Характеристика та структура

Виникненню держави й права передував первіснооб­щинний лад, у якому панувала суспільна власність на засоби виробництва. Це було зумовлено вкрай низьким рівнем продуктивності праці, наявністю примітивних зна­рядь виробництва та нездатністю людини самостійно за­безпечити своє існування. Люди разом добували їжу, спільно виготовляли знаряддя праці. Розподіл продуктів праці також був колективним і ґрунтувався на принципі рівності.

У розвитку первіснообщинного ладу виділяють три ос­новні етапи: первісне стадо, родова община та розпад родо­вої общини.

На першому етапі люди об’єднувалися в порівняно невеликі групи (первісні стада) для спільного добування їжі та спільного захисту від зовнішніх небезпек. У цей період вони використовували досить примітивні знаряддя праці (неопрацьовані ціпки, коли, каміння тощо).

Поява роду була пов’язана з розвитком продуктив­них сил. Люди навчилися виготовляти кам’яні й кістяні знаряддя. Винахід лука та стріл перетворив полювання на реґулярний спосіб добування їжі. Розвивається при­родний поділ праці: чоловіки займаються виготов­ленням знарядь праці, полюванням і рибальством; жін­ки – збиранням, виготовленням одягу та домашнього посуду. На цій економічній основі складається рід як специфічна форма організації суспільства. Членів роду (родової общини) об’єднує кровна спорідненість, спіль­ність майна, спільна колективна праця. Тобто рід був не лише об’єднанням людей, але й суспільною групою, що склалася для ведення господарства, для колективного виробництва та спільного споживання. У родовій общи­ні всі знаряддя праці, розподіл і споживання продуктів знаходилися в розпорядженні й під контролем усіх чле­нів роду, тобто існувала спільна власність на знаряддя й засоби виробництва, спільне володіння та користування всім, що добувала й що мала родова община.

Для родової форми організації суспільства характер­ними були так звані первісна демократія та первісне само­врядування. Джерелом і носієм влади був саме рід. На його чолі стояв старійшина, якого обирали всі члени роду – як чоловіки, так і жінки. Його посада не була спадковою та могла бути заміщена будь-яким членом роду. Для ведення воєнних дій обирався також воєна­чальник, який виконував свої обов’язки під час військо­вих походів.

Виборні старійшини та воєначальники працювали на­рівні з іншими членами роду. Хоча їхня влада й мала примусовий характер, але в них не було ніякого особ­ливого апарату примусу. Така форма влади в первісному суспільстві дістала в теорії назву потестарної (від лат. "potestus" – влада, міць). Вона спиралася винятково на мо­ральний авторитет виборного керівника, який ґрунту­вався на його особистих якостях, на довірі й підтримці всіх членів роду.

Найважливіші питання вирішувалися на загальних зборах усіх членів роду, і старійшина втілював ці рі­шення в життя, виражаючи у своїх діях і рішеннях інте­реси роду.

Таким чином, характерна риса родової форми гро­мадської організації полягає у відсутності особливого апа­рату примусу та наявності потестарної влади.

Через ускладнення й удосконалювання економічних умов життя людей відбувалися зміни у їхній соціальній організації. У зв’язку зі зростанням чисельності населення та в результаті боротьби за існування роди утворювали більші групи – фратрії (родові об’єднання), племена та союзи племен.

Кожна фратрія мала ті самі громадські утворення, що й рід. Але, на відміну від роду, рада фратрії утворювалася не на загальних зборах, а формувалася з представників родів, що входили до складу ради роду. У фратріях влаштову­валися загальні свята, організовувалися відправлення релі­гійного культу, а в період війн вони виступали як військові організації.

Кілька родових фратрій утворювали плем’я. Племена мали власну територію та назву. Усі роди, що входили до племен, говорили однією мовою, відправляли загальні об­ряди релігійного культу. Плем’я реґулювало різні сторони життя окремих родів.

Для здійснення контролю над діяльністю родів і управління загальними справами плем’я створювало по­стійно діючий орган – родоплемінну раду старійшин і воєначальників окремих родів, що діяла на основі одно­стайності. До її функцій входило затвердження вождів родів, обраних на раді роду, реґулювання відносин з інши­ми племенами, питання війни та миру.

Деякі народи (наприклад слов’яни) крім племінної організації знали ширші об’єднання – союзи племен. Вони, як правило, утворювалися для організації та проведення спільних воєнних операцій, з метою захисту чи нападу. При цьому зберігалася незалежність племен у внутрішніх справах. Засідання ради союзу племен проходили при­вселюдно, а рішення ухвалювалися членами ради за прин­ципом одностайності.

Економічні та соціальні умови життя первісних людей, ускладнюючись, вимагали впорядкування су­спільних відносин, установлення в них бажаного по­рядку. Спільне життя й колективна праця сприяли виробленню та дотриманню певних правил поведінки, тобто норм. Найдавнішим їх видом були ритуали – суворо канонізовані правила поведінки, що проходили в певній формі. Особливе значення мав не зміст ритуалу, а його форма, яка характеризувалася демонстратив­ністю дій, їх барвистістю, масовістю. Пізніше в ритуаль­них діях стало можливим виділити обряди – правила поведінки, що полягають у символічних діях, які ви­магають їх спеціальної організації, впливають на пси­хіку людей і переслідують виховні цілі. Поряд з обря­дами з’являються міфи – перекази, оповідання, що ви­никли в первісному суспільстві й були засобами пере­дачі інформації, як треба діяти в тих чи інших ситуа­ціях.

Серед норм первісного суспільства особливо варто виділити звичаї – правила поведінки, що складалися протягом тривалого часу й стали загальними в результаті їхнього багаторазового застосування. Характерною рисою звичаїв було те, що вони створювалися безпосередньо суспільством, виражали, захищали інтереси всіх членів роду й виконувалися добровільно через сталі традиції, авторитет і взаємну повагу. У випадку порушення звичаїв з боку окремих осіб до них застосовувалися заходи примусу, що виходили від усього суспільства.

У сучасній юридичній літературі правила поведінки первіснообщинного ладу (ритуали, обряди, міфи, звичаї) одержали назву мононорм, тобто норм, єдиних для всіх членів суспільства. Для первісного суспільства вони харак­терні тому, що воно не було диференційоване. Верстви населення, що тоді існували, не поділялися за соціаль­ними ознаками. Із початком соціальної диференціації людства мононорми зникають, їм на зміну приходять со­ціальні норми в сучасному розумінні.

(Див. докладніше: Кашанина Т.В. Происхождение го­сударства и права. Современные трактовки и новые под­ходы: Учебное пособие. – М.: Юристъ, 1999. – С. 13 – 20, 187 – 216.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Дайте загальну характеристику первіснообщинного ладу.

2. Яким чином реґулювалися суспільні відносини за первіснообщинного ладу?

3. У чому полягає особливість мононорм?

§ 8. Причини та форми походження

держави в різних народів

Суспільством юридична наука вважає людність, певним чином організовану й упорядковану. Одним зі способів такого впорядкування, організації є держава.

Питання виникнення держави є дискусійним, оскільки етнографічна й історична науки дають усе нові знання про це явище.

Формування держави – довготривалий процес, який у народів світу проходив різними шляхами. Однак не викликає сумнівів висновок про те, що першопричиною утворення держави став розпад первіснообщинного ладу. Приблизно 10 – 12 тис. років тому в усіх сферах життя людства розпочалися якісні зміни, пов’язані з кризовими явищами на планеті (несприятливими змінами клімату, мегафлори та мегафауни), що поставили під загрозу саме існування людства, але завершилися переходом його від привласнюючої (полювання, рибальство, збирання) до виробляючої (скотарство, землеробство, ремесло) економі­ки, тобто відбулася неолітична революція. У результаті цього не лише кардинально змінилася матеріальна основа життя людей, але також їх соціальна організація.

Підсумком неолітичної революції стало виникнення в окремих реґіонах нашої планети (межиріччя Тигру та Євфрату, долини Нілу, Інду, Янцзи тощо) ранніх зем­леробських суспільств. На їх основі виникають перші цивілізації – відбувається становлення держав. Спо­чатку вони виникають як міста-держави, для яких харак­терними були диференціація та майнове розшарування населення, територіальний поділ праці (з’являються квар­тали ремісників), виділення знаті, облік і організація гро­мадських робіт тощо. У місті-державі формуються три центри управління – міська громада, палац і храм, а саме місто стосовно інших прилеглих селищ починає вико­нувати функції державного управління: управління об­щинним землеволодінням і землеробством; захист від війсь­кових нападів; стягування данини чи податку; створення й розподіл суспільних фондів тощо.

Таким чином, первинна держава виникає, щоб орга­нізаційно забезпечити функціонування виробляючої еко­номіки, нових форм трудової діяльності. Її класова природа чітко визначилася лише з часом, коли розшарування сус­пільства завершилося приходом до влади в державі певного класу та пристосуванням держави до його інтересів.

Отже, держава прийшла на зміну соціальній організації первіснообщинного ладу й за своїм характером необов’яз­ково була рабовласницькою.

Перші держави мали ранньокласовий характер. Оста­точно класовий характер держави визначався в процесі її подальшого зміцнення та розвитку й виявлявся в різних формах. Так, на Сході найбільшого поширення набула така форма, як "азіатський спосіб виробництва" (Єгипет, Ва­вилон, Китай, Індія тощо). Тут усталеними виявилися со­цiально-економiчнi структури родового ладу – земельна громада, колективна власність та інші. Управління сус­пільною власністю ставало найважливішою функцією родо­племінної знаті, яка поступово перетворювалася на відо­кремлену соціальну групу, а згодом – і на державно-чинов­ницький апарат. При цьому колективна власність транс­формувалась у державну, а сама держава набувала харак­теру деспотичної абсолютної монархії. Її економічну ос­нову складала державна власність, а політичну – сильна публічна влада, тобто особливий, виділений із суспільства апарат управління й примусу (чиновницький апарат). Саме за цих умов і стало можливим здійснення великомасш­табних громадських робіт (спорудження й експлуатація розвинутих іриґаційних систем тощо).

Іншим історичним шляхом ішов процес в Афінах і Римі, де держава виникла в результаті появи приватної власності та розколу суспільства на класи.

Афіни – це найчистіша, "класична" форма виник­нення держави, оскільки вона з’явилася безпосередньо з класових суперечностей, що розвивалися всередині родового ладу афінського суспільства. Афінська держава сформувалася як рабовласницька демократична респуб­ліка, у створенні вищих органів державної влади якої брали участь усі вільні громадяни. Фактично ж афінсь­кий народ був розділений за майновим цензом на кілька станів, а вся повнота влади знаходилась у руках майнової знаті.

У Римі створення держави, яка спочатку виникла як рабовласницька аристократична республіка, було приско­рене боротьбою безправних плебеїв, які жили поза рим­ськими родами, проти римської родової аристократії (пат­риціїв). У виборах вищих органів влади цієї республіки брали участь не всі вільні, а лише привілейовані, знатні громадяни.

На процес виникнення держави у германських племен вирішальний вплив зробило завоювання ними Римської імперії. Це завоювання поставило перед германськими пле­менами, що знаходилися на стадії розпадання родового ладу, завдання заміни римської адміністрації новими орга­нами влади. Розсіяні на великій території германські племена поступово змішувалися з корінним населенням, через це втрачали родові зв’язки, які замінялися терито­ріальними. Новою організацією влади стала влада воєна­чальника, що в процесі зміцнення та розвитку трансфор­мувалась у владу короля.

Основною формою державного впорядкування у схід­нослов’янських племен були князівства. Спочатку це були племінні угруповання, на чолі яких стояли військові вожді – князі. Пізніше вони почали об’єднуватись у військові союзи під проводом князя найсильнішого племені. Поряд з племінними утворювалися й суто територіальні князівства – "землі", які об’єднували різні племена або їх частини.

Особливості формування давньогерманської держави, а також Київської Русі дають підстави для висновку, що вони виникли не як феодальні (з класичними ознаками такої державності – закріпленням селянства та домінуванням приватної власності на землю), а як дофеодальні (з відпо­відними ознаками: знать ще не мала великої приватної власності на землю, а селяни мали як свободу, так і влас­ність на землю).

(Див. докладніше: Венгеров А.Б. Теория государства и пра­ва: Учебник [для юрид. вузов] – 5-е изд., стер. – М.: Омега-Л, 2008. – С. 10 – 48; Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. – Харьков: Консум; Ун-т внутр. дел, 2000. – С. 32 – 35.)

Питання та завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні причини виникнення держави.

2. Назвіть форми виникнення держави в різних наро­дів.

3. У чому виявляються особливості виникнення держа­ви у східних слов’ян?

Дата добавления: 2015-05-10