідставна, вона продикто­вана характером наших знань про майбутнє, що в свою чергу визна­чається об'єктивними обставинами: Знання про майбутнє в міру відда­лення від сьогодення стають все менш конкретними і точними, все більш загальними і приблизними, як і знання про далеке минуле людства. Ця зростаюча невизначеність передбачення майбутнього пов'язана з приро­дою соціального розвитку, з багатоваріантністю і альтернативністю ре­ального історичного процесу, з непередбачуваністю конкретного ходу і результату окремих подій у суспільному житті.

Яке ж майбутнє нас чекає? Дізнатися про це і сьогодні дуже важко, практично неможливо. У нас усі прогнози соціально-економічного роз­витку пильно охороняються відомствами, тримаються у таємниці. Хоча, наприклад, у США всі документи такого роду друкуються в газетах і журналах, розголошуються і широко обговорюються громадськістю шляхом референдумів.

Цікаві спроби зрозуміти сутність майбутнього:

Френсіс Фукуяма висунув тезу про кінець історії після закінчення протистояння блоків НАТО та Варшавського договору, після якого виключаються світові війни і універсальні ідеї лібералізму, культура західної цивілізації захоплює весь світ.

Ханігтон стверджує, що із закінченням холодної війни, історія вже не є боротьбою націй, які формують державу, а стає боротьбою цивілізацій, культурних співтовариств, що мають різну історію, мови, традиції, релігії. Він виділяє 8 основних цивілізацій, зближення між якими неможливе і викликає неминучість конфліктів.

Ясперс – виступає за об’єднання всіх людей на основі філософської віри, "... людина пробуджується до ясного мислення, здатну проникати в приховану сутність речей. Людина більше не замкнена в собі." Це пробудження духу і є початком загальної історії людства, пов’язаного вищими духовними узами. Тільки загальні духовні цінності можуть бути основою загальнолюдської комунікації, взаєморозуміння. Якщо людство цього не зрозуміє, йому загрожує катастрофа. Майбутнє неможливо передбачити, оскільки воно не є визначеним, а залежить від людей. Можна лише виявити тенденції нинішнього.

Якщо торкатись історії цього питання, то у древніх міфах йдеться про те, як боги карали людину тим, що повідомляли їй майбутнє. Зрадник Торрес в повісті "Серця трьох" Дж. Лондона відсахнувся від дзеркала світу, побачивши обставини своєї загибелі. Гегель називав знання майбутнього до відчаю нудною справою. Релігія переносила майбутнє на небо, на думку Сартра воно лише на землі.

Дата добавления: 2015-05-08